$39.22 €42.44
menu closed
menu open
weather +9 Київ

1944 рік

4 січня, вівторок

Минуло чотири дні, але пережито в ці дні більше, ніж за рік. Сьогодні страшний день. Від самого ранку бомблять. Куди краще поїхати, не знаю. Нерви дуже напружені. Постійно гудуть літаки, б'ють гармати. Кажуть, що фронт був ще вчора 3–4 км. Очікувати спокою зараз неможливо. Чи залишимося живими? Живемо біля самої дороги і йти нікуди. Знову гуде літак... Страшно б'ється серце, писати не можу... Що буде?

Скільки пережито за чотири дні, опишу після, оскільки думки обриваються...


5 січня, середа

Провели страшну ніч. Пройшов фронт. Учора страшно гуркотіло, але я все таки роздяглася й могла спати. Але об 11 годині ночі почався свист снарядів, спалахи вогню – строчив кулемет. Я вмить одяглася. Лише мама шукала то одне, то інше. Усі свої речі кинули в льох і самі там сиділи кілька годин. Коли трохи вщухло, повернулися додому. Заснула я під ранок важким сном. Уночі йшли танки, військо, мабуть, розбиті частини. Сьогодні вранці почалося щось неймовірне. До 12 годин просиділи в льосі. Строчив кулемет, гриміли гармати й чулася рушнична стрілянина. Вочевидь, увійшли росіяни й був бій. Усі поховалися. Я не можу переносити лише гудіння літака. Почався рукопашний бій. Гуркотять гармати. Німецький літак рятується втечею. Знову стріляють...

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

6 січня

Нарешті увійшли наші. Справжні російські сибіряки. Молоді, бадьорі й упевнені у перемозі. Учора ледве встигла поїсти, як почався наступ. Був якийсь жах! Гули гармати, літаки, танки. Вийшли ми з погреба, коли вже темніло.

Скоро побачу Київ! Щось там застану, тривогою стискає серце. Де житиму?


9 січня, неділя

Сьогодні буду збиратися, щоб іти до Києва. Хвилює мене здоров'я мами. Вона кашляє. Швидше б до Києва. У селі багато вбитих, хто плаче, а хто тішиться приходом чоловіків, синів. Війна для мене закінчена. Я збираюся додому. Німеччина, звичайно, уже розбита і більше із силами не збереться для наступу. Але українці не раді, що їм знову треба буде йти на фронт. Настрій у них похмурий, звичайно. Приємно, коли росіяни борються за Україну. Ну й народ! Лише тепер я їх пізнала в усій красі! Швидше б виїхати. Злодії вони страшні.

Почалися безуспішні пошуки кімнати. Стара кімната зайнята, речі вивезено. Треба подавати до суду

16 лютого, середа

Скільки хвилювань було за цей час і мук, описати неможливо. Це було ходіння по муках. 10.01 я вийшла із села з невеличкою торбинкою. До Києва. Щойно я пройшла трохи, як частина супутників повернулася назад у село. Пройшовши далі, я так втомилася, що теж повернулася назад. Біля села мені зустрілася підвода, яка підвезла до Черкас, потім ішла, потім якась машина підвезла до Василькова.

Другого ранку була страшна завірюха, яка збивала з ніг, але я все ж вийшла на дорогу. За дві–три години мене взяла машина. Приїхала до Києва о шостій вечора. Страшенно замерзла. Ідучи містом, я побачила нові руйнування. Згоріла частина Червоноармійської, Саксаганського, Короленка, Тарасівська. На душі було важко і зовсім не тішило, що я знову в Києві. Пішла до Ліди. У неї жив якийсь майор. Мене це страшенно здивувало, але потім зрозуміла, що все закономірно, інакше й бути не може. Вона знову змінила шкуру. Треба лише брати приклад і вчитися в неї. Але я не зможу, аж надто в мене прямолінійний характер. Я їм завадила, але була така стомлена і змерзла, що не могла шукати іншого місця. Спала в нетопленій кімнаті й думала, що зовсім застуджуся. Почалися безуспішні пошуки кімнати. Нарешті знайшла дуже погану на п'ятому поверсі. Стара кімната зайнята, речі вивезено. Треба подавати до суду. Кинувши все, поїхала до мами. Насилу добралася. Усі машини загрузли в багнюці. 10 км їхала шість годин. О третій годині ночі пішла до мами. Вона бліда, худа і постійно кашляє, а головне, вона не слідкує за собою. Без мене тяжко хворіла.

Була в селі один день. Речі залишила у Віри Іванівни. Важко все ж від когось залежати.

Приїхала до Києва і 15.01 пішла на завод КЗТС, мене гаряче зустріли. Зараз працюю там інженером-хіміком. Зараз у відпустці, із 2.02 до 18.02. Завтра хочу поїхати до мами, аби взяти частину речей і продуктів. Учора була в інституті. Мене взяли на четвертий курс денного факультету хімії.

Життя йде повним ходом. У місті працюють кіно, театри, заводи. Хліба дають за книжками по 300 грамів. За ним стоять черги з третьої години ранку.

Перемог у нас багато, узято багато міст. Берлін бомблять, але кінця війни ще не видно. Повідомляли, що Німеччина пропонує Англії сепаратний мир. Але потім Англія дала спростування. Увесь час пишуть про звірства німців, тривають розслідування. Я так втомилася, така втомлена, що немає енергії про щось піклуватися, купувати, діставати. Важко, дуже важко.

Отримала листа від матері Ігоря. Мене дуже зворушила її турбота про мене. Бачила Гриця. Він дуже важко страждає від того, що він єврей. Він зі мною був дуже відвертим. Дуже шкода його.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

5 березня, неділя

Ось уже кілька днів, як я живу у своїй кімнаті. Немає нічого. Раїса дала піч, кавник, кухоль, щітку, тарілки. Кепсько, незатишно і немає більше сил дбати, діставати, організовувати. Зараз я на соцстраху, 21.02 зламала ліву руку в кисті й зараз вона у мене в гіпсі. На заводі буваю часто, допомагаю, чим можу.

Фінляндія просить миру. Нарешті хоча б одна країна набралася розуму!


8 березня

Страшно втомилася. Купувати що-небудь немає бажання. Робота абсолютно нічого не дає. Як можна жити, просто немислимо. Узяла відпустку в інституті до осені.


12 березня

У нас перемоги! Узято Умань. Рухаємося вперед і вперед. Мої справи поки кепські. Меблів немає, неподобства багато. Ходжу, ходжу і нічого не можу знайти. Рука зростається, уже можу підняти легкі предмети.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

13 березня

Мене зовсім ніхто не цікавить і не цікавив усі ці роки. Уважаю, що в роки війни не до захоплення, навіть якось і на думку цього не спадало. Та й раніше я ніколи не захоплювалася, мене тішило, коли в мене закохувалися. Коли пройде ця жахлива війна! Протягом усієї війни в мене не було жодного світлого дня. Та і як можна було сміятися, коли стільки страждань, стільки крові ллється!


21 березня

Повідомили по радіо, що взято Вінницю. Кажуть, що вона горить кілька днів. Кажуть, що німці окупували Угорщину.

Мої справи кепські, придбати з меблів нічого не можу. Хабарництво та свавілля страшні. Меблі можна дістати тільки через знайомства за хабар. Чесним шляхом зробити нічого не можна. Обурює все це неподобство.

Сьогодні до мене підійшов блідий, худий червоноармієць і попросив милостині на хліб

10 квітня

У ніч із 7-го на 8-ме був наліт на Дарницю. Там було багато ешелонів військ і багато жертв. Кажуть, що було щось страшне. Мама дуже хвилювалася, мені було байдуже, оскільки боятися набридло.

Зведення гарне. Перейшли кордон Румунії, досягли кордонів Чехословаччини. Швидше б кінець війні. Євреїв у Києві вже повно, усі керівні посади в їхніх руках. Не люблять їх страшно, але нічого не змінилося.


12 квітня

Кілька днів, як звільнено Одесу. Ліда війни не відчувала, усе займається амурними справами. А в мене тільки труднощі, хвилювання й кінця не видно.


13 квітня

Сьогодні до мене підійшов блідий, худий червоноармієць і попросив милостині на хліб. Я дала три рублі. Мені було страшенно боляче й соромно, що наші захисники в такому становищі. Жінка, що проходила повз, сказала, що червоноармійці часто просять хліба і з радістю беруть сухарі.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

18 квітня

Цієї ночі знову сильно бомбили Дарницю. Я була спокійною. Життя мені набридло, самі несправедливість і знущання.

Помер генерал армії 1-го Українського фронту Ватутін, 16.04. Учора ховали. Для нього закінчилася війна, і нічого вже не треба. Кажуть, що його поранили в ногу бандерівці.

Усе місто його проводжало.


20 квітня

Відправила маму в село.


28 квітня

Не можу я жити: стомилася я страшно.


1 травня, понеділок

Холодний день, демонстрації не було, тому що боялися нальоту. Це вірно. Двічі пролетів німецький літак, мабуть, на розвідку.


7 травня

У ніч із 5-го на 6-те знову бомбили Дарницю протягом півтори години. Кажуть, що німці пішли в наступ. Невже вони застосують гази?! У Києві вся торгівля в руках євреїв. Вони воюють на трудовому фронті! Невдоволення ними страшне.


19 травня

9.05 взято Севастополь. Поки що спокійно, нальотів немає. Із заводу не відпускають, хоча робити нічого.

Німці скоро попросять миру. Яке це буде щастя

28 травня, неділя

Який жах пережили люди на сході й особливо в Ленінграді. З'явилася певна можливість обладнати лабораторію, я, звичайно, використовую її повністю. Це було б колосальним успіхом.


6 червня, вівторок

Сьогодні о четвертій годині дня була радісна звістка. Союзники відкрили другий фронт. Почалося висаджування військ у Північній Франції. 4000 суден під прикриттям 11 000 літаків. Усі були радісні й вітали одне одного. Адже це початок кінця. Німці скоро попросять миру. Яке це буде щастя. Учора взяли Рим! Як почувається Гітлер? Скільки погубив марно людей і який крах!

Чим же він закінчить.

Фото: Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

13 червня

Минулої ночі знову сильно бомбили Дарницю. Я під звуки бомбардувань із зеніток дрімала. Фастів абсолютно розбитий. Щодня і щоночі його бомблять. На фронті великі бої. Союзники просуваються. Рим німці здали, не зруйнувавши давніх цінностей. Зруйнували лише заводи.


22 червня, четвер

Три роки тому цього дня впали перші бомби на Київ і закінчилося спокійне життя. Скільки загинуло гарних людей, а негідники й дезертири процвітають, але вони найбільше кричать про любов до Батьківщини і посилають інших умирати за них.


26 червня

Було відкриття стадіону. Рівно на три роки запізнення. Л. була на відкритті. Вона весело живе, часу не втрачає. Повернеться Альоша – вона знову буде зразковою дружиною. Страшний наплив євреїв, займають теплі місця.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

2 липня, неділя

Узято Могильов, Борисов, щодня беруть велику кількість населених пунктів. Війну програно, незрозуміло, на що Німеччина ще розраховує. Швидше б кінець війні!


10 липня

Видано закон про шлюб, сім'ї і розлучення. Відроджують релігію, уводять атестат зрілості, золоті та срібні медалі. Постає запитання, навіщо було раніше все руйнувати?


5 серпня

Багато перемог у нас, узято Львів, Каунас, підійшли до кордонуі Пруссії. 20.07 був замах на Гітлера, але він обійшовся опіком і забоєм. Присутніх генералів було поранено. Проведено багато арештів. Причетні генерали верховного командування. Зник бургомістр Лейпцига. За його упіймання оголошено нагороду – один мільйон марок.

Німці випустили на Англію понад 5000 летючих снарядів, убитих – приблизно 5000, поранених – 14 000. У Лондоні зруйновано 17 000 будівель і 800 000 пошкоджено.

Я воюю на заводі за своє звільнення, але не відпускають, хоча є приписи від прокурора.


20 серпня

16.08 провели через місто полонених німців. Вигляд, звичайно, у них жахливий: брудні, змучені. Не шкода, так і треба.


25 серпня

Учора вночі повідомили, що глава румунського уряду втік до Берліна. Ми звернулися до румунів, щоб вони обрали новий уряд. Англія за 6 км від Версаля. Незабаром буде взято Париж.


10 вересня

Багато подій сталося за цей час. Румунія вийшла з війни, уклала з нами мир. Надала нам можливість пересування її територією. Антонеску заарештовано. Нами взято Бухарест. Незабаром запросила миру Фінляндія. Погодилася на наші умови: вивести німецькі війська й відійти до старих кордонів.

Болгарія оголосила нейтралітет, але нас це не задовольнило і ми оголосили їй війну. Учора по радіо повідомили, що Болгарія просить миру і пориває з Німеччиною. Варшаву оточено, там ідуть великі бої.

У мене стало трохи затишніше. Із заводу все не відпускають. Я знайшла собі заступника, доцента-хіміка, але мене все одно не відпускають.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

1 жовтня, неділя

Останнім часом багато працюю для виконання виробничої програми, навіть начальник цеху сказав, що я золотий працівник і одна витягую цех, і це правильно. Додому повертаюся о першій–другій годині ночі.


10 жовтня

Союзники очистили всю Францію, перейшли лінію Зігфріда. У нас важкі бої на ризькому напрямку. Перейшли угорський кордон. Варшаву досі не взято. Болгарія і Румунія воюють проти Німеччини. Союзники висадилися у Греції і рухаються майже без опору. Із заводу, як і раніше, мене не відпускають.


16 жовтня

На заводі мене просто тримають на ланцюгу. Посварилася з начальником. Мені здається, що він мені просто хоче перешкодити здобути освіту, тому що я росіянка.

Слухала виступ Сталіна. Слухати його важко. Він абсолютно не володіє даром мови, але все ж говорить краще, ніж раніше

1 листопада

Я у фаворі, на заводі носять на руках, хвалять на всіх зборах. Я провела шалену роботу: забезпечила виконання плану тимчасом, як його, безумовно, було б зірвано. Працюю по дві доби.

28.10 наша армія перейшла кордон Пруссії, там не залишилося жодного німця.

Моя мама все не їде. Опало листя за вікном, мрячить осінній дощ. Нудно й одноманітно тягнеться життя. Я без жалю покинула б цей світ.


10 листопада

6.11 слухала виступ Сталіна. Слухати його важко. Він абсолютно не володіє даром мови, але все ж говорить краще, ніж раніше.


13 листопада

Німці почали застосовувати проти Англії снаряди-ракети. Швидкість польоту їх вища від світла, вони летять у стратосферу, унаслідок цього неможливо попередити населення про їхнє наближення. Життя страшенно нудне; добре, що радіо провела.


26 листопада

У кімнаті холодно, каганець наганяє тугу. Із ранку до вечора я зайнята. У місті сильно розвинений бандитизм. Роздягають, трохи стемніє. Немає жодного світлого дня. Усе турботи та турботи. Видно, народилася я для однієї роботи. Вихідних днів майже немає.

Фото: digital.warmuseum.kiev.ua Фото: digital.warmuseum.kiev.ua

11 грудня

Сподіваюся, завтра я доб'юся свого звільнення. Мама все не їде. Швидше б кінець війні.


31 грудня

Настає новий, 1945-й, рік. Сподіваюся, що він буде кращим і принесе із собою мир. Скільки людей гине зараз. У Будапешті йдуть бої в місті, доводиться брати кожен будинок. Наш уряд оголосив ультиматум оточеним німцям та угорцям: запропонував здатися з усім озброєнням. Обіцяно зберегти життя, амуніцію, чини, ордени. Відповіді чекали до 12 години 30.12. Коли наші парламентарі поїхали на легковій машині з білим прапором, вони вбили дорогою одного. Другий доїхав до німців, але німці відмовилися прийняти ультиматум. На зворотному шляху його було вбито. Врятувався тільки один перекладач. Тепер ми знімаємо відповідальність із себе за руйнування Будапешта. Який там зараз жах.

Ласкаво просимо, Новий рік.