Я так і зробив: сів у тіні на березі, дивився на озеро і як цвіте бузкова жакаранда. Раптом за спиною я почув голос:
– Намасте! Вітаю! Як справи?
– Намасте! Спасибі – прекрасно!
Ми, як тут заведено, розговорилися. Мого випадкового співбесідника звали Лаксман Сандер. Йому 24 роки і він сертифікований гід, організовує різноманітні екскурсії в околицях Покхари і далі в гори – куди забажаєш.
Лаксман Сандер, місцевий гід. Фото автора
Заговорили про Непал і про Україну. Його цікавили тисячі речей. Наприклад, боротьба з наркотиками (він вважає, що в Непалі уряд не докладає достатніх зусиль): "Формально це тут заборонено, але в той же час дістати наркотики – не проблема".
Я розумів, чому його це турбувало: значну частину злочинів у Непалі вчиняють саме люди в наркотичному стані. І це стосувалося як місцевих, так і приїжджих.
Рано чи пізно ми дійшли в розмові до головної для мене теми. Я згадав аномально високе місце Непалу в міжнародному індексі щастя і попросив Лаксмана пояснити, чому непальці щасливі?