+9 Київ
З Thorung High Camp ми піднімалися у численній компанії. Хтось ішов у супроводі гіда або потера з місцевих. Хтось гордо в'їжджав на коні в супроводі непальців, очевидно, не дуже покладаючись на силу своїх ніг.
Кілька міцних європенсіонерів бадьоро шкутильгали на своїх двох. З одним я познайомився раніше. Кожного разу, коли я його наздоганяв, між нами відбувався один і той самий діалог: "Як справи?" – "Не питайте мене ні про що!" Троє швейцарців викотили на перевал залізних коней і весело понеслися вниз, у туман.
Перевал з'явився для частини моїх супутників несподівано. Над нами височіли гори Тронг-пік і Якваканг. На кілька хвилин виглянуло сонце і освітило молитовні прапорці на найвищому перевалі світу. Що я відчував у цей момент? Нічого. На емоції не залишилося сил.
Найвищий перевал у світі пройдено
Іще я відчував біль: у мене потроху починала боліти голова. Уже на перевалі я зрозумів, що зі мною відбувається "щось не те": голову стискали якісь незримі обручі, йти з кожним кроком ставало все складніше.
Знизу вітер приносив імлу. Імла сипала нам на голову манну, а потім - гречану крупу: сніг - не сніг, град - не град. Стежку затягував туман.
Потойбічний світ повинен виглядати саме так: простір невизначеності. Невизначеність простору. Невизначеність кольору. Камені кольору риб'ячої луски. Цілі розсипи дрібного щебеню цього бридкого рибного кольору змінювалися розсипами траурного чорного і густого кавового кольору.
