+8 Київ
Вечір добігав кінця, а наші розмови все більше віддалялися від сучасності у минуле. Ми заговорили про місцеву кухню, про те, що треба скуштувати і що – не варто. Іхельзон почав довгу розповідь про те, що "...десь у столітті п'ятнадцятому, коли в Індії відбулася певна Реформація індуїзму, було заборонено вживати тваринну їжу. Але до Непалу ця заборона "не дійшла", і у місцевій кухні можна скуштувати і мо-мо, і карі з м'ясом курки, і стейк із м'яса буйвола, який тут коровою не вважається..." На цих словах Жені я зловив себе на думці, як багато ми в Європі пропускаємо в своєму європоцентричному егоїзмі, як мало ми знаємо про навколишній світ. І що треба йти спати: завтра на нас чекає початок подорожі у Гімалаї.
Уже завтра в нашій групі з'явилася можливість перевірити справедливість спостережень Євгена. Наш шлях пролягав майже до самого кордону з Китаєм. Ми повинні були доїхати машиною із Катманду до Бесишахара, з Бесишахара – до Чам'є на джипі – і потім – навкруги масива Аннапурни через Тал, Гяру і Манаг майже до самого кордону з Китаєм. Пішки.
