Привіт! я буду в Катманду

"Привіт! Я буду в Катманду в ті ж дні, що і ти!" – ось яке приємне повідомлення я раптово отримав через "Фейсбук". 

Женя водить екскурсії всією Азією. Колись певний час він достатньо довго жив у Непалі. Як буддист, що практикує, він із своїм наставником будував ступу десь у горах. Взагалі, випадок Іхельзона – це глибоке, нетуристичне проникнення в культуру країни. Він збирався писати путівник по Катманду, але поки "руки не дійшли".

Його літак із Куала-Лумпура прилетів тільки ввечері, а наступного дня рано-вранці ми виїжджали в гори. На жаль, але походити завулками непальської столиці цього разу з Женею не вийшло. Залишалося радіти недовгій зустрічі пізно ввечері. Після десятої вечора ресторани і кафе закриваються навіть у туристичних районах, таких як наш Тамель. Тому ми купили місцевого пива "Еверест" і влаштувалися на даху нашого готелю.

Більшість головних пам'яток Катманду хоч і постраждали, але вистояли. Наприклад – Сваямбунатх

"У непальців зовсім інший рівень довіри. Навіть тут, у мільйонному Катманду, родини живуть століттями пліч-о-пліч, в одному районі, на сусідніх вулицях, у сусідніх будинках. Родини знають одна одну по кілька століть!" – Євген намагається зі своєї перспективи пояснити природу щастя непальців. Довіра до людей – одна з причин цього.

Дійсно, у непростій історії Непалу не було подій, які можна порівняти з наслідками Жовтневого перевороту 1917 року, з Голодомором, жахами Другої світової війни або ГУЛАГу. Тоталітаризм атмосферою страху і зради, репресіями і депортаціями зруйнував традиційну систему стосунків українського суспільства, посіяв страх і недовіру. У порівнянні з непальцями українці дуже мало посміхаються і розмовляють з незнайомцями.

"Інший рівень довіри – це інший рівень комунікації. Українці значно менше спілкуються між собою. Культура коротких розмов, які ні до чого не зобов'язують, тут достатньо поширена. А в Україні її швидше немає, а такі речі дуже важливі для суспільства і для щастя окремої людини", – ділиться своїми спостереженнями Женя.