$39.22 €42.44
menu closed
menu open
weather +15 Київ


Підготовка до теракту


Наказ на виконання операції з ліквідації Коновальця дав особисто Йосип Сталін. Ця частина мемуарів Судоплатова загалом збігається зі спогадами ОУНівців. Хоча є деякі дивні моменти і пасажі:

"Мої розмови з Коновальцем ставали тим часом усе серйознішими. До його планів входила підготовка адміністративних органів для низки областей України, які передбачали звільнити в найближчому майбутньому, до того ж українські націоналісти мали виступати в союзі з німцями. Я дізнався, що в їхньому розпорядженні вже є дві бригади, загалом приблизно дві тисячі осіб, які планували використовувати як поліцейські сили в Галичині (частині Західної України, що входила тоді до Польщі) і в Німеччині".

Із цього фрагмента чітко видно, що автор писав його вже після Другої світової війни або навіть значно пізніше, чим намагався нав'язати міфічне "тотальне співробітництво" українських націоналістів і нацистів.

По-перше, ішов ще тільки 1936 рік, тобто ще не було ані аншлюсу Австрії, ані проблеми із Судетською областю. Сумнівно, що в цей час у нацистів були плани війни із СРСР. Але навіть якби такі плани були, то їх знало б обмежене коло осіб. Їх точно не стали б обговорювати з українськими націоналістами.

По-друге, українські військові формування, що виступали на боці Німеччини, утворювалися пізніше: у 1939 році – Легіон Романа Сушка, у 1941 році – Дружини українських націоналістів (легіони Роланд і Нахтігаль). А наявність таких великих збройних формувань у 1935–1938 роках була неможливою.

Ще одним дивним фрагментом є такі слова:

"Повною несподіванкою стала для мене новина, що вбивство польського міністра, генерала Перацького у 1934 році українським терористом Мацейком було проведено всупереч наказу Коновальця і Бандери, який стояв за цим і змагався з останнім за владу".

Насправді тут Судоплатов свідомо перекручує обставини.

Варшава, 15 червня 1934 року. О 15.40 міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький під'їхав до "Товариського клубу" на вулиці Фоксаль, де зазвичай обідав. 20-річний Григорій Мацейко наблизився до Перацького впритул, щоб підірвати його і себе бомбою. Пристрій не спрацював. Тоді бойовик ОУН убив міністра кількома пострілами з пістолета й успішно зник.

Рішення скоїти політичні замахи ухвалили на спеціальній нараді Проводу ОУН ще у квітні 1933 року. У Варшаві мав загинути міністр освіти або міністр внутрішніх справ, у Львові – шкільний куратор, а на Волині – місцевий воєвода. На цій нараді власне і був присутній Коновалець.

Водночас Судоплатов подав цей фрагмент, щоб продемонструвати нібито конфронтацію між Бандерою і Коновальцем. Але такої конфронтації не було. І тут агент Валюх використовує ситуацію, яка склалася в 1940 році після розколу ОУН.

Один із лідерів Організації українських націоналістів Степан Бандера. Фото: wikipedia.org


Спогади Судоплатова сповнені неточностей, спотворень і просто вигадок. Наприклад, цей епізод із Парижа:

"Під час нашого перебування в Парижі Коновалець запросив мене відвідати разом із ним могилу Петлюри, який після розгрому частинами Червоної Армії втік до столиці Франції, де в 1926 році його було вбито. Коновалець любив цю людину, називаючи його "нашим прапором і улюбленим вождем". Він говорив, що пам'ять про Петлюру має бути збережено.

Мені було приємно, що Коновалець бере мене із собою, але одна думка не давала спокою: на могилу під час відвідування заведено класти квіти. Тим часом мій гаманець був порожнім, а нагадувати про такі дрібниці Коновальцю я не вважав для себе можливим...

Що робити? Усю дорогу до кладовища мене не переставала мучити ця думка. Ми пройшли через усе кладовище і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився – я зробив те саме. Деякий час ми стояли мовчки, потім я дістав із кишені хустинку і загорнув у неї жменю землі з могили.

– Що ти робиш?! – крикнув Коновалець.

– Цю землю з могили Петлюри завезу в Україну, – відповів я, – ми на пам'ять про нього посадимо дерево й будемо за ним доглядати.

Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і палко похвалив за чудову ідею. У підсумку наша дружба і його довіра до мене ще більше зміцнилися".

Слід зазначити, що в Парижі разом із Судоплатовим і Коновальцем був ще Олександр Бойков. Із його спогадів відомо, що, перебуваючи на кладовищі Монпарнас, Судоплатов не поцікавився могилою Петлюри і йому ніхто не радив її оглянути. Найімовірніше, Валюх просто з часом вигадав цей момент і додав його в мемуари, щоб продемонструвати свою кмітливість та оригінальність як агента.

Олександр Бойков (1896–1968 рр.) – діяч ОУН. Вояк Легіону УСС із 1915-го, хорунжий Української Галицької Армії. Член УВО (Української військової організації) з 1926 року, керівник УВО у Празі з 1928 року. Адміністратор журналу "Розбудова нації". Секретар голови Проводу українських націоналістів (ПУН) у Женеві в 1930–1931 роках. Із 1931 року – у Парижі засновник Українського народного союзу у Франції і заступник його голови, засновник і редактор газети "Українське слово" з 1933-го. Голова тернового проводу ОУН(м) у Франції (1938–1948). Під час німецької окупації його було заарештовано, і з 1944-го він перебував у концтаборі Заксенгаузен. Після війни – референт преси ПУН (1954–1964), головний контрольний ОУН(м) (1953–1955), член Сенату ПУН (1964–1968).


Загибель полковника


Після від'їзду до СРСР Павло Судоплатов бачився з Коновальцем лише тричі. Це була продумана тактика термінових, незапланованих зустрічей, на яких Судоплатов начебто передавав таємні відомості і звітував про діяльність провіднику.

За легендою, він влаштувався радистом на торговий корабель "Шилка", який часто заходив у порти Голландії. Тому він заздалегідь не міг запланувати приїзд і попередити про нього.

Зліва направо: Григорій Каленик-Лисюк, Євген Коновалець, Іван Рудаков, Микола Сціборський. Париж, 1929 рік. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Перша така зустріч відбулася в Генті наприкінці вересня 1937 року.

Друга зустріч Судоплатова з членами ОУН відбулася в Роттердамі на початку лютого 1938 року. Того разу він розповів про ситуацію в радянській Україні. Потім Судоплатов наполіг на розмові з Коновальцем віч-на-віч. Приблизно протягом трьох годин, із 21.00 до півночі, вони гуляли містом.

Ця зустріч зміцнила довіру Коновальця до Судоплатова: виглядало так, що Судоплатов не є небезпечним для провідника. На згадку про себе він подарував своїй майбутній жертві коробку цукерок.

Третя зустріч відбулася 23 травня 1938-го. Того дня операція "Ставка" успішно завершилася.

Отже, перед візитом у Роттердам Павло Судоплатов прибув у Берген, звідки телефоном повідомив Коновальцю про приїзд у Голландію. Імовірно, що агент саме в Бергені отримав бомбу від представників "Ліги Волльвебера".


"Ліга Волльвебера" – диверсійна радянська агентурна група, очолювана німецьким комуністом Ернстом Волльвебером, яка діяла на території Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії та Німеччини. "Ліга" спеціалізувалася на терактах із застосуванням вибухівки.

Цілком імовірно, що саме в Норвегії Судоплатову виготовили бомбу для вбивства Євгена Коновальця. Адже везти бомбу із СРСР було небезпечно.

Але повернемося до зустрічі в ресторані готелю "Атланта" і смертельного подарунку Судоплатова. На сьогодні є кілька версій, якою саме була бомба. Те, що був годинниковий механізм, безсумнівно. Але є різні здогади щодо його розмірів. Сам Судоплатов стверджує у спогадах:

"Урешті-решт вибуховий пристрій у вигляді коробки цукерок було зроблено, причому годинниковий механізм не треба було приводити в дію особливим перемикачем. Вибух мав відбутися рівно за півгодини після зміни положення коробки з вертикального на горизонтальне. Мені потрібно було тримати коробку в першому положенні у великій внутрішній кишені свого піджака. Передбачалося, що я передам цей "подарунок" Коновальцю і покину приміщення до того, як бомба спрацює".

Одна з останніх прижиттєвих фотографій Коновальця, зроблена у Відні навесні 1938 року. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Отже, коробка мала бути дуже малих розмірів, щоб поміститися в кишені піджака. Можливо, це були не цукерки, а пачка цигарок, оскільки Коновалець був курцем. Але тоді вибух не був би настільки сильним, щоб поранити перехожого, який опинився за кілька метрів від провідника.

Є й інша версія, що ґрунтується на свідченнях офіціанта в ресторані "Атланта", який обслуговував жертву й кілера. За його свідченням, коробка, яку передали Коновальцю, була схожа на коробку для взуття.

Так стає зрозуміло, чому вибух був настільки потужним. Адже очевидець повідомляв, що вибух розірвав тіло Коновальця на шматки, поранивши двох перехожих, один із яких перебував від убитого на відстані п'яти метрів.

На фото, зробленому поліцією на місці загибелі, видно забризканий кров'ю тротуар. Криваві плями утворюють коло радіусом приблизно чотири-п'ять метрів. Така картина місця злочину доводить велику потужність бомби.

Усе відбулося за планом НКВС. За кілька хвилин пополудні Судоплатов передав Коновальцеві коробку із вбудованим вибуховим пристроєм. Унаслідок вибуху провідник і загинув.

Место гибели Коновальца. Фото: Архив Центра исследований освободительного движения Місце загибелі Коновальця. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

У результаті спланованої радянської операції загинув лідер українських націоналістів – людина, яка своєю невтомною працею і натхненням могла ще багато зробити для України, яка невтомно боролася за ідеї української соборності.

Судоплатов утік до Франції, звідки через Іспанію повернувся до СРСР.

Аналіз його мемуарів засвідчив, що багато відомостей є викривленими або просто вигаданими. І все ж ці спогади – джерело для безпосереднього викриття вбивці Євгена Коновальця та основних етапів підготовки операції "Ставка".