$39.22 €42.36
menu closed
menu open
weather +11 Київ

23 травня 1938 року він дуже поспішав. Об 11.30 приїхав до Роттердама, дістався до готелю і вже тут, у ресторанчику, чекав на важливу зустріч, яка в підсумку відбулася за кілька хвилин. Співрозмовники поговорили і попрощалися. Ідучи, один із чоловіків вручив подарунок своєму колезі. Інший, який так поспішав на цю зустріч, незабаром теж вийде з ресторану, і коли він пройде всього кілька сотень метрів, його розірве бомба, закладена в подарунок "колеги".

У паспорті загиблого було вказано ім'я Юзефа Новака, громадянина Литовської Республіки, підприємця. Поліція незабаром з'ясувала, що насправді має справу з іншою людиною... Євгеном Коновальцем – лідером Організації українських націоналістів, співзасновником Української військової організації, командиром Січових стрільців – гвардії Української Народної Республіки.

Цікавий факт, що після загибелі Євгена Коновальця литовське посольство в Італії забезпечило візит його сім'ї у Роттердам, а литовське консульство в Нідерландах покрило витрати на поховання. Генеральний консул Литви П. Пенн був присутнім на похороні. Навіть після загибелі литовці шанували свого громадянина, який, як і вони, вів боротьбу проти Польщі.

То ким же був таємничий незнайомець, який убив полковника?

Українська газета "Свобода", яку і сьогодні видають у США, вийшла з величезним заголовком на першій шпальті: "Євгена Коновальця вбив радянський агент".

Джерела газети вважали, що агент непомітно підсунув Коновальцеві вибуховий пристрій під час зустрічі у кафе з товаришем – українським націоналістом. У редакції не здогадалися, що цим агентом був "український націоналіст", із яким зустрічався Коновалець у ресторані готелю "Атланта".

Первая полоса газеты Перша шпальта газети "Свобода" про вбивство Коновальця. Фото: wikipedia.org

ОУНівці з часом зрозуміли, що вбивцею був Валюх, або Приймак, який з'явився в їхньому середовищі ще в 1935 році і мав документи на ім'я Павла Грищенка. Де ж шукати зараз цього Грищенка, і взагалі, чи існує він насправді?

Це залишалося невідомим до 1996 року, поки кілер Павло Судоплатов не написав мемуарів під назвою "Спецоперації. Луб'янка і Кремль 1930–1950 роки". Саме в них він зізнався, що був убивцею полковника Коновальця.

Павло Судоплатов (1907–1996 рр.) – уродженець Мелітополя. У 1920-х роках працював в органах ГПУ УСРР. У 1930-х його було переведено до Москви у відділ зовнішньої розвідки. Потім його було введено в ОУН із метою ліквідації Євгена Коновальця. Завдяки успіху цієї операції Судоплатов уникнув репресій наприкінці 1930-х років. Під час Другої світової війни і після її завершення очолював відділи НКВС із контррозвідки, а також створив відділ, який займався індивідуальним терором і диверсіями. Цей підрозділ діяв проти мирного населення Західної України, яке підтримувало УПА. Фото: Back-in-USSR.com

Ми спробували проаналізувати спогади Судоплатова і з'ясувати, у чому йому можна вірити, а де написане ним – просто вигадки й нісенітниця.

Отже, у своїх спогадах Судоплатов чітко вказує рік початку справи "Ставка", під час якої планували вбивство Коновальця:

"Після трагічного вбивства радянського дипломата Майкова у Львові, скоєного терористом ОУН Лемиком у 1934 році, голова ОДПУ Менжинський видав наказ про розроблення плану дій щодо нейтралізації терористичних акцій українських націоналістів. Українське ДПУ повідомило, що йому вдалося впровадити в підпільну військову Організацію українських націоналістів у вигнанні (ОУН) свого перевіреного агента – Лебедя. Це було великим досягненням".

Тут є кілька неточностей. По-перше, ще 5 серпня (за іншими даними – 9-го) 1933 року в Бельгію прибув Василь Хом'як (Лебідь), біженець із радянської України, із завданням успішно проникнути в ОУН.

По-друге, за спогадами Судоплатова, приводом до початку операції з ліквідації Євгена Коновальця стало вбивство бойовиком ОУН Миколою Лемиком працівника радянського консульства Олексія Майкова, яке сталося 22 жовтня 1933-го (хоча він помилково говорить про 1934 рік).

Після зіставлення дат замаху у Львові і появи Василя Хом'яка в Бельгії напрошується інший висновок: операцію готували задовго до 1933 року, і вона не була пов'язана з подіями у Львові.

Василь Лебідь. Знімок опубліковано вперше. Фото: Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України

Цікавою є розповідь самого Судоплатова про Лебедя, який в ОУН відрекомендовувався як Хом'як і мав увести кілера в націоналістичне середовище:

"Після восьми місяців навчання я був готовим вирушити у своє перше закордонне відрядження в супроводі Лебедя, "головного представника" ОУН в Україні, а насправді нашого таємного агента протягом багатьох років.

Лебідь із 1915-го до 1918 року просидів разом із Коновальцем у таборі для військовополонених під Царициним. (У роки Першої світової війни Лебідь і Коновалець разом воювали як офіцери австро-угорської армії проти Росії на Південно-Західному фронті у складі так званого корпусу Січових стрільців).

У громадянську війну він став заступником Коновальця і командував піхотною дивізією, яка воювала проти частин Червоної Армії в Україні. Після відступу Коновальця у Польщі в 1920 році він скерував Лебедя в Україну для організації підпільної мережі ОУН. Але там його заарештували. Вибір перед ним був простий: або працювати на нас, або вмерти".

Тут Судоплатов сильно перемудрував.

– Коновалець ніколи не був у легіоні УСС – Українських Січових стрільців, який Судоплатов назвав корпусом "Січових стрільців". Насправді його мобілізували до лав австрійської армії. Пройшовши чотиримісячний курс навчання в офіцерській школі, він дістав призначення на посаду командира роти 19-го полку крайової оборони (ландверу);

– Дивно, що Лебідь перебував разом із Коновальцем у полоні. Він міг бути в Царицині, але сам Євген Михайлович про нього не згадує, як і того, що нібито Лебідь був його заступником і мав від нього якусь місію в 1920 році;

Коновалець у таборі для військовополонених біля Царицина, Росія. 1916–1917 роки. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

– Насправді Лебідь був родом із Галичини, колишній вояк УСС, згодом корпусу Січових стрільців у Києві (ОУНівці впізнали його на двох фотографіях), воював у Червоній Українській Галицькій Армії, відбував ув'язнення у Соловецькому концтаборі. Служив під командуванням Романа Сушка, який підтвердив цю інформацію, та Івана Андруха. Тобто про жодного командира піхотної дивізії або заступника Коновальця взагалі не може йтися.

Отже, можна зробити висновок, що майже всю інформацію про Лебедя Судоплатов вигадав, імовірно, щоб засвідчити важливість агента Головного політичного управління.

Дивним у мемуарах Судоплатова є пасаж про зустріч Коновальця з Гітлером:

"У Берліні Лебідь зустрічався з полковником Александером, попередником адмірала Вільгельма Канаріса на посаді керівника німецької розвідслужби на початку 30-х років, і дізнався від нього, що Коновалець двічі бачився з Гітлером, який запропонував, щоб кілька прибічників Коновальця пройшли курс навчання у нацистській партійній школі в Лейпцигу".

Але ситуація була дещо іншою. Після приходу до влади в Німеччині нацистів контакти Євгена Коновальця з новим режимом пішли на спад. Він обережно ставився до нової влади, однак повністю розривати стосунки не планував.

Також сам Коновалець у листі до членів Проводу українських націоналістів категорично заперечував цю інформацію.

Із 1933 року, після підписання 19 червня у Римі так званого пакту чотирьох між урядами Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, відносини ОУН із Німеччиною охололи. А після підписання польсько-німецької угоди в 1934 році – ще більше погіршилися.

Тому сам факт такої зустрічі малоймовірний.

Отже, як уже було зазначено, у 1935 році разом із Василем Лебедем (Хом'яком) прибув молодик, який мав документи на ім'я Павла Грищенка. Це був Павло Судоплатов. В ОУН він мав кілька псевдонімів: Приймак, Павлик, Вельмут, Норберт і Валюх.

До Судоплатова поставилися з довірою і сподівалися використовувати його для створення підпільної мережі ОУН на території радянської України.

Протягом 1936-го Судоплатов ознайомився з роботою ОУН у Берліні, Відні, Парижі. Деякий час жив у Гельсінкі. Поступово входив у довіру до самого Коновальця.

Наприкінці липня – на початку серпня 1936 року Судоплатов перетнув кордон із СРСР. Він обіцяв проводити агітацію за незалежність України, застосовуючи набутий досвід ОУН. Насправді почалася безпосередня підготовка операції з ліквідації Коновальця.