+10 Київ
14 липня 1942 року
Я жахливо втомилася та виснажилася. Із 1-го мама у лікарні. Професор Солнцев страшно мене налякав. Велів негайно покласти до клініки. Він, мабуть, припускав, що у неї рак шлунка, проте зараз цю підозру відкинули. Але діагноз не встановлено.
Встаю о 4 ранку, іду на базар, о 12 відношу їй обід. Сьогодні була у неї. Вона ще більше схудла, дуже хвилюється. У мене немає грошей, пішла продавати туфлі, давали 1500, я не віддала, а тепер шкодую. Сама я майже нічого не їм, хліб і половину обіду відношу мамі. Голоду я не відчуваю, але жахлива втома. Невже не дістану завтра грошей? Це жахливо. Після роботи знову піду продавати.
Я вже давно не писала. Німці взяли Керч, великі бої тривають під (нерозбірливо. - "ГОРДОН"). Узято в полон 200 тисяч росіян. Страшно думати, скільки людей гине.
Два дні тому виданий закон, за яким у селян забирають увесь хліб і залишають по 10 кг на місяць на людину. У місті повне безправ'я, жодного постачання, жорстокість і знущання з боку німців. Забирали дітей від 14 років, зараз відмінили. Люду й Іру взяли. Тепер будуть брати з роботи. Завтра у нас буде комісія. Я не хвилююся, все одно не поїду. Але заберуть, напевно, багатьох. Дуже важко, швидше б мама повернулася з лікарні. Швидше би встановили, що з нею.
Погода жахлива, холодно і дощ безперестанку.
Як усе це пережити?
16 червня 1942 року
Важко. Грошей немає зовсім. Учора після роботи ходила на базар продавати речі, але ніхто нічого не дивився. Мама два дні голодна. Спала я дуже міцно й усю ніч бачила якісь жахи.
22 червня 1942 року
Річниця війни. Рік тому впала перша бомба на нашу країну. Скільки нещастя! Скільки ллється крові і коли ж кінець! Аби мама поправилася, я абсолютно втомилася, особливо цього тижня. Не було грошей, я хвилювалася, що мама голодна. Про себе я не думаю. Вчора за безцінь продала крепдешинове плаття.
3 липня 1942 року
Мамі краще, операцію робити не потрібно. Погано, що Пащенко нічого не привіз. Каже, що у Василькові усе забрали. Я йому для обміну дала багато речей, але мені чомусь все байдуже і я не хвилююся. Нескінченні хвилювання якось притупляють почуття. На базарі крім цибулі та кропу немає нічого. Повинен бути обмін грошей. Але ніхто нічого до пуття не знає. Обмін однаково нічого доброго не дасть.
Взяли Севастополь після великих боїв. Коли кінець війні? Чи доживемо?
20 липня 1942 року
Нове хвилювання: усі від 15 до 55 років повинні пройти комісію для відсилання до Німеччини. Кажуть, що проходить набір до Італії. Якщо мені судилося поїхати, то я хотіла би потрапити до Італії. Мама повернулася із лікарні й мені стало легше. Я все ще під враженням від здання Севастополя. Він абсолютно зруйнований, немає жодного цілого будинку. Яке чудове було місто.
Узяті Воронеж, Луганськ, Ворошиловград. Віднині припинено вільну торгівляю і їхати на село по продукти заборонено. Що буде? Із базару все зникло. У мене притупилися нерви і все байдуже. Що буде, те й буде! Можливо, буде "Літній відпочинок в Італії".
21 липня 1942 року
Учора приходили німці для відбору людей до Німеччини, але не було списку. Відклали на завтра. На базарі нічого немає. Кіло цибулі коштує 160 рублів, та й те неможливо купити.
29 липня 1942 року
24.7 взяли Ростов, перейшли Дон. Неподалік від Сталінграда. На Волзі горять кораблі. Становище важке. Новий наказ: до 16.08 припинено набір до Німеччини.
Триває реєстрація худоби у селян, поступово все заберуть.
14 серпня 1942 року
Я дуже схвильована, аж все тремтить. Тільки-но відправила маму до Козятина. Посадила у паровоз на ходу, не встигла жодного слова сказати.
Дуже тривожно на душі. Вона поїхала без грошей та майже без речей.
Бодай би все було успішно. Завтра о 3 годині ранку піду зустрічати цей поїзд. Сподіваюся, що вона влаштується. Хіба їй буде погано?
Солнцев велів її відправити на село, аби вона краще харчувалася, інакше буде погано. Вона важить 2 1/2 пуда (близько 41 кг. - "ГОРДОН").
15 серпня 1942 року
Мама дохала успішно. У дорозі її хотіли висадити. Листи передаватиме через помічника машиніста.
18 серпня 1942 року
Отримала від Віті прекрасні квіти. В. дуже гарний, м'який і ніжний, і трохи нагадує Славу.
30 серпня 1942 року
Подейкують, що очікується великий набір до Німеччини. Від мами жодних новин. На базарі все дуже дорого. Поліцаїв скеровують на фронт. Живу поки непогано. Грошей немає, але отримала пайок: пшоно, 0,5 кг вермішелі, два десятка картоплин. Розділю усе на тиждень. Вирішила продавати свій хліб та купувати замість нього картоплю. Хліб – це велика розкіш для мене. Учора був В. До нього я абсолютно байдужа, приємно дивитися на гарне обличчя.
8 вересня 1942 року
Отримала від мами лист. Вона живе у Козятині. Вочевидь, непогано. Там у кілька разів все дешевше. Кличе мене до себе. Я зараз на пайок отримала багато овочів – капусту, помідор. Тому поки протримаюся.
6.09 здали Новоросійськ.
9 жовтня 1942 року
Сьогодні виданий наказ, щоб усі жінки від 16 до 45 років, які не мають дітей, з'явилися з речами на пункт для негайного відправлення до Німеччини. На роботі сльози й істерики, оскільки майже всі молоді. Але я була абсолютно спокійною й лише одна сиділа та працювала. Робота якось заспокоює, я вперше виконала норму. Зробила 16 щіток, а то ніяк не могла зробити більше ніж 8 шт. Мені зараз все видається неминучим.
