$38.99 €42.16
menu closed
menu open
weather +12 Київ

Записки колишнього підполковника КДБ: Концепція "русского мира", "Наші" й танки в обмін на комп'ютери G

Записки колишнього підполковника КДБ: Концепція "русского мира", "Наші" й танки в обмін на комп'ютери Президент РФ Володимир Путін на зустрічі з представниками руху "Наші". Липень 2005
Фото: kremlin.ru

Один з авторів книжки "КДБ грає в шахи" і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами. У книжці "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті та головні події, до яких були причетними радянські спецслужби. Раніше книжки не видавали. За згодою автора видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про діяльність російських націоналістів, про ідеологів націоналістичного руху та їхню співпрацю з органами безпеки.

Держбезпека і російські націоналісти

Російських націоналістів за активної участі 5-го управління КДБ СРСР вирощувати почали ще в радянські часи. Ось уривок зі спогадів генерал-майора міліції у відставці, колишнього керівника російського відділення Інтерполу Володимира Овчинського, опублікований на сайті "Радио Свобода" 29 грудня 2010 року:

"1986 рік – це рік, коли в Москві було зареєстровано перші масові бійки між люберами, металістами, гіпі та іншими молодіжними спільнотами, тим, що називали неформалами. Я працював над темою неформалів із боку МВС, а з боку Академії наук аналогічну групу очолював Леонід Радзіховський. Ми провели велику роботу і зрозуміли: те, що починалося як молодіжні неформальні угруповання, перетворилося на організовану злочинність. Передусім це стосувалося люберів і казанських угруповань.

Згодом наш висновок підтвердився. Кістяк усіх нинішніх організованих злочинних угруповань, факт існування яких держава не бажає визнавати, формувався тоді, у середині [19]80-х саме в середовищі молодіжних об'єднань. До 1987 року ситуація в Москві стала нестерпною, і було ухвалено рішення провести комплексну оперативно-профілактичну операцію. Я ввійшов у штаб із її керівництва. Найнебезпечнішими вважали люберів... За кожним із 300 активних люберів закріплювали оперативного працівника, який мав вести з ним профілактичну роботу. Я проводив інструктування.

За два дні мене викликає начальник інституту генерал [Юліан] Солопанов (Овчинський у той період був співробітником ВНДІ МВС СРСР. – Попов) і показує мені папір, підписаний генералом [Миколою Юхимовичем] Челноковим, начальником УКДБ у Москві та Московській області. Там було написано, що проведено нараду, і пропоновані нами заходи провокують масові заворушення у столиці.

І була на цьому документі резолюція першого секретаря московського міського комітету партії [Бориса] Єльцина: "Такі дії суперечать лінії партії. Прошу розібратися й ужити заходів по суті".

Партійне розслідування моїх "злочинних дій" тривало місяць і вилилося у 13 томів. До його кінця про люберів уже не згадували, мене звинуватили в тому, що підняв руку на російських патріотів. Це пояснювали тим, що коли під час моєї відсутності розкрили мій сейф, там серед інших документів опинилася довідка, у якій товариство "Пам'ять" характеризували як фашистську організацію. Заступник міністра внутрішніх справ із кадрів звинуватив мене в ідеологічній диверсії, що грає на руку сіоністам. Мені було оголошено неповну службову відповідність. Це означало виключення з партії та звільнення з роботи..."

Із початком перебудови спецслужби почали "схрещувати" націоналістів із церквою, причому не із церквою взагалі, а з її закордонним крилом, щоб у такий спосіб скомпрометувати РПЦЗ і домогтися її цілковитого підпорядкування Московській патріархії.

Як ми вже згадували, у січні 1992 року Синод РПЦЗ відрядив до Росії вікарія Західно-Європейської єпархії єпископа Канського Варнаву (Прокоф'єва) з дорученням організувати постійно чинне синодальне подвір'я в Москві, яке здійснювало б владу Архієрейського синоду в Росії. Свою діяльність у Росії єпископ Варнава будував у тісній взаємодії з протоієреєм Олексієм Авер'яновим. На території поліклініки №68 у Москві в будівлі Марфо-Маріїнської обителі було утворено синодальне подвір'я РПЦЗ. У цій самій будівлі розмістився неофіційний штаб Національно-патріотичного фронту "Пам'ять", який очолював агент спецслужб Дмитро Васильєв.

19 березня 1992 року в обителі відбулася пресконференція, під час якої протоієрей Олексій Авер'янов від імені єпископа Варнави і з посиланням на митрополита РПЦЗ Віталія заявив про альянс із "Пам'яттю", яка, за його словами, "створює загони швидкого реагування для захисту храмів РПЦЗ від їх захоплення". Зрозуміло, ніхто нікого не захоплював і захоплювати не планував. Це була банальна провокація.

Дмитро Васильєв на цій самій пресконференції заявляв, що готовий улітку "взяти Москву в потрійне кільце" блокади з метою повалення чинного режиму. За два місяці, 19 травня, єпископ Варнава взяв участь у демонстрації "Пам'яті" на Садовому кільці в Москві. Під час поїздок країною Дмитра Васильєва на його прохання серед тих, хто його супроводжував, часто були протоієрей Олексій Авер'янов та єпископ Варнава.

Паралельно 30 листопада 1991 року з ініціативи тележурналіста Олександра Невзорова було створено народно-визвольний рух "Наші". Метою руху було відтворення розвалюваного (який тоді ще формально існував) Радянського Союзу в територіальних межах Російської імперії.

"Нашими" в телерепортажах Невзорова були ті, хто збройною силою намагався зберегти владу комуністів у СРСР, пригнічуючи виступи опозиції в Литві в січні 1991 року і тих, хто штурмував телецентр у столичному Вільнюсі, під час штурму якого загинуло 13 учасників протесту й один офіцер групи "А" КДБ СРСР (убитий своїми "нашими"). Активну участь у січневих подіях на боці центральної влади взяли військовослужбовці вільнюського ОМОН, які роззброювали місцеву міліцію і захопили низку державних об'єктів. Їм і було присвячено перший репортаж із назвою "Наші".

Наступний був про ризький ОМОН, який у січні 1991 року силою зайняв будівлю МВС Латвії, телеграф і столичний Будинок друку. П'ятьох осіб було вбито і вісьмох поранено. Улітку того самого року співробітники вільнюського і ризького ОМОН знищили 13 митних постів на кордоні Литви та Латвії з Росією. Сімох литовців із-поміж поліцейських і митників на митному посту "Мядінінкай" на кордоні з Білоруссю було вбито. Операцію зі знищення постів фіксував зі своєю знімальною групою Олександр Невзоров.

Рух Рух "Наші". Фото: yuga.ru

Серед членів ради руху "Наші" були активний прихильник збереження СРСР Віктор Алксніс і видатний член товариства "Пам'ять" Юрій Ріверов. Абсолютно логічним було приєднання до руху "Наші" командира ризького ОМОНу Чеслава Млинніка і його подальша участь у бойових діях 1992 року в Абхазії, під час грузинсько-абхазького конфлікту, у Нагірному Карабасі, Югославії та Чечні (всюди на боці "наших"). 1993 року він був серед захисників Білого дому в Москві. 2008 року Млиннік дістав тяжке поранення під час бойових дій у Південній Осетії після російського вторгнення у Грузію.

Обрана Путіним патріотична риторика "наших" значною мірою сприяла його перемозі на президентських виборах 2000 року. У своїх програмних виступах він пропагував патріотизм і необхідність об'єднання всіх громадян навколо загальнонародної мети.

Ідеї ''російського соціалізму'' знайшли втілення в його передвиборчій програмі, багато положень якої корелювали з основними посиланнями сучасного інтерпретатора ''російського соціалізму'' Олексія Подберьозкіна, викладеними в безлічі його публікацій. "Національна гідність", "національний суверенітет", "єдиний командний дух", "державна воля", "жорсткий державний контроль", "потенціал великої держави", "орієнтація на багатополярний світ", "відновлення геополітичного авторитету" – усі ці вирази Путін запозичив із програмних положень Народно-патріотичного союзу Росії, одним із творців якого був Подберьозкін. Характерною була відсутність слова "демократія" в першому посланні Путіна Федеральним зборам 8 липня 2000 року, із яким він виступив у Кремлі. У наступних посланнях президента слово ''демократія'' пролунало, здається, один раз.

У посланні Федеральним зборам 2005 року Путін повернувся до теми краху Радянського Союзу: ''Насамперед треба визнати, що крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території''.

Так було проголошено концепцію "русского мира" – включення до складу Російської Федерації тих територій, де живуть етнічні росіяни.

"Мені дуже подобалися і досі подобаються комуністичні й соціалістичні ідеї. Якщо ми подивимося кодекс будівника комунізму, який широко тиражували в Радянському Союзі, то він дуже нагадує Біблію. Це не жарт, це така витримка з Біблії насправді".

Це теж цитата з Путіна – примітивна спроба схрестити комунізм, соціалізм і релігію (православ'я), Біблію і "кодекс будівника комунізму". Чи вдалося це Путіну?

31 серпня 2009 року в Нью-Йорку генеральний консул Росії у США Сергій Гармонін вручив російські паспорти групі священнослужителів РПЦЗ: єпископу Монреальському і Канадському Гавриїлу, протоієрею Серафиму Ган і Андрієві Соммеру, протодиякону Володимирові Цурікову, а також директору зі зв'язків Архієрейського собору РПЦЗ Ніколасу Охотіну. Акція була своєрідна, у колишній історії аналогів не мала. Набувши другого громадянства, зазначені священнослужителі переходили під юрисдикцію Росії, і в разі виявлення зв'язків зі спецслужбами своєї нової та історичної батьківщини вони могли бути нею захищені. Саме для захисту агентури й було здійснено цю акцію.

Протоієрей Російської православної автономної церкви, настоятель храму Святого Царя мученика Миколи II Михайло Ардов, дізнавшись про це, вигукнув: "Це остаточна перемога КДБ над іноземною церквою. І водночас це дурне рішення... Патріархія завжди "в кишені" в того, хто сидить у Кремлі".

Агент Сергій Кургінян на сучасному етапі

16 січня 2017 року під час передачі ''Поединок'', яку на російському телебаченні веде Володимир Соловйов, дебатували питання про роль Йосипа Сталіна в історії. В обговоренні цієї теми взяли участь Леонід Гозман – російський політик, президент Загальноросійського громадського руху "Союз правих сил", і Сергій Кургінян, який на початку 2011 року створив і очолив рух ''Суть часу'', що об'єднав прихильників десталінізації та відновлення оновленого СРСР.

Переважна кількість учасників передачі, які були у студії або які взяли участь у голосуванні телефоном, підтримала позицію Кургіняна, усіляко звеличувати роль Сталіна у становленні й розвитку СРСР. Водночас ведучий передачі Володимир Соловйов усіляко намагався дезавуювати заяви Леоніда Гозмана про заохочення владою Росії ''сталінізації'' суспільства.

Сергій Кургінян. Фото: SJabberwocky / Wikipedia.org Сергій Кургінян. Фото: SJabberwocky / Wikipedia.org

Кургінян із його давнім агентурним досвідом завжди діяв відповідно до вказівок своїх ляльководів. Так було на схилі радянської імперії, коли він, виконуючи волю першого заступника голови КДБ СРСР Бобкова, приструнював розгнівані національні краї величезної держави. Так було 1993 року в період гострої політичної кризи між депутатами Верховної ради та президентом Росії Борисом Єльциним, коли Кургінян був серед тих, хто намагався усунути керівника держави від влади.

Відомий театральний режисер Марк Розовський якось зазначив: "Кургінян – абсолютно достоєвський типаж: навіть не біс, а мракобіс із політичними амбіціями, який знадобився спочатку КДБ, а потім і новій кремлівській адміністрації" ("Собеседник", 2 березня 2012 року. – Попов).

Публічно позиціонуючи себе опонентом чинного в Росії режиму, Кургінян насправді є його активним пособником. Він такий собі поп Гапон. Гапон теж був агентом "держбезпеки" – царської охранки і, за нинішніми поняттями, активним громадським діячем, натуркував масам революційні ідеї. Кургінян теж широко йде в маси, водночас чітко вловлюючи віяння часу.

"Треба розуміти, що сьогодні інтернет радикально змінює всю картину політичної війни. Ніхто не розраховував, що росіяни використовуватимуть його не за американською моделлю, а за своєю, що виникне альтернативна інтернет-армія. Моя організація відіграла тут велику роль, зокрема чисельності. У нас є кілька тисяч людей, які вміють працювати автономно і за всіма передовими правилами інтернет-війн. Вони "упакували" інтернет контентом і смислами так, що нашим "помаранчевим" у мережевому середовищі залишалося або опускатися в дискусії "нижче за рівень плінтуса", або просто мовчати".

З інтерв'ю Кургіняна тижневику "Газета 2000" (Київ), 12 квітня 2012 року

Наведемо ще одне вельми цікаве висловлювання провокатора-Кургіняна, приурочене до історичної дати – річниці більшовицького перевороту 7 листопада 2012 року:

"Із великою увагою дивлюся за тим, як працюють "Брати-мусульмани". Це міжнародний орденський рух, який створює партії та перемагає у Єгипті, Палестині ("Хамас"). Я буду нажаханим, якщо вони переможуть у Сирії, на шляху до своєї мрії – халіфату. Але вивчати і застосовувати їхній досвід, залишивши осторонь ідеологію й узявши на озброєння архітектуру, – варто. Ми створимо міжнародний рух, новий Комінтерн, "Червоний халіфат".

"Брати-мусульмани" ("Аль-Іхван аль-Муслімун") є релігійно-політичною асоціацією, заснованою 1928 року після звільнення Єгипту від прямої влади англійців. Рух характеризують як украй консервативний іслам салафітського спрямування. У Росії, Сирії, Саудівській Аравії та Єгипті (із 24 грудня 2013 року) діяльність руху визнано терористичною. Метою руху є усунення неісламських урядів і встановлення ісламського правління в усесвітньому масштабі завдяки відтворенню "Великого ісламського халіфату", включно з Росією. Водночас, окрім політичної боротьби, рух активно використовує збройний джихад на території різних країн.

Під час так званої ''арабської весни'', яку значною мірою ініціювали ''брати-мусульмани'', активісти протестного руху у справі об'єднання їхніх прихильників і спрямування діяльності широко використовували інтернет. Саме їхній досвід використовував Кургінян під час створення своєї ''інтернет-армії'' з далекосяжними планами з перетягування Росії з "п'ятого місця" на "друге":

"Якщо потрібно для того, щоб народ не загинув повністю за 10 років, перевести країну з аграрно-традиційної, яка наразі на п'ятому місці у світі, у країну, що перебуває на другому, індустріальну, – без жертв це зробити неможливо. Виникає одне питання – або кимось пожертвуємо, або всіма"

"Вечер с Владимиром Соловьевым", 14 лютого 2017 року

Тут дійсно без нового Сталіна не обійтися!

Не можна не перейматися питанням про те, звідки в Кургіняна, який народився 1949 року, у родині, де одного з дідів розстріляли в період чисток, така невгамовна любов до тирана Сталіна. Пояснення цього феномена можна знайти лише в одному – у таємному житті Кургіняна як агента спецслужб ще з радянських часів. Деяке світло на це таємне життя Кургіняна наводить книжка його учнів-послідовників – Сергія Кугушева і Максима Калашникова (Володимира Кучеренка) "Театр думки Сергія Кургіняна":

"Уже незабаром буде 20 років від того дня, як один з авторів книжки, Сергій Кугушев, побачив Кургіняна. То був осінній день у Москві середини 80-х. І клуб Консерваторії поруч із будинком Висоцького на Малій Грузинській, де грали дивний, тягучий до нецікавого, але водночас розумний і тривожно-психологічний спектакль "Борис Годунов". А потім, після вистави, було спілкування з акторами... А найцікавішим стало знайомство з режисером Сергієм Кургіняном – людиною, позначеною печаткою обраності.

Блискучий фізик, оригінальний математик і природжений організатор... на початку [19]80-х він різко і несподівано змінив стиль і сам напрям життя. Звів до мінімуму заняття наукою і став режисером... Його театр мав напівпідпільний вигляд, але водночас його негласно підтримували партійна та чекістська еліти СРСР. Кургінян проводив дослідження і випробування нових психотехнологій, способів впливу на групову свідомість, систем змістоутворення... Кургінян намагався знайти шляхи прориву до нового "Червоного сенсу". Кургінян був одним з останніх справжніх комуністів... До речі, і в партію він вступив на моїх очах, коли з неї було модно виходити. А до цього він був просто – безпартійний комуніст, як і більшість прихильників "Червоного сенсу".

Незабаром після відвідування театру ми подружилися і за підтримки "останнього наркома", глави Держбуду Юрія Баталіна нам удалося небачене: створити новий театр. Тоді за якийсь рік у столиці вперше впродовж 30 років виникло відразу п'ять нових театрів, і одним із них був кургінянівський "На дошках"...

У театр ми залучали всіх розумних людей незалежно від їхніх політичних поглядів і особистісних рис. Ми сподівалися, що розбіжність думок дасть змогу створити новий радянський проєкт, і Червона Атлантида, яка на наших очах іде в безодню, раптом спливе, схлинуть води – і знову світ побачить відроджений Червоний Колос. У незвичайному театрі-лабораторії працювали Тетяна Толстая і Віктор Єрофєєв, силовик [Володимир] Овчинський і дисидент Симон Кордонський, Михайло Леонтьєв і Борис Богоряцький. Сам же Кургінян був душею і рупором цього дивного об'єднання. Він не тільки спілкувався з найвищим керівництвом СРСР і Москви, але й метався по країні, яка потерпала від лиха, проникав у всі кризові точки. Я, Сергій Кугушев, учасник і очевидець цих подій, кажу чесно: ми лінувалися робити таке. Жили в комфорті, ходили на державну службу, їздили в персональних машинах і отримували тодішні кремлівські пайки. А Сергій Ервандович інкогніто висаджувався в Карабасі, проникав у Сумгаїт, проводив підпільні зустрічі з прибалтійськими націоналістами й одночасно – з їхніми противниками, радянськими патріотами".

Висаджуватися "в гарячих точках для ведення переговорів із "націоналістами" і їхніми "противниками" (спецслужбами і радянською владою) Кургінян міг тільки в тому разі, якщо виконував завдання своїх кураторів із держбезпеки.

Георгій Щедровицький

Говорячи про Кургіняна і його діяльність, було б великим недоглядом не згадати про його попередника Георгія Петровича Щедровицького, одного з видатних науковців радянсько-російського періоду. Нинішній перший заступник глави адміністрації президента Сергій Кирієнко є одним з учнів і послідовників філософа Щедровицького.

Щедровицький і його послідовники вважали, що суспільство можна програмувати. Нещодавно журналіст і телеведучий Андрій Караулов у своїй передачі, кажучи про протести в Хабаровську, висловив думку про те, що відповідальний за внутрішню політику Сергій Кирієнко свідомо погіршує ситуацію, діючи згідно з настановами Щедровицького, щоб привести до влади технократів.

Філософ Щедровицький 1958 року організував Московський методологічний гурток (ММК), який був філософсько-методологічною та інтелектуально-практичною школою, центром розроблення системомиследіяльнісної методології та організаційно-діяльнісних ігор (ОДГ). За життя Щедровицького протягом більше ніж 30 років головною формою діяльності ММК були методологічні семінари під його керівництвом. Після того, як 1987 року семінари припинили роботу, Щедровицький прагнув підтримувати єдність гуртка завдяки проведенню методологічних з'їздів. Загалом відбулося п'ять з'їздів. Перший – у січні 1989 року в Києві.

Георгій Щедровицький. Фото: fondgp.ru Георгій Щедровицький. Фото: fondgp.ru

Основою всього були ОДГ як універсальна методологічна система розв'язання управлінських завдань. Один з учасників цих ігор, співробітник 5-го управління КДБ Валерій Лебєдєв, майбутній активний учасник ГКЧП, звільнений після невдалого путчу у званні генерал-майора і з посади заступника голови КДБ СРСР, який знав філософа приблизно 20 років, вважав, що Щедровицький замислив ОДГ під подальший розвиток і реалізацію "інтелектуального перевороту" у СРСР, щоб пропустити через ігри сотні тисяч людей і створити масовий клас своїх прибічників:

"Повернімося до основної теми: до теми про спробу завоювання політичної влади не за допомогою палацового перевороту, повстання, революції чи навіть демократичних виборів, а за допомогою групи людей, які пройшли ігри. Які стають настільки незамінними як радники вищих політиків і (трохи пізніше) генераторів основних державних ідей, що поступово спочатку реальна, а потім і юридично-політична влада переходить до них", – писав Лебєдєв.

Однак діяльності Щедровицького не афішували, і гурток його був дещо схожим на секту чи ложу обізнаних, хоча, на думку члена ММК Олександра Левінтова, колапсу Радянського Союзу значною мірою сприяла саме діяльність Щедровицького і його послідовників, а не ЦК КПРС і генсек Михайло Горбачов.

Кургінян відчув живий вплив самого Щедровицького, який провів у межах кургінянівського театру "На дошках" цілу серію лекцій, на підставі яких було видано окрему книжку. Політичні ж цілі Кургіняна і Щедровицького серйозно різнилися. Якщо Щедровицький мав на увазі еволюційну побудову елітарного суспільства "без биття скла", то Кургінян кличе назад у майбутнє, не враховуючи можливих жертв із боку народу.

Володимир Квачков і Володимир Кучеренко

У лютому 2009 року полковник ГРУ у відставці Володимир Квачков створив "Народное ополчение имени Минина и Пожарского". Раніше, 1998 року, Квачкова судили за обвинуваченням у замаху на керівника РАТ ''ЄЕС'' Росії Анатолія Чубайса, але його виправдала колегія присяжних. У травні 2009 року друг і сподвижник Квачкова, російський націоналіст Юрій Екіщев, утворив націоналістичний рух ''Пара беллум''. Про цілі та завдання, які ставив перед собою рух, повідомляли таке:

"Із назви "Пара беллум" (готуйся до війни) вже стає зрозумілою наша мета... Ми змушені констатувати, що війна триває. Давно. Прихована, повзуча, яка маскується під різні маски і процеси, – проте це натуральна, неоголошена війна. З усіма її ознаками... "Істина – у війні!" Ми хочемо миру, і тому готуємося до війни, як нас учили з дитинства. І вітаємо всіх, хто думає так само. Можна навести доречні тут слова св. Григорія Богослова: "Війна краща за мир, який віддаляє нас від Бога".

Рух ''Пара беллум'' від моменту його створення структурно ввійшов до складу "Народного ополчения имени Минина и Пожарского". 3 листопада 2010 року Квачков оприлюднив у YouTube звернення до росіян, у якому закликав до виходу "з іудейського полону" і закликав до війни, оскільки влада, за його словами, не залишила патріотам іншого виходу.

23 грудня 2010 року Квачкова заарештували, цього разу за обвинуваченням у тероризмі й організації збройного заколоту в Росії. 8 лютого 2013 року Мосміськсуд визнав Квачкова винним у висунутих йому обвинуваченнях і призначив йому покарання у вигляді 13 років колонії суворого режиму (18 липня 2013 року Верховний суд РФ знизив Квачкову строк із 13 до восьми років). Сам Квачков заявляв, що не збирався піднімати заколот, а лише готував партизан на випадок війни з іноземним агресором. Водночас у суді він відстоював "право народу на повстання".

Однодумець Квачкова Кучеренко (Калашников) 2006 року створив інтернет-спільноту "Славянское братство" й опублікував її маніфест:

"Ми маємо перетворити свою країну й урятувати світ, який мчить у прірву з величезною швидкістю. Ми збираємося породити нову Росію. Ми зобов'язані стати новітніми росіянами. Ми маємо вирвати країну з лап загарбників. Саме тому ми створили братство – спільноту патріотів і творців, будівельників і творителів – а не мародерів і руйнівників. Ми розпочали проєкт "Славянское братство" і закликаємо кожного небайдужого до долі слов'ян приєднуватися! Адже крім нас більше ніхто не здатний змінити долю слов'ян!"

11 вересня 2010 року Кучеренка (Калашникова) обрали секретарем зі стратегічного розвитку Центральної ради партії "Батьківщина: здоровий глузд", котру очолював Михайло Делягін, якого ми вже згадували.

У січні 2016 року Кучеренко (Калашников) став одним із засновників "Коммитета 25 января" – об'єднання сталіністів і націоналістів імперського спрямування, куди також увійшли учасник війни на сході України Ігор Гіркін (Стрєлков), головний редактор ультраправого сайта "Спутник и Погром" Єгор Просвірнін, засновник Націонал-демократичної партії Костянтин Крилов, лідер нацболів Едуард Лимонов і сходознавець Анатолій Несміян. Рух спочатку декларував нейтралітет щодо чинної влади, але у травні 2016 року у своєму маніфесті "відмовив нинішньому політичному режиму в підтримці", вимагаючи, серед іншого, перегляду незаконних операцій із приватизації та територіального розширення російської держави.

Коло друзів, помічників і джерел інформації Калашникова і Кугушева було доволі специфічним. Один із них входив "у коло наближених до Андропова людей". Прізвища Калашников із Кугушевим нам не повідомляють. Але можна припустити, що це був хтось зі згадуваних нами раніше високопоставлених офіцерів. Саме це "джерело" повідомило двом приятелям про існування таємного плану Андропова, який ми загалом уже описали:

"Ми можемо тільки реконструювати цю найтаємнішу частину андроповського плану, здогадуватися про масштаб вжитих ним заходів. Наведемо тут лише три факти. Наприкінці 1970-х років Андропов з особливо наближених осіб створив замкнуту, таку собі таємну організацію всередині КДБ СРСР... (очевидно, що тут ідеться про ''фірму'' Питовранова. – прим. В. Попова). Сам він [інсайдер інформації] спілкувався лише з кількома обраними, найближчими соратниками... Мережа особливо тісно взаємодіяла з тими підрозділами КДБ, які займалися фінансовими операціями із Заходом, створювали мережу фірм, компаній, банків, що фінансують і реалізують цілі й програми Комітету державної безпеки. Одночасно Андропов надав підтримку ЦК ВЛКСМ зі створення центрів науково-технічної творчості молоді – перших підприємницьких структур у Росії, що виникли на самому початку [19]80-х років...

Ще одним свідченням стало розроблення операції "Невод" щодо цілеспрямованого створення фінансової мережі в Європі та Америці, яка б могла не тільки обслуговувати потреби розвідки, але й націлилася на експансію на захоплення інвестиційних фінансових структур Західного світу, найперспективніших та тих, які найшвидше зростають. Усе це були елементи плану, яким хотіли забезпечити стійку фінансову базу для розгромленого, але, на думку Андропова, непереможеного російського, радянського, національного проєкту. Цей пункт програми Андропова, як ми вважаємо, втілили лише частково. Здійснення запланованих у цьому напрямі заходів було припинено разом зі смертю генсека. Однак якісь елементи цієї програми було проведено наприкінці 1970-х років".

С. Кугушев, М. Калашников. Третій проєкт. Том 1

У цій самій спільній праці з’являються ще відвертіші зізнання: "Завдяки Юрієві Івановичу Дроздову, колишньому начальнику нелегальної розвідки КДБ СРСР, ми читали роботи найбільших аналітичних центрів США і Європи, присвячених найближчому майбутньому Росії, її перспективам на 2015–2020 роки". Або оповідає Калашников: "Доля звела мене з Миколою Олексійовичем Шамом, одним із тодішніх керівників КДБ СРСР, який відповідав за економічну контррозвідку і проривні технології.... Микола Олексійович своєю подвижницькою діяльністю подарував Росії надію, дав їй шанс на майбутнє".

Микола Шам народився 1940 року. У системі КДБ СРСР працював із 1966 року. Із 1974 року – у центральному апараті КДБ. У 1985–1991 роках – першим заступником начальника 6-го управління КДБ. Генеральське звання здобув 1986 року. 1991 року став першим заступником голови КДБ СРСР. 1992-го вийшов у відставку за станом здоров'я. Це – за офіційною версією. Насправді ж генерал Шам покинув службу у КДБ на знак протесту проти дій нового керівника російських спецслужб Вадима Бакатіна, який передав представникам американської влади схему розміщення підслуховувальних пристроїв, установлених у споруджуваній новій будівлі посольства США в Москві.

За словами Шама, "1987 року за підтримки тодішнього начальника Генштабу маршала Михайла Моісеєва у структурі Міноборони ми [тобто КДБ] сформували таємну військову частину, яка, фактично, була дуже потужною науково-дослідною лабораторією, цілком підконтрольною КДБ".

"Генштабівського проєкту не афішували, – пише Калашников. – Лабораторії незвичайної "військової частини" розгортали на конспіративних квартирах ГРУ. Одну з них, на Фрунзе, неодноразово відвідував Сергій Кугушев. Кілька явок було й на Старому Арбаті. Саме тоді ми побачили, що наша країна за бажання здатна прорватися в абсолютно новий світ".

Калашников і Кугушев, як і відставний генерал КДБ Шам, за зовнішньої відвертості багато про що воліють мовчати, наприклад, про те, як було створено 1988 року особливе "21-ше відділення" 6-го управління КДБ СРСР "із дистанційного управління пам'яттю" і як для фінансування діяльності цього відділення було створено кооператив (НПКО) "АНТ" ("Автоматика, наука, технологія"). Громадськості стало про це відомо абсолютно випадково.

Максим Калашников. Фото: peoples.ru Максим Калашников. Фото: peoples.ru

11 січня 1990 року в Новоросійську на під'їзних шляхах залізничного вокзалу затримали партію із 12 танків на 12 залізничних платформах, призначених для вивезення за кордон. Танки було задекларовано як тягачі. Генпрокуратура СРСР негайно порушила кримінальну справу про контрабанду зброї.

Товар, як виявилося, належав такому собі кооперативу "АНТ", створеному в серпні 1988 року з ініціативи заступника начальника 6-го управління КДБ СРСР Шама і начальника відділу 6-го Управління КДБ Бориса Кокуріна.

Під дах АНТ, як стало відомо пізніше, було переведено роботу 21-го відділення 6-го управління КДБ, і для "режимного забезпечення роботи 21-го відділення" в АНТ було навіть створено 1-й відділ – випадок унікальний для радянського кооперативного підприємства. Директором АНТ було вказано сержанта 9-го управління КДБ (відомство з охорони перших осіб держави) Володимира Ряшенцева.

Обміняти танки на комп'ютери через фірму АНТ придумав генеральний директор науково-виробничого об'єднання "Взлет" генерал В'ячеслав Довгань. Дозвіл на угоду за номером ПП/25086 видало керівництво міністерства оборони. 30 жовтня 1989 року Довгань і Ряшенцев підписали договір про бартерний обмін "тягачів" на комп'ютери. У дорожній відомості №696848 танки було записано як "засоби транспортування нерозібрані". Охорони у поїзда не було, супроводжувало вантаж троє співробітників "Уралвагонзавода", де було виготовлено танки. 22 грудня 1989 року вантаж прибув до Новоросійська, де простояв три тижні, й 11 січня 1990 року його було випадково виявлено.

Про знахідку негайно повідомили першому секретарю Краснодарського крайкому КПРС Іванові Полозкову. Полозков по ланцюжку передав інформацію у ЦК КПРС. У слідчу бригаду було включено найдосвідченіших співробітників МВС і КДБ. Справу поставили на особливий контроль у ЦК КПРС і її розслідуванню було навіть присвячено позачергове засідання президії Ради міністрів СРСР 12 березня 1990 року.

На засіданні президії виступили Полозков і народний депутат Верховної Ради СРСР Анатолій Собчак. У своїх виступах вони заявили, що кооператив "АНТ" є псевдофірмою, створеною з порушенням усіх радянських законів. Однак розслідування швидко захлинулося. Винних цієї дивної угоди виявити не вдалося. Ряшенцев, якого захищав відомий адвокат Генрі Резнік, за деякий час поїхав до США, де знову зайнявся комерцією.

1993 року розслідування кримінальної справи кооперативу "АНТ" офіційно припинили, і генеральний прокурор РФ Валентин Степанков надіслав Ряшенцеву у США лист із вибаченнями за завдані незручності. 1 липня 1997 року Ряшенцев помер на 47-му році життя. До Росії він так і не повернувся.

Попередню частину опубліковано 7 жовтня. Наступна, фінальна частина, вийде 21 жовтня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.