+3 Київ
Теоретично може бути таке, що нацистський режим РФ повністю вимкне Україну через ракетні удари, через всі ці акти терору і воєнні злочини? Не може. Всю Україну вимкнути неможливо
– Арсенію Петровичу, доброго вечора. Сьогодні (інтерв'ю записували 26 листопада) відбулася загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Зараз понад 90% громадян України вважають Голодомор геноцидом українців. Зараз світові парламенти голосують, визнаючи Голодомор геноцидом. Ваша сім’я тоді жила у Західній Україні, до якої руки дотягнулися значно пізніше, ніж був Голодомор. Що у вашій сім’ї згадували і розповідали про Голодомор? І що таке Голодомор особисто для вас?
– Це неймовірна трагедія, трагедія українського народу. І це взагалі трагедія глобального, світового масштабу. Ця трагедія умисно замовчувалася десятиліттями. Це була частина російської імперської політики, совєтської імперської політики – замовчувати і перекручувати. Архіви фактично відкрили тільки тоді, коли розпався Радянський Союз. Я дуже багато читав матеріалів про те, що відбувалося. І це просто жах. Людина не може просто так це читати і сприймати, як якусь інформацію, як історичні факти. Це набагато глибше. Це така глибока трагедія, це такий жах, історичний жах.
Але в цієї трагедії є конкретні прізвища, конкретні люди, які за це відповідальні. От ви поставили запитання… Воно в мене стало яскравим на порядку денному – не те щоб яскравим, а частиною моєї відповідальності, частиною навіть мого усвідомлення… Тому що треба чесно визнати, що в мене усвідомлення про Голодомор точно не прийшло у школі, тому що про це у школі ніхто не говорив. Навіть не в університеті. Усвідомлення чітке, глибоке з’явилося тоді, коли Ющенко став президентом. Я тоді був міністром закордонних справ. І він дуже педалював необхідність того, щоб іноземні парламенти, про які ви щойно сказали, визнавали Голодомор геноцидом українського народу. Я в ті часи казав: "Вікторе Андрійовичу, у нас багато завдань". До речі, я тоді починав діалог про безвізовий режим… Він каже: "Це все правильно, але питання національної історії, національної трагедії має набагато глибше коріння". Я тоді усвідомив, наскільки.
Що в цьому корінні? Близько 10 мільйонів знищених українців. Серед цих 10 мільйонів – це і сільська інтелігенція, і люди, які вміли працювати на селі, і взагалі український дух як такий. Це була основна мета більшовицького сталінського радянського режиму. І неймовірні людські трагедії. І взагалі знищення генетичного коду українців. От що відбувалося. Відбувалося це все в першу чергу на тих теренах, де колись була, про що ви сказали, "рассийская империя", потім туди прийшли совєти. Тобто там, де перебуває радянщина, більшовики, спадкоємцями якої є сьогоднішня Росія і сьогоднішнє керівництво російської недоімперії.
Це був умисний акт геноциду, який продовжується сьогодні. Пройшло 90 років. Що робить Путін як нащадок Сталіна? Він так само винищує українців. Він так само боїться українців. Він так само боїться свободи. І він так само розпочав геноцид проти нас. І третє. Коли ви сказали про те, які в мене є асоціації, та навіть не зовсім коректне слово – асоціації, це переживання, спогади про те, яким чином ми тоді боролися, щоб парламенти світу визнавали Голодомор. Я про це мав декілька розмов із росіянами. Із тодішнім – і сьогоднішнім – міністром закордонних справ Лавровим. Із тодішнім спікером "Госдумы какой-то федерации"… Їх там до біса різних, я вже й прізвища позабував. Я не пригадую своєї розмови про це з Путіним, але чітко можу сказати, що точно розмовляв про це з Лавровим, із главами нижньої і верхньої палат парламенту. І, можливо, в мене була навіть якась наївність, коли я до них звертався і казав: "Україна просить вас визнати Голодомор геноцидом українського народу, який був вчинений радянською імперією. Ми ж не визначаємо те, що цей Голодомор вчинений росіянами за ознакою національності. Ми кажемо про те, що це злочин сталінізму і радянської імперії. І тому ви тут повинні бути з нами по один бік. Адже це людяність, це повага до історії, це схилити голову перед злочинами і стати на правильний бік історії".
Вони це рішення не прийняли. Більше того, вони розпочали неймовірну кампанію по всіх країнах світу, для того щоб не давати парламентам голосувати за визнання Голодомору геноцидом. І тоді я усвідомив, що вони цим актом тільки підтвердили те, що вони і є спадкоємцями радянської імперії і що вони відповідальні за геноцид, який вчиняв Сталін і ця кліка радянської більшовицької ненависницької імперії.
І саме тому те, що вони роблять сьогодні, є продовженням того, що вони почали 90 років тому. Путін є спадкоємцем Сталіна. Це такий самий тиран. І так само він увійде в історію. Як Сталін і Гітлер. До речі, Сталін і Гітлер змовилися разом, щоб фактично розпочати Другу світову війну. І саме тому Росія заборонила своїм законодавством згадувати пакт Молотова – Ріббентропа, згадувати змову Сталіна і Гітлера. Тому сьогодні, в цей день, ми схиляємо голови, згадуємо мільйони українців, які були винищені. І думаємо про мільйони українців, які сьогодні борються і які виборюють свою свободу.
– Ви точно сказали, що Росія продовжує геноцид українського народу. Російський ракетний терор... Цього тижня Україна вперше зазнала такого масованого і такого тривалого вимкнення світла. У мільйонів українців понад добу не було світла, тепла. Чому останній ракетний удар Росії виявився настільки критичним для української інфраструктури?
– Тому що перед цим була вже низка ударів. У мене перше питання: коли у них, блін, ракети закінчаться? І, на превеликий жаль, на це немає позитивної відповіді. Тому що я бачив оприлюднені дані, я не бачив підтвердження цих даних у міжнародній пресі, але вони далі продовжують виготовляти ракети. Вони далі продовжують нарощувати свій військовий потенціал.
– У три зміни заводи працюють.
– Тобто їхній військово-промисловий комплекс станом на сьогодні не зупинений. Ще влітку, коли західні партнери запитували, які ви бачите подальші плани Росії, що вони будуть робити, я казав: "Не знаю з точки зору військової, тому що я не фахівець у цих питаннях, але переконаний, що сьогодні в Україні найкраща армія і найкраще командування у світі". Тому що те, як воюють українці, і те, як вище військове командування сьогодні планує військові операції, заслуговує на найвищу повагу.
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Із точки зору економічних і гібридних підходів до цієї війни, то мені абсолютно зрозуміло, що буде робити Росія. Я сказав, що Росія буде заморожувати Україну. Тоді для наших західних друзів це, можливо, виглядало якось не зовсім. По-перше, ще літо, ще тепло, тут ще до зими далеко. Але воно було на поверхні. І цей останній ракетний удар був настільки критичний у силу того, що попередньо вже було здійснено декілька ракетних ударів. Куди вони ціляться? Вони ціляться в ту інфраструктуру, яка їм добре відома. Не тільки тому, що в них є супутникові знімки, а тому, що це частина колись об’єднаної радянської енергетичної системи. Добре, що ми від’єдналися зараз від Росії і Білорусі, маємо можливість на перетоки з Європейським союзом. Проте сама географія, починаючи від об’єктів генерації і закінчуючи трансформаторними підстанціями, залишилася практично незмінна вже десятки років.
Тобто зрозуміло, що в Москві сидять люди, які планують, яким чином і куди ці ракети повинні стріляти. Спробую пояснити вашим шановним глядачам, чому вимикається світло. Воно вимикається не тільки тому, що не працює генерація. Може бути так, що генерації, тобто виробленого світла, дуже-дуже-дуже багато, а воно так і є, але проблема в тому, що щоб передати це світло з однієї області в іншу, треба мати мережі, підстанції, трансформатори. Тобто маєте декілька озер, одне озеро висохло. А чому воно висохло? Тому що в нього немає підземного джерела. А інші озера мають воду. І щоб це озеро, яке висохло, наповнити, спускають воду із сусідніх озер. Отак плюс-мінус працює енергетична система. Якщо десь, між якимсь озером, дамба заклинила, то цю воду не можуть спустити в сусіднє озеро. Це означає, що якщо, умовно кажучи, Бурштинська ТЕЦ виробляє електроенергію, і цієї електроенергії багато, але цю електроенергію немає можливості передати в сусідню Чернівецьку чи Львівську область, тому що вибили трансформаторні підстанції, то є електроенергія на ТЕЦ, немає електроенергії на ТЕЦ, – вона не доходить до кінцевого споживача.
Чи можуть росіяни повністю вимкнути всю Україну? Теоретично може бути таке, що цей нацистський режим вимкне повністю Україну через ракетні удари, через усі ці акти терору і військові злочини? Не може. Всю Україну вимкнути неможливо. Все рівно залишаться області, я назву їх так: острівці, які будуть самодостатні. Але є частина дефіцитних областей, і для того, щоб у ці дефіцитні області поставити електроенергію, треба буде відновити відповідні об’єкти інфраструктури. Я плюс-мінус зрозуміло пояснюю? Щоб я в ліси не загнав усіх.
– Дуже цікаво.
– Таким чином, що зараз відбувається? У нас зараз з’явилися два фронти, з’явився ще один окреслений чіткий фронт – енергетичний. Я просто дивлюся, як енергетики воюють. Це ж війна. Вони саме воюють. Це не просто аплодисменти – це найвища шана. І те, як працює "Укренерго". Що таке "Укренерго"? Це диспетчер, щоб люди зрозуміли. Це державна компанія, яка бачить, де є дефіцит електроенергії, де є надлишок електроенергії, яким чином передати з однієї в іншу область цю електроенергію і що зробити, щоб не сталося тотальної катастрофи в Україні, який блок вимкнути, яку атомну станцію навіть тушити. Тобто це, я би назвав так, мозок.
А, крім мозку, в цьому тілі що є? Є судини, є кров. Так от, ці судини і кров – це мережі. Хто забезпечує? В першу чергу це приватна компанія ДТЕК. Те, як вони працюють і відновлюють постачання електроенергії, – так само їм велика вдячність. Далі маса приватних компаній, які і генерують, і є власниками відповідних мереж. І ключове, що зараз необхідно. Нам потрібно ж не тільки постачання зброї, про що, я думаю, ми ще поговоримо. Постачання і енергетичної зброї, захисної енергетичної зброї у вигляді трансформаторів, у вигляді всієї необхідної технічної складової для відновлення електропостачання. Тому що мені абсолютно зрозуміло, що Путін і його нацистський режим будуть далі цілити в енергосистему.
Позавчора. Знаєте, взагалі по-іншому починаєш думати про життя. В мене дзвінок був: ВВС просить інтерв’ю. Окей, дивлюся, ще є мережа. Проходить буквально пів години, за декілька хвилин перед тим, як я мав включатися, пропадає все і зразу: і інтернет, і світло. Окей, генератор включився, з’явилося світло. Потім починаю шукати, чи є мережа. Мережі немає. Добре, що є можливість, Starlink. Добре, я включаю Starlink. А Starlink не працює. Але це все – така дурниця. Я потім думаю: "Йолки-палки, в мене якесь інтерв’ю, а в цей самий момент десь у лікарні стоїть хірург і робить операцію. І в цю секунду відключається світло". На те, щоб перемкнутися від мережі на генератор, там потрібен час – 10–30 секунд, хвилина. А там кожна секунда вартує життя. Чи десь у шахті люди. Я колись був у шахті крутого падіння – хай бог милує. Я не знаю, як там люди не те що працюють, як вони там виживають. А тут раз – і все потухло. А дихати немає чим, тому що там же примусова вентиляція в шахті. Я бачив ці кадри. Дитина, в неї апарат дихання. Відключилося світло, а вона бідна не має де її зарядити.
І ця ж потвора – він же знає про це. І коли я кажу про нього, це ж не тільки він. Я вкотре повторю: злочини, які скоюються в Україні, скоюються під керівництвом Путіна, але в нього є до біса пособників, і ті пособники сидять із ним у Кремлі. Крім цих пособників, є ті, хто їх підтримують, – російський народ. Вони всі – співучасники. Ті, які пішли на фронт так званий воювати, – це такі самі військові злочинці. А ті, хто їх відправили, ті, хто їх мовчазною згодою підтримують, – такі самі злочинці.
– Арсенію Петровичу, ми бачимо на прикладі Києва, що дві доби люди сиділи без світла та опалення. Можливо таке, щоб тиждень або два, припустімо, Київ був без опалення, без води, без світла?
– У цьому житті, на превеликий жаль, теоретично можливо стало все. Те, що раніше в мої рамки взагалі не вкладалося, стало нормою, це стала нова нормальність у світі. Тобто вчиняти військові злочини – він вчиняє. Здійснювати злочини проти людяності – він здійснює. Бомбити гуманітарну інфраструктуру – бомбить. Убивати цивільних – убиває. Тобто це не є нова ненормальність. У світі з’явилася нова ненормальність.
Чи теоретично це можливо? Теоретично можливо все. Чи можна це допустити? Допустити це не можна. І я переконаний, що центральна і місцева влада розуміють свою відповідальність перед людьми. Я певен, що кожен робить те, що здатен зробити. Тут не мені розповідати про плани, які повинні бути. Починаючи з необхідності забезпечення пальним і закінчуючи відомими пунктами обігріву для громадян. Ключове зараз – просити наших американських і європейських друзів постачати техніку для об’єктів електроенергетики. Списки у них є, я це знаю точно. І те, що зараз наші балтійські друзі оголосили, що вони передають Україні трансформатори, – це якраз за цим запитом.
І об’єктивно, це, звичайно, протиракетна оборона. Без протиракетної оборони Путін буде стріляти далі. Я скажу те, що я думаю. Чи буде складно? Буде складно. Чи переживемо ми це? Переживемо. Чи будуть великі втрати? Втрати будуть, економічні, енергетичні, але ці всі втрати ми компенсуємо. І весна обов’язково настане. Я розумію, що зима ще не почалася, але я точно знаю, що зима закінчиться. Я точно знаю, що ми здатні пережити цю складну зиму. І я точно знаю, що на фронті нашим хлопцям набагато складніше переживати, ніж нам тут у Києві.
У довгостроковій перспективі у Росії немає ні військового, ні фінансового потенціалу. Але у короткостроковій грошей у них досить. І саме на цьому грає потвора Путін
– Кожна країна має критичний рівень озброєння, нижче за який опускатися ризиковано. Якщо взяти Росію, то вона ж має тримати озброєння і на китайському кордоні, і на афганському напрямку. Вже не кажу про країни НАТО. Росія близька до рівня критичного запасу чи в неї ще дуже багато озброєння?
– Точних даних із цього приводу я ніде не зустрічав. Тому максимум, що я можу вам сказати, – це певні припущення. Щоправда, нещодавно побачив доволі цікаві дані про те, що Росія втратила в війні, за підтвердженими даними, більше 8 тис. одиниць різного роду військового обладнання. Це за виключенням ракет. Росія фактично втратила більше половини своїх танкових військ. Що це означає? Україна розпочала процес деімперіалізації, демілітаризації і роззброєння Росії. Ціна цього процесу надзвичайно висока. Але в мене не викликає жодного сумніву, що російський військовий потенціал після дев’яти місяців війни з Україною в кращому випадку сьогодні складає половину від потенціалу станом на початок війни.
Ви згадали про Китай. Звичайно, мова не тільки про Китай. Так склалося географічно, що в Росії довгі кордони, багато їх там, холера. І це означає, що з військової точки зору Росія повинна тримати війська на всій протяжності свого кордону. Але я думаю, що є певні таємні домовленості, зокрема з Китаєм, із приводу того, що Китай на даному етапі не буде атакувати Росію. І тому перекидка озброєння з російсько-китайського кордону до України є абсолютно можливою. Більше того, про це так само були певні повідомлення.
Далі що ми бачимо? Це перекидка певного озброєння з Білорусі. Це так само означає, що в Росії потенціал уже вичерпаний. І ключове, що стосується співпраці Росії з Іраном, так само фігурувала Північна Корея. Якщо Росія вже вдалася до того, що просить в Ірану не тільки безпілотники, але й ракети середньої і малої дальності, що будуть представляти серйозну загрозу для України, це означає, що Росія перебуває в дуже скрутному військовому положенні, і російські збройні сили мають надзвичайно великі втрати. Четверта річ, яку я вам скажу, – стосовно втрат. Воно якось пройшло не зовсім помічено. Російське міністерство фінансів розмістило облігації внутрішньої державної позики. Я просто спробую пояснити, що це означає. Російський уряд узяв у борг для фінансування дефіциту державного бюджету Росії, тобто діри державного бюджету Росії, у банків і інших кредиторів найвищу суму за всю історію Росії – приблизно $14 млрд.
– У своїх банків?
– У своїх, звичайно. Їм ніхто не дасть. Тобто вони випустили облігації і запозичили гроші у своїх банків і своїх, скажімо так, умовних резидентів, щоб профінансувати дірку в російському федеральному бюджеті, $14 млрд. Це дуже велика цифра. По-перше, вони ніколи в таких обсягах раніше не робили. По-друге, це ознака того, що санкції діють. Російська економіка вже починає переходити в санкційну рецесію. І якщо наші західні друзі доб’ють питання про обмеження ціни на нафту, яка продається Росією, це буде ще один гвіздок у труну російської економіки.
Тобто ми опосередковано можемо казати про те, що в довгостроковій перспективі у Росії немає ні військового, ні фінансового потенціалу. Але я хочу підкреслити ключове слово – в довгостроковій перспективі. Довгострокова перспектива – це плюс-мінус три роки. Короткострокова перспектива – це від сьогоднішнього дня до року. Чи вистачить у них грошей? Так, вистачить. І саме на цьому зараз грає ця потвора Путін. Він зараз дивиться, чи вистачить, вибачте, яєць у європейців та американців підтримувати далі Україну. Він далі живе у своєму старому форматі "они пойдут на сделку". Вони не підуть ні на яку здєлку. Тому що вони знають, що будь-яка угода з Путіним проти України – це угода проти них. Уже до всіх прийшло це розуміння. Це завершення всієї картинки стосовно того, що з військово-промисловим комплексом і економікою Росії. Довгострокова перспектива – повна задниця. Короткострокова перспектива – у них ще є ресурси.
– Зараз поставлю вам запитання як колишньому прем’єру...
– То вже історія.
– Новітня історія!.. І як людині, що блискуче розуміється на економіці. Якщо б сьогодні, не дай боже, ви були прем’єр-міністром Росії, що б ви сказали своєму президенту Володимиру Путіну?
– Я не знаю, що вони там одне другому говорять. Ви знаєте, в мене враження таке, що там узагалі ніхто правду одне одному не говорить. У мене враження повного, тотального страху. Це рабська держава. Там немає влади. Там є тільки один дикий тиран – недоімператор – і раби. І що б вони там не говорили, немає жодного змісту. Тому що жодної логіки, раціональності в тому, щоб піти війною на Україну, не було, немає і не буде. Тому це алогічна, ірраціональна дія. І в таких умовах говорити, а я говорю тільки раціональні речі, говорити якісь раціональні речі або здогадуватися, що вони там одне одному розповідають, немає жодного сенсу.
Фото: yatsenyuk.org.ua
– Людям, які відповідають за економічний, фінансовий блоки – Мішустіну, Набіуліній, – зрозуміло, що справи кепські?
– Слухайте, а вони взагалі хто? Це люди, яких призначили. Їм не позаздриш, тому що якщо вони прийдуть Путіну розповідати про те, що вони не можуть справитися, їх запруть у якесь "Лефортово". Тому вони – одна банда злочинців для мене. І в цій банді розпреділені ролі: кому дадуть пожиттєве, а кому дадуть 15 років по вироку Міжнародного кримінального суду. Стосовно того, чи є там якісь голоси. Що мене стурбувало останнім часом? Те, що вони змінили свою інформаційну політику. Вони зрозуміли, що не можуть приховати факт програшу. І вони почали говорити про те, що програють, у відкриту, але почали це так завертати, переконувати, що це тимчасові програші, що "это так называемая народная ординская война". І навіть, що ця потвора зустрілася з так званими матерями.
– О, це був театр одного актора.
– Але що він робить? Він цим фактично визнає те, про що говорять у них на російських кухнях із холодильниками, які вони вкрали з України. Тобто він перевертає картинку. Це він робить айкідо. Каже: "Да, у нас є факти, да, звичайно, ми воюємо, да, це священна війна".
– Він сказав, що гинуть наші "захисники", але у нас і на дорогах гине на рік п’яних і через провину п’яних водіїв 30 тис. росіян. Він порівняв тих, хто гине на дорогах, із тими, кого він кинув гинути від українських куль та гармат.
– У нього є ще краща статистика: скільки в нього вмирає від алкогольної інтоксикації? Там узагалі статистика прекрасна. Дивіться, йому ж узагалі людське життя все рівно. Ну, воно не має жодної цінності не тільки для Путіна. Проблема Росії в тому, що в Росії взагалі життя людини як особистості – такої дефініції, такого виміру не існує. У них або колективізація, або ГУЛАГ. У них усе – колектив. А як тільки з’являється особистість, її треба знищити. Це ключова відмінність між Україною і Росією. У нас – людина, а в них – натовп. У нас – особистість, а у них – ідоли.
Тому те, що Путін і його геббельсівська пропагандистська машина змінили підходи, мені вказує на те, що вони почали змінювати позицію і почали адаптуватися до ситуації. Тобто вони розуміють, що на полі бою на даному етапі виграти не можуть, і готують суспільство до того, що буде довга війна. І от чому ця війна потрібна. І от подивіться, як цар переживає про вбитих на фронті в Україні. Тобто "аклемались немного", шукають підходи, як заспокоїти своє суспільство. З іншого боку, він би цього не робив, якби в "русском Багдаде было все спокойно". Значить, там не спокійно. Значить, ФСБ принесло довідку, що, типу, дід Вово, треба щось робити. І треба продемонструвати російському народу, як ти турбуєшся. Тому це має і зворотний бік: явно ці труни і мішки з трупами росіян, які відправляються до Росії з України, мають наслідки для російського режиму.
– Арсенію Петровичу, зараз велика тривога є у суспільства, що найбличжим часом може відбутися новий наступ російських військ із Білорусі в напрямку Рівного або Києва. Може, і білоруських... Тому що Путін не може відступитися від ідеї зайти у Київ і звідси диктувати свої умови "миру". У вас є інформація про те, що буде напад на територію України з Білорусі по цих напрямках?
– Якщо у них буде можливість атакувати будь-де, вони будуть використовувати цю можливість. Стосовно того, будуть це російські війська чи білоруські. Немає сьогодні такої країни, як Білорусь. Її не існує. Вона є юридично, в неї є юридичні кордони, вона член Організації Об’єднаних Націй. В неї навіть є прапор, хоча не той прапор, який був у Білорусі. Атрибути держави є, а держави як такої не існує. В неї навіть є якась особа, яка називає себе президентом. Збройні сили Білорусі є не більше ніж просто підлеглими збройних сил Російської Федерації. Білоруська економіка – це підрозділ російської. Про незалежну країну Білорусь ми можемо говорити сьогодні тільки в минулому часі.
Тому чи може Путін за наявності необхідної військової сили і концентрації військ розглядати і розпочати атаку з Білорусі? Так, може. Але я переконаний, що українська армія готова зовсім по-іншому до подій сьогоднішніх, ніж була готова раніше. І навіть якщо з боку Білорусі знову буде наступ, то він буде відбитий набагато сильніше й ефективніше, ніж був відбитий перший раз. Принаймні про це я можу з високою долею впевненості говорити. Але це означає, що Путін і його злочинне військове командування будуть розглядати всі можливі варіанти атаки по всій лінії кордону, щоб максимально розтягувати наші війська. Це на поверхні. І саме тому, саме задля цього Україні потрібно ще більше стійкої підтримки наших західних партнерів. Саме тому нам потрібно ще більше систем протиракетної оборони. І весь світ це побачив. Ми знову повертаємося до G20: у момент, коли "Велика двадцятка" засідала, він здійснив ракетний удар. Ми повертаємося до нещодавнього ракетного удару. Тобто все це повинно спонукати наших західних партнерів до вивільнення більшої частини резервних запасів свого протиракетного озброєння і передачі його Україні. І до прийняття рішення, щоб Україні передати все-таки літаки нового типу.
Чи може статися так, що Росія буде використовувати будь-який привід для втягування Білорусі в офіційну війну? Звичайно, може. І чи вартує життя Лукашенка? Воно одного білоруського рубля не вартує для Путіна
Тому на ваше питання, чи може бути атака з Білорусі, відповідаю: якщо вони атакували 24 лютого з боку Білорусі, то чому не можуть атакувати ще раз? Якщо Путін збере відповідні сили, звичайно, він буде пробувати атакувати. Але сила України сьогодні зовсім інша, ніж та, яка була дев’ять місяців тому. На порядки інша. Тому ми повинні розглядати всі варіанти. Головне управління розвідки заявило, що на даному етапі вони не бачать загрози атаки з боку Білорусі. Великобританія так само заявила. Тобто станом на сьогодні відповідного резерву у них немає. Якщо він накопичить відповідний ресурс, він, звичайно, буде розглядати атаку. Ну підуть сюди – отримають по повній.
– Важливо розуміти, що в Білорусі відбуваються якісь незрозумілі процеси. Кілька годин тому стало відомо про смерть міністра закордонних справ Білорусі Володимира Макея. Якому було 64 роки, який ще вчора спокійно займався своїми справами. Він був однією із ключових фігур в оточенні так званого президента Лукашенка. Певний час він був головою адміністрації президента Білорусі, багато років був головою МЗС. Я з ним неодноразово зустрічався. Він справляв досить приємне враження... Він був досить прозахідний політик, тягнувся до Заходу. І Захід через нього вів переговори з Лукашенком. Кажуть, що це досить нетипова смерть... Чи не думаєте ви, що можлива найближчим часом така ж загадкова смерть Лукашенка від рук росіян, яким він уже давно поперек горла, і вони можуть звалити це на українців?
– У цих придуркуватих диктаторів усе можливо. От я дивлюся на цього Лукашенка, якесь відео мені сьогодні попалося, – ну це дурки клієнт, ідіот. І, ви знаєте, мене завжди дивувало, вражало, що до війни Лукашенко був іноземним лідером, якого українці найбільше любили. Я не розумів цього. Ну як? Убивця власного народу, вбивця політичних опонентів, змовник разом із Путіним – ну, проходимець.
– Ви з ним зустрічалися?
– Звичайно, зустрічався. Декілька разів. Із ним руку потиснеш – треба рахувати потім пальці, які в тебе залишилися. Ну, це таке брехло… такої вищої якості. І тут більше половини українців… Не знаю, що подобалося в Лукашенку… Часто-густо наші лідери також намагалися вести дискусію з Лукашенком, і не тільки наші. У мене такі самі розмови були з європейцями і з американцями. І була ідея така: нам треба зробити Білорусь ближчою до Заходу, тоді ми вирвемо Лукашенка з лап Путіна. Ну це повний абсурд. І навіть Макей, про якого ви сказали, – я не вірю, що там є прозахідні люди. Так само не вірю, що можна лукашенківську Білорусь і Лукашенка зробити західними. Це нереально. Тому що Захід не може дати корупцію президенту, його сину, його близьким. А Путін це може. Тому що протиставити цьому?
Таким чином, це була взагалі повна химера – думати про те, що Білорусь при Лукашенку можна зробити частиною західного світу. Треба позбутися диктаторів і тиранів, запровадити прозорі чесні вибори, і якщо народ Білорусі зможе захистити свій вибір і отримає нового президента і новий парламент, можливо, буде якесь зближення із Заходом. А все інше – це фікція. Більше того, як вони збиралися зближувати Білорусь із Заходом, якщо Білорусь є Союзною державою і військово, енергетично, економічно залежна від Росії? Кого вони там збиралися агітувати? Тих, кого вони збиралися агітувати, Лукашенко або вбив, або в тюрму посадив. Або встигли втекти.
По тому, що відбувається в Білорусі. Я не знаю, що сталося із цим так званим міністром закордонних справ. Але чи можуть там убити? Та для нього вбити – це як добрий день. Він повбивав усіх своїх політичних опонентів. І це мене ще дуже дивувало, що і при цьому деякі наші партнери розглядають, як вести діалог із Лукашенком. Ну, нормально, з убивцею вести діалог. Так це ж тоді перекликається зразу з певними ідеями, які були до війни, як вести діалог із Путіним. Так чим вони відрізняються? Вони відрізняються тільки кількістю вбитих політичних опонентів. І методами. Але те, що вони відправляють на цвинтар своїх політичних опонентів, – вони як брати-близнюки.
Тепер щодо самого Лукашенка. Чи може Росія використати такий трюк? Це називається casus belli – привід для війни. Щоб російські спецслужби вбили Лукашенка, звинуватити в цьому Україну чи Захід… Вони такі, що й Святий престол можуть звинуватити. Звичайно, що вони можуть це зробити. У мене немає сумнівів, і я вам нагадаю, чому. Перед початком війни, якщо б американці тоді не розпочали масштабну операцію по викриттю злочинних планів Росії і те, як Росія намагалася прикриватися, – це називалося "операція під фальшивим прапором". У принципі, якщо б уся західна преса не почала викривати, що Росія готується до війни, що це Росія планує зробити один-два-три-чотири-п’ять, і ці речі будуть приводом для вторгнення в Україну, – то, повірте, був би 2014 рік. Я вам це вже розповідав. Про те, коли мені приходилося по ряду країн Європейського союзу їздити і розповідати, що там немає ніяких "зелених чоловічків", що це регулярні російські війська. Тому росіяни – фахівці в питаннях диверсії. Вони – як нацисти. Чи може статися так, що Росія буде використовувати будь-який привід для втягування Білорусі в офіційну війну? Звичайно, може. І чи вартує життя Лукашенка? Воно одного білоруського рубля не вартує для Путіна.
Яценюк і Меркель під час зустрічі у Берліні, січень 2015 року. Фото: EPA
– Арсенію Петровичу, зараз ми бачимо, як СБУ серйозно і плідно працює, як викриває мережу російської агентури в Україні. Особливо у парафіях московського патріархату. Проводять обшуки в Києво-Печерській лаврі, багато чого знайшли. Проводять обшуки в інших єпархіях... Що відбувається з Московським патріархатом? І чи погоджуєтеся ви з тим, що Московський патріархат в Україні – це філіал ФСБ РФ? Чи взагалі заборонять РПЦ? Чи заборонили б ви РПЦ?
– Я не тільки погоджуюся. Знаєте, можна ж на словах багато що говорити. Але є ж дії. І саме по діях треба судити про людину. Так от, прийняття рішення по томосу, тоді цим займався Порошенко, йому треба за це віддати належне, але розпочав цей процес іще Ющенко. І я пригадую перший візит… Не пам’ятаю, я також міністром був якимось. Варфоломій приїжджав. Тобто це був історичний процес утвердження української незалежності й утвердження української державності. Незалежна окрема українська церква від російського патріархату – це одна з ознак держави. Гімн, герб, прапор і Православна церква України. Я – греко-католик. Ми – давно незалежна церква. Але я щиро вітав Православну церкву України, і законодавство, яке голосувалося в парламенті, не проголосувалося б, якби не партія "Народний фронт", яку я тоді очолював. Депутат Віктор Єленський особисто займався розробкою всіх законопроєктів, які дали можливість створити Православну церкву України.
Тепер друге. У цій дискусії я дуже чітко хочу заявити, що поважаю релігійні права і свободи кожного громадянина України. Це священний конституційний принцип. Свобода віросповідання – це як право на життя. Свобода віросповідання – це як свобода слова. Але релігія і пропаганда – несумісні речі. Релігія і державна політика Росії через церкву – це несумісні речі. Церква і філія ФСБ – це несумісні речі. ФСБ і агентура в рясах – це несумісні речі. Це ніякий не патріарх, це – кадебіст Гундяєв. Треба ж речі своїми іменами називати. І російська ФСБ вибудувала цілу мережу агентури через свою церкву, де людей вводили умисно в оману, де людей задурювали, фактично перетворювали на частину пропагандистської машини. Де попи виконували дуже чітку функцію – доносили меседжі, які їм відправляли з Москви. І ці меседжі були не про Бога. Можливо, для них Путін – бог. Тоді вони – не церква, і тоді це не віра.
– Ви бачили відео, як у Лаврі під час війни співають осанну "русскому миру", бажають щастя Росії?
– І це на дев’ятому місяці війни. Тому я прошу розмежувати віросповідання, віру, релігію і церкву – і державницьку ідеологію агресора, роботу спецслужб і використання церкви як інструмента не тільки російської пропаганди, а підриву української державності. І саме це завжди робила Російська православна церква, на теренах України в першу чергу. Саме тому так Росія боролася. Вони просто як пси зірвалися. Не тільки вони, а й російське МЗС. У мене зараз немає можливості підняти заяву російського міністерства закордонних справ, коли був отриманий томос. Це для них була одна з найбільших трагедій… Тому це не про релігію. Це про "велидержавный российский шовинистский" імпериалізм, який ішов через Російську православну церкву. Як в Україні, так і загалом по світу.
– Зараз буде гостро, Арсенію Петровичу. На цьому тижні колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель зробила зізнання, що наприкінці перебування на посаді не мала важелів впливу на Путіна і не могла зупинити його агресію проти України. Знаєте, я дуже не люблю канцлерку Меркель. Я вважаю, що вона певною мірою винна у цій війні. Я вважаю, що вона демократію проміняла на газпромівські гроші. З огляду на те, чим займався в Росії колишній канцлер Шредер, можна сказати, що німецькі політичні кола сплутали справжню демократію з російськими грошима. Що ви думаєте про Меркель? Чи вважаєте ви її винною в тому, що зараз Україна потерпає від загарбницької війни Росії? Чи у вас інша думка про фігуру пані Меркель?
– Не в моїх правилах кидати каміння в бік тих, які стали слабшими, ніж були раніше. Треба було в очі тоді говорити. А не тоді, коли пішли з посади, не тоді, коли ослабли…
І я вам скажу, я робив свою роботу із цього. В мене конфлікт із Меркель був єдиний. По всьому іншому я ставився до неї з повагою. Тому що стільки, скільки вона приїжджала в Україну, і те, як узагалі Німеччина під її керівництвом змінилася по відношенню до України із 2014 року, – це було безпрецедентно. Ви повинні зрозуміти, що в Німеччини є комплекс провини перед Росією. Ви забули, кажу, дорогі наші німецькі друзі: у Другій світовій війні перша була Україна, а потім була Росія. Ви просто територіально подивіться. Я вже не кажу про мільйони вбитих українців. Тому якщо у вас є комплекс провини, то цей комплекс провини – перед Україною, і Росією, і Білоруссю, і перед всіма іншими, а не просто перед Росією.
Так от, у мене був ключовий із нею конфлікт, який, здогадайтеся, чого стосувався? "Північного потоку". Це було і тоді, коли я був прем’єром, і потім я в неї був двічі, вже коли вже не був прем’єр-міністром, вона мене запрошувала.
– А вона вас дуже поважала, правда?
– Я не знаю, це в неї треба запитати. Але запрошувала. І я їй сказав, що: "Пані канцлер, це антиєвропейський, антиукраїнський, антиекономічний проєкт". І додав, що це ще й антиамериканський проєкт. Чому? Тому що ви віддаєте "Газпрому" в руки всі важелі впливу. І вона мені повторювала постійно одну й ту саму мантру, що це комерційний проєкт. І ми тут ніколи не зійшлися. Так історично склалося, що правий залишився я, а не вона. Я просив зупинити цей проєкт. Потім я навіть іще їздив, була спільна пресконференція трьох прем’єр-міністрів – Польща, Словаччина, – ті, які потерпали від "Північного потоку". Тобто підняв американців на ноги. Я не зміг переконати ні канцлера, ні уряд німецький, що це тільки підсилення Росії, що Росія використовує газ як зброю. І пояснював, чому ви думаєте, що якщо вони використали цю зброю проти України… По них так само випробували. Це дуже серйозний прокол усієї німецької і європейської політичної еліти.
Друга помилка, яка передувала "Північному потоку", – це, звичайно, саміт у Бухаресті, коли Україні відмовили в наданні плану дій щодо членства України в НАТО. Я тоді був спікером парламенту.
Угорщина живе за рахунок коштів, які виділяє Європейська комісія. Безпека Угорщини гарантується країнами – членами НАТО. Як може бути таке, що весь ЄС і НАТО за Україну – проти Росії, а Орбан літає в Москву?
– 2008 рік?
– Правильно, це 2008 рік. Я тоді разом із президентом тодішнім і прем’єр-міністром підписав звернення, щоб Україні дали план дій щодо членства в НАТО. І тоді ще й зустрічав Буша особисто в аеропорту. І він тоді крепко підтримав цю ідею. В результаті хто заблокував цю ідею? Цю ідею заблокували німці і французи. Яка була ціна цього? Вторгнення в Грузію, а потім анексія Криму і зараз повномасштабна війна.
Думаю, що тут було б коректно сказати про помилковість у цілому західної політики по відношенню до Росії. Звичайно, що Німеччина була драйвером цієї політики, тому що це найпотужніша економіка. Але вони помилилися в основному: думали, що економікою, грошима можна задобрити цього дикого ведмедя. Вони не могли зрозуміти, що за їхні гроші цей ведмідь збудує дуже багато кліток, і в ці клітки він хоче посадити їх у першу чергу, і там же з’їсти.
Тому це була глобальна помилка. І проблема в тому, що за ці глобальні помилки зараз найбільше платить Україна, ми платимо. А наші європейські друзі, усвідомивши помилку, також платять. Тільки вони платять грошима, а ми платимо тим, що не має жодної ціни, – життям. І саме тому це ще більше повинно спонукати наших західних друзів до спільного розуміння. Це не війна Росії проти України – це війна зла проти добра, це війна темряви проти світла. Тому ми з європейцями якщо не фізично разом в окопах, то фактично. І в нас повинна бути спільна перемога.
– Що мені подобається в наших розмовах – ви дуже чесно відповідаєте на запитання. Ви – нетиповий політик. Політик типовий – він би отак, поміж крапельками. Ви на чорне кажете чорне, на біле – біле. Це дуже добре.
– Я не знаю, чи це дуже добре. Я знаю, що це має причинно-наслідковий зв’язок. Чим чіткіше кажеш і чим відвертіше кажеш, тим менші політичні рейтинги. Але не політичними рейтингами вимірюється історія і це життя. Все-таки цінності – саме важливе.
– Засідання ОДКБ в Єревані. Що це було? Мені здалося, що Пашинян вчинив демарш проти Путіна. Вам не здалося так?
– Ну, воно ж як виглядає? Росія не спромоглася захистити свого союзника по ОДКБ, Вірменію. І тоді виникає питання: що таке ОДКБ? ОДКБ – це така "жалкая пародия НАТО". Після розпаду [організації] Варшавського договору "новая советская Россия" вирішила створити військовий блок. Тому що Варшавського договору немає, НАТО є, і от вони придумали ОДКБ. Виникає просте запитання. В рамках ОДКБ вони здатні захистити країни – члени ОДКБ чи не здатні? Вірмени показали, що не здатні. Для нас це плюс. Тому що чим швидше розваляться всі ці надумані структури, які очолює Росія, тим слабшою буде Росія. Більше того, це ще одне свідчення того, що в Росії немає потенціалу. Вони продемонстрували жахи, коли в Казахстан відправили свої так звані війська. І весь світ: ой, як стало страшно. А це ще на фоні виведення американських військ з Афганістану. І всі: ой, блін, який страшний Путін. Він був страшний до того моменту, доки не почав війну проти України. Те, що зараз відбувається в ОДКБ, є свідченням неспроможності цього так званого військового альянсу. І чим більше там буде відцентрових сил, тим краще для нас.
– Незручне запитання поставлю. Більше від Меркель я не люблю пана Орбана, тому що він не поважає мою країну. Нещодавно прем’єр Орбан потрапив у скандал, вдягнувши шарф із зображенням карти "Великої Угорщини", куди входили частини Словаччини, України та Австрії. Чому Угорщина в ЄС і НАТО з таким Орбаном і такою поведінкою Орбана, а Україна – досі ні?
– Сьогодні ж приїхала президентка Угорщини. Вона зробила заяву про те, що вони засуджують Росію. Чітко стала на правильну позицію. Єдине, що я вам скажу, що президент Угорщини в їхній вертикалі влади, на превеликий жаль, не має повноважень. Тобто фактично в них ключова фігура – це прем’єр-міністр. Я думаю, що питання, яке ви задали мені, знаєте, кому треба адресувати? Всім країнам – членам Європейського союзу і НАТО. Угорщина живе за рахунок коштів, які виділяє Європейська комісія. Зараз, до речі, там мільярди коштів підвішені, тому що Угорщина не виконала цілу низку критеріїв. Безпека Угорщини гарантується країнами – членами НАТО. Як може бути таке, що весь Європейський союз за Україну – проти Росії, а Орбан літає в Москву? Як же може бути таке, що всі країни – члени НАТО постачають Україні зброю, бо розуміють, що це загроза для них, а його міністр закордонних справ так само літає до Москви? Щось у цій консерваторії не те. Я думаю, що вони повинні розібратися в себе в першу чергу, в своєму середовищі, в НАТО і ЄС.
– Там консерви протухли. Орбан, здається, московська консерва.
– Я не знаю, хто він, що він. Його обрав його народ. Але для мене як для українця це не принизливо, принизливо – це не те слово, для мене це обурливо.
– Огидно.
– І навіть гидко. Така поведінка угорської влади. Можливо, треба угорському прем’єру передати книжку про совєтські танки в Угорщині у 1956 році. Може, він забув. Я бачив, як австрійський уряд і словаки пожартували над Орбаном, коли він на своєму шарфику продемонстрував ще Австрії частину земель і Словаччини. Вони сказали: "Пане прем’єр-міністр, ви, напевно, не знаєте, але кордони в Європі вже змінилися". Так я те саме хочу сказати: "Пане прем’єр-міністре Орбан, може, вам не читали у школі історію? Напевно, ви ще вивчали радянську історію. І вам, напевно, викладали про те, що було у 1956 році, в інтерпретації совєтів. Саме тих совєтів, які сьогодні представляє Путін. Але я думаю, що це неприйнятно для країни – члена Європейського союзу і країни НАТО, і ще сусіда України, сподіваюсь, доброго сусіда України – така зухвала і взагалі неєвропейська, неетична і негуманна, нелюдська поведінка. Просто це неправильно".
– Запитання від глядачів. Де "Стіна"? Чому здали Крим? І де він знаходиться, такий розумник?
– Перше. "Стіна" на кордоні. Заходіть в інтернет, подивіться. Про те, що державний кордон почав я робити, по цьому проєкту почали робити державний кордон країни – члени ЄС, сьогоднішня українська влада продовжує цей проєкт. І його треба завершити. Якби я був прем’єр-міністром, на жаль, я вже 6,5 років не прем’єр-міністр, повірте мені, що до завершення каденції, як було передбачено, весь державний кордон був би побудований.
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Друге. Я вам можу відповісти на питання, хто здав Крим. 90% українських Збройних сил і тоді Внутрішніх військ України зрадили присягу. Незважаючи на пряму вказівку тодішнього виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова застосовувати зброю. Я став прем’єр-міністром 27 лютого 2014 року, а вже 20 лютого, за сім днів до мого прем’єрства, були викарбувані медалі "За взяття Криму". Я не знаю, чи ви знаєте добре історію України, але я зроблю короткий екскурс в історію. Передувало здачі Криму продовження Януковичем терміну перебування Чорноморського російського флоту на території України, а це був 2010 рік. І тоді я був одним із лідерів опозиції, який не давав можливості проголосувати за це. Але проголосували. І так Росія мала військове угруповання. В Росії було військ більше, ніж на всю Україну. Тому що боєздатних Збройних сил в Україні було, за довідкою Міністерства оборони, яка мені прийшла, 5 тис.
І третє. Ви сказали, розумник. Я себе не вважаю розумником. Розумники – це трохи зарозумілі. Може, таке враження складаю. Я би хотів бути розумником, але це мені треба ще повчитися, почитати. Де він знаходиться? Він знаходиться в місті Києві. І жодного разу не виїжджав з України, починаючи з 24 лютого. І не має ніяких паспортів, не має ніяких вілл.
– Чому ви зараз не у владі? Не вистачає таких, як ви.
– Я думаю, що всі, кому треба, є зараз у сьогоднішній владі. У владу можна потрапляти тільки одним шляхом – через прямі вибори. В останніх виборах я участі не брав. Зараз я думаю, що, знаєте, важливо для влади? По-перше, я бажаю для української влади успіху і мудрості. Я кожному з нас бажаю, щоб ми дійшли до кінця тунелю, щоб ми перемогли. Так от, вкрай важливо, щоб українська влада зібрала всіх, хто здатний щось робити в країні. Всі повинні працювати тільки на одне – на спільну перемогу. Незважаючи ні на які минулі стосунки. Слухайте, в минулому було багато і в майбутньому буде багато, щоб ви не сумнівалися. Воно станеться. Дай боже, щоб прийшов час, коли у нас будуть політичні дебати і коли у нас будуть політичні чвари. Знаєте, чому? Це означає, що ми перемогли. Значить, у нас усе в порядку.
– Чи вистачить українських солдатів на ті три роки, на які вистачить російської економіки?
– Це складне запитання. Їх не можна ставити на одні щаблини. Я не зможу поставити на одні щаблини долі українських солдатів із грошима. Чи вистачить у нас волі? Звичайно, вистачить. У нас просто немає іншого варіанта. У нас не існує іншого сценарію. У нас є тільки один сценарій – вистояти, вижити і перемогти. Не отримати мир. Тому що Україна після 1920 року також отримала мир, коли вона стала частиною Совєтського Союзу. Що в результаті цього миру сталося? Голодомор, з якого ми почали. От була ціна миру. Тому нам потрібен не мир – нам потрібна перемога. І у нас вистачить сил, волі. І я сподіваюся на те, що розуміння до всіх наших західних друзів прийшло, що це війна і за їхню незалежність, свободу та безпеку. Тобто зараз це війна на те, в кого сильніший дух. Якщо рахувати тих, хто нас підтримує, – то це 70% світової економіки. А російська економіка – це 2%. Якщо цифрами. Але тут не ключове – цифри. Цифри – це наслідок, це те, що може допомогти, підперти. Основне – це віра і дух.
– Чому на вас іде така жостка ботівська атака? Чим ви російській владі не подобаєтеся? Бояться?
– Якщо б мене не атакували російські боти і російська агентура, щось зі мною було б не так. Я вам просто нагадаю, що коли я був прем’єр-міністром, був такий народний депутат України Онищенко. Він утік. Це російський агент. Він заявив про те, що витратив $30 млн на мою дискредитацію. Зрозуміло, що це частина російських грошей. І до сьогоднішнього дня, якщо є атаки ботів, це означає, що: перше – вони звертають увагу, друге – бояться, третє – знають, чого бояться, і, четверте – дуже правильно, що бояться.
– У РФ ви засуджені?
– Звичайно. Це відома історія. Я засуджений у Російській Федерації за вбивство 30 російських військовослужбовців у той час, коли начебто воював у Чечні. Вбивав я їх з автомата Калашникова, за версією російських ФСБ і Слідчого комітету. Із цього приводу глава Слідчого комітету Росії дав здоровенне інтерв’ю "Российской газете". Я і в розшуку, і заочний арешт. Потім вони мені ще ліпили війну у Придністров’ї. Ну, не грає ролі, що я в цей час навчався на юридичному факультеті Чернівецького державного університету. Але, в принципі, перед вами виступає серійний убивця російських військовослужбовців, який засуджений російським судом.
Тобто там ідіотизм не має ніяких меж. Ну, вони могли що хочеш придумати. Але вони придумали масові вбивства російських військовослужбовців.
– 1 грудня – Київський безпековий форум. Що це буде?
– Незважаючи на всі труднощі, я не відмовився від ідеї провести форум. Тому що це звернення України до світу і світу до України. Там будуть низка американських і європейських політиків, наших союзників. У силу того, що ситуація зараз складна, мені довелося його переформатувати. Це будуть або онлайн-включення, або окремі відеозвернення. Але фактично це акт підтримки України з боку наших союзників. І акт того, що Україна таким чином не просто привертає, а вкотре ставить на порядок денний для іноземних урядів питання того, що Україні треба допомагати. І ось чому, і ось що вам треба робити для України. Тому – так, 1 грудня ми проведемо у знаковий день, у день референдуму за українську незалежність, цей форум.
– Від суботи до суботи ваша борода сивіє і сивіє. Ви багато переживаєте?
– Я хотів пожартувати… Може, це якось пов’язано з тим, що ми з вами ефіри почали проводити? Якщо не будемо проводити ефіри, може, вона перестане сивіти. А взагалі на життя я зовсім по-іншому став дивитися. Перший шок – це був 2014 рік, коли я мав честь очолити уряд і коли фактично почалася війна. Іще раз кажу, ми взагалі тоді не те що не були готові – у нас нічого не було. Я контролював територію свого кабінету – все. Оце сьогодні я можу сказати. На цьому всі повноваження прем’єр-міністра у перші тижні завершувалися. Яка там армія, яка там міліція? Ні в біса нічого. Які там гроші? Пусто.
Але ми встояли. Так, і тоді росіяни пішли. І ми всі залишилися в Києві, і ніхто не втік. І ми всі переживали, звичайно. Були часи, де й було страшно, ну звичайно. А зараз хіба не так? Я така сама людина, як і всі. Так, у мене є свої переживання, свої радощі. Але я на життя подивився по-іншому. Закінчу тільки одним. Оце коли в черговий раз пропало світло, я сиджу і думаю: немає світла, тепер немає інтернету. А що я, думаю, буду робити? І так дивлюся: о, а в мене є свічка. Потім думаю: о, є книжка. А я вже відвик від того, щоб читати книжки, а в основному слухаєш, аудіобукс. Зараз, як усе виключиться, накінець-то настане спокій. Я спокійно, з усвідомленням запалю свічку, візьму книжку і буду її читати. І, знаєте, життя по-іншому взагалі. На ті речі, які для тебе були вчора важливі, вони сьогодні вартують нуль. А ті речі, на які ти не звертав уваги, це є найбільша цінність сьогодні.
– Дякую вам. Слава Україні!
– Героям слава! Дякую всім. Щасливо.
