RU
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Водонаєва: Як можна виступати після анексії у Криму і потім хотіти їхати в Україну на зйомки?

Водонаєва: Протест у Хабаровську це скандал у приймальні в Путіна
Водонаєва: Протест у Хабаровську – це скандал у приймальні в Путіна
Скріншот: Alena Vodonaeva / YouTube

Яким було місто Тюмень у 90-ті роки, чому вона не купила нерухомості в анексованому Криму, у скільки років почала займатися журналістикою, а також – про "путінських холуїв", скандали на реаліті-шоу "Дом-2", російську пропаганду, про президента РФ Володимира Путіна і зґвалтування в 14 років розповіла в ефірі авторської програми засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона російська ведуча, письменниця і блогерка Альона Водонаєва. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

У мене коріння з Донецька і Луганська. Це навіть із фігури видно

Альоно, добрий вечір.

– Добрий вечір, Дмитре.

Я дуже радий, що ми сьогодні з вами так зустрічаємося. Нехай заочно, але все-таки. Ви надзвичайно красива. Іншого я й не очікував побачити.

– Дякую.

– Ви зростали в Тюмені – у краю, де дуже багато українців, наскільки я знаю. Яким було місто Тюмень часів вашого дитинства і юності?

– Це було затишне місто. Я народилася в Радянському Союзі. І коли я народилася, мене ще відпускали батьки з бідоном по квас і саму в магазин. Злочинності не було, вона була на низькому рівні. І навіть коли народився мій брат, іноді мене відпускали на молочну кухню по молоко. Хоча це ще далі було. Найдобріші спогади в мене про раннє дитинство. І потім, коли вже відбулася перебудова, Тюмень забарвилася сірими кольорами, уже злочинність і бандитизм були на такому рівні, що вийти з під'їзду і дізнатися, що в сусідньому під'їзді хтось помер від рук злочинця й кількох ножових поранень, стало нормальним. Мій характер загартувався, напевно, у підлітковому віці, тому що Тюмень змінилася дуже сильно. Але народилася я в дуже доброму, гарному, затишному місті. І, напевно, ще заслуга моєї сім'ї – як я сприймаю своє місто. Тому що в нас була дуже дружна сім'я, і ми завжди з батьками, скільки я себе пам'ятаю, проводили час разом. Я ніколи не почувалася самотньою. І про Тюмень у мене залишилися найприємніші враження.

Хто ваші батьки, Альоно? Чим вони займалися?

– У мого батька кілька освіт. А коли я народилася, він працював в аеропорту "Рощино", був льотчиком. Я не пам'ятаю, у якому військовому училищі він вивчився. Якби знала, що ви поставите таке запитання, я запитала б у тата. Потім його вкусив енцефалітний кліщ – і, на жаль, за станом здоров'я йому не можна було, щоб робота була пов'язана з авіацією. Він здобув історичну освіту. І якось не склалося в нього з історією. Він практично відразу потім здобув медичну освіту і став директором протезно-ортопедичного підприємства в Тюмені. Він ставив руки, ноги інвалідам таким, за яких ніхто братися не міг, тому що були складні випадки. У нього самого батько, мій дід, був на протезі. І якось-от батько знав, як це все робити. Дуже багатьом людям допомагав. Мама моя за освітою економіст. І вона пропрацювала спочатку 13 років викладачкою економіки, а потім вона пішла працювати у "Сбербанк". Каже, що це були найжахливіші роки в її житті та роботі.

Ви в достатку росли чи проблеми були?

– Ми були середньостатистичною, звичайною сім'єю, але в якої з'явився відеомагнітофон, коли ще у багатьох знайомих його не було. Якось батьки його дістали. Я пам'ятаю, що в нас завжди було м'ясо. І чомусь батьки дуже часто в 90-ті запасалися 50-кілограмовими мішками цукру та картоплі. У нас завжди був мішок 50-кілограмовий цукру й картоплі. Тому я вважала, що ми багаті, живемо в достатку: у нас є цукор, картопля, є автомобіль. Спочатку був "Запорожець" у батька, потім він назбирав на "Жигулі". Така, трохи навіть, можна сказати, заможна сім'я. Але не олігархи і без понтів.

Ви закінчили філологічний факультет Тюменського державного університету за фахом "журналіст". Відразу пішли працювати на телебачення?

– Я почала працювати на телебаченні ще на першому курсі. Мені вдавалося поєднувати роботу і навчання, незважаючи на те, що я вчилася очно й у мене був принцип "ніколи не пропускати пари". Тобто я прекрасно розуміла, що навіть якщо я не вловлю якоїсь інформації, моя присутність на семінарі завжди мені зіграє у плюс. Викладач бачив, що я була, – отже, якось розмова поверне однаково в мій бік. Так і було, у принципі. Тому що, наприклад, мені дуже важко давалася політологія, дуже важко давалася економіка, яка теж була на журфаку, однак через те, що я не пропускала, я добре закінчила університет. І працювати я почала на першому курсі. Я пішла до редакції телеканала "Ладья" і працювала кримінальною кореспонденткою.



Це ж жах, так? Кримінальним кореспондентом працювати. Це і трупи, і катастрофи, аварії – усе що завгодно. Ви надивилися багато взагалі у своєму житті?

– Так, я надивилася дуже багато. Причому я доволі холоднокровно завжди працювала, розуміючи, що це моє завдання – висвітлити ситуацію, хай якою жахливою вона є. І тому коли я сьогодні читаю новини в нас у Росії, що доцент [Олег] Соколов розчленував свою коханку – або от нещодавно розчленували репера, – я на це дуже спокійно, цинічно реагую. І починаю думати: "Ага... Яке б запитання я поставила зараз Соколову або дружині репера?"

А яке запитання ви б їм поставили?

– Я завжди запитувала злочинців про їхні мотиви. Мені завжди, коли люди здійснювали якісь жахливі злочини, було і страшно з ними спілкуватися, але водночас дуже цікаво зрозуміти справжню причину. Адже злочинець – це така сама жива людина, у якої є свої мотиви, щоб здійснювати ці жахливі речі. Ну, над різними злодюжками і кишеньковими злодіями я стібалася і запитувала: "А ви працювати не пробували нормально?" Трішки навіть десь знущалася.

Коли ви бачили трупи, розчленування, страшні ДТП, убивства, нічого не йокало у грудях, жодних проблем не було?

– Ви знаєте, Дмитре, йокало, тільки коли ситуації стосувалися дітей. Коли який-небудь п'яний водій, який чомусь раптом вирішив, що він пуп землі і дозволив собі сісти за кермо, їде і збиває, наприклад, дітей, які переходять дорогу. І от приїжджають матері на місце подій, сидять на дорозі і ревуть над тілами дітей – ось це було складно. У мене було кілька разів таке, що я не привозила шефу матеріалу. Діставала, звісно, за це догану, але я не могла підійти до матері, я не могла описати ситуацію, тому що мене по-людськи просто вибивало із себе. Я не могла зробити такий сюжет. Таке було кілька разів. І це все було пов'язано саме з дітьми.

Сьогодні ви в Тюмень приїжджаєте?

– Я була востаннє в Тюмені 2009 року. Тоді ще зі своїм першим чоловіком. Він приїхав до моїх родичів – вони поїхали в Курган полювати, чого я дуже не підтримую. Полювання, в сенсі, не підтримую. Проте я посиділа в Тюмені вагітна, почекала, коли чоловік з'їздить на полювання. І ми знову полетіли в Москву. Я не бачилася ні з друзями, ні з родичами. Плюс до всього я носила під серцем дитину, і мені важливо було спокійно провести цей час, щоб ні з ким не зустрічатися, нікому не говорити про зміну стану. Тоді ще не було видно. Я на себе кришталеву вазу наділа і дуже уникала спілкування з усіма. Тому те, що я побувала в Тюмені, навіть ніяк на мені, на жаль, не позначилося. Я б хотіла побувати там зараз.

А що кажуть ваші знайомі, друзі? Тюмень кращою стала, ніж була, чи ні?

– Дмитре, для мене вона стала кращою, коли губернатором Тюменської області став Сергій Семенович Собянін. Мене дуже багато хто почав підколювати в коментарях: "Альоно, за що вам подобається Собянін?" Я відповідаю, що я жива людина, у мене може бути якась особиста симпатія, навіть незважаючи на те, що іноді я цю людину критикую. Дійсно, місто заграло новими барвами. Як покращала Москва за Собяніна, так покращала Тюмень спочатку за Собяніна. Тюмень – це була така репетиція. Тому для мене вже тоді, коли Сергій Семенович обійняв посаду губернатора, місто стало змінюватися. У нас відремонтували будівлі театрів, у нас бордюри поклали, у нас зеленню все засадили – усе дуже красиво стало.

Ви дуже популярні в Росії та за її межами. А як до вашої популярності ставляться тато з мамою?

– Мені здається, батьки вже звикли до моєї популярності. Безумовно, вона створює якісь неприємні моменти, тому що популярність не завжди буває білою – вона буває ще й скандальною. Мої батьки дуже сильно переживали, коли на початку цього року зі мною стався скандал рівня федерального масштабу. Вони за мене, відверто кажучи, просто боялися. І навіть пропонували мені найняти охорону, щоб я не приходила, не приїжджала додому сама пізно ввечері. Тому що боялися. Тому що була ніби критика із трибун. І ось тут мої батьки сильно понервувалися. Мама за серце трималася і пила заспокійливе. Але якось ми це пережили.

Я, звісно ж, своїм батькам по життю створюю моменти понервуватися, попереживати. Але я така людина. І в мене, напевно, не простий шлях. Він дуже тернистий, він дуже незвичайний, нестандартний. Багато моїх подруг живе спокійнішим, розміренішим життям: відучилися, вийшли заміж, народили дітей, займаються бізнесом, кар'єрою, живуть з однією й тією самою людиною, щасливі й усе добре. У мене інший шлях. І я думаю, що мої батьки вже до цього звикли. Тому що мені 38 років, я сама вже давно забезпечую сім'ю, зокрема батьків, сама ухвалюю рішення. І в мені є такі риси характеру, яких немає у мами й у батька. І вони розуміють, що мені можна довіряти і можна за мене не переживати в якихось моментах.

Ви батьків перевезли в Москву чи вони в Тюмені?

– Так вийшло, що менше ніж за рік після того, як я прилетіла в Москву, моєму батькові запропонували роботу в Москві. І вони подумали, що якщо поїхала я і сказала, що не збираюся повертатися в Тюмень, то, напевно, було б чудово, якби ми знову об'єдналися. Вони продали наш величезний будинок у Тюмені, продали ще щось. Я не пам'ятаю, що було в батька. Якийсь гараж, а може, два. І ось цих усіх великих грошей із будинку 800 м² їм вистачило тільки на "двушку" в Одинцово в Московській області. Вони це розуміли, але пішли на такий крок, щоб ми всією сім'єю були разом. Потім бабусю ми перевезли.

Ви красива в маму чи в тата?

– Мені здається, в обох. Я схожа і на матір, і на батька. Але за лінією мого батька всі такі чорнобриві... Узагалі всі з Донецька й Луганська. І навіть прізвище Водонаєв є тільки в тих областях – Донецькій і Луганській. Я навіть шукала якісь старі документи, мені брат рідний допомагав. Я знайшла своїх родичів, які дійсно там жили. Добре, що я зараз знову про це згадала. Після розмови я пошукаю ці папери. Мені дуже цікаво взагалі дізнатися й побачити своїх родичів. Тому що в Росії я не знаю нікого із прізвищем Водонаєв. Усі мої родичі – вони в Україні. І дід по моєму батькові – він такий чорнобривий, він грав на баяні, він такий от, імпозантний чоловік, як усі українці, на мою думку. У мене коріння звідти. Це навіть із фігури видно.

Поки мої колеги з "Дома-2" витрачали на шмотки і зоряний пил, я за рік накопичила на квартиру в Московській області

Ви зараз сказали "в Україні". Це незвично для тих, хто живе в Росії. Вони зазвичай кажуть "на Україні".

– Хочу трошки захистити росіян. Тому що ми знаємо, що правильно говорити "в Україні". І я завжди намагаюся говорити "в Україні". Коли я пишу свої тексти, я завжди перевіряю їх і розумію, що якщо я, наприклад, у YouTube роблю якийсь випуск або пишу пост в Instagram, я завжди напишу "в Україні", але іноді, дійсно, може, за старою звичкою, тому що ми всі народилися в Радянському Союзі – мої друзі, ровесники й ті, хто старший за мене. І просто за старою пам'яттю, зовсім випадково іноді вони можуть так казусно висловитися і сказати "приехал с Украины" або "на Украине". Нічого страшного. Одесити, до речі, теж бісяться, коли кажеш не "Одесса", а "Одэсса". При одеситах не можна говорити "Одэсса". (Сміється.)

Так. Ви вже з дитинства, наскільки я знаю, хотіли стати моделлю, так?

– Так. Мені подобалося бути на публіці, мені хотілося якось себе продемонструвати. Напевно, бути моделлю було мрією, але недовго. Тому що я вже у 12 років пішла працювати в газету "Тюменские ведомости" і за копійки писала там статті й дуже пишалася цими копійками. Тому що мені вистачало на бублики. Одного разу я навіть на свої гроші купила собі спідницю й сумку. І це були дуже класні часи. Я тоді зрозуміла, що можна бути незалежною від батьків. Тому я, напевно, усвідомлювала, що моделлю бути чудово, але я чомусь адекватно розуміла, де я перебуваю. Я розуміла, що я живу в Тюмені.

Де моделі, яких я бачу в журналах Elle, Vogue... Я купувала глянцеві журнали, дивилася на цих моделей 90-х – Сінді Кроуфорд, Клаудію Шиффер, Летицію Касту – вони були для мене прикладами. І я розуміла, що я не в тому місці і не в той час народилася. Що, напевно, потрібно не робити натиск на моделінг, а залишити його як хобі. Нехай я братиму іноді участь у якихось зйомках, фотосесіях, іноді на якомусь показі пройдуся. Я брала участь у конкурсах краси, але не посідала ніколи першого місця. Я взагалі ніколи першого місця ніде не посідала і розуміла, що нехай це буде як хобі, але натиск усе-таки потрібно робити на щось більш творче. І тому мене приваблювала журналістика з дитинства.


Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube


Ваша всеросійська популярність почалася з участі у проєкті "Дом-2". Як ви туди потрапили?

– Я була глядачкою проєкту "Дом-1". Тоді для російського телебачення жанр реаліті-шоу був дивиною. Я пам'ятаю, на третьому курсі я взагалі навіть захистила курсову роботу на тему реаліті-шоу "За склом", я робила розбір за цим реаліті-шоу. І формат реаліті мені вже тоді став цікавим. Я потихеньку почала відходити від кримінальної журналістики і захопилася жанром реаліті. Подивилася "Дом-1", де брали участь сімейні пари, його вів Микола Басков. Люди, напевно, уже після "Дома-2" навіть не пам'ятають, що спочатку був "Дом-1", який вів Басков.

Мені батьки купили мою першу однокімнатну квартиру в Тюмені. Сказали: "Ремонт роби сама. Ти заробляєш, працюєш. Роби ремонт". У мене є гроші. І я розумію, що це або з'їздити відпочити зараз, або дійсно зробити ремонт, але тоді залишитися в Тюмені, кувати й нікуди влітку не поїхати. Я ухвалила рішення зробити ремонт. Грошей немає. І тут кастинг на реаліті-шоу в "Дом-2", але вже не для сімейних пар, а для молоді. Іде цей "Дом" перший місяць, я придивляюся, придивляюся. Розумію, що, у принципі, мені було б цікаво туди потрапити. Там такі класні люди – мої ровесники, хтось студент, хтось – ні. Усі приблизно в одній ваговій та віковій категорії. І мені так туди захотілося... Думаю: "Ось він – мій шанс. Я якраз дипломну роботу напишу на тему реаліті-шоу, дізнаюся всю цю кухню зсередини, дізнаюся, як усе це працює, придивлюся і грошей заощаджу. Не треба буде на відпустку витрачатися. Раптом пройду кастинг – мене візьмуть. І літо потусуюся на "Доме-2".

І все, я приїхала туди і мене взяли. І коли наша зоряна шістка чи вісімка хедлайнерів проєкту, на яких усе трималося, вистрілила так, що з нашими обличчями білборди висіли по всій Москві, нам запропонували дуже вигідні контракти і попросили залишитися там. Я розуміла, що в Тюмені моя зарплата на телебаченні у кращому разі становить 17 тис. руб. Так – зазвичай 14, але якщо пощастить – 17. А тут контракт $6 тис. на місяць. Я таких грошей зроду в руках не тримала. І розуміла, що дуже складно заробити таку суму, тільки-тільки приїхавши в Москву. Я зрозуміла, що це мій шанс і що хай як складно буде, потрібно дуже грамотно розпорядитися цим досвідом і цим капіталом. Я в перший же рік життя в Москві, коли жила на "Доме-2", купила собі квартиру в Одинцово. Маленьку, скромненьку, але свою й у Московській області. Поки мої колеги по "Дому-2" витрачали на шмотки, на якийсь зоряний пил, їм дуже хотілося вечірок, вони дорвалися – я все в кубишечку, все акуратненько... Купувала, звісно, собі вбрання якісь, кофти, сукні, але більшу суму я відкладала на квартиру.

До Собчак відчуваю повагу. Але часом від неї виходить дивна брехня

– Ви із 2004-го до 2007 року брали участь у реаліті-шоу "Дом-2" і прожили під камерами три роки. Це взагалі рекорд, по-моєму.

– Ні, не рекорд. Там учасники живуть довше. Я пішла за два роки і дев'ять місяців. Майже три роки. Я пішла сама. Я була першою людиною, хто пішов звідти сам. Мені ще інші учасники крутили пальцем біля скроні й говорили: "Ти що? Як ти можеш із такої годівниці піти? Хочеш – відпочинь, у відпустку поїдь. Але навіщо ж? Ми зірки, у нас є все, що ми хочемо..." Але я розуміла, що ми не зірки. Я чомусь, навіть попри популярність, що звалилася на мене, розуміла, що ми не робимо нічого, чим можна пишатися. Ми просто учасники реаліті-шоу. Як от Кім Кардаш'ян, коли вона стала відомою. Це така мильна бульбашка, Дмитре, чесно кажучи, за яку мені часом навіть було незручно – що ми ось так трусами назовні живемо і за це отримуємо гроші. Тому я йшла без жалю, пішла сама. Мене ще хотіли оштрафувати і не повернути депозиту, який у мене лежав, тому що я порушила умови договору. Я зрозуміла, що я більше там не можу перебувати.

Але квартира в Одинцово у вас уже була, врешті-решт. Було куди йти, правильно?

– Було, так. Але я однаково не в неї пішла. Мені не хотілося якось так, в Одинцово. Мені хотілося чогось ще самостійнішого. Погуляти довго не вийшло. Я була вільною тиждень. Потім я відразу стала жити із чоловіком і пішла до чоловікового будинку. Із "Дома-2", виходить.

У мене ніколи не було такого життя, яке я собі уявляла. Пам'ятаю, коли я жила в Тюмені і побачила по телевізору [телеведучу Ксенію] Собчак... Я ще тоді вчилася на другому чи на третьому курсі. І був якийсь сюжет на НТВ про "золоту молодь". Я так очманіла... Думаю: "Я так хочу жити, я туди хочу". Хто б міг подумати, що я поруч із Собчак уже за пів року опинюся і буду взаємодіяти з нею в одному проєкті? Мені завжди хотілося якогось такого, красивого, життя. Але не вийшло. Тому що чоловік забрав у будинок – ми стали жити сімейним життям. І я навіть не пізнала, що таке тусівки в Москві, про які саме в нульових ходили чутки, легенди. Були клуби, була якраз культурна клубна історія, усі тусувалися. І повз мене все це пройшло. Ну і що? Отже, так мало бути. А після того, як із чоловіком розлучилася, я вже була із сином. Які тусівки? Ось так і живу, не знаючи Москви такою, якою мені хотілося завжди її дізнатися. Завжди хотілося. Але я досі не знаю, яка вона. (Усміхається.)

– Із Ксенією Собчак вам цікаво було перебувати поруч увесь цей час?

– На той момент – дуже. Мені дуже вона подобалася. І мені здається, що я їй подобалася теж. Наскільки можливо було дружити у форматі "ведуча – учасниця", настільки ми дружили. Ділилися якимись таємницями. Коли мікрофонів на нас не було, ми шепотілися з нею за лазнею. І в той час я ставилася до неї із захопленням, із повагою, симпатією.

А зараз?

– Зараз, Дмитре, я дуже по-різному до неї ставлюся. Безумовно, у мене є повага до цієї людини за те, що вона так багато всього зробила і так багато де себе виявила. Вона смілива, освічена, розумна. Але ось ця дивна брехня, яка часом виходить від неї...

Наведу приклад. Вона нещодавно давала інтерв'ю Олексієві Пивоварову і сказала, що "в Москві жодна людина на лавці від коронавірусу не померла. Усім було надано допомогу. За всіма уважно стежили, і наша охорона здоров'я, у всякому разі в Москві, усе тримала в узді, усе контролювала, і жодних казусів не було". Ми із Ксенією, мабуть, дивимося й читаємо різні новини. У принципі, у цьому й була проблема на початку року, коли мені довелося відстоювати свою позицію перед усіма федеральними каналами, пропагандистами, коли вся ця зграя на мене накинулася. У мене відчуття, що ми часом із деякими людьми, особливо журналістами, які можуть маніпулювати громадською думкою, із різних джерел інформацію беремо. Тому що я особисто читала, і дуже багато публічних людей розповідало про свій досвід: як до них приїжджала "швидка", як вони не могли додзвонитися, як кидали слухавку і говорили "телефонуйте туди, телефонуйте туди". І я особисто на власні очі бачила, як на лавках помирали люди. Особливо одна жінка, яка, мабуть, мігрантка (вони звідкись із Середньої Азії в нас) – у прямому сенсі людина померла на лавці. Тому що її привезли – документів не було. Як можна поважати Ксенію, коли вона такі речі говорить?


Собчак була ведучою
Собчак була ведучою "Дома-2". Фото: EPA


Приблизно три роки бути перед очима не просто в когось одного чи в сім'ї, а в цілої країни... Адже мікрофони на вас практично постійно були?

– Так.

І ви постійно були перед очима.

– Ми з часом зрозуміли, де нас не слухають, де можна пошепотіти, де можна зняти мікрофон і щось таємне обговорити, але зазвичай це обмежували. Тому що у величезній апаратній працювали люди, які, зокрема, мали стежити за тим, щоб жодної інформації ніде за кутком не перешіптували. За цим уважно стежили люди, які отримували за це гроші.

Психологічно це складно було?

– От коли мені стало складно, тоді я й пішла. Тому що я не можу йти проти себе. Спочатку було весело. Для мене важливим моментом було, щоб продюсери дозволили мені летіти в Тюмень на держіспити, на передзахист і на захист диплома. Тому що для мене на першому місці завжди була моя освіта. Мені важливо було закінчити університет, я не могла підвести батьків. Тому після обговорення із продюсерами, що мене відпускають за всіма моїми університетськими питаннями, я підписала договір на продовження.

Але коли вже за два з половиною роки мені психологічно стало складно перебувати під камерами... Я дорослішаю, я змінююся. У 22 роки в мене одне відчуття, мені весело жити в цьому піонерському таборі, я не звертаю уваги на мікрофони й камери, я божевільна, навіжена... Це такий експірієнс у житті, який мало хто може пережити. Такий піонерський табір, але тільки коли ти вже повнолітня, тобі вже можна випити алкоголь, тобі вже можна поїхати на вечірку із друзями... Тобто така свобода, лафа, свого роду анархія і протест. Мені правда подобалося в той час перебувати в "Доме-2". Але коли вже перестало подобатися, я пішла. Це стосується всього: чоловіків, шлюбів, стосунків із людьми. Коли мені стає некомфортно, я йду.

На "Доме-2" я билася з дівчиною через котлети

Ви зарекомендували себе однією з найскандальніших учасниць шоу. А які найяскравіші скандали за вашою участю були?

– Я билася з однією дівчиною з Махачкали за котлету. У мене було дві бійки з дівчатами. До цього ніколи взагалі не билася з жінками. Якось не було приводу. Я була інтелігентною людиною і під наглядом батьків. У мене батьки ніколи між собою не билися і не лаялися. Вони обоє спокійні. Для них, до речі, теж було відкриттям, що я взагалі така. Вони не знали, що я можу лаятися, матюкатися й бути ось такою, скандальною. У мами спочатку був шок. І є два моменти, за які мені трішечки соромно: за бійку з дівчиною з Махачкали через котлети (ми котлет не поділили) і за бійку з Вікторією Бонею. Не пам'ятаю через що, але пам'ятаю, що я її...

За хлопчика?

– ... передавачем між брів ударила, мікрофоном.

Ви і телеведуча, і журналістка, і блогерка, і письменниця. 11 років тому ви відкрили особистий блог на mail.ru і він посів третє місце. Перше місце посів тодішній президент Дмитро Медведєв, друге – [пропагандист] Володимир Соловйов і третє місце – ви. Дивовижно. Завдяки чому це сталося?

– Не знаю. Мені здається, напевно, завдяки тому, що моя особистість була цікавою жінкам. Одні впізнавали в мені себе. Тому що я завжди вела блог дуже щиро, простою людською мовою описувала якісь ситуації, які відбуваються, коли мене щось обурює або, навпаки, коли я чомусь радію. І люди, напевно, впізнавали в мені себе. Тому був такий інтерес.

Дійсно, сусідство із цими прізвищами – Соловйовим і Медведєвим – для мене на той момент було дивним. Потім історія повторилася – і з цього року моє прізвище знову крутиться серед їхніх прізвищ. Десь там. Але тоді я, напевно, не надала значення. Хоча мені було приємно, звісно. Я розуміла, що можу бути цікавою людям уже не в межах проєкту, а в межах нової інтернет-історії. Тому що тоді блоги тільки з'явилися. Тоді ще не було в широкому розумінні блогерів, як зараз. І ось тоді ми були такі кострубаті, блогери-початківці. Приємно відчувати себе причетною до творення історії блогінгу в Росії.

Що вас як блогерку найбільше хвилює? Які теми?

– Останнім часом мене дуже хвилюють теми, пов'язані з жінками. Я дуже часто й у своїх випусках у YouTube, й у своїх постах в Instagram порушую тему домашнього насильства. Нещодавно я торкнулася теми жіночого обрізання. У нас у країні немає закону проти цього. Усе, що пов'язано з жінками. І, звісно, соціальна, політична тематика – вона мене останнім часом цікавить, як ніщо.

У 14 років мене зґвалтували. Батьки дізналися про це тільки нещодавно

Ви сказали про насильство над жінками. Я знаю, що вас зґвалтували в 14 років у Тюмені, так?

– Так. У мене був такий епізод у житті, про який я ніколи жодній живій душі не говорила. І тільки нещодавно, після того як Стас Костюшкін зізнався, що над ним було вчинено насильство в дитинстві, я зрозуміла, яку велику справу він зробив. Я зрозуміла, якою потрібно бути сміливою людиною, щоб це сказати і тим самим запобігти дуже багатьом таким випадкам. Тому що навіть коли я про це сказала, мені надійшли тисячі листів від жінок, які розповідали свої історії, і сотні повідомлень від жінок, які сказали: "Альоно, щиро дякуємо. Я лежу, дивлюся на своїх дітей і розумію, що до них потрібно уважніше ставитися". Я розумію, що зробила велику справу, незважаючи на те, що мені було непросто це зробити. І я б, Дмитре, цього не сказала, якби не Костюшкін. Ми б зараз про це не говорили і люди б, напевно, не надали би значення цій страшній темі. А зараз вони хоча б задумалися.

Як це сталося, Альоно?

– Я стояла на зупинці і поїхала роздруковувати фотографії. Мені потрібно було проїхати дві зупинки. Це був день. До мене підійшов чоловік у світлому костюмі, познайомився зі мною. Запитав, куди я їду. Я сказала, що їду віддавати плівки, щоб надрукувати фотографії. Він запропонував підвезти. Я сказала йому: "Ні, я з вами не поїду, ми з вами тільки познайомилися – я вас не знаю". Він сказав: "А коли ти поїдеш назад забирати фотографії? Може, ми тоді побачимося і вип'ємо десь чаю?" Я сказала: "Я вже завтра поїду забирати фотографії. І поїду в цей самий час". Узяла йому і сама розповіла. І от наступного дня, коли я поїхала і стояла на тій самій зупинці, він приїхав туди. І я вже не побоялася сісти до нього в машину, тому що начебто бачила його вчора, і він справив на мене нормальне враження.

І начебто нормальна людина, нормальна машина...

– А я не пам'ятаю, яка була машина. Просто була машина. І людина нормальна. Він був приємним, вихованим, добре одягненим. Я сіла до нього в машину. І він повіз мене нібито до місця, де я друкувала фотографії, але мене він туди не довіз. Він відвіз мене в інше місце – до себе додому.

І не можна було вирватися?

– Я боялася, Дмитре. Я не розуміла, як далі діяти. Тому що тільки вже коли він мене повів у під'їзд, я зрозуміла, що зі мною зараз може статися все що завгодно: я можу бути живою, а можу бути вже не живою. Для мене було важливо, просто щоб він відпустив мене – і я прийшла додому до мами й тата. Вони мене не відпускали довше, ніж до 11-ї години вечора, гуляти. Тому мені ще принципово важливо було, грубо кажучи, не рипатися, а просто повернутися додому до 11-ї години до мами й тата живою, не побитою. Тому що я не знала, як він поводитиметься. А якби він себе виявив якось агресивно? Я боялася, що він ударить мене. Ось таке...

Але він не був збоченцем якимось?

– Для мене він збоченець, звісно.

Ну це зрозуміло.

– Для мене збоченець – будь-яка людина, що досягла повнолітнього віку, яка відчуває потяг до 14-річної дитини. Коли різниця в людей у віці, наприклад, йому 60, а їй 30, – це невідчутна різниця, її практично немає. Ми всі дорослі люди. Але коли тобі, наприклад, 25, а дівчині 14 – ти вже збоченець. Це ненормально – відчувати потяг до дітей. Однаково, хай який вигляд я маю, по мені було видно, що я дитина. Незважаючи на те, що моє українське коріння, звісно, по-зрадницькому виявляло мене як жінку. Я завжди була дуже яскравою. "Кров із молоком" про таких кажуть.


Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube


Ви не розповіли батькам нічого?

– Нічого. Мої батьки дізналися про це нещодавно з інтерв'ю, зі сповіді, яка вийшла. Я підготувала батьків тільки за день до виходу цієї програми. І розповіла, що в моєму житті був такий випадок.

Це тиснуло на вас у наступні роки?

– Я не знаю, Дмитре. З одного боку, напевно, так. Але з іншого боку, я настільки глибоко ховала цей випадок кудись у засіки своєї пам'яті і настільки не дозволяла цій слабкості й цим травмам вилізти поперед мене... Я не дозволяла собі засмучуватися, згадувати, накручувати. Я досі вважаю своїм першим чоловіком не цього збоченця. Я вважаю першим чоловіком свого хлопця, із яким ми три роки потім зустрічалися, із яким у мене й почалося кохання, перші поцілунки, стосунки, романтика, близькість. Напевно, просто вдалося добре це все заховати, але травми – вони ж роблять нас сильнішими. Для чогось мені потрібен був у житті цей досвід.

Ця людина більше не намагалася з вами зустрічатися?

– Я його ніколи в житті більше не бачила. Ніколи. Я навіть не знаю, хто він такий.

Після скандалу зі мною я дізналася, як у РФ працює пропаганда. Людям пудрять мізки з екранів телевізорів 24 години на добу

Повертаючись до вашої творчості як блогерки... У січні ви виклали в мережу пост, де закликали "не народжувати цій державі рабів", а всіх малозабезпечених, які будуть використовувати можливість отримання грошей за народжених дітей, назвали "бидлом". Я розумію, що ви мали на увазі. Проте в Росії це викликало страшний протест із боку офіційних ЗМІ. "Время покажет" на "Первом канале" навіть присвятили вам цілий випуск. Навіть [президент РФ Володимир] Путін відреагував і назвав вас і таких, як ви, "моральними виродками". Ви себе відчули моральним виродком?

– Відчула не себе – відчула моральними виродками тих, хто відмовлявся від проблем і перекладав кут уваги і суть сказаного на мої грубі слова. Я, звісно ж, навчена цим досвідом і більше не розкидаюся такими словами в публічному просторі, як "бидло" і "не треба народжувати рабів", але моя думка залишається такою самою. Я не вважаю, що за допомогою матеріальних подачок, таких мізерних, ми зможемо розв'язати питання демографії нашої країни й виростити здорове суспільство. Ми не в пологи маємо вкладати гроші, не материнським капіталом, так би мовити, розраховуватися. Ми маємо розраховуватися з населенням освітою, гарною охороною здоров'я, ми маємо зробити так, щоб люди не хотіли їхати з нашої країни, щоб світлі голови залишалися тут, щоб ми не боялися ростити і виховувати наших дітей.

А ось ці подачки, цей материнський капітал, який реально простимулює тільки маргінальний прошарок суспільства, людей, про яких я особисто щодня читаю новини – де знущаються з дітей, де дітей за пляшку горілки віддають, де можуть убити свою дитину... Водночас люди, які беруть участь у таких подіях, про які ми ці зведення читаємо, – у них, як правило, по троє, по четверо, по п'ятеро дітей, і всі ці люди живуть на допомогу. Люди, у яких є сіра речовина в голові, не будуть народжувати через материнський капітал. Нас не простимулювати цим. Я, звісно ж, дуже сильно обурилася. Я не змогла промовчати. І зверху обурилися теж. Тому що вони не очікували, що хтось раптом святі наміри святої людини посміє критикувати.

Я знаю, що спікер Державної думи Росії [В'ячеслав Володін] назвав вас із трибуни безсоромною і запропонував оштрафувати на 100 млн руб. за образу суспільства. Чому не на 200? Чому тільки на 100?

– Чому так мало? Я ось теж подумала: "Що це за категорії, якими мислить людина?"

До речі, 100 млн руб. – це більше, ніж мільйон доларів. 1,5 млн майже, чи не так?

– Розумієте, які цифри в голові промайнули? Адже він це сказав спонтанно. Для нього ця цифра – щось на кшталт штрафу. Тобто мені як матері-одиначці держави платить 10 тис. рублів як підтримку під час пандемії. Володін дає мені 10 тис. рублів. Але оштрафувати він мене хоче за слова, за свободу слова, за мою думку громадянина на 100 млн рублів. За 100 млн рублів можна квартиру купити у Хамовниках. Якби в мене були такі гроші... Я не мислю такими категоріями. Я розумію, що оштрафувати можна, ну, на 10 тис. рублів, якщо вже зовсім якось сильно нахуліганив, але не за слова, не за свободу слова і не за думку громадянина.

Я, звісно, була вражена, що мені стільки уваги приділили і таких жорстоких заходів щодо мене вживали. Мене викликали у МВС, я проходила лінгвістичну експертизу, де мої слова перевірили на екстремізм і все, що мені приписали. І всі козирі опинилися в мене в руках. І цю справу закрили. Виявилося, що я мала рацію. У моїх словах офіційно не знайшли нічого поганого, але лякали, шугали і лінчували вони мене, напевно, протягом двох тижнів. І добре, що це сталося. Зате, знаєте, Дмитре, я зрозуміла, як у нашій країні працює пропаганда. Я справді цього не знала. Я ніколи не звертала на це уваги, бо я не дивлюся телевізор. Що мені  до того, що кажуть по телевізору? А зараз, коли я з цим зіткнулася, я зрозуміла, що мені до того. Людям моєї країни пудрять мозок з екранів телевізорів протягом 24 годин на добу. Тобто YouTube – це єдине місце, де молодь може знайти хоч якусь об'єктивну інформацію про те, що відбувається у нас.

Я прийшла на телебачення, на "Первый канал" – і кажу їм, що нам треба якось вирішувати питання з дітьми, тому що в нас дуже багато жебраків. У нас головна проблема яка у країні? Це бідність, злидні. У нас діти живуть у злиднях. Я їм про це, а вони мені про Америку. Я їм про це, а вони мені про Україну. Та ви цілими днями маєте говорити про те, де в нас в Омську, у Казані, у Тюмені що сталося, де чогось бракує, де в дітей трапилося лихо... Про це треба говорити. Ось такі питання потрібно порушувати. Ні. Пропагандисти працюють на ура. І я навіть не здивована, що коли зараз голосували за зміни до конституції, зрозуміло, що вони намалювали їх, і всі це фальсифікації, і все, як завжди, але я переконана, що справді великий відсоток людей у Росії завдяки пропагандистам підтримує чинну владу і Володимира Путіна.


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


Коли вас почали цькувати, ви відчули страх?

– Я обману вас, якщо скажу, що я його не відчула. Першу ніч, коли мене почали цькувати, моє серце билося дуже сильно, я ось так дихала... (Важко дихає.) Тобто у мене грудна клітка... Я просто бачила, як я лежу в ліжку, обійнявшись із котом, а заснути не можу, тому що я дуже швидко дихаю. Тобто я розумію, що я нервуюся. Я пила валер'янку, мені було страшно. Я боялася, що зараз до мене прийдуть з обшуками. Я боялася, що мені підкинуть наркотики. Я припинила їздити за кермом своєї машини. Я продала машину, до речі, нещодавно. І перестала я сідати за кермо машини саме з тієї причини, щоб мені не підкинули наркотики. Я розумію, що, може, ніхто й не хотів їх підкидати, але у мене є приклади. Нещодавній приклад із [журналістом] Іваном Голуновим. І що заважає підкинути мені в машину теж щось? Тому я уникала всіляких провокацій і завжди їздила на таксі. Ну й почала стежити за тим, що я говорю. Я не стала менше критикувати владу, але я почала обережніше це робити.

Багатьох після історії з поправками до конституції РФ я вважаю путінськими холуями. Люди показали себе, і ми побачили справжні обличчя проститутів

Хтось із колег по шоу-бізнесу виступив проти вас?

– [Актор] Іван Охлобистін виступив проти мене. Але я не вважаю його колегою по шоу-бізнесу. Я його вважаю путінським холуєм. І загалом дуже багатьох після історії з поправками до конституції я тепер такими вважаю. Люди, звісно, показали себе, відкрилися – і ми побачили справжні обличчя проститутів. Я пам'ятаю тільки тих, хто мене підтримав. А тих, хто виступив проти мене, було мало. І переважно це були люди з уряду. А із шоу-бізнесу це був Іван Охлобистін.

Дивовижна історія, як ви сказали, з "путінськими холуями" – я поділяю вашу думку. Які чудові актори, яких ми так любили, починаючи від [Володимира] Машкова, закінчуючи [Михайлом] Пореченковим...

– [Сергієм] Безруковим.

Так. Що з ними з усіма трапилося? Охлобистін – він же талановита людина за натурою, і він себе показав таким мерзотником закоренілим... Це почалося ще з позиції щодо України. Що з ними всіма відбувається? Це гроші чи це втрата моральних орієнтирів?

– Напевно, передусім це гроші. Бо гроші пропонують великі. Тут як ти сам зробиш, як ти сам себе відчуваєш. Якщо у тебе совість є, якщо ти поважаєш себе і думаєш, як у твоїй країні після того, як нас тут не буде, житимуть наші внуки й діти, – якщо ти про це замислюєшся, то тоді ти відмовляєшся. І тоді ти не йдеш за тим, що тобі до вподоби. Але якщо ти хочеш зараз своїй дитині побудувати палац, замок, будинок, квартиру, то, напевно, ти погоджуєшся.

Я розчарувалася в дуже багатьох артистах, акторах саме за період, поки я уважно і з цікавістю спостерігаю, хто як продається. Вони іноді роблять такі дописи продажні... Нібито нативні. Тобто начебто не видно, що це реклама. Але насправді люди ж не ідіоти. Ми живемо в той час, коли в нас є інтернет, коли в нас є доступ до інформації і ми чудово розуміємо, що й де відбувається і чому так чи інакше зірка займає таку позицію. Мені б дуже хотілося, щоб наші зірки були політично активнішими, але щоб у них була своя громадянська позиція, щоб вони не були продажними і не ділилися на табори – хто "за", хто "проти". Переважно, звісно, усі "за". Хтось відмовчується, і одиниці говорять про те, що вони думають.

Мені пропонували 50 млн руб. за вступ до партії. Я відмовилася, але вважаю, що так я коштую дорожче

Ви зараз говорите зовсім не як дівчина з "Дому-2" – ви говорите як зріла політикиня. Скажіть, у політику ви не збираєтеся?

– Мене цікавити стала політика зараз, але приходити в політику дилетантом – це не в моїх правилах. І я зараз вступила у МДУ. Я буду протягом року навчатися на журфаці, перепідготовка фахівців. Це не заочно – це очно. Лише, дякувати Богу, чотири рази на тиждень я відвідуватиму лекції. І потім, я думаю, чи не здобути мені повноцінну юридичну освіту, тобто другу освіту? Теж, до речі, можливо, у МДУ. Тому що МДІМВ – це не мій варіант, я не знаю англійської мови і навряд чи я її колись вивчу. Мені дуже складно даються мови. Я от узагалі не про мови. І якщо йти в політику, то йти компетентною людиною. У нас у політиці й так достатньо людей, які сидять не на своєму місці, які не можуть упоратися із завданнями, не дають ради своїй роботі. Навіщо мені – ще одній такій самій зеленій – туди приходити?

У мене немає амбіцій зробити політичну кар'єру. Мені подобається зараз бути вільною. Мені подобається бути незалежною, подобається, що я не долучилася до якоїсь партії, хоча мене тягнули і зараз. Я не називатиму партії, але мені запропонували дуже великі гроші. Дмитре, у мене немає таких грошей. І якби я їх зараз узяла, я б, напевно, тут у пір'ї... (Усміхається.)

Не називаймо партію – назвімо суму тільки.

– Ой, незручно навіть називати.

– Нормально. Ми ж не знаємо, що за партія і хто запропонував. Просто суму. Які гроші на кону стоять?

– 50 млн руб. за те, що я приєднаюся до них. Оплата всіх моїх випусків на YouTube, створення такого продакшну, який я хочу. Тобто в мене зараз усе дуже скромно, я все знімаю із власної кишені. І оплата мого шоу. Плюс усі рекламні гроші з мого шоу теж залишаються в мене. Одне слово, цілковитий карт-бланш, підтримка і моє рідкісне згадування цієї партії.

50 млн рублів...

– Так. Я відмовилася. Але я вважаю, що я так дорожче коштую. Зате можу говорити те, що думаю. Тому що якщо я долучаюся до якоїсь спільноти, партії й беру за це гроші, я маю йти за тією лінією, тією второваною стежкою, якою мене ведуть ті, хто мені платить. Тому нехай краще мені ніхто не платить, хай краще я наберуся досвіду, поспостерігавши, поживу, подивлюся, а потім, можливо, піду в політику, а можливо, й ні. У будь-якому разі я однаково вважаю себе людиною, що несе політичний порядок денний, який так чи інакше має стосунок до політики. І мені більшого не треба.


Скріншот: Alena Vodonaeva / YouTube
Скріншот: Alena Vodonaeva / YouTube


Ми щойно говорили про руйнівну силу пропаганди. І Україна, і українці це відчули на собі. Усі ці майже сім років щодня, щовечора в ефірі всіх центральних федеральних каналів України на повний зріст. "У Росії проблем немає. У Хабаровську жодних ходів немає, ніхто не вмирає від коронавірусу. Усе супер. Усі біди від України: хунта, фашисти, наволоч, негідники, покидьки". [Дмитро] Кисельов, Соловйов, [Ольга] Скабєєва, [Євген] Попов розпалюють цю взаємну ненависть, псують уже зіпсоване, ними самими зокрема. Як ви до цієї пропаганди ставитеся?

– Я дуже погано до цього ставлюся. Але дякувати богу, що в нас є інтернет. Просто в тому обсязі, у якому всі перераховані вище особи ллють свою пропаганду... Я іншого слова дібрати не можу: вони ллють, виливають це просто цебрами в бабусь, дідусів, людей, у яких немає доступу до нормальної, адекватної інформації. Вони працюють на повну потужність. Соловйов же каже: "А навіщо нам показувати протести в Хабаровську?" Тобто це така пряма неповага до людей, це таке тримання за дурнів...

Мені просто прикро за людей. Мені просто прикро, що я живу у країні, де дійсно пропагандисти є потужним локомотивом, який мчить і збиває все на своєму шляху. Але в нас є й [опозиціонер] Олексій Навальний зі своїми розслідуваннями, у нас є ліберальні ЗМІ, у нас є блоги в інтернеті, які абсолютно адекватно розповідають, що відбувається у країні. От я з'явилася зі своїм інтернет-каналом. Тобто нехай нас зараз, можливо, десятки, але потім же нас будуть сотні, а потім, напевно, будуть тисячі. І тоді вже ми перетягнемо ковдру на себе і хоча б не самі пропагандисти будуть світитися з усіх куточків, з усіх екранів. Вони, звісно, роботу свою роблять, і роблять її чудово, відпрацьовують свої гроші, катаються як сир у маслі. Я впевнена, що живуть добре. Але я до цього ставлюся погано. Незважаючи на те, що розумію, що Соловйов – освічена людина, розумний чоловік, я не поважаю його. Я не можу поважати людину, яка так по-зрадницькому ставиться до моєї країни, яка каже: "А навіщо нам показувати мітинги в Хабаровську?" У сенсі, "навіщо"? Це що, якийсь апендикс, який потрібно викинути? Хабаровськ... Я поважаю людей Хабаровська за те, що вони роблять уже майже місяць під зливою. Вони не бояться, протестують, вони показують і говорять про своє обурення, вони вимагають справедливого суду, вони вимагають, щоб їх почули. Скерували вони зараз туди [нового т.в.о. губернатора Михайла] Дегтярьова. Люди прийшли...

Протест у Хабаровську – це для мене такий скандал у приймальні в Путіна. Тобто ми, хабаровці, довбаємося у двері приймальні Путіна, а до нас виходить секретарка – Дегтярьов – і розмовляє з нами. Чому у влади немає зв'язку з народом? Чому відбувається такий ігнор? Чому федеральні канали цього не висвітлюють? І люди в якихось інших регіонах країни не знають, що відбувається в Хабаровську, тому що в них тупо немає інтернету, його туди не провели. Так само, як і туалету нормального теж не провели. Ми краще Україну й Америку обговоримо, але в нас дійсно не в усіх є комфортні туалети. Багато людей у населених пунктах досі ходить, вибачте, у ями. І ось це ігнорування Хабаровська – це для мене дуже показова ситуація. Тому що президент – він має бути, він має не втрачати зв'язку з реальністю, він має розуміти, що це зона його відповідальності і тут треба дати якусь відповідь. Не скеровувати клоуна, щоб він відволікав увагу й усі шишки на себе зібрав. Такий веселий Дегтярьов. А дійсно запитати в людей: "Чого ви хочете? Що ви пропонуєте?" І запропонувати щось своє. І якщо нестикування відбуваються – отже, вирішувати, що далі робити. Але люди ж просто за справедливість. Не треба вважати нас ідіотами.

І це тільки поки що Хабаровськ прокинувся. Хоча навесні минулого року, якщо мене не зраджує пам'ять, прокинувся і Єкатеринбург, який протестував проти будівництва храму у сквері. Тобто потихеньку народ починає прокидатися. І мені здається, що невдовзі пропагандисти з їхньою блискучою роботою все-таки десь опинятимуться на задвірках. Тому що людям уже набридло. Люди прокидаються, люди страйкують, люди говорять.

Як можна виступати після анексії у Криму і потім хотіти їхати в Україну на зйомки? Якщо ви поїхали у Крим на путінський концерт – ви вже окреслили свою позицію

Я не запитуватиму у вас, чий Крим. Тому що в Росії за те, що скажуть "Крим український", можна дістати кримінальне покарання. Я не хочу вас підставляти. Я поставлю запитання інакше. Чи розумієте ви, що Росія зробила з Україною? Як вона вчинила щодо своєї сестри, щодо своєї сусідки, який варварський акт агресії було здійснено щодо нашої країни з боку Росії?

– Безумовно, це не відповідає жодним міжнародним нормам. І анексія Криму, яка відбулася 2014 року, дійсно була, як ви кажете, варварською й агресивною. Але як виправдовує російська сторона цю історію... До того ж не тільки пропагандисти, але й якісь адекватні політики. Нещодавно прочитала книгу Михайла Зигаря. Там теж дуже багато стосовно цієї ситуації. Як вони виправдовують? Вони ж кажуть, що вся річ у севастопольському порту, у якому була наша військова база. І коли був Майдан і ситуація почала загострюватися, такий метод вони обрали...

Так злякалися за військову базу, що відхопили весь Крим, потім пішли на Донбас і пішли б і далі, якби не низка "див". Так злякалися за севастопольську базу...

– Злякався він чи скористався моментом, мені цікаво, Дмитре.

Звісно скористався.

– Я десь ставлю себе на його місце. "Як би вчинила я?" – і лякаюся. Тобто я уявляю себе ним. У країні-сусідці коїться страшний жах. Я боюся, я не розумію, що буде з моєю базою, яку я орендую. Це чужа країна, вона мені не належить, – але це мій порт, там мої військові кораблі. Що робити? Злякався чи скористався моментом – не знаю. Була б я на його місці – я б, напевно, злякалася.

Знаєте, зараз, 2020 року, люди Росії – я скажу чесно – вже звикли до того, що Крим перебуває у складі Росії. І коли зміниться ця ситуація і чи зміниться вона колись, ми не знаємо. Мені чомусь здається, що на нас усіх чекає продовження, що Росія муситиме розрахуватися за Крим, муситиме розщедритися. Чим – не знаю. Але ця історія не закінчилася. Ми ж живі люди. Просто прикро, що ми не змогли домовитися. От, наприклад, Америка і Канада – країни-сусідки, вони товаришують, вони допомагають одна одній. Дуже багато акторів канадських приїздить в Америку робити кар'єру. І так само було ж і з нашими народами. Я вважаю так само, як ви: що Україна і Росія – це різні народи. Але ми були найближчими сусідами. Україна – друга за розмірами країна в Європі після Росії. Тобто ми дві яскраві, сильні, потужні країни...

І в Україні любили Росію.

– Так. І ми в Росії теж любимо Україну, повірте.

Вірю.

– Дуже багато друзів закриває очі на всі ці політичні конфлікти, намагається взагалі про це не думати. І розуміють, що люди з України й люди з Росії – ми як спілкувалися, так і спілкуватимемося. Просто, звісно, нам зіпсували стосунки політики. Ось ці політичні інтриги, те, що вони не змогли поділити півострів, відгукнулося нам тим, що почалася війна і багато людей України і Росії одне одного зненавиділо. Як розповідав у вас в інтерв'ю [президент України] Володимир Зеленський – я дивилася, – що в них родичі дружини живуть у Москві, і вони не можуть приїхати, а коли приїхали, посварилися. Таких історій теж маса. І винуваті в усьому політичні інтриги, а не наше життя і якісь наші думки.

Я дуже хочу, щоб між нашими країнами налагодилися взаємовідносини. Але коли мені нещодавно поставили запитання... До речі, поставили ж його сьогодні вранці. Коли в новинах з'явилася інформація, що [співачку] Глюкозу не пустили в Україну, у мене запитали: "А як ти вважаєш, це справедливо, що не пускають російських артистів?" І ви знаєте, Дмитре, мені б хотілося, щоб у нас не було таких проблем, щоб російські артисти приїжджали в Україну, щоб українські артисти приїжджали в Росію. Але я сама настільки принципова людина, що, напевно, теж не пустила б. Якщо ви поїхали у Крим на путінський концерт – ви ж окреслили свою позицію. Ви ж не інфузорія-туфелька, яка не розуміє, що робить. Мені теж великі гроші пропонують, але я ж жива людина й у мене є вибір: відмовитися від цього чи ні.

А ви відмовляєтеся?

– Останнім часом відмовляюся. Я погоджувалася на рекламу і співпрацю з урядом тільки кілька років тому, коли рекламувала парк "Зарядье" й один раз рекламувала метрополітен. Тобто це не стосувалося нічого страшного і того, де дійсно потрібно показати характер або якусь принципову позицію зайняти. Як можна всидіти на двох стільцях? Як можна спочатку поїхати після анексії до Криму, дати там концерт, показувати, що все класно, "Ми тепер тут можемо виступати", – і водночас потім хотіти їхати в Україну на зйомки? Або те, або інше.


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


Так. Ви знаєте, усе можна робити. Просто треба розуміти, чому Україна забороняє в'їзд багатьом артистам. Вони в'їжджають до Криму, на українську територію, із боку Росії, не проходячи українську митницю. Якби вони в'їжджали з боку України, із Херсонської області, запитань не було б.

– Хочу сказати вам чесно. Нещодавно Ксенія Собчак їхала херсонською лінією. Вона заїжджала до Криму через Україну. Я для себе якусь прийняла позицію... Мені часто надходять пропозиції про співпрацю – десь відпочити, приїхати кудись і за рекламу в Instagram, за відгуки провести там тиждень-другий у пансіонаті чи санаторії. Якось кілька років тому кримський готель, я навіть якщо захочу, не згадаю, яку він мав назву... Мені пропонували поїхати у Крим, але я за своїми переконаннями і за переконаннями, пов'язаними якраз-таки із цією ситуацією, туди не поїхала. Не хочу я.

Для мене Крим – це таке, незрозуміле... Так, він зараз у складі Росії, нещодавно він був у складі України. Ми всі розуміємо, усі знаємо, усі адекватні люди розуміють, як все це сталося. Тому краще триматися від цього подалі. Але, знову ж таки, для мене так принизливо, Дмитре, якщо мені доведеться їхати у Крим через ці бюрократичні папірці, щоб просити дозволу в Україні через те, що от наш президент посварився, не зміг зберегти дипломатичні відносини, плюс ще ось так анексували Крим. Просто я не поїду туди ніколи підтримувати Путіна. Я не поїду ніколи у Крим рекламувати цей готель, щоб закликати російських туристів, тому що це моя думка і моє ставлення до України, моя повага.

Але чесно скажу: я, наприклад, аерофоб, і якщо раптом у мене брат, сестра, найкраща подруга раптом буде одружуватися у Криму, і доведеться їхати – не з політичних міркувань, а просто до родичів і друзів – я б, напевно, не через Україну поїхала, а просто напряму Москва – Крим через зручність. Суто через зручність. Але поки що, дякувати богу, мене ніхто не запрошує з особистих питань. Я шалено сумую за Кримом, шалено сумую за реліктовими соснами. Я була востаннє у Криму 2008 року. Це дійсно перлина, це дійсно природне неймовірне місце, у якому хочеться бути зараз, а не в Москві сидіти, але мої переконання для мене важливіші, і я там не була.

Батьки мало не купили квартиру у Криму. Але ми поговорили, що купувати зараз там нерухомість – це як танці на кістках

Я захоплений вашою відповіддю, чесно скажу, і вдячний вам за це. У багатьох зірок є у Криму нерухомість. У вас щось є у Криму?

– У мене батьки там мало не купили. І дякувати богу, ми все-таки в якийсь момент вирішили, що це має бути не Крим, а Геленджик. Три роки тому моїм батькам набридло жити в Москві – проблеми зі здоров'ям, тому що клімат... Дійсно, тут дуже складно. Москва – це не місто для життя, а місто для роботи. І мама завжди хотіла переїхати на південь. Мої батьки завжди любили Крим. І ось вони туди їздили, придивлялися. І вже знайшли квартиру. І в якийсь із вечорів ми сіли, просто по-чесному поговорили про те, що в такій ситуації купувати там нерухомість – це як танці на кістках. І якось от ухвалили на сімейній нараді рішення, що квартиру ми купимо в Геленджику. Усе-таки це буде не Крим. Тому що що на нас чекає і які події на нас чекають, із Кримом пов'язані, – це нам ще доведеться дізнатися.

Ви виявилися набагато розумнішою, ніж я думав. Змушений зізнатися.

– Та годі вам, Дмитре. (Посміхається.)

Чесно. Скажіть, у Геленджику добре живеться?

– Добре. Але я зараз порушую це питання активно. І мера Геленджика смикаю через свої соціальні мережі, і губернатора Краснодарського краю вже неодноразово згадувала всує. От у мене незабаром вийде випуск про Геленджик на YouTube. Мені дуже не подобається ситуація, коли людям дають дозволи на будівництво, але те, як провести комунікації і як зробити так, щоб люди, які заплатили свої кровні гроші, мали хоча б елементарно світло й воду, – про це вони не думають. У готелях вода із крана є. У квартирах у Геленджику є не скрізь. Але оскільки я тепер резидентка Геленджика, я це так не залишу. Вони не знають, із ким зв'язалися. Я буду щодня їм просто капати на мізки, щоб вони розв'язували питання з водою на Кубані. Це що таке? Ми що, за часів динозаврів живемо? 2020 рік. Ми про ракети тут говоримо, про військову техніку, ми так пишаємося нашими парадами, а дупу, вибачте, деяким людям нічим помити. Пробачте.

Скажіть, Росію ви любите?

– Дуже люблю. Я дуже люблю мою країну. Я погано ставлюся до влади, але я добре ставлюся до людей.

До держави.

– До держави, до всіх цих інтриг, несправедливості. Мені дуже шкода, що мало того що ми не розвиваємося в багатьох питаннях, – так ми ще й багато втратили. Які в нас були професори, яка в нас була освіта, медицина... Багато хто ганьбить, лає Радянський Союз. Я його, чесно кажучи, погано пам'ятаю. Ось тільки приємні спогади з дитинства. Але з розповідей моїх батьків і друзів батьків розумію, що це були стабільні часи, що ти розумів, що завтра, що б не трапилося, у тебе буде шматок хліба і тобі нададуть медичну допомогу в будь-якій поліклініці, а не дертимуть із тебе гроші або на лавочку...

Це була соціально налагоджена держава.

– Так.

– Як ви ставитеся до Володимира Путіна?

– От ви знаєте, Дмитре... Ой... Аж ніс засвербів, як про Володимира Путіна згадали.

До грошей.

– Сподіваюся. Із мого боку було б дуже некоректно і негарно говорити зараз вам те, що мені не подобається в Путіні. Те, що мені не подобається в Путіні, у його політичній системі й у філософії, я щоразу транслюю у своїх випусках на YouTube. Я не соромлюся, я не боюся – я кажу. Але мені чомусь здається як громадянину Росії, що трохи, напевно, некоректно буде викладати все своє ставлення до нього людині з іншої країни. Не обов'язково України – не має значення.

– Олено, я це поважаю. Те, що ви зараз сказали, я поважаю і я це розумію. Тому що мені теж, наприклад, не подобався [колишній президент України Петро] Порошенко, але я ніколи за межами моєї країни не дозволяв собі говорити про нього погано. Розумію вас.

– Тобто у себе у країні я його й далі критикуватиму. І те, що я про нього думаю, ви ще неодноразово почуєте. Але він президент країни, у якій я живу. І мені не дуже хотілося б якось його дискредитувати у ваших очах. Хоча ви й так у курсі нашої ситуації.


Фото: Президент Росії / Twitter
Фото: Президент России / Twitter


У моїх очах він уже давно й міцно дискредитований.

– Звісно ж, Дмитре, масштабу його особистості я в жодному разі не хочу принизити. Ця людина з дуже цікавою долею, це, безумовно, сильна людина і сильний лідер. Але він не живе в реальному світі. Я впевнена, що Путін утратив зв'язок із реальністю. Коли він сказав, що я моральний виродок... Я впевнена, що до нього всю інформацію доносять у піщинках. Тобто йому напевно на моєму прикладі розповіли щось страшне: "Є якась жінка, яка сказала, що взагалі всі бидло, народжувати не можна, "робіть усі аборти". Тобто йому напевно перебільшено підносять інформацію, і підносять так, як вигідно його оточенню. Якби вони робили гарного для країни більше, ніж роблять для себе, то, напевно б, поважали й цінували його більше. Його рейтинг падає, і впав в останні роки, коли трапилася історія з пенсійною реформою. Переважно ж після цього ми всі якось прокинулися. Я от за себе кажу. Мені це дуже тоді не сподобалося. І, на жаль, того Володимира Путіна, яким він був ще 2007 року, коли, за версією журналу Time, став людиною року, – його такого вже немає.

Мені ще, наприклад, у ньому не подобається... Але це коректності не стосується. Це радше про сучасний світ. Мені незрозуміло, чому ми нічого не знаємо про нашого президента, про його родину. Я підписана на Instagram прем'єр-міністра Канади, [президента] Америки, на Зеленського, звісно, мені він дуже подобається. Усі так чи інакше показують своє життя. Вони не приховують родин. Ми знаємо, що вони думають. Вони якось частіше з народом. Наш президент – він, без жартів, десь у бункері. Ми його дуже рідко бачимо на екранах. Усі ці інтерв'ю або якісь його приїзди в міста – знову ж, із тих федеральних каналів, які займаються пропагандою. Тому ми чудово знаємо, що всі ці сюжети вилизано, вивірено, що там ні крок вліво, ні крок вправо, жодних відповідей на запитання, які нас дійсно турбують, ми не почуємо. Просто є така картинка: президент Володимир Путін.

Розумієте, я навіть не проти незмінності влади. От знову ж, Зеленський сказав вам в інтерв'ю: він вважає, що президент має бути на посаді не більше ніж п'ять років. От якщо в культурі країни є така, царська, філософія, якщо для нас нормально, що в нас незмінюваність влади і є цар, – та хай він буде, якщо гарний. Нехай ця влада не змінюється, якщо вона дійсно робить щось гарне і піклується про своїх людей. Ви знаєте наш прожитковий мінімум: у нас люди живуть на 11 тис. руб., на 14 тис. руб. Ну про що ми говоримо? Напевно, я, коли дивлюся під таким кутом, я більше із Зеленським погоджуся: краще нехай буде парламент, президент п'ять років пропрацював – потім прийшов наступний. І можливо, так навіть класно. Якби я була президентом, мені б хотілося ввійти в підручники історії як амбіційній людині, яка щось змінила і зробила щось гарне, а не просто хронометраж збільшила: "От я 20 років просидів".

Боюся, я не впоралася б із посадою президента. Хоча, а чому б не навести лад?

А ви хотіли б стати президентом?

– Я боюся, що я, напевно, не впоралася б із такою посадою. Я б, напевно, хотіла займатися питаннями жінок і ухвалювати рішення, допомагати, вирішувати, брати відповідальність там, де це стосується прав жінок, там, де це стосується законів [проти] домашнього насильства. Але керувати величезною країною – це, напевно, дуже складно. Людина, яка йде на посаду президента, має розуміти, що це не просто красиве звання: "президент країни", – а дійсно велика відповідальність. У нас стільки проблем у регіонах, що якби, наприклад, зараз я взяла Росію під своє крило...

Хоча, у принципі, Дмитре, а чому б не навести лад? Адже якщо все по-чесному, якщо стежити за тим, щоб не було корупції, якщо стежити за тим, що гроші, які спрямовують у той чи інший регіон, не розкрадають, а вони справді йдуть на благо, якщо все це контролювати, то, напевно, це нескладно. Просто це потрібно контролювати. Не думати про свій завтрашній день, а дійсно думати про те, якою після тебе залишиться країна. От справді: я на місці Путіна хотіла б пишатися тим, ким мене буде представлено у підручниках історії. І щоб про мене згадували як про людину, яка налагодила ситуацію, яка зробила щось гарне, а не просто яка довго десь була, але однак усе розвалилося.


Скріншот: Alena Vodonaeva / YouTube
Скріншот: Alena Vodonaeva / YouTube


Закінчуючи розмову про Путіна, я хочу вас процитувати. Ви сказали: "Для мене Путін був сексуальним мужиком. Тепер я не можу навести його як приклад синові".

– Так. Він завжди здавався таким верховним головнокомандувачем. Але і я так глибоко не була зануреною в усі ці теми. Це я зараз цікавлюся, читаю, дивлюся, стежу, спостерігаю, дізнаюся, як було тоді-то й тоді-то. І тоді в моїх очах він дійсно був сильним чоловіком, який керує нашою країною, але це не та людина, яку на сьогодні я наведу своєму синові як приклад чоловіка, на якого треба рівнятися, людину, яка все проконтролює і візьме відповідальність на себе. Ми нічого не знаємо про нашого президента. Хто Володимир Путін на сьогодні? Який він? Як він живе? Із ким він живе? Хто його сім'я? Що він робить увечері? Чому його немає в Instagram?

Він одружений із Росією.

– Ну, це неприємно мені. Тому що Росія – і моя країна теж. Чому мене не чують, коли це весілля відбулося, гостей не чують? Адже ми громадяни країни і ми хочемо, щоб одружені були з нами зокрема. Ви розумієте, у владі сидять не якісь неземні люди. Путін – точно така сама людина, як ми з вами. І цих людей, які перебувають при владі, ми, люди, маємо контролювати. Це наш контроль. І навіть ваші випуски, ваші цікаві інтерв'ю, розслідування Навального, там... Я нещодавно почала... Слово своє залишаю і свою думку на ситуацію. Ми – це інструмент контролю влади. Їм, звісно, це зараз не подобається – що з'явилися блогери, що з'явилися журналісти, які показують ситуацію під іншим кутом, тобто показують світ таким, як він є. Їм це не подобається, але ми це можемо контролювати. І я вважаю, що не обов'язково бути в політиці, щоб впливати на якісь гарні зміни. Мені не обов'язково бути там – я знаю, що я впливаю, я знаю, що я допомагаю. Так само, як у нас є такий персонаж – не знаю, чи знаєте ви його чи ні, – Віталій Наливкін. Мем такий.

Ні.

– Подивіться. Вам дуже сподобається. Віталій Наливкін – це людина-мем, який створили. Це нібито божевільний депутат, який... Вони знімають сюжети, приїжджають: "Чому тут так, а тут ось так?" Тобто прості хлопці, яким не подобається ситуація в регіоні, створили мемного депутата, якого знімають. Але завдяки цьому депутату і завдяки цим сюжетам... От зняли вони сюжет про звалище, а мер узяв і поставив шлагбаум. Тобто реальний мер побачив цей безглуздий сюжет – і поставив шлагбаум. Питання розв'язали.

Зараз, наприклад, Хабаровськ подає голос, каже, він не буде зупинятися. Якщо ми всі не будемо лінуватися говорити... У кожному місті є якась група у Facebook, у "ВКонтакте", кожне місто однаково в якійсь спільноті перебуває. І якщо люди в кожному місті будуть обговорювати і бажати якихось гарних змін, ми всі разом зможемо змінити. Не обов'язково бути в політиці. Ми можемо впливати на владу, коли об'єднуємося і коли нас чутно. Коли ми поодинці, нас не чутно. Але коли так, як Хабаровськ... Я впевнена, що Хабаровськ, безумовно, чутно в уряді. Просто для них, я думаю, це стало цілковитою несподіванкою – що люди ось так вийдуть за [колишнього губернатора Сергія] Фургала. Вони були неготовими до цього. І тому вони, напевно, зараз у спостережній позиції: дивляться, що це таке і що з цим робити. Але я впевнена, що Хабаровськ – це тільки початок. Я впевнена, що люди будуть виходити далі. Найголовніше – щоб мирно виходили. От як у Мінську: протести, але без бійок, без якихось агресивних гасел (інтерв'ю записували до президентських виборів у Білорусі. – "ГОРДОН"). Я за протести, я за те, щоб говорити про свої бажання, але мирно, культурно й інтелігентно. Тому що, наприклад, те, що зараз було в Америці, цей Black Lives Matter – це, звісно, жах.

Лос-Анджелес чимось схожий на Київ

Альоно, я знаю, що ви часто буваєте у США. І кажуть, що ви замислюєтеся про переїзд у Лос-Анджелес. Так чи ні?

– Я про це замислювалася рівно до того часу, поки зі мною не трапився цей скандал федерального масштабу. Я чомусь уже давно думала, що Лос-Анджелес – це мій вайб, це абсолютно за настроєм моє місто. От чимось схожий на Київ. Там усі стильні, усі розслаблені, творчі люди, красиві люди... Якийсь настрій – ніби ти в кіно, а не в реальному житті. Але коли в січні цього року я заглибилася у проблеми Росії, я зрозуміла, що якщо зі мною це трапилося – напевно, це знак, щоб я була стрілою, яка розворушить мурашник і якусь користь людям принесе. Хочеться бути корисною своїй країні. Хочеться, правда.

І в мене ж був шанс. Коли на мене почався тиск, Дмитре, мені сказали люди з різних абсолютно структур: "Слухай, то це зараз шанс у тебе за політичним, за "політичкою" виїхати. Сказати, що на тебе гоніння. І, найімовірніше, тебе заберуть". Але, подумавши, я для себе ухвалила рішення, що жити в Америці в моєму улюбленому місті Лос-Анджелесі я хочу менше, ніж щоб у моїй рідній країні все було добре. І якщо в мене є така можливість – хоч не трохи поліпшити ситуацію – я залишуся тут і буду її поліпшувати.


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


Окрім того, що ви стільки професій уже опанували, ви ще співаєте і знімаєте кліпи на свої пісні. Скажіть, графік у вас насичений? Розписано все до межі? Чи є час для відпочинку?

– Не знаю, хто вам сказав про пісні. Востаннє я записувала пісню в Києві.

Звісно.

– З Олександром Ломинським. Це був 2011 рік. 2011 року я записала свою останню, скажімо, пісню. Але в мене їх узагалі всього три чи дві навіть. Це просто хобі, просто якийсь інтерес моєї душі, яким мені приємно займатися, але я цим не займаюся. У мене ніколи не було співочої кар'єри, я ніколи не можу собі уявити, що я б їздила на гастролі, і в мене ніколи не було бажання виступати перед людьми. Я, до речі, із цієї самої причини ніколи-ніколи не вела корпоративів. Я не можу комфортно почуватися... Я розумію, скільки грошей втратила. Але після того, як на мене почалися всі ці гоніння й від мене відмовилася частина рекламодавців, тобто я стала значно менше грошей отримувати, я подумала: "А може, все ж таки корпоративи почати вести? Може, нічого в цьому поганого й немає?" Але мені некомфортно бути ось так – на сцені, із камерою, коли поруч зі мною камера, і я не бачу людей, які за нею. Я їх відчуваю, але не бачу. Але коли на мене дивляться чоловічі очі... Це, напевно, із дитинства якась проблема і такий сором суто людський. Мені дуже некомфортно, коли на мене дивиться багато-багато-багато очей. Тому з мене була б дуже нікудишня співачка. Плюс я пам'ятаю, коли ми були на "Домі-2", а наші продюсери, побачивши, що ми стільки грошей заробляємо, раптом вирішили: "А чому б учасникам не заспівати?" Дмитре, господи, на мій сором, я виступала в "Олімпійському". Розумієте? (Сміється.)

Чудово!

– Так, із "Домом" виступали в "Олімпійському".

Але знесли його не через це.

– Не через це. (Сміється.) Звичайно, співали під фонограму. І в нас був чос містами. І я пам'ятаю, що в якомусь місті в мене просто вимикається мікрофон, і я стою на сцені, як дурепа в порожньому залі. І люди розуміють, що нічого не співається. І от у той момент... Мені тоді було 23 роки, коли були ці гастролі "Дома-2". І я зрозуміла, що я ніколи не хочу таких принижень. Кожна людина має займатися своєю справою. Ну якщо в тебе є розкішний голос і ти у змозі заспівати – отоді співай. А якщо це так, на пів шишечки, як то кажуть, ні туди ні сюди... Не моє це – співати. Я класно співаю шансон, але роблю це вдома і коли ніхто не чує.

Ой, може, пів куплету хоча б? Щоб ми почули, як ви співаєте.

(Співає.) "Гоп-стоп, мы подошли из-за угла. Гоп-стоп, ты много на себя взяла. Теперь расплачиваться поздно: посмотри на звезды, посмотри на это небо взглядом, бл... тверезым, посмотри на это море. Видишь это все в последний раз". Але це я не підготовлено. (Сміється.)

Ви прекрасно співаєте. Олександрові Яковичу Розенбауму ми передаємо з вами спільний привіт. Йому буде приємно почути у вашому виконанні цю чудову пісню.

Графік насичений у вас чи все-таки час є трошки вільний?

– Увесь свій вільний час я приділяю синові. Увесь мій графік насправді крутиться навколо графіка Богдана. Тому що я роблю дуже серйозний акцент на його освіту. Він багато вчиться. Але для того, щоб він багато вчився, мені ж потрібно рано встати і проконтролювати всі ці його – до школи, гуртки, секції, спорт... Тобто в мене все навколо графіка Богдана крутиться, але я виділяю собі вікна і займаюся своїми справами, саме коли в мене є якісь віконця.

Скільки років Богданові?

– Буде 10 років у серпні.

І він займається не у школі, а вдома, так?

– Один рік ми зробили. Ми вирішили провести такий експеримент. Він у нас увесь минулий рік був на сімейному навчанні, щоб підтягнутися із предметів, за якими ми хотіли його підтягнути. Я вам скажу, він зробив колосальний за цей рік ривок. Він випереджає математику. Я не знаю... Він зараз іде в четвертий клас, але він займається математикою за сьомий-восьмий клас дуже серйозно. У мене всі рахунки в ресторані – це все на Богданові. Я взагалі не вмію рахувати і навіть не збираюся лізти в ці цифри. От я собі виростила такий калькулятор, який у думці рахує будь-які цифри.

Ви собі виростили головного бухгалтера.

– Так, це точно. (Сміється.) Я навіть і домашні завдання ніколи не перевіряю, тому що я привчила чоловіка бути відповідальним за своє поле діяльності. Його навчання – це його відповідальність. І от він у нас підтягнувся за цей рік – і зараз піде до школи. Тому що соціалізація, безумовно, важлива. І вчитися спілкуватися з людьми, бути в колективі – це не менш важливо, ніж знати, наприклад, добре математику. Тому рік посиділи вдома – і підемо до школи.


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


Скільки годин на добу вам вдається поспати?

– Я сплю мало. Коли Богдан удома... Це зараз він полетів із татом на Алтай і я можу поспати до 10-ї ранку. От завтра буду до 10-ї ранку спати, телефон вимкнений. А так – я прокидаюся о сьомій-восьмій ранку, і загалом мені вдається поспати п'ять-шість годин. У кращому разі вісім, як вийде завтра. Тому що я не можу відірватися. Я приходжу додому – вкладаю дитину спати. І якщо у мене є якісь заходи або я знімаю свій випуск для YouTube, я їду й у ніч це пишу. Потім приїжджаю додому і не можу перестати моніторити новини. Я обов'язково дивлюся інтерв'ю. Я тут до четвертої ранку ваше інтерв'ю дивилася із Зеленським, усі три частини. А потім дивлюся – у вас ще й зі Стрєлковим є. Почала дивитися зі Стрєлковим. Потім думаю: "Гаразд, потім додивлюся". І ось так "потім", "потім", "потім"...

Зараз вийшло інтерв'ю із [президентом Білорусі Олександром] Лукашенком. Узагалі рве всі рейтинги.

– До речі, спонсор мого сьогоднішнього безсоння – це ваше інтерв'ю з Лукашенком, яке я якраз планую дивитися вже з нетерпінням.

У межах Росії я не багата жінка – я середній клас

Альоно, ви багато працюєте, ви з юних років звикли заробляти самі. Ви багата жінка сьогодні?

– Напевно, у межах Росії я не багата – я середній клас. Ні, не "напевно". Я і так у межах Росії середній клас. Але я можу сказати, що мені спокійно від того, що я встигла до своїх 38 років заробити і придбати якусь нерухомість. У мене дві квартири в Геленджику, квартира в Одинцові, у якій живе моя бабуся, у мене є будинок, який я побудувала, і 70% від цього будинку мої, 30% – брата. Так вирішили батьки. Вони знають, що цей будинок будувала я, однак вони написали просто заздалегідь заповіт. У нашій родині були такі досвіди у родичів, що я, наприклад, теж заповіт напишу про всяк випадок, щоб ніхто не лаявся. Тому в мене є нерухомість.

Чи можна вважати мене багатою людиною через те, що я маю нерухомість? Напевно, ні. Напевно, я просто звичайна людина, звичайна жінка. У мене немає Rolex, я не витрачаю щомісяця купу грошей на якісь сумки, туфлі. Я взагалі доволі скромно живу. Мені мало чого хочеться вже зараз, на сьогодні. Мені якось важливіше, щоб у батьків усе було добре, щоб син займався. Ми шалені гроші витрачаємо на освіту сина з моїм першим чоловіком, ексчоловіком. Тобто якось цінності змінилися.

– Колишній чоловік вам допомагає?

– Він платить аліменти. І я навіть не буду говорити, які це аліменти. Вони дуже скромні. Аліменти від мого чоловіка – це як один мій рекламний пост в Instagram.

Але платить усе одно.

– Але зате він справді допомагає з освітою дитини. Він навіть ніколи мене не запитає: "Давай скинемся". Хоча ми іноді з ним на щось скидаємося 50 на 50. Але все, що стосується освіти... Якщо він знайшов додаткового викладача, він ніколи мені не скаже. Він оплачує. І щодо освіти я можу йому сказати дякую. Я дуже рада, що я народила дитину саме від такої людини, у якої правильні цінності. Він справді дуже порядна людина, для якої важливо, щоб син жив не в розкоші, а щоб син був розумним. І для нас обох, незважаючи на те, що ми розлучилися, важливо, щоб Богдан виріс цільною людиною, щасливою особистістю, яка зможе жити комфортно, навіть якщо нас не буде. Тобто ми дамо йому всі ці інструменти за допомогою тих викладачів.

Мені здається, ви до свого першого чоловіка досі дуже тепло і ніжно ставитеся.

– Це я в публічному просторі. Але іноді, знаєте, вони у мене всі дістають періодично. Тому що чоловіки – вони безвідповідальніші. (Усміхається.)

Ну якщо заслужать, ну як же? Звісно.

– Коли не заслуговують – ні, я завжди дуже добре. Але насправді по-доброму до нього ставлюся. Він мій родич, він батько моєї дитини, він апріорі... Якщо я народила від нього – це означає, він найкращий для мене. Я Богдану завжди кажу: "Твій батько – це та людина, на яку можна рівнятися і з якої можна брати приклад". Він справді багатьма моментами мене захоплює. Особливо коли зараз ми на відстані. Дружити мені з ним подобається більше. Тому що коли я була його дружиною, мені було прикро, що він роботі приділяє уваги більше. Але зараз, коли я теж стала такою, скажімо, кар'єристкою, коли мене більше цікавить суспільне життя, ніж особисте, – я розумію чудово, як добре, якщо у людини є справа всього життя і вона працює, а не коли сидить і насіння перед телевізором лузає і Соловйова дивиться.

Так, Соловйова без насіння дивитися неможливо. Я згоден.

– Мені навіть із насінням неможливо.

Якщо до 40 років я не створю сім'ї, то, напевно, думки про другу дитину облишу

У вас двоє чоловіків було. У вас є син Богдан. Ви зізнавалися десь, що не можете більше мати дітей.

– Так. На жаль, це правда.

У вас ніколи не виникало думки, можливо, взяти з дитбудинку дитину ще?

– Виникали такі думки після першого розлучення. Я пам'ятаю, що я дуже зацікавилася дівчинкою. Я їздила в дитячий будинок. Точніше, у кілька дитячих будинків на той момент їздила, допомагала їм. І зацікавилася дівчинкою, але мені її не дали. Тому що я незаміжня й офіційно не працюю. Тому дуже складно вирішити всі ці бюрократичні питання. Плюс до всього я дізналася в той момент, що є також чорна, закрита база дітей, яких віддають тільки в гарні сім'ї – по блату, так би мовити. А всі діти публічні, яких показують по телевізору і які – жахливо грубо звучить, але – яких відрекомендували, – як правило, це неблагополучні діти. Тобто там ще і градація є. Комусь дають дітей, у яких, наприклад, батьки загинули в авіакатастрофі або десь іще, а комусь – тих, яких підкинули наркомани.

Я думала про це і досі іноді про це думаю. Життя довге. Подивимося, як буде. Я в будь-якому разі хотіла б ще одну дитину. Але знаєте, Дмитре, що я зрозуміла? Якщо в мене до 40 років, а це ще два роки, не з'явиться чоловік, із яким я створю сім'ю, то, напевно, думку про другу дитину я покину. У будь-якому разі, навіть якщо брати з дитячого будинку ще одну дитину, бути матір'ю-одиначкою із двома дітьми набагато складніше, ніж бути матір'ю-одиначкою з однією дитиною в нашій країні. Я і так переживаю за майбутнє мого сина. У мене і так щодня болить серце і душа, і думки про те, що якщо нас не стане, то як вони тут із такою системою, із таким режимом, із таким ставленням, із таким поліцейським свавіллям, із охороною здоров'я (я, напевно, цим словом уже вас дістала) – як вони житимуть? Тому я не знаю. Якщо ще більше дітей – я тоді, напевно, взагалі спати не зможу. Побачимо.

Ви сказали, ще два роки будете чекати, щоб створити з кимось сім'ю. А що, із цим проблема? Немає людини, з якою можна створити сім'ю?

– Мені ніхто не подобається, Дмитре. Мені здається, друге заміжжя було для мене дуже показовим. Коли я вийшла вдруге заміж, я зрозуміла, що вийшла заміж не за того, і зрозуміла, чого я хочу. Тобто зазвичай перший юнацький шлюб у всіх, там, у 18 років. А в мене перший шлюб був нормальним із батьком Богдана, а другий – якийсь юнацький вийшов, безглуздий, емоційний. Тобто ми могли просто зустрітися – і розлучитися. Але ось я чогось вийшла заміж за людину. І в той момент я зрозуміла, що "ні, мені потрібна поряд зі мною зовсім інша людина". Але такої я поки що не зустріла.

А чого ви чекаєте від чоловіка, з яким будете готові пов'язати своє життя? Яким він має бути?

– Він має бути порядним, він має поважати своїх батьків, він має для мене бути плечем і захистом у будь-якій ситуації. Він обов'язково має бути вищим за мене за соціальним статусом. Тому що я вам чесно скажу, мій другий шлюб був нерівним. І це справді ні до чого доброго не приведе – коли чоловік заробляє набагато менше за жінку. Чоловік має бути розумнішим, дорослішим, багатшим, надійнішим. І водночас він має відповідати і моїм поглядам. Я дуже принципова людина в багатьох питаннях. Дуже. Зі мною справді складно. І чоловік, який перебуває поряд зі мною, має бути ще кращим, ніж я. І ще хочеться, щоб він був високим. (Усміхається.)

Я можу тільки уявити, скільки багатих і дуже багатих чоловіків навколо вас вилося і в'ється. Чоловіків із великими грошима, які, як моя подруга Лоліта каже, "хочуть переспати з телевізором". І я хочу запитати у вас: багато було людей, які були готові кинути до ваших ніг мільйони чи мільярди? І що із цього вийшло?

– Небагато, Дмитре. Мій перший чоловік – він небідна людина. Безумовно, і до нього теж до мене залицялися молоді чоловіки, які намагалися щось кинути до ніг. Але тоді, на мою думку, я була до цього не готова характером. Оскільки я була ще тюменською хабалкою такою – мені хотілося воювати.

Так?

– Так. Я не сприймала чоловіків, які залицялися до мене. Пам'ятаю, коли я ще була на "Доме-2", за мною упадав один депутат, який подарував мені намет квітів. Він просто скупив усю ятку, весь кіоск – і все це подарував. Були жести різні. Усіляко намагалися залицятися. Один синок, пам'ятаю, до першого чоловіка теж до мене залицявся. Повіз на дачу Сталіна. У нього батьки якісь, я так розумію, непрості, мають доступ до таких дач. Вони там жили. Він показував. Це десь у районі Рубльовки було. Але якось не справило все це на мене враження. Я вийшла заміж за Олексія. Він виявився багатою людиною, але я не через багатство за нього вийшла заміж. Він вразив мене своєю інтелігентністю, своєю освіченістю, спокоєм. У нього ніколи жоден м'яз на обличчі не здригнеться, він не істеричка, не псих. Він завжди дуже спокійний, холоднокровний. Це дуже приваблювало. А потім, після розлучення, у мене був лише один багатий чоловік. Ось відразу ж після Олексія. А потім уже все.

Пішли бідні.

– Я припинила звертати увагу... Пішли молоді та бідні. Ось це якась особиста проблема, мені здається, пов'язана з дитинством. Можливо, і з тим випадком, який стався зі мною в 14 років. Знаєте, лише молоді хлопці. Як не коханець, то 23 роки, 21, 25. І це вже не по-християнськи якось. Я вже потім сказала собі: "Так, стоп, годі вже". (Усміхається.)


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


"А поговорити?"

– Звичайно. Це важливо. Ось це важливо.

Якісь подарунки, які запам'яталися, багаті люди вам дарували?

– У мене є з подарунків діаманти "Графф", є діаманти "Тіффані" і є діаманти "Де Грісогоно". Тобто у мене переважно діаманти. І я їх не ношу. Я взагалі ніколи не ношу діамантів. Вони мені навіть не потрібні, якщо чесно. Ну просто лежать, душу гріють. Нехай лежать. Дуже рідко я можу надіти каблучку або сережки. Я чомусь дуже рідко ношу цяцьки. Не знаю чому. Спокійно до цього ставлюся. Узагалі що більш дорослою стаю, то скромнішою хочеться бути. Не хочу демонструвати розкіш, живучи в нашій країні, коли в нас так багато людей живе за межею бідності.

Раніше я цього не розуміла. Раніше я могла в Instagram попонтуватися. І, купуючи собі нові туфлі за 280 тисяч, я неодмінно їх викладала: "Ось яка я молодець. Сама заробила і сама купила". Мені тоді хотілося показати, що я сама можу. І, напевно, це доведення першому чоловікові було. Тому що ми розлучилися – і я вистрілила. Саме після першого розлучення в мене кар'єра пішла вгору. І мені хотілося якось похвалитися. Що старшим стаєш, то більше розумієш, що це просто негарно і жахливо – коли хтось сидить їсть борщ без м'яса, а ти тут зі своїми діамантами і прикрасами. Звичайно, коли в мене якісь зйомки і красиві світські виходи, я вдягаю гарний одяг, прикраси, іноді біжутерію просто стильну, якось себе прикрашаю. А в житті я дуже скромна і поводжусь, абсолютно не привертаючи уваги. Я не люблю, коли звертають увагу.

Я не п'ю алкоголю. Якби жила у США, курила б марихуану

Альоно, у вас дуже гарна фігура. А як ви її зберігаєте?

– А ніяк. (Усміхається.)

Сама зберігається.

– Сама зберігається поки. Ось гени. Мені пощастило з генами. І я не п'ю алкоголю взагалі.

Узагалі?

– Я не ханжа, я не хочу із себе святенницю вдавати. Якщо, наприклад, завтра приїдуть друзі і скажуть "давай вип'ємо шампанського", я вип'ю келих, але я роблю це так рідко... Можливо, двічі на рік. Іноді я можу це зробити раз на три роки. Тобто абсолютна байдужість до алкоголю.

Боже. Хоч наркотики вживаєте?

– Ні, звичайно. Ви що? У нашій країні не можна їх вживати. Якби ми були в Америці, я б курила, ось чесно скажу. І я дуже чекаю, коли в нашій країні відбудеться декриміналізація. Бо я вважаю жахливою несправедливістю, коли хлопці потрапляють у тюрму за 5 грамів гашишу – або за скільки? – нарівні з якимись злочинцями. І я впевнена, що молодь Путіна дуже підтримувала б і дуже поважала б, якби він справді пом'якшив ситуацію хоча б із тим, що росте із землі. Напевно, не можна говорити ці слова. Чи можна сказати слово "марихуана"?

Звичайно.

– Якби її декриміналізували в нашій країні, стало б набагато краще. Я в цьому переконана. Я дивлюся на Канаду, я дивлюся на Європу, на Америку, я розумію, що це набагато краще, ніж те, як у нас по-страшному молодь бухає, по-чорному спивається, у селах, у маленьких містах. Та я це бачила на власні очі. Я 22 роки прожила в Тюмені. Якби я жила в Америці і якщо в Росії декриміналізують, я буду курити, а так – я наркотиків не вживаю, не п'ю алкоголю. Я хочу бути красивою. І я розумію, що для того, щоб у 38 років мати красивий, свіжий, молодий і доглянутий вигляд, потрібно вибирати спосіб життя. Сигарети я покинула курити у 25 років. Я курила на "Доме-2". Коли я зустріла свого першого чоловіка, мені стало так соромно, що він не курить, а я курю... І я тоді зрозуміла, що жінка, від якої пахне сигаретами, – це взагалі несексуально і некрасиво.

Слухайте, не палите, не п'єте, наркотиків не вживаєте. Від чого ви кайфуєте?

– Від кота. (Сміються.)

Оце відповідь! Браво.

– Дмитре, ви не уявляєте, як я його люблю. Я його до ненормальності люблю. Це мій антидепресант, це мій антистрес. І щовечора я просто обіймаю свого кота. Богдан засинає – і в мене починається кайф із цією мурчалкою. Плюс я люблю бути сама, я люблю пити багато чаю, читати книги, дивитися серіали, дивитися кіно, бути вдома, перебирати якісь речі. Для мене найкраща медитація – розібрати гардероб, викинути щось. Або спорт. Якщо якийсь стрес, ситуація нервова, хочеться якоїсь розрядки. Кросівки взула – і вперед. Я можу дуже багато пройти пішки, якщо я у правильних кросівках. І це дуже допомагає, вичищає голову. А ще я намагаюся не нервуватися. Просто намагаюся не нервуватися через дрібниці. Якось так: видихаю – і все.

Просто мені хочеться бути красивою більше, ніж хочеться спробувати якийсь кайф. Я спробувала все в молодості. Ну, не все, звичайно, але я багато що пробувала. Хоча, наприклад, я ніколи не пробувала віскі або якісь важкі наркотики, важкий алкоголь. Я пробувала горілку один раз, та й то – у Тюмені під строганину. Тому що в нас традиція така: північна риба, холодна горілка. Ну, не моє це. Знаєте, що я люблю? Це, напевно, мінус мій: я люблю бути завжди на контролі, розуміти, що відбувається, і контролювати ситуацію. Тобто я ніколи не розслабляюся. Я іноді навіть сплю з кулаками, тому що не можу до кінця розслабитися. Мені потрібно все контролювати. А зі зміненою свідомістю як я це проконтролюю? Ніяк.



Хто ви за гороскопом?

– Я Рак. Я народилася 2 липня. А ви?

Я Терези.

– Ой, як мій батько. Гарний знак.

Я зменшила груди на два розміри. Єдине, про що пошкодувала, – що не зробила цього раніше

Я знаю, що ви зменшили груди на два розміри.

– Так.

Навіщо?

– Я така щаслива, Дмитре... Це так прекрасно... У мене не болить спина, я не почуваюся, як Чичоліна якась, коли спочатку заходять груди, а потім заходиш ти. Я не пошкодувала про це рішення жодного разу. Єдине, про що я пошкодувала, – що не зробила цього раніше.

А який розмір був у вас раніше?

– Був п'ятий розмір – став третій.

Ну теж добре. Багато операційних втручань було у вас уже?

– От груди тільки.

Обличчя ви не чіпали, губ не чіпали?

– І не збираюся, Дмитре. Я вважаю, що лізти в голову, у той єдиний інструмент, де міститься мозок, єдину частину організму, від якої залежить...

А у вас він таки є там, що цікаво.

– Дякую. Тобто я боюся. У мене горбинка на носі, набута в дитинстві. Мені гойдалкою прилетіло. Я впала з гойдалки – і залізна гойдалка повернулася назад, зрикошетила в ніс. І в мене з'явилася горбинка. Мені пропонували хірурги повернути ніс у первісний стан, як у дитинстві на фотографіях, – прибрати цю горбинку. Але я думаю: "Вона ж є, пити не просить. Вона не заважає мені. А з естетичного погляду це навіть якась моя фішка". Я не схожа на всіх інших. Зате я схожа на свої фотографії з дитинства. Я нікого не обманюю. Я настільки, напевно, нахабна, Дмитре, що мені реально подобається мій вигляд. Ось така самовпевнена, що мене справді тішить моє відображення у дзеркалі. Усе подобається.

Скільки у вас підписників уже в Instagram?

– 2,2 млн. Це небагато. У нас є зірки, артисти, селебріті, у яких набагато більше. І що мене засмучує в цій ситуації – люди, у яких більше підписників, не несуть якоїсь правильної тематики. Не допомагають дітям, не допомагають тваринам, не порушують якихось важливих соціальних тем. А ще гірше, коли вони продають свої пости й маніпулюють громадською думкою, коли їх легко купити. І приклад із поправками до конституції нам чітко все це продемонстрував, показав, хто є хто. Хоча кажуть, що глядачі дуже швидко відходять і багато чого забувають. Хай що ти зробиш, навіть якщо ти зробив щось погане, за кілька років про це забудуть. Напевно, багато хто з такою філософією і живе. Але я не можу так. Мені було б соромно сьогодні ось так водити за носа аудиторію і втюхувати їм те, що потім обернеться для них катастрофічними проблемами. Якщо ми зараз не будемо змінювати ситуацію на краще в Росії, ми не знаємо, що буде за 10 років. Я вважаю, що кожна зірка, кожна публічна людина має свою громадянську позицію висловлювати.


Фото: alenavodonaeva / Instagram
Фото: alenavodonaeva / Instagram


У чому сенс життя, ви вже для себе зрозуміли?

– Зараз для мене сенс життя в тому, щоб зробити щось гарне, залишити після себе щось важливе, корисне і творити. Ось у мене якось розмова виникла з Олексієм, батьком моєї дитини, кілька років тому. Я сказала, що "ось я Богдану залишу спадок, а ти щось думатимеш про те, що ти залишиш своєму синові і своїм дітям?" Він сказав: "Я не хочу залишати своїм дітям жодної спадщини". Я запитала: "Чому?" Він сказав: "Тому що я вважаю, що набагато краще я зроблю для свого улюбленого сина, якщо скерую його на той шлях, на якому він сам заробить усе, що йому потрібно. Коли він не на готовому буде, а коли він завдяки своєму розуму, працьовитості, посидючості, дисципліні, правильному режиму досягне в цьому житті того, чого він хоче сам". І я подумала, що, напевно, сенс мого життя полягає в тому, щоб на своєму прикладі показати своїй дитині, як важливо йти до своїх мрій, бути порядною людиною, не бути політичною повією і робити щось корисне для людей, що дійсно потім багатьом допоможе. Навіть якщо я вирішу лише якихось два-три питання, це буде чудово і мені буде приємно.

Ще я іноді думаю, що сенс життя в дітях: що це наше продовження, що ми – це і є наші діти. Коли нас не буде, вони будуть продовжувати цю лінію. Іноді здається, що сенсу в житті немає, а це взагалі якась одна божевільна неймовірна пригода. Як ми опинилися тут? Я іноді сиджу сама, обійнявшись зі своїм котом удома, прийду після важкого дня і думаю: "Так, ми на планеті Земля. Навколо нас ще якісь планети літають, галактики, зірки. Чорт забирай, взагалі де ми перебуваємо? Мамо! Що ми тут робимо? Хто ми? І чи є в інших галактиках такі самі, як ми з вами? Чи, може, не такі? Може, як у фільмі "Чужий", якесь іще життя". Я можу годинами думати про сенс життя. І якщо говорити про щось важливе, нехай це буде творення. Щоб не просто так: поїсти, поспати і не залишити після себе нічого. Краще робити щось корисне.

Альоно, дякую вам за інтерв'ю. Я дістав велике задоволення. Я не смію більше продовжувати вашу розлуку з котом.

– Він шкребеться, до речі, і все чує. Я його зачинила просто.

Я наостанок запитаю у вас: ви щасливі зараз, у цю хвилину?

– Швидше так, ніж ні. Так, я щаслива. Тому що я нарешті цього року зрозуміла, що моє призначення не тільки в чомусь жіночому полягає – воно полягає в тому, що в мене справді є голос, до якого прислухаються. І мені дуже хочеться для моєї країни зробити щось таке, від чого я буду щаслива. Мені подобається, що я зараз є інструментом для поліпшення життя. Якщо розглядати країну як дружину, а владу і Путіна як чоловіка, то я щаслива від того, що я як країна можу впливати на чоловіка і нарешті натискаю на цю кнопку "стоп". Бо якщо не контролювати чоловіка, якщо давати йому карт-бланш, зелене світло на все, ми втратимо дуже багато. А якщо ми говоримо, а до нас ще і прислухаються... А до мене справді прислухаються. І ситуація на початку січня це засвідчила. За мене заступилося дуже багато народу, дуже багато людей мене підтримало. Цього ніхто не очікував там, нагорі, напевно. Вони думали, що "якась дурепа з "Дома-2" тут щось про "бидло" написала". Але все розгорнулося в те, у що розгорнулося. Вони самі мене поставили на те місце, на якому я дуже добре почуваюся. За це їм дякую. І ось від цього я справді щаслива, Дмитре.

Здається, гарна крапка, правда?

– Так. І сподіваюся, що це не крапка – що ми обов'язково ще зустрінемося особисто. Бо я з великою повагою ставлюся до того, що ви робите. Причому я стежу за вами не тоді, коли ви стали мейнстримом, коли протягом останніх років ви стали дуже популярною людиною. Я стежу за вами ось ще, напевно, відтоді, коли я зі своїм першим чоловіком жила. Уже тоді я дивилася ваші інтерв'ю. Це 10 років тому. Я ще [актора Олексія] Паніна у вас пам'ятаю.

Я давно відчував, що за мною хтось стежить. Це були ви.

– Я була, так. (Сміється.)

Альоно, щиро вам дякую. До зустрічі. Обов'язково побачимося.

– Дуже дякую, Дмитре. До побачення.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube

Записала Олена КРАВЧЕНКО

Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ