+9 Київ
За час окупації ОРДЛО російські спецслужби пов'язали кров'ю десятки тисяч людей із місцевого населення
З огляду на повідомлення ЗМІ, українські представники в Мінську начебто відмовилися від божевільної ідеї проведення "вільних" виборів в ОРДЛО в умовах російської окупації. Як кажуть, слава богу, але виникає неминуче запитання: а що далі? [Президент України] Володимир Зеленський виграв вибори з обіцянкою миру. Його міністр закордонних справ нещодавно висловився в тому дусі, що якщо не погодитися з "формулою Штайнмаєра", то на українців чекає страшне падіння рівня життя у зв'язку з необхідністю значного збільшення витрат на оборону.
Здається, в Україні немає повного усвідомлення того, що станеться із країною в разі "возз'єднання" з ОРДЛО. Як немає і чіткого розуміння, якого миру хочуть виборці, які масово проголосували за Володимира Зеленського. Трагічна реальність полягає в тому, що в осяжному майбутньому, щойно кордон з ОРДЛО буде відкрито, Україна перестане існувати як незалежна держава, а життя її населення перетвориться на пекло.
Тут, мабуть, треба нагадати, що [президент РФ] Володимир Путін із товаришами прийшли до влади за допомогою терору, тобто цілої серії терористичних актів у Москві, Буйнакську і Волгодонську, які припинилися лише після того, як виконавців цих терактів (кадрових співробітників ФСБ) було спіймано на місці злочину під час здійснення чергового вибуху багатоквартирного будинку – цього разу в Рязані. Відтоді терор перетворився на активний інструмент зовнішньої політики путінського режиму.
За час окупації ОРДЛО російські спецслужби пов'язали кров'ю десятки тисяч людей із місцевого населення. Одних силою загнали у збройні загони сепаратистів. Інших примусили рублем. Тут корисно згадати, що одним із перших актів радянської влади було розпорядження скасувати платню офіцерам царської армії. Тим, кому потрібно було годувати сім'ї в умовах голоду, довелося йти на службу до більшовиків. У підсумку зі 150 тис. офіцерів, які служили в царській армії, 75 тис. перейшли в Робітничо-селянську Червону армію – більш ніж удвічі більше за тих, хто приєднався до білогвардійців.
Щось схоже сталося із 2014 року і в ОРДЛО. Спочатку туди зайшли терористи [російського бойовика Ігоря] Гіркіна (Стрєлкова) і поставили під рушницю місцевий криміналітет, який здавна мав тісні зв'язки зі спецслужбами РФ. Інших перетворили на бойовиків і сепаратистів рублем. Економіку зруйновано. Хочеш їсти й годувати сім'ю – іди стріляти в "бендерівців".
Так російські спецслужби пов'язали людей кров'ю, тим самим перетворивши на активну або потенційну агентуру. Це відомий у бандитів прийом, добре засвоєний Путіним у першій половині 1990-х, коли він зі своїми поплічниками з місцевого управління ФСБ був на підхваті у лідерів організованої злочинності Петербурга. Пов'язаного кров'ю вважають у російських спецслужбах надійним агентом, якому можна доручати будь-яке завдання, навіть терор.
Щойно відбудеться "возз'єднання", навіть не Путін, а який-небудь третьорядний "шнурок" із Кремля телефонуватиме президенту України й давати вказівки, що і як робити
Необхідно чітко розуміти, що з "возз'єднанням" з ОРДЛО тисячі потенційних терористів на законних підставах опиняться на території України і приєднаються до давньої агентури, яка окопалася в українській еліті ще з часів КДБ. Щойно це відбудеться, навіть не Путін, а який-небудь третьорядний "шнурок" із Кремля телефонуватиме президенту України й даватиме вказівки, що і як робити.
А якщо президент опиратиметься, то наступного дня в містах України почнуть вибухати будинки – в Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі. Одночасно внаслідок одиночних терактів один за іншим почнуть гинути відомі люди. І після кожного такого випадку "шнурок" телефонуватиме на Банкову й питатиме: "Ну що, пацан, ти все зрозумів? Можемо повторити!". Водночас українці з подивом дізнаються, що СБУ недієздатна і сподіватися нема на що. А в цей час кремлівські пропагандисти верещатимуть про те, що Україна – це невдала держава (failed state), а Німеччина і Франція вкотре висловлять своє глибоке занепокоєння.
Потім російські спецслужби використають Україну як плацдарм для терористичних актів на Заході, звинувачуючи в цьому тих самих міфічних "бендерівців". В Україні настануть хаос і паніка. За пропозицією Путіна, яку підтримають [президент Франції Еммануель] Макрон і [канцлерка Німеччини Ангела] Меркель, [нардепа від "Опозиційної платформи – За життя" Віктора] Медведчука буде призначено прем'єром, наділено надзвичайними повноваженнями. Для управління справами України в Кремлі буде створено спеціальний відділ, а деякі члени команди президента Зеленського розважатимуть публіку на московських корпоративах.
Дії США поки не можна прогнозувати, оскільки невідома подальша доля [президента країни Дональда] Трампа.
Якщо хтось скаже, що все це маячня й такого не може бути ніколи, згадайте, хто в 1990 році міг повірити, що російські спецслужби здатні підірвати будинки у власній столиці й поховати під уламками більш ніж 300 людей, щоб привести до влади Окурка з пітерського підворіття. А хто на початку 2000-х років міг уявити, що ФСБ і ГРУ здійснюватимуть теракти у столиці країни НАТО із застосуванням зброї масового ураження (полоній і "Новачок")?
На жаль, усе це цілком може виконати Путін і, мабуть, у цьому й полягає стратегічний план Кремля щодо України – перенесення неоголошеної війни в міста України за допомогою масового терору. Тому "возз'єднання" з ОРДЛО й відкриття кордонів із ними – це не просто вживлення у здоровий організм ракових клітин. Це ще й контрольний постріл у власну голову.
США почали воєнні операції в Афганістані та Сирії, щоб боротися з тероризмом на дальніх підступах. Росія стверджує, що керується в Сирії тими самими міркуваннями. А в цей час у Мінську українська делегація фактично обговорює, як впустити терористів на власну територію. Це безумство.
Зараз у Мінську Україна грає за формулою "одна проти трьох"
Обіцянка домогтися миру не означає, що це потрібно зробити через самогубство країни. Мир – це для початку припинення воєнних дій і загибелі людей. Думаю, що на цьому етапі цілком реальною "дорожньою картою" для України було б щось на зразок Рейнської демілітаризованої зони – смуги завширшки кілька десятків кілометрів, утвореної між Німеччиною і Францією в 1919 році внаслідок Версальського мирного договору. Так Франція, яка зазнала основного удару у Першій світовій війні, убезпечила себе від повторення німецької агресії. У принципі, ця зона виконувала своє призначення до 1936 року, коли 13 дивізій французів спасували перед трьома німецькими батальйонами, введеними Гітлером без боєкомплекту на цю територію.
Інший приклад демілітаризованої зони – це смуга завширшки до 4 км, що розділяє КНДР і Республіку Корея, у центрі якої проходить демаркаційна лінія. І вона сповна виконує своє призначення. Від агресора треба відділятися стіною, демілітаризованими зонами, а не впускати його озброєні банди на свою територію, та ще й на умовах автономії.
Зараз у Мінську Україна грає за формулою "одна проти трьох". За зачиненими дверима на українську делегацію чинять величезний тиск, який, помножений на недосвідченість, робить помилки – якщо не провал – практично неминучими. Вирішується питання, бути чи не бути Україні, і його не повинні вирішувати кулуарно. Переговори мають бути максимально прозорими. Ми вже маємо результат кулуарних домовленостей – Будапештський меморандум. Такого самого результату в Мінську країна може не витримати.
"Слугам народу", які мають більшість у Раді, настав час сказати своє вагоме слово. Для початку є сенс влаштувати експертні слухання в комітеті з питань зовнішньої політики й розглянути потенційні наслідки імплантації ОРДЛО в Україну. Для цього потрібно запросити експертів, які професійно, без істерики й галасу, сухим текстом і зі знанням справи розкажуть про те, до чого це призведе з погляду національної безпеки. Особливо не напружуючись, я можу зараз назвати з пів дюжини експертів з України та інших країн, які у будь-якому західному суді доведуть те, про що я тут тлумачу.
За іронією долі, нинішній скандал у Вашингтоні значно підвищив цікавість і симпатії до України та відкрив можливості, яких раніше не було. Про Україну зараз говорять щодня стільки, скільки раніше не говорили, напевно, протягом року. Нерозумно було б цим не скористатися. Тому за підсумками експертних слухань у комітеті з питань зовнішньої політики Ради доцільно провести конференцію у відповідному think tank у Вашингтоні й опублікувати відповідні аналітичні матеріали в кількох провідних газетах США, Німеччини і Франції.
Ці матеріали мають закінчуватися запитанням: чи готові фрау Меркель і мсьє Макрон (а в їхніх особах Німеччина і Франція) за допомогою договору гарантувати, що в разі "возз'єднання" України з ОРДЛО країна не стане територією масового терору з боку російських спецслужб та їхньої агентури? Оскільки ствердної відповіді однозначно не буде, нормандським друзям України потрібно ввічливо запропонувати припинити клеїти дурня навколо "формули Штайнмаєра" і розпочати практичне розв'язання питання про створення ефективної демілітаризованої зони, досить широкої, щоб терористи не могли вбивати через неї українських військовослужбовців.
Уперше в американській еліті практично склався консенсус, що Путін – ворог Америки
Окрім усього іншого, зазначені заходи дадуть змогу донести до західної аудиторії, нашпигованої агентурою і корисними ідіотами Кремля, сувору правду життя про те, що Росією керує банда терористів, що умиротворення цих терористів – це злочинна дурість, що Україна – це єдина реальна перешкода на шляху експансії державного тероризму РФ на Захід.
Серед західної інтелектуальної еліти, зокрема серед політиків, здавна популярною є одна хитрість, коли мова заходить про Росію. Багато хто з них часто прикидається ідіотом, вдаючи, наприклад, що не знає або не розуміє, що Путін бандит, а його режим – злочинний. Тому їм потрібно про це публічно й регулярно розповідати.
Розгортання зараз у США "Укргейту" серйозно змінило ситуацію, і зараз практично вся політична й інтелектуальна еліта США сприйнятливіша до цих "меседжів".
Усе це може стати "дорожньою картою" для України до закінчення президентських виборів у США, які відбудуться в листопаді наступного року. Якщо нова влада України поводитиметься правильно, а Трамп програє, то Україна буде "в шоколаді", а Путіна чекають тяжкі часи. Уперше в американській еліті практично склався консенсус, що Путін – ворог Америки. Він довго грався у війну зі США. Нарешті американці це помітили, і це може дорого обійтися і Путіну, і підвладному йому народу.
Якщо Трамп виграє й залишиться на наступний строк, то гірше, ніж досі, усе одно не буде. Він є позасистемним політиком, якому протистоїть практично весь державний апарат (включно зі спецслужбами, військовослужбовцями, Держдепом), провідні ЗМІ та інтелектуальна еліта. Його можливості робити дурниці й паскудити в зовнішній політиці Конгрес суттєво обмежив. Зрештою система його доконає.
