RU
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Руслана: Наливайченко й Аваков поїхали доганяти Януковича. Чи проводжати. Не знаю, як правильно, але давайте стібатися поки що, бо коли правда вилізе, нам погано стане

Руслана: Перше, що я бачила на Майдані, артефакти зачищали відразу: ламали сервери, палили hard-диски, знищували документацію миттєво
Руслана: Перше, що я бачила на Майдані, – артефакти зачищали відразу: ламали сервери, палили hard-диски, знищували документацію миттєво
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Чи буде Святослав Вакарчук гарним президентом, що було найстрашнішим під час Євромайдану, у чому помиляється Михайло Саакашвілі і чому сепаратистам на Донбасі – гаплик. Про це, а також про свої переговори з ватажком бойовиків "ДНР" Олександром Захарченком щодо звільнення українських заручників у авторській програмі головного редактора інтернет-видання "ГОРДОН" Олесі Бацман на телеканалі "112 Україна" розповіла співачка, народна артистка України, громадський діяч Руслана Лижичко. "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Коли я приїхала в Донецьк уперше, мені Захарченко сказав: "Якщо хтось дасть по тобі кулеметною чергою... ти маєш бути готова до всього". І таки дали

– Руслано, добрий вечір.

– Добрий вечір, Олесю. Перед ефіром ми сказали: "З Богом!" – тому що наша розмова буде більше ніж відвертою.

– Я на це сподіваюся і, знаючи тебе вже не перший рік, просто впевнена в цьому. Зараз усі говорять про наймасштабніший обмін заручниками, який відбувся вчора. Ти – людина, яка дуже давно і дуже глибоко займається цим питанням. Скільки людей за цей час вдалося витягнути особисто тобі?

– 42 наших військовослужбовців, навіть одного добровольця (снайпер батальйону "Донбас"), що було майже неможливо. Це була наша найбільша небезпечна поїздка, і ми навіть не знали, чи ми разом із ним живими виїдемо звідти. Один раз ми потрапили під обстріл у комендантську годину... Ми настільки поспішали з "Офіцерським корпусом" (організація, що займається звільненням українських заручників, яких утримують бойовики "ЛДНР". – "ГОРДОН") взяти людей, бо перемовини дуже важкі: то в сепаратистів є настрій, то немає, то вони віддають [заручників], то не віддають, – і, виїжджаючи, ми не знали, чи віддадуть... Просто [сподівалися]: "А раптом повезе". Коли ми виїжджали, не мали ніяких гарантій. Які ми могли мали гарантії, перетинаючи наш КПП? Ніякі! Так, нам говорили: "Ну, мабуть, з вами нічого не станеться". А коли я приїхала вперше, мені [ватажок бойовиків "ДНР" Олександр] Захарченко сказав: "Якщо хтось дасть по тобі кулеметною чергою... ти маєш бути готова до всього". І таки дали, і таки вбили в мене на очах його охоронця...

– Охоронця Захарченка?

– Так. Усе це відбулося, коли я сиділа за ним. Я не знаю, де пролетіла куля, але мені просто повезло (хреститься).

– Боже! У сорочці народилася!

– Так. І, бачачи все це... Розумієш, у мене дух на Майдані загартувався, коли я бачила, як розстріляли Небесну сотню, коли я бачила цей героїзм і мужність людей, коли я це пережила, страху вже не було... Ми їхали, розуміючи, що якщо не ми, то ніхто.

– Ти сказала, що Захарченко не міг дати тобі гарантій. Але хіба він не міг наказати своїм людям, щоб вони вас не чіпали? Тим паче з його охоронцем.

– Звичайно, вони по-своєму модерували цю ситуацію, тому що розраховували, в тому числі, що ми зможемо забезпечити [звільнення] якійсь частині [затриманих бойовиків]. Але ми в перемовинах не були настільки вагомі, просто я їхала і, як кажуть, брала за горло: "Просто віддай! Я не можу тобі привезти твоїх людей. Просто віддай мені наших людей".

– Ти сказала це Захарченку?

– Я говорила це особисто Захарченку. І перший мій обмін був (без жодної людини!) – ми приїхали і забрали відразу 16 чоловік. Знаєш, ситуація була трагічною і драматичною тим, що це було відразу після Іловайська. Уяви собі: 26–27 серпня, коли ми вже розуміли, що в Іловайську – трагедія, ми розуміємо, що Київ замовчує це, розуміємо, що влада дає свою інтонацію подіям, і ми вже не віримо... Ми встаємо пікетом біля адміністрації на Банковій...

– Так, я пам'ятаю.

– З того боку мені кажуть: "Та це все проплачені люди". Я кажу: "Хто проплачений?! Я проплачена?! Ви взагалі думаєте, що ви говорите?!" (Сміється). Починаються якісь маневри. У цей момент я чую: мама стоїть, прощається із сином... У мене весь цей Армагеддон на очах... Мама моя вже плаче, я кажу: "Мамо, поїхали запалимо свічку. Я думаю, хлопців не стане..." І коли Іловайська трагедія сталася, у мене був концерт у Дніпропетровську. Я знала, що "Офіцерський корпус" займається обміном військовополонених, ми сконтактувалися, я кажу: "Я поїду з вами". Я скрила цю інформацію від своєї родини. Більше того, зі мною була мама на концерті – я групу і маму посадила в літак, а сама кажу: "Мені треба залишитися".

– А Саша (чоловік і продюсер Руслани Олександр Ксенофонтов. – "ГОРДОН") із тобою був?

– Ні-ні, ніхто не знав. Я сідаю, і ми з "Офіцерським корпусом" їдемо в Донецьк. Знаєш, коли в людини взагалі немає страху... це важко передати, але страху немає. У мене було два варіанти: або я приїжджаю і говорю, що мені страшно, ви можете мене вбити, або я приїжджаю в свою Україну, свій український Донецьк і говорю: "Віддайте мені моїх людей". Напевно, ця якась упевненість дала нам можливість із ними домовлятися, і в кінцевому варіанті ми привезли 42 наших військовослужбовців. І серед них був хлопець, дружина якого народила за два місяці... серед них був чоловік, який одружився і створив сім'ю завдяки моїй перемозі на "Євробаченні". Тобто я зустріла хлопців, з якими мене навіть якась доля пов'язувала. Це містика! (Усміхається).


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Скільки разів ти була в окупованому Донецьку?

– П'ять разів.

Повернувшись з Донецька, я зайшла в Адміністрацію Президента, сіла і розказала все, що я бачила. Я сказала: давайте сюди карту, дайте мені ручку, я вам намалюю, розкажу те, чого ви точно не знаєте. Пам'ятаю, Ложкін сидів з ось такими очима... вони не вірять! Думають, Руслана якісь казки розповідає

– Що ти там побачила?

– Ну що я побачила... є таке слово із "Собачого серця" – розруха. Це розруха у всьому, зруйнований регіон. Вони виправдовують ситуацію по-своєму. На той момент, коли я приїжджала, думаю, перемовини ще були можливі, і я дуже шкодую, що не підійшла тоді до президента, не взяла його за горло і не сказала: "Робіть, що хочете, але ви можете вплинути на ситуацію". Коли я повернулася з першої поїздки, відразу пішла в Адміністрацію Президента... Знаєш, я відкривала двері, навіть не зважаючи на охорону, причому охорона, розуміючи мій погляд, і не питалася нічого (сміється). Я зайшла, сіла й розказала все, що бачила. Казала: давайте сюди карту, дайте мені ручку, я вам намалюю, розкажу те, чого ви точно не знаєте. Вони сидять... пам'ятаю, Ложкін (Борис Ложкін, з червня 2014-го до серпня 2016-го – глава Адміністрації Президента. – "ГОРДОН") сидів з ось такими очима... вони не вірять! Думають, Руслана якісь казки розповідає. Кажу: "Які казки?! Я тільки що звідти!" Знаєш, зараз я не зможу пояснити: безпечність, самовпевненість, якась трусливість – чи що ними керувало... Після Іловайська все можна було повернути по-іншому. І, знаєш, ми б стільки людей зберегли, стільки хлопців не пішло б на небо... Мені здається, що ми ще довго будемо відповідати за цю ситуацію... Ми всі разом...

– Які в тебе зараз стосунки із Захарченком?

– Ніяких! Які в мене можуть бути стосунки із Захарченком?! (Сміється). У мене не може бути з ним стосунків. Це людина, яка...

– Яке враження він на вас справив?

– Слухай, не люблю цього слова, але це ворог. Навіть у нашому гімні "згинуть наші воріженьки" – ми навіть у гімні не хочемо агресивно говорити про нашого ворога. Але по факту це ворог, і він ним залишається.

– Що він тобі казав?

– Не можу сказати, що я зараз пам'ятаю всі наші розмови... Доводилося дуже багато сперечатися і пояснювати, чому вони мають віддати мені людей. Уяви, я приїжджаю і мені говорять: "Ти забереш сьогодні тільки 15". Я кажу: "19". Вони: "Тільки 15". Я: "17". І ось-ось я дотискаю і – уяви собі...

– Чому вони взагалі тобі їх віддавали?

– Не знаю. За їхньою версією: вони мали якийсь особливий респект до мене за мою мужність, за мою перемогу на "Євробаченні", за те, що я така вся правдива... Напевно, нам важко слухати всі ці промови, тому що вони вбили близьких нам людей... Тому давай не чіпати цю тему, вона дуже болісна. Але я пам'ятаю епізод, коли ми приїжджаємо на базу, де утримують наших хлопців, і виходять 30 наших легенів, а мені з 30 треба вибрати лише 15.

– Ти мала сама вибрати?

– Я мала сама це зробити!

– О боже!

– І я пам'ятаю, як наші хлопці підштовхували [один одного]: "Забери цього – у нього двоє дітей", "Забери цього – він наймолодший", "Забери цього, тому що він хворіє"...

– Як у голлівудських фільмах...

– Я пережила таке... ти собі не уявляєш. Була ще одна ситуація, вона мене, напевне, на все життя травмувала: я привезла одного хлопця (ми завжди привозили їх до Дніпропетровської обладміністрації), і зустрічає родина... виходить перший – і мати від щастя кричить: "Синку!" – падає, радіє. Ну просто видно, що це сльози радості... і він каже, що його брата вбили – і вона на очах починає кричати від болю так... цей контраст: один вижив, а іншого немає... Знаєте, цей біль, напевно, потрібно побачити ось так, щоб зрозуміти, що взагалі сталося. І нам не просто фільм "Кіборги" треба дивитися, не просто репортажі чи якісь матеріали, нам треба брати владу за горло і говорити: "Хлопці, а ну повідайте, що було на Майдані?" Державний злочин? Хто буде за це відповідати? Я не можу жити в державі, у якій немає покарання за державні злочини. Давайте називати речі своїми іменами: усе, що сталося проти мирного протесту... а Майдан був мирним від початку і до кінця, до моменту, поки не вбили мирних неозброєних людей...


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


Може, на початку сепаратисти і бавилися в якусь самостійність, але вони отримали зброю від Росії, вони на це підписалися і одразу стали заручниками. Їм гаплик!

Зараз про це поговоримо.

– Ніхто за це не відповів. Не відповіли за Іловайськ, за Дебальцеве. Хлопці, ми рано чи пізно візьмемо вас за горло, поки ви не будете владою і не почнете відповідати за державні злочини. Досить покривати "папєрєдніков". Так не пройде. Однозначно.

– Після цих зустрічей, як ти вважаєш, Захарченко – маріонетка Путіна чи ні?

– Однозначно (сміється). Може, на початку (прости, може, я буду говорити якось не дуже) вони бавилися в якусь самостійність, але вони отримали зброю від Росії, це була російська зброя, там були російські бойові одиниці. Я це бачила, я свідок цього! Російська зброя приїхала просто так? Ну це ж ілюзія! Звичайно, вони на це підписалися й одразу стали заручниками. Їм гаплик!

– Що говорив Захарченко про Путіна і Порошенка поза очі?

– Ну про Путіна вони нічого не будуть говорити, навіть за лаштунками, навіть по секрету (сміється)...

– Хтось підслухає...

– 100%. Там такий страх, що не можна собі уявити. За нашу владу вони говорили, що, коли дійсно будуть принципи Майдану, коли все буде по-чесному... "А ці крадуть", – дорікає він мене. Я йому пробую щось відповісти, кажу: "Знаєш, аналізувати нічого, краще подбай про себе. У тебе проблем вистачає, а ми зі своїми самі розберемося". (Сміється). На жаль, ці дорікання йдуть не тільки з окупованого Донбасу і не тільки від сепаратистів, але і від цивілізованої Європи, від європейських політиків, від американських політиків, від людей, які дивляться на Україну і кажуть: "Ну такою ціною ви зберігаєте свою країну, такою неймовірною силою духу людей, і щоб влада не подбала про це, про елементарні реформи, про елементарну перспективу, яка дала кістки-подачки у вигляді безвізу?! Це не те".

– Ти знаєш, чому досі не названо вбивць Небесної сотні?

– Перше, що я бачила на Майдані, – артефакти зачищали зразу. Напевно, державна машина в нас так збудована, що, якщо держава скоює злочин (а вона вже має напрацьовані схеми), група зачистки працює моментально. Я знаю точно (мені говорили у СБУ), що ламали сервери, палили hard-диски, знищували документацію миттєво. Кінці у воду...

– Ти маєш на увазі владу Януковича?

– Це було на стику, коли Наливайченко й Аваков поїхали доганяти – чи проводжати – Януковича (зрозуміється). Не знаю, як правильно говорити, але давайте стібатися поки що, бо, боюся, коли правда вилізе, нам усім погано стане... Іноді є така правда, яку не хочеться знати.

– Сміх крізь сльози.

– Ось на цьому стику зачистка починалася. Я пригадую, що ми навіть самі по Майдану ходили, і мені на сцену приносили артефакти, і частина у мене зберігається в окремому місці. Я знаю, що прийде час і мені доведеться ці факти показати. Але я точно знаю, люди підходили до сцени і говорили: "Руслано, там зачищається все!" Міліція не зможе потім нічого довести.

Я можу сказати: "Юро (я маю на увазі Луценка), вибач, я тебе не доганяю. Я тебе знала на Майдані іншою людиною. Або наберися мужності і вже щось зроби, або просто наступного разу не виходь на Майдан"

– Дерева зрізали, так?

– Так! Кулі... Усе прибирається! Це перший етап. Другий етап. Коли я двічі ходила в Генеральну прокуратуру, розмовляла зі слідчими... Вони – молоді. З одного боку, я розумію, добре: молоді, прогресивні, інноваційні – може, до чогось і докопаються. З другого боку, розумію, що досвіду – нуль. Ну є як є. І вони мене опитують по одному епізоду. Я кажу: "Ви можете по Майдану відкривати 90 епізодів, тому що я там 90 днів стояла – і кожну ніч щось відбувалося". – "А ви знаєте, у нас недостатньо фотографій, недостатньо відео, ми не можемо ідентифікувати". Я кажу: "Може, вам організувати? Наші айтішники в Америці зразу побачили, що зникають відео, вони все це повикачували. У нас близько 60 тисяч відеофайлів, які можуть бути зараз у вас на сервері". Для них це було відкриття! Слухайте, волонтери-активісти з "Євромайдан SOS", Леся Матвійчук – вони пашуть більше, ніж наша державна установа. І тут я можу сказати: "Юро (я маю на увазі Луценка), вибач, я тебе не доганяю. Я тебе знала на Майдані іншою людиною. Або наберися мужності і вже щось зроби, або просто наступного разу не виходь на Майдан". І це не тільки Юри стосується, а всіх. Усі, хто в цій системі зараз, мають відповіді – від президента до кожного причетного до інформації. Вони все знають...

– Аналізуючи подію зараз, можеш пригадати: чи були якісь дивні речі на Майдані?

– Працювало дуже багато агентури. Пригадую, на сцені постійно були якісь голоси: "З тим не працюй, з тим не говори, той тобі ворог". Обертаюся – а вже нікого немає. Якась містика! Якісь злі духи! І постійно це нашіптування, наговорювання... "Той ФСБшник, той ЦРУшник, той такий, цей сякий". Повертаюся – знову нікого немає. Якась лажа, реально (сміється). Хотілося перехреститися.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Наколоті апельсини роздавали? (Усміхається).

– Залякували так – люди, ви собі не уявляєте! Міфи сіялися з такою швидкістю, що не встигав просто проаналізувати. "А подивися: ось Клички йдуть. Вони точно п'яні". Підходять Володя і Віталік – тверезі як ніколи (сміється). Я не можу тобі пояснити, звідки бралися ці голоси, ці духи. Це було, напевно, одним із найбільш великих втручань, щоб Майдан ізсередини якось розвалювати, тому що люди [на Майдані] настільки міцніли, і це була якась сила від Бога, що всі схеми, щоб розвалити його ззовні або зсередини, не спрацьовували. Запускали різні віруси, у тому числі отруювали і воду – ми все це знали...

– Труїли воду?

– В один момент усі захворіли на Майдані. Ну уяви собі: раз – і за ніч усі хворі. Щось там ходили, бризкали... Звідки ми знаємо зараз? Коли ти правий, коли в тебе любов у серці, тобі Бог дасть сили, і ти переможеш – це про Майдан.

– Який був найстрашніший момент на Майдані?

– Звичайно, похорон людей. Коли несли труни... люди, ці оплески, ці постійні сльози і спів... Підносять до сцени труни, і я бачу невинні обличчя цих молодих хлопців, а серед них – мій великий друг Устим Голоднюк, хлопчик у блакитній касці. У мене взагалі особиста історія з його сім'єю, з його батьком. Ми й раніше були знайомі... Ми весь Майдан із ним простояли. Починаючи від побиття студентів, він протримався... Чай мені завжди підносив... такий гарний хлопець був, такий добрий, такий щирий... Каже: "Ти сама стоїш, так холодно тобі. Давай я зроблю тобі чаю". І на ранок його немає... Розумієш, як мене колотило?.. Люди пережили таку щиру трагедію – гіршого моменту, напевно, на Майдані не було. Два дні я ходила і не розуміла ні як мене звати, ні де я, ні що зі мною. Це було найскладніше.

– У соцмережах тоді твої хейтери писали, що ти стоїш на Майдані, тому що тобі платить чи Ігор Коломойський, чи якийсь інший олігарх. Хто платив? (Усміхається).

– Говорили про Льовочкіна. Про Коломойського перший раз чую (сміється). Ні Фірташ, ні Льовочкін – давайте всіх перерахуємо, – ні Коломойський, ні Пінчук... кого ми ще знаємо? Ні Ахметов тим більше, ні Юля...

– А що так? Чому не прийшли? (Усміхається).

– Не знаю. Міфи сіялися абсолютно про всіх. Пояснити мою присутність на Майдані могли тільки люди, які були на Майдані. Вони бачили, вони розуміли, вони чули слова, які я говорила, – ми жили разом, це було очевидно. Коли ти дивишся на людину і розумієш: "Я їй вірю, я тому вірю, тому вірю. Або не вірю". Така схема. Тому ці міфи смішні. Вони ж відвалилися відразу, вони навіть не прижилися. Політичного проекту в мене немає, у політику я не пішла, спроб немає, заявок немає, амбіцій немає – я в політику не йду і не піду. Я тобі сказала перед ефіром: це настільки брудна для мене справа. Я маю сили зі сцени змінювати країну і давати енергію, а в політиці... Якщо я туди зайду, не дай боже, то я підірву все, що там є зсередини.

Ой, як мені цікаво, за якою схемою підуть наступні вибори: чи це будуть знову вибори а ля Льовочкін–Фірташ, як вони люблять, або будуть хоч трошки враховувати нас. Хоча б по приколу чи заради пристойності

– В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ти сказала: "Цього разу наша влада провокує людей не на глухе розчарування, а на те, що люди піднімуть її на вила і граблі і винесуть із Верховної Ради й Адміністрації Президента разом із Кабміном. Можливо, навіть гімн наприкінці заспіваємо, коли будемо виносити. Вони електризують цим весь народ до самісіньких глибин. І цю наелектризованість я відчуваю кожною клітиною. Не знаю, що буде далі, але розумію, що вони провокують усіх до нового вибуху. Вони намагаються провернути те, що не вдалося Януковичу, – заарканити вільний народ, поки він не встиг розправити плечі. Приклад північного Пуйла не дає їм спокою". Ти зараз теж так думаєш?

– Зараз ситуація погіршилися. Але, на відміну від Саакашвілі, я по-іншому до цього ставлюся. Якщо Міша подає це отак (ми про це ще поговоримо, правильно?), то я, коли я критикую владу, я розумію, що за цією критикою завжди треба давати конструктив. Більше того, я не критикую зараз для того, щоб розхитувати ситуацію чи на користь своїм політичним меседжам. Я констатую факт, який кожен із нас відчуває: ми не побачили фундаментальних змін. Фундаментальні зміни – це податки, пенсії, судова система. Ми маємо побачити відтворене базове, основне життя. Із бази треба починати. І якщо ці фундаментальні реформи, так само як і майбутні вибори... ой, як мені цікаво, за якою схемою вони підуть: чи це будуть знову вибори а ля Льовочкін–Фірташ, як вони люблять, або будуть хоч трошки враховувати нас. Хоча б по приколу чи заради пристойності. Є фраза одного відомого політика: "Якби від нас із вами щось залежало, нам би просто не давали голосувати". Тому, поки нам дають голосувати, знайте: від нас нічого не залежить, вони все одно собі змоделюють, що їм потрібно (сміється). Дійсно, угоди і всі змови відбуваються нагорі. Нам уже просто подають увесь цей цирк, виставу, соціологію і бла-бла-бла – як ніби ми вибрали. Ми навіть не знаємо, кого насправді ми обираємо.

Відповідаючи на твоє запитання про напругу: цього року дуже авторитетний хлопець, який пройшов Майдан, був під час побиття студентів, пішов в АТО, повернувся, зараз це один із наймужніших солдатів України, сказав: "Пружина від того, що не здійснилося правосуддя, стискається". Напруга від того, що справедливості немає. Ти відчуваєш це, як би вони це не ховали, що б нам не парили в різних новинах, як би не втирали і не розповідали байки – пружина-то стискається, і люди захочуть цю справедливість реалізувати.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Ти кажеш про так зване право вил. Але де гарантія, що ті, хто прийде із вилами, будуть кращими за тих, хто пройшов через Майдан? Як знайти цих людей?

– В Україні зараз є дві думки (я так думаю, це моє дослідження, але я дуже хочу помилитися)... Я не знаю, який відсоток за вила і граблі... Ми ж розуміємо, що таке вила і граблі? Це коли в людей увірветься терпець і вони просто захочуть радикально змінити ситуацію...

– Наступна революція...

– До речі, Путін якраз підготувався до цього етапу і назве це нарешті хунтою, так, як він і мріяв. Тому ми не маємо права так вчинити, тому що тоді це може скомпрометувати Україну [на міжнародній арені] і тоді ми точно не матимемо підтримки. Тому, як там наші хлопці не грають м'язами, треба розуміти, що все у країні має відбутися керовано і цивілізовано. Тому я за те, щоб ми сформували і згуртували абсолютно нову конструктивну, правильну силу. Я не маю на увазі молодих політиків: я не відчуваю від них зараз тої риторики і того контенту, які мені потрібні. Ні політичні проекти, ні партії, ні все, про що ти мене запитаєш далі (сміється)...

– Так бери і роби!

– Ні, мова зараз не про лідерство навіть – і це помилка Саакашвілі. Я вважаю (Мішо, ти не ображайся, ми з тобою багато чого в цьому житті пройшли), але питання лідерства в Україні вже не спрацює. І питання використання механіки Майдану теж не спрацює, бо це народне явище, його не можна очолити. Міша не врахував того, що Майдан не можна очолити: він або існує, або ні...

Вакарчук хороший тоді, коли вже все відбулося, група зачистки вже все зробила, усі покарані сидять у тюрмах, і виходить Славко на білому коні і каже: "А тепер ідемо вже точно в Європу"

– Але можна скористатися його плодами, що ми й бачили.

– Не можна! Майдан завжди відкидає це і відкидав. Політики могли вийти на віче, зробити вигляд, що вони круті, показати м'язи.

– А ті хто при владі? Вони не скористалися плодами Майдану?

– Ну взагалі-то так...

– Повернемося до Саакашвілі. Ти з ним починала антикорупційний рух. Чому зараз ти не стоїш поруч із ним?

– Ми недовго з ним пройшли цим шляхом. Не те щоб я не відчула до кінця всього, що мені було потрібно... Мішу я знаю з 2004 року. Вибачте, що я його так називаю, але моє з ним спілкування дозволяє мені навіть публічно в ефірі його так називати. Ми багато говорили про країну, я бачила багато щирих переживань у нього. До певної міри я вірила його харизмі, тому що іноді він настільки харизматичний, що ти йому просто віриш. Але зараз, не пропонуючи нічого, а спихуючи на те, що це люди, які зараз страйкують, підтримують... Так не можна чіпати ситуації, поки ти не прийдеш і не скажеш: треба робити те, те і те, тоді-то, тоді-то й тоді-то, із тими-то, тими-то й тими-то, і я вже це можу і вже починаю робити, просто підтримайте мене. Треба конструктивну механіку. Не можна просто говорити "імпічмент", треба зразу запропонувати щось. А якщо ми нічого не пропонуємо, а просто "давайте"... Це як вплутатися в бійку, а там як буде. Я Міші це в очі говорила. І якщо ми все ж таки хочемо конструктиву, то я звертаюся і до нього, і до всіх інших сил: давайте все-таки знаходити ефективні, дієві і цивілізовані методи. Так, щоб світ нас підтримав і допомагав, і щоб люди йшли за нами.

– Давай поговоримо про твого колегу – Святослава Вакарчука. Хоч він і заявив, що не збирається йти у президенти...

– І тим спалився (сміється)!

– ...але народ вірить, що таки збирається, і соціологи продовжують вносити його у президентські рейтинги, де він одразу посідає друге-третє місце. Ти б за нього проголосувала?

– Славко – хороша кандидатура. З огляду на те, що ми його всі знаємо як правдивого українця, – правдивіше не буває. (Славко, респект тобі, я знаю, що ти обов'язково подивишся це інтерв'ю і будеш знати, що я публічно сказала тобі ці слова). Я знаю його прекрасного батька, і це надзвичайно інтелігентна родина, яка привнесла в Україну, у розвиток освіти, у науку, у культуру багато найцінніших речей. Чи вистачить Славкові характеру змінити те, що ми зараз маємо? Бо його надмірна така інтелігентність і така делікатність до процесу... Він хороший тоді, коли вже все відбулося, група зачистки вже все зробила, усі покарані сидять у тюрмах, і виходить Славко на білому коні й говорить: "А тепер ідемо вже точно в Європу". Якщо він, не засукавши рукави, не покаже м'язи, буквально (показує біцепс)...

– Так ось же ці м'язи! Ти і є група зачистки Славка! (Сміються).

– Розумієш... не наші це методи (сміється). Я – ліхтарик. Хоч і стібалися наді мною, але я – ліхтарик, і завжди буду за ці методи: за світло, за молитви, за прості світлі речі.

– Добро має бути з кулаками.

– Ні. Славко має перейти від теорії до практичних речей. У нього цей шлях попереду, якщо він дійсно піде в політику і дійсно буде претендувати на президентство. Тому що теорія, університети і навчання – це крутий базис, однозначно з цього треба починати. Державотворення має базуватися на чомусь, на знаннях, і не на радянській школі, а на сучасній світовій школі. Якщо він цей базис закладає, йому однозначно респект.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Ти б пішла до нього в команду?

– Ні. Нехай іде [у президенти], мені більше концертів буде (сміється), я буду замість нього збирати стадіони. Люди, я мрію повернутися на сцену!

– А ти з неї пішла?

– А як ти думаєш, після Майдану воно не гукнулося? Не гукнулася відсутність нових альбомів, нових пісень, концертів? Якщо артист випадає з активного графіка, повернутися він може через багато контенту, багато екшенів, багато перформансів. Моя поява на "Євробаченні" – це лише просто, як знаєш: "Я тут, я з вами, я співаю, я можу зламати сцену вже одним поглядом". Це все, що я встигла зробити, тому що організація "Євробачення" впала на нас із Павлом Грицаком так... Я не знаю, це диво сталося.

Відмивання грошей на "Євробаченні" – це, вибачте, повне лайно. Ми рятували ситуацію

– Казали, що ти зі своїм чоловіком Сашком Ксенофонтовим лобіювала Павла Грицака на посаду продюсера "Євробачення", що там кошти якісь відмивали...

– Про відмивання грошей – це повне лайно... Вибачте, що я так різко відповідаю. Тому що я знаю цих людей, які провокували цю інформацію навколо "Євробачення". "Євробачення" відбулося відмінно. Це одне з найдешевших "Євробачень" за історію його проведення. Європа задоволена, весь піар у Європі позитивний, не сталося жодного критичного прецеденту у плані організації, безпека була дотримана, усі терміни були дотримані, усе було вчасно здано. Якими зусиллями? Ми вже не питаємо. Грицак був єдиний антикризовий менеджер, якого я рекомендувала на робочій групі, дійсно у присутності всіх, і голови оргкомітету, прем'єра Володимира Гройсмана. Я відповідаю за свої слова: це був єдиний антикризовий менеджер, який міг на той момент [урятувати ситуацію]. Кінець грудня – у мене було дежавю... "Ви не в змозі провести "Євробачення"... Думаю, ну що ж таке?! У 2005 році я Віктору Ющенку трохи вуха не повідривала, а тепер знову те ж саме... проте я розуміла: така моя доля. Я просто пояснювала: "Люди, ми у 2005 році провели "Євробачення", ми прекрасно знаємо динаміку, ми бачимо, що вже ми проґавили весь час. Ми можемо в такий відповідальний момент просто втратити шанс показати себе світові. А нам це потрібно, бо нам потрібна підтримка світу. І вона ще не раз буде потрібна". Ми з таким щастям виграли "Євробачення", і Джамалі величезний респект, я її підтримувала і на національному відборі, і коли вона виступала у Стокгольмі... Не використати цієї можливості, якось облажатися в такий відповідальний момент, коли російська пропаганда мочить нас із ранку до вечора... Я що не скажу – Кремль роздуває по всьому світу...

– Так вони тебе піарять!

– Із контексту вирвали, слова перекрутили... Ну, думаю, гаразд, рано чи пізно справедливість усе рівно візьме верх.

Тим не менше ми рятували ситуацію. Грицак рятував ситуацію. Чесно тобі скажу, фахівці точно оцінять і точно зрозуміють це. А прості люди просто отримали шоу європейського рівня і зрозуміли, що навіть у такий кризовий момент, коли у країні війна, коли у країні гинуть люди, ми у змозі подати себе Європі як світлу цивілізовану країну і [показати, що] немає тут ніяких людей, фашистів, які бігають і їдять дітей на Майдані. Це важливо було показати, і Європа поїхала з цим враженням, і сказала: Україна – прекрасна країна.

– Ти зараз на корпоративах виступаєш?

– Так, але частіше за кордоном, в Україні зараз менше. Тому що в Україні "Дикі танці" вже скільки? 13 років. Ну скільки можна (посміхається)?! А нову програму ми ще не встигли створити, тому в мене у світі більше концертів, ніж в Україні. Останній концерт був у Румунії. Цього року було дуже багато закордонних концертів, ми були в Чехії, на Мальті, у Таллінні, у Лондоні. Частково це в рамках "Євробачення", частково – просто величезні фестивалі. Корпоративи – це просто компанії, які мають за честь запросити екзотичний сучасний проект, і їм цікаво провести час саме з українською драйвовою екзотикою.

– Скільки коштує запросити Руслану на корпоратив?

– По-різному. Руслана раніше була дорога, коли вона була в топі. Поки Руслана після Майдану перегруповується, збирає сили і готує новий альбом...

– Здавалося б, мало бути навпаки.

– Закони ринку трошки інакші. Коли в мене з'являться нові сингли, зразу підніметься ціна.

– Можеш зараз ціну назвати?

– Так чи інакше гонорари в Україні для топових [виконавців] – у районі €20 тис., а для таких, які сповзають, чи тільки починають, чи тільки стартують, чи перепочивають, – 3–5–7 тис. умовних одиниць. От і рахуйте, я на гривні ніколи не переводжу це.

– Ти, напевно, знайома з усіма українськими олігархами?

– Не з усіма. Льовочкіна і Фірташа в очі не бачила.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Тобто перспективи ще є (сміється).

– Ахметова тільки в парламенті бачила. Коломойського бачила, так, один раз.

– І які враження?

– Пінчука багато разів бачила.

– Хтось із них є твоїм прихильником?

– Найбільше я працювала з Пінчуком. І я мушу йому подякувати публічно, за те, що у свій час вони з Оленою Франчук (дочкою Леоніда Кучми, дружиною Пінчука. – "ГОРДОН") підтримали мою поїздку на "Євробачення", частково її фінансували. Із їхнього боку це було дуже щиро. Я завжди це буду говорити.

Якщо дівчина не дає приводів, то, в принципі, у неї проблем не виникає. Незважаючи на наші відверто сексуальні костюми

– Зараз світом котиться хвиля зізнань про випадки насильства. Зірки про це розповідають і таким чином спонукають інших не мовчати. Тобі добре, тому що поруч із тобою вже 22 роки твій чоловік, і продюсер, і просто коханий чоловік Олександр Ксенофонтов... Але на корпоративах, коли запрошують співачку-зірку, часто буває, що закінчується це негарно. Чи відбувалося щось подібне, якщо не з тобою, то з кимось з українських артисток?

– І зі мною були такі випадки. Ми розуміли, що починається екстрим, людина втрачає адекватність... І я чула, що з Ані Лорак були такі випадки. Це те, про що ми між собою говорили... ще до революції, коли я з нею спілкувалася... Ти зараз сказала про Сашка, але він майже ніколи не їздить зі мною на концерти, і коли виникали екстремальні ситуації, якраз у цей момент його й не було поруч. Не знаю, на якого Господа Бога він покладався, але у мене ніколи не було особистого охоронця і здебільшого Сашко не був зі мною.

– Та ти що?!

– І ця його безпечність, через яку, м'яко кажучи, у мене на нього свій зуб...

– Думаю, він зараз дивиться наш ефір і зробить висновки.

– Але, з іншого боку, якщо дівчина не дає приводів, то, в принципі, у неї проблем не виникає. Незважаючи на наші відверто сексуальні костюми... Завжди всі сміялися, що на Руслані – труси і буси. Тобто на нас не було майже костюмів і так, трошки прикрилися (сміються).

– Що було?

– В інших країнах (не хочу називати, щоб потім це не стало політично-дипломатичним скандалом) були моменти, коли темперамент, гаряча кров... "Ви всі дуже гарні дівчата, давайте всі разом із балетом до нас на афтепаті, на фуршет"...

– У баню.

– До бані справа не доходила... Ти завжди відчуваєш, що щось не так, і даєш зрозуміти, що, як то кажуть, ідемо...

– Не намагалися силою затягнути? Я просто знаю різні ситуації.

– До такого не дійшло. Один раз до нашої дівчини з балету почали дійсно жорстко чіплятися, але охорона спрацювала швидко і дала відсіч. Для неї це була величезна травма... Є люди, яким узагалі подобається такий спосіб життя, вони ніколи не зізнаються, їм прекрасно.

– Вони просто свої гонорари ще піднімуть – і нормально (сміються).

– Скажу тобі: один раз мені довелося заїхати чоловікові. Якраз по тому місцю, про яке ти подумала.

– Тобто заняття спортом допомогло?

– Так, допомогло (сміється).

– Якою була реакція?

– Ну-у-у... Протверезів (сміється).

– З приводу небезпеки. За твоїми словами, коли перший раз поїхала за заручниками, ти не повідомила про це своїй сім'ї. А коли вони дізналися, що ти зробила, що тобі сказав Сашко, що мама сказала?

– У мами був дуже сумбурний текст. Вона сварила мене, не знала, як приборкати емоції... Вона просто сварилася, і я не могла її зупинити.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


– Скільки днів тебе не було?

– Два дні. На цей час я просто вимкнула телефон.

– Вони тебе не шукали?

– Я думаю, Саша вже здогадався, а коли я повернулася, в принципі, сім'я підтримала. Звичайно, вони хвилювалися за мене, але зрештою підтримали. А як інакше? Якщо від тебе щось хоч на грам залежить... Розумієш, я ж бачила й інші ситуації. Коли Славко Пілунський потрапив у Криму, а це один із моїх найближчих друзів, режисер, відомий український оператор, коли він переживав всі ці тортури... коли Ігоря Луценка [викрали] на Майдані ще... коли його побитим привезли, я його просто не впізнала... Коли проходиш такі ситуації, розумієш, що життя кожної людини на вагу золота, і коли в Україні буде саме такий підхід до кожного українця, де б ми по світу не були, скільки б нас не було... Я тобі розповідала: у мене взагалі революція в голові. Наша країна – це не територія, де стільки українців усередині, скільки й України. Україна всюди. Навіть на окупованому Донбасі залишилися українці. Це – Україна. В окупованому Криму люди моляться українською, проводять українські богослужіння. Значить, це Україна. Виїхали люди до Канади, Америки, Франції чи Польщі – це все українці, це Україна. 60 мільйонів! Україна там, де ти – ось меседж. Кожен українець, який визнає себе українцем, це все – Україна.

Я не їду в Росію і не поїду в Росію, тому що це країна, яка зацікавлена в тому, щоб зруйнувати мій рідний дім. Підтримувати, брати гроші від такої країни, їхати туди – неправильно ні за яких точок зору. Не суди і не судимий будеш, але я не можу цього зрозуміти

– Ти зараз торкнулася теми еміграції. Експерти кажуть, що за роки незалежності ми втратили приблизно 10 млн осіб, які виїхали: чи то назавжди, чи то на заробітки. Багато – на Захід, а багато хто, до речі, продовжує їздити в Росію. У твоїй рідній Західній Україні дуже багато сімей, які продовжують їздити до РФ. Ти знаєш когось із таких сімей? Як вони пояснюють, чому вони продовжують туди їздити навіть сьогодні?

– Вони не пояснюють. Люди мають за мету – прогодувати дітей. І якщо виник цей підробіток – людина їде. Скажу так: засуджувати це важко, але і підтримати це неможливо. Це не дипломатична відповідь. Я просто розумію, що людям треба їсти і ростити дітей, але, з іншого боку, напрягтися і пошукати заробіток в іншій країні, напевно, було би правильно. Їхати в Росію, мені здається, неправильно ні за яких обставин. І простіть люди, яким це буде неприємно чути: я не їду в Росію і не поїду в Росію, тому що це країна, яка зацікавлена в тому, щоб зруйнувати мій рідний дім. Підтримувати, брати гроші від такої країни, їхати туди – неправильно ні за яких точок зору. Не суди і не судимий будеш, але я не можу цього зрозуміти.

Я знаю людину, яка загубила близько 130–150 млн [доларів] бізнесу через принциповість і патріотизм. Бізнесмен, благодійник, меценат, дуже багато моїх проектів зараз підтримує, у нього був бізнес у Росії. Він принципово сказав "ні" – і все. І втратив (він займався будівництвом мостів) майна на $130–150 млн.

– Назвеш його ім'я?

– Це Євген Сур. Він вчинив як патріот, сказав: "Усе, я не буду працювати з цією країною". Втративши такі гроші, людина залишилась вірною Україні. Оце вчинок.

– Цей рік для тебе був сповнений екстриму...

– М'яко кажучи! (Сміється).

– Розкажи, що було найяскравішим?

– Чомусь, не знаю, може, м'язи підкачалися так, що захотілося випробувати себе... я начиталася забагато міфів у Карпатах, у гуцулів... ініціації, опришки, мольфари – мені все це запаморочило голову, що у людини може бути неймовірний драйв, надзвичайна енергія, які будуть такі звуки і ритми робити, що просто вау! Я вирішила пройти це випробування і зробила собі такий музичний квест: ходячи по горах, потрапляючи в ці ситуації, ти продовжуєш співати, загартовуєш свій голос настільки, що ти готовий заспівати в будь-яких умовах. (Співає). Ходиш по горах і розумієш, що вбираєш вітер...

– Клас!

– А потім бачиш Озеро молодості в Буковелі і думаєш: "Так пірну вже, скільки того життя?!" Навіть інструктаж не проходиш! Лізеш як дурак у те озеро на глибину 16 метрів. Усі приблизно знають, яка температура води в гірському озері. А уявіть, що там на дні.

– Дуже холодно.

– Десь шість градусів. І мені інструктори показують, що "ми вже задубіли і, якщо хочеш, залишайся на дні, а ми спливаємо". Я переплутала кнопки і замість того, щоб повільно виринути, злетіла, як торпеда. Кров була всюди... мікро-крововиливи... і у мене була проблема втрати слуху. У мене був крововилив у барабанні перетинки, і мені хотіли робити операцію (слава Богу, друзі виходили, все нормально, і слух відновився повністю). Потім почала готуватися до альбому так ретельно, що застудилася так сильно, що почалося загноювання ока. Я запустила, і нещодавно мені зробили операцію на оці. Притому я їду на концерт у Румунію, виступаю, макіяж прямо на криваву рану, потім знімаю – кров тече...


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


З пов'язкою була, я пам'ятаю.

– Жах просто. Знаєш – і мало все одно. Як кажуть, горбатого могила виправить. Екстрим – страшна штука, і мене попереджали місцеві в Карпатах, що екстрим має бути з розумом. Якщо ти хочеш себе загартувати, то загартовуй, а не роби дурощі. Браваду, дешеві понти треба в собі вимикати. Йдеш на екстрим – іди усвідомлено і дійсно загартовуй себе для наступних випробувань.

Наші корені говорять про найдревніші культури і цивілізації. Країна, яка мала скіфів, сарматів, Трипілля, шумерів... Та нам би з Єгиптом сперечатися кожен день по надбанню, а ми користуємося референсами, які нам нав'язав свого часу СРСР

– Що кажуть твої мольфари: коли в Україні буде мир?

– Останній мольфар, якого я знала, покійний Нечай – людина, яка дійсно багато пророцтв зробила. Знаєш, немає зараз уже таких, які б так заглядали в майбутнє... або ми їх не вміємо чути, або ми їх не слухаємо. Україна постійно наступає на одні і ті самі граблі, історія нас нічому не вчить (і ми, схоже, не сильно її вивчаємо). Навіть зазирнути на 360 років тому... Конотопська битва. Чому ми виграли тоді у Росії? Тому що ми знайшли нарешті союзників, ми знайшли основу, а не впали під дах, як зазвичай. Наші люблять Москву... впасти під дах, щоб нас Кремль "кришував". Навіщо?! Ви ж продаєте себе, свої сім'ї, своїх друзів. Я вже мовчу про країну, якщо такими категоріями вони вміють мислити. Вони приходять до влади: кум, сват, брат – нагодуємо всіх! Краса! Звичайно, я не маю права так говорити, адже відбуваються якісь процеси, позитивні речі відбуваються, не справедливо критикувати і не похвалити. До речі, дякую президенту, який хоч щось зробив для порятунку Карпат (це та тема, до якої я в цьому році мала безпосередній стосунок, оскільки вирубка карпатських лісів – це просто ганьба повна).

– Ви зупинили цей процес?

– Ми частково підняли галас довкола цього процесу. Мафію цю побороти неможливо.

– Тобі погрожували?

– Погрожували?! За нами джипи їздили, шугали нас! Кажу: "Мене?! Та я вже шугана!"

– Ось так просто?

– Так! Ми їздили з камерами, з журналістами. Джипи шикуються кажуть: "Що ви тут робите?" – "Давайте поговоримо, виходьте". Це смішно, насправді. Я знаю дуже багато людей, які їздили і зупиняли всі ці трактори, машини, пробували самостійно боротися з цим. Але мафія там досить сильна.

– Чому ти сказала, що треба нарешті зняти "шаровари"?

– Тому що ми – країна значно глибша, значно історичніша, набагато цікавіша, автентична, набагато екзотичніша. Наші корені говорять про найдревніші культури і цивілізації. Країна, яка мала скіфів, сарматів, Трипілля, шумерів... Та нам би з Єгиптом сперечатися кожен день по надбанню, а ми користуємося референсами, які нам нав'язав у свій час СРСР, і сприймаємо себе як залишок Радянської України! Шаровари, шароварщина – це умовне, а не буквальне поняття. Це коли ми не знаємо своєї автентичної культури і користуємося псевдонародною творчістю, яку нам нав'язали... Сказали: "Ось, ви українці, і так себе і сприймайте. Ось ваш трафарет і нема чого пхптися далі". Та ми нація, країна з фантастичною культурою. Я закликаю всіх вивчати самих себе. Повірте, це дає таке натхнення, яке вам і не снилося.

– Русю, я тобі дуже вдячна за цю дику і відверту розмову. Я вітаю тебе і всіх телеглядачів з Новим роком і бажаю всім нам миру і терпіння.

– (Співає). "Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся, ой радуйся, Земле, син Божий народився". З Новим роком, з Різдвом Христовим! Нехай світла і любові у цьому світі буде більше!

ВІДЕО
Відео: 112 Україна / YouTube

Записав Дмитро НЕЙМИРОК

Олеся БАЦМАН
головна редакторка
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ