Продюсер Нікітін: Через популярність артистів і їхній уплив на людей я передаю у світ і свої ідеї G

Юрій Нікітін – один із найвідоміших українських музичних продюсерів. Він працює в шоу-бізнесі з 1990-х років. Серед його артистів такі зірки, як Ірина Білик, Вєрка Сердючка, Ольга Горбачова, дуети NikitA і "НеАнгелы", група KAZKA і Mountain Breeze. Нікітін продюсував телешоу "Суперзірка" та українську "Фабрику зірок".

Сьогодні він захоплений переданням знань молоді, для чого відкрив школу NIMBS. За словами продюсера, український музичний ринок подолав кризу і починає стрімко розвиватися. У таких умовах особливо гостро відчутний дефіцит професійних кадрів. Тому своїм основним завданням він уважає поширення знань про шоу-бізнес.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Нікітін розповів, як ставиться до гастролей українських артистів у Росії, чого вчить молодих музикантів і про те, як протягом останніх років змінився вітчизняний музичний ринок.

– Нещодавно вам виповнилося 50 років. Це особлива дата для багатьох людей. А що означає день народження для вас?

– День народження для мене – період обнулення, переосмислення, перегляду життєвих цінностей і пріоритетів, підбивання підсумків за минулий рік та визначення цілей на наступний рік. Тому в більшості випадків я кудись їду, і, як правило, сам. Після повернення до Києва люблю збиратися тісним колом рідних і близьких.

– І як ви почуваєтеся на цьому відрізку часу?

– Сповнений нових ідей, сил та енергії їх утілювати. Я, як і раніше, рідко озираюся назад, будую великі плани на майбутнє, але намагаюся жити "тут і зараз". Напередодні дня народження концентрувався на тому, щоб зрозуміти, як хочу жити далі. І так визначив для себе три основні принципи, які активно намагаюся впроваджувати у своє повсякденне життя – жити усвідомлено, пам'ятати тільки добре, дотримуватися свого життєвого призначення.

Юрій Нікітін із дружиною, співачкою і телеведучою Ольгою Горбачовою. Фото: Yuriynikitin / Instagram

– А що у творчих планах?

– Ці принципи стосуються всього, і особливо творчості. А вона безпосередньо пов'язана з натхненням. Щоб просунутися в бізнесі, який ґрунтується на творчості, я постійно перебуваю в пошуку місць, занять, речей, що мене надихають. Коли я потрапляю в потік, тоді з бізнесом усе чудово.

– Ви завжди говорите про роботу, шоу-бізнес і практично ніколи – про особисте життя. У якому ви зараз статусі?

– Усе моє свідоме життя пов'язане з музикою. І кожен із членів сім'ї – частина моєї команди, моє джерело натхнення. Але якщо говорити про наш "гурток за інтересами" офіційною мовою, то з минулого літа я знову одружений. І вдруге на тій самій жінці, Ользі Горбачовій, матері моїх чудових дітей – Поліни і Серафими. Виховуючи дітей, ми й далі займаємося розвитком професійної кар'єри Олі. І саме цього року досягли істотного прориву – випустили альбом "Самый лучший день", запустили проект для розвитку "7 життів жінки" та всеукраїнський фестиваль жіночої сили "Сонце".

– Яка, на вашу думку, сьогодні ситуація в українському шоу-бізнесі? Він уже вийшов із кризи?

– Тільки виходить, але це лише частина історії. Головне, що змінюється його бізнес-модель. Якщо раніше основну ставку робили на приватні заходи, то зараз усе концентрується навколо відкритих касових концертів як на розвинених музичних ринках. Люди з радістю відвідують концерти, але платять лише за тих, кого реально люблять. У більшої частини населення все ще обмежені бюджети на розваги, і тому глядачі дуже вибагливі. Сьогодні, щоб бути затребуваним, недостатньо бути відомим, потрібно ставати популярним.

– І що, по-вашому, означає популярність?

– Це значить, коли тебе люблять. Відомий артист – той, чиє ім'я і творчість я знаю, але навряд чи придбаю квиток на концерт. Популярний – коли я з трепетом чекаю кожної зустрічі або спілкування з ним. Популярність – це чесність, відкритість до своєї аудиторії. У тому, що музиканти можуть безпосередньо спілкуватися зі своїм глядачем, є величезний плюс. Якщо ти особливий, унікальний, ти обов'язково знайдеш свою аудиторію, і якщо вибудуєш роботу з нею правильно, вона буде вірною тобі багато років.

Нікітін та "НеАнгели". Фото: Юра Никитин / Facebook

– Молодим у таких умовах починати набагато складніше...

– І набагато простіше одночасно. По-перше, ринок став набагато вільнішим. 90% російських артистів не гастролюють в Україні. По-друге, раніше було засилля "штучних" продюсерських проектів, які тепер перестали запускати. По-третє, для тих, хто співає українською мовою, через уведення квот з'явилося значно більше шансів потрапити в широкий ефір. Хоча, з іншого боку, сильно зросла конкуренція серед вітчизняних виконавців. Усі почали виробляти дуже високоякісний музичний продукт, зокрема й українською мовою.

– Отже, квоти – гарний інструмент для українського шоу-бізнесу?

– Я завжди виступав проти примусових заходів. Але якщо правила гри ухвалили на законодавчому рівні, припиняю дискутувати щодо цього і намагаюся максимально ефективно адаптуватися до них.

– Як оцінюєте молодих музикантів, які з'являються?

– Мені подобається все, що відбувається в Україні, як у творчому, так і в комерційному сенсі. І я абсолютно згоден із думкою директора радіо "Хіт ФМ" Віталія Дроздова, що український музичний ринок сьогодні – номер один у Східній Європі.

Нікітін: Артисти такі самі громадяни, як і всі інші, і мають підкорятися загальним законам. А уряд має ці закони визначати й ухвалювати – це його функція. Фото: З архіву Юрія Нікітіна

– Для крутого контенту потрібна крута аудиторія...

– І в нас вона є. Україна переживає час ніш – нішевої моди, нішевої музики. Люди стали іншими. Вони, як ніколи раніше, намагаються відрізнятися одне від одного, бути вибірковішими й оригінальнішими в тому, що вони споживають. І це не виняток, а тенденція. Українські нішеві артисти вимагають серйозного визнання серед широкої аудиторії: Джамала, Дорн, ONUKA, KAZKA... Їхню музику люблять і платять за неї.

– А кажуть, у людей немає грошей.

– У загальній масі, напевно. Але з іншого боку, я бачу, що ресторанів відкривається все більше, й у вечірній час не так просто знайти вільний столик. А концерти українських артистів збирають усе більше глядачів. Або гроші в активної частини населення все таки є. Або людям просто необхідна емоційна розрядка для того, щоб рухатися вперед. Але й те, й інше сприяє ще більшому зростанню музичного ринку.

– І зростання відбувається, навіть попри війну?

– В Америці розквіт Голлівуду стався якраз під час Великої депресії. Позитивна творчість дає додатковий сенс боротися й виживати в найскладніші часи. Музика здатна піднімати моральний дух і є сильним об'єднавчим чинником нації.

– Як ви ставитеся до заборон для російських артистів на в'їзд в Україну і, наприклад, до заборони серіалу "Свати"?

– Я не аналізував конкретно цього випадку. Але бачу, що існує багато думок. Це справді дуже складна тема. Те, що відбувається між Україною і Росією, – жахливо. Однак це реальність, у якій ми всі зараз перебуваємо. Кожен свій вибір робить сам: що знімати, де грати, із ким взаємодіяти. Спочатку я пильно стежив за всім, що відбувається в політиці, але згодом дійшов висновку, що можна продовжувати нормально жити і розвиватися, фокусуючись лише на собі, на своєму оточенні, своїй справі, продовжуючи робити її добре.

– У суспільстві ще не закінчилися дискусії: чи мають українські артисти гастролювати в Росії, якщо ми в умовах війни, чи артист мусить залишатися над конфліктом? А як ви думаєте?

– Думаю, творчість має залишатися над усім. Але багато чого залежить від позиції кожного конкретного артиста – це по-перше. А по-друге, проблема не була б такою гострою, якби її вирішували передусім на законодавчому рівні. Як питання з Кримом. Ухвалили закон, який забороняє вести бізнес із кримськими компаніями, і всім усе стало зрозуміло. Артисти в цьому випадку – не виняток: виступив у Криму – порушив закон, відповідай.

Чим робота музиканта відрізняється від роботи офіціанта, журналіста або водія, якщо дивитися на неї під цим кутом? Нічим. Артисти такі самі громадяни, як і всі інші, і мають підкорятися загальним законам. А уряд має ці закони визначати й ухвалювати – це його функція.

Нікітін і учасники "95 кварталу" Євген Кошовий і Володимир Зеленський. Фото: Олександр Лазаренко / Gordonua.com

Що ж стосується гастролей українських артистів у Росії, позиції уряду точно не визначено, тому кожен трактує по-своєму, а в підсумку виходить плутанина. Ще є факти, коли в Росії виступає багато наших артистів, але тільки деяких із них бойкотують.

– Ви хочете сказати, що існують якісь домовленості щодо бойкотів, і ті, хто бойкотує, беруть участь у таких домовленостях?

– Думаю, так. А як це ще можна пояснити? Деякі українські топ-артисти беруть участь у головних церемоніях, здобувають нагороди, проводять широкомасштабні рекламні кампанії та тури Росією – і ні слова в українській пресі. Тиша. Іншим варто раз десь з'явитися, викласти фото у своїх соцмережах – і почалося.

– У музичному середовищі це обговорюють?

– Найімовірніше, лише констатують факти. Багато різних думок щодо цього. Є дуже несподівані, із серії: "Та зрозуміло ж, кому найвигідніше "збити" цього артиста". Далі йде конкретне ім'я...

– Чому відразу починають мову про інтриги? Артист – публічна особа, яка представляє країну. Концерти – це вже питання не культури чи творчості, а антиукраїнської пропаганди в Росії...

– Ось тому я кажу, що непроста тема. Занадто багато різночитань. Чи не простіше вирішити питання на законодавчому рівні? Тоді в усіх буде один спільний вектор.

– Пам'ятаєте скандал із "Раша гудбай"? Виходить, Андрій Данилко мимоволі передбачив майбутнє?

– Правда? Ніколи не думав про це. Для початку важливо розуміти, що Verka Serduchka ніколи не співала фрази "Раша гудбай". Це була спланована кампанія проти найпопулярнішого артиста на території всього пострадянського простору Данилка та його персонажа.

– І кому ж він перешкоджав?

– Усе почалося з російського "Первого канала". Саме там ще до оголошення результатів голосування "Євробачення" почалася вся ця словесна маячня. І одна з причин, яка на поверхні, – Verka Serduchka обійшла російську групу "Серебро" – особистий проект глави "Первого канала" Костянтина Ернста і російського музичного продюсера Максима Фадєєва.

Нікітін: Андрій Данилко – дивовижна людина. Таких я не зустрічав більше у своєму житті: надійний друг, котрий із тобою і в горі, і в радості, суперпрониклива і мудра людина з великим добрим серцем. Фото: Олександр Лазаренко / Gordonua.com

А невидима причина – та, про яку я говорив вище. Як мені здається, в історії поп-музики СНД було всього кілька випадків, коли любов до артиста починала проростати із сердець публіки і в підсумку він досягав популярності. Коли все суспільство було залучене до його творчості, коли всі слухали тільки його. Коли його присутність на ринку не була нав'язана мас-медіа. Люди просто хотіли його всім серцем. Серед таких артистів Володимир Висоцький, група "Ласковый май", Verka Serduchka. Відкрито всі обожнювали Данилка, але насправді тодішня музична еліта Росії не могла пережити його неконтрольованого рівня популярності.

– Любили-любили, а потім раптом вирішили потопити через пісенний конкурс?

– Не зовсім так. Історія з "Євробаченням" – це другий і найсерйозніший випадок. А перший був на рік раніше, коли ми проводили перші великі гастролі Verka Serduchka в Москві. Ми давно хотіли виступити в Кремлівському палаці – найпрестижнішому на той момент концертному майданчику Росії – і от цей день настав. Нам дали дозвіл, ми вийшли в рекламу і продали вже більше ніж половину залу, як раптом зателефонували з Кремля і сказали, що без пояснення причин нам відмовлено. Це сталося за три тижні до дня шоу.

Ми перевісили рекламу і перенесли концерт на ці самі дати в Палац спорту "Лужники"... І продали два повні зали – понад 20 тисяч квитків! Російські зірки так здивувалися, що не могли пропустити цієї знакової події. Без запрошення з нашого боку концерт відвідали Алла Пугачова, Філіп Кіркоров, Максим Галкін, Крістіна Орбакайте і багато інших. Просто щоб побачити цей феномен.

У принципі, про те, як гастролювала Verka Serduchka, ходили легенди. У межах лише одного туру ми працювали по 30 концертів у Німеччині, давали по 15 шоу в Ізраїлі, по вісім шоу поспіль на одному майданчику у Нью-Йорку! І так у всьому світі.

Андрій Данилко і виконавиця головної ролі у фільмі "Шпигунка" Мелісса Мак-Карті. Фото: Mamamusic / Facebook

– Якщо не помиляюся, ви працюєте з Данилком разом із 1997 року. Що ви можете сказати про нього як про людину і професіонала?

– Андрій – дивовижна людина. Таких я не зустрічав більше у своєму житті: надійний друг, котрий із тобою і в горі, і в радості, суперпрониклива і мудра людина з великим добрим серцем. Глобальна особистість і великий артист. Я багато разів переконувався в цьому, але остаточно – під час участі у зйомках голлівудського блокбастера Spy ("Шпигунка"), коли вся знімальна група, зокрема режисер Пол Фейг і актори Джуд Лоу, Джейсон Стетхем і Меліса Мак-Карті, була зачарована Verka Serduchka, і ні для кого не мало значення, що вона не розмовляє англійською мовою.

– Як ви потрапили на зйомки цього фільму?

– В офіс Mamamusic зателефонував голлівудський кінопродюсер фільму Джон Келлі і запросив нас від імені режисера Пола Фейга знятися в головній світовій комедії року з трихвилинним камео (епізодична роль для відомої і легко пізнаваної людини – режисера, артиста, політика. – "ГОРДОН"). За словами Фейга, його так вразив виступ на "Євробаченні 2007", що він давно виношував ідею участі Verka Serduchka у своєму фільмі.

Виявилося, що сам Фейг і члени його сім'ї просто божеволіють від Сердючки. Вони переглянули всі відео за її участю і знали практично всі головні пісні напам'ять. І наші розмови з ними були про те, що ми й самі до кінця не усвідомлюємо генія і рівня Данилка, чия Verka Serduchka ще до участі у фільмі Spy – світова суперзірка.

– На розвинених музичних ринках є таке поняття, як чарти. Це впливовий інструмент оцінювання музикантів. Чому в Україні такого немає?

– В Україні теж є чарти, премії, гала-шоу. Але принцип того, як вони влаштовані, інший. На Заході головні чарти ґрунтуються на рейтингах продажів і формуються на основі відкритої інформації. Там усе прозоро. Вітчизняні хіт-паради мають суб'єктивніший характер. У цьому основна відмінність. І якщо в західних чартах артист у топі, це означає, що він відповідно заробляє. У нас же рейтинги не завжди прив'язані до реальних грошей, імовірніше, до смаків окремих представників музичної індустрії.

– Тобто ви радите артистам-початківцям не звертати уваги на позиції в рейтингах?

– Звертати. Але враховувати, що все відносно і залежить від конкретного артиста, його продукту й аудиторії. Якщо ваш глядач із категорії "40+", ви, звісно ж, будете програвати онлайн-позиції музичним проектам, орієнтованим на молодого глядача.

Нікітін: Винник діє інтуїтивно, але концентрує весь свій продукт навколо потреб глядача. І це історія про популярність. Фото: Alex Sakhnenko, Олег Винник / Facebook

У кожного свій шлях. Головний гастролер в Україні сьогодні – Олег Винник, але його чартова історія й онлайн-позиції далекі від ідеалу. І мені здається, тільки зараз, через багато років, індустрія стала ставитися до цього артиста відповідно і він почав з'являтися в рейтингах на високих позиціях. Плюс його аудиторія не дуже активна онлайн, тому він будує стосунки з нею, використовуючи інші канали комунікації. Ті, які є важливими конкретно для глядача.

– Виходить, визначити лідера в українській музиці не так легко. Як же зрозуміти, хто дійсно найкращий?

– "Накращий" – звучить не зовсім об'єктивно. "Накращий для конкретної цільової аудиторії" – точніше визначення. Головний показник тут – продаж квитків на відкриті концерти артиста по всій Україні. Територіальна історія особливо важлива. Багато відомих артистів, наприклад, мають успіх винятково в російськомовних регіонах України або тільки у великих містах та Києві. Але Київ – це не вся Україна. Усі інші показники плюс-мінус відносні.

Часто рівень популярності артиста в нашій країні визначають виходячи з того, наскільки він затребуваний у Росії, забуваючи, що сьогодні це два абсолютно різні ринки. Укладачі хіт-парадів дивляться на кількість переглядів або підписників у соціальних мережах артиста загалом. А якщо копнути глибше, то зрозуміло, що основна частина цих людей – жителі Росії. Артист популярніший там, аніж в Україні.

– Повернімося до Олега Винника. Чи розумієте ви секрет його популярності?

– Тоді як усі намагаються робити "модну музику", він робить те, що відчуває. І те, чого, на його думку, хоче його цільова аудиторія. Я придумав цьому своє визначення – "знати кожного фана в обличчя", розуміти його, знати про його бажання і його біль. Найімовірніше, Винник діє інтуїтивно, але концентрує весь продукт навколо потреб свого глядача. І це історія про популярність.

А якщо говорити про гроші, наведу маленький приклад. Останнім часом я цікавлюся, як улаштований музичний ринок Німеччини. Сьогодні – це ринок номер один у Європі, і звісно, у нашому уявленні Німеччина – це модна музика, сучасні технології, багато грошей. Так от, насправді 80% ринку музики і грошей у музичному бізнесі припадає на "дойче шлягер" (німецький шлягер)! Це щось на зразок нашої естради 1990-х: мелодія, що запам'ятовується, простий текст, танцювальний ритм, завжди позитивний контекст і обов'язково німецька мова. 80% ринку, тому що Німеччина – це та країна, де маленькі міста та сільська місцевість домінують, у них живе переважна частина населення.

Нікітін: Вакарчук не припустився жодної стратегічної помилки. Коли було потрібно, він ішов, коли потрібно, знову з'являвся, але вже в новому амплуа. Фото: Svyatoslav Vakarchuk / Twitter

А де живе переважна частина населення України? Великі міста – це тільки 20–30% усіх жителів. Розумієте, що я хочу цим сказати? Іншим 70% теж потрібні свої кумири. І популярність Олега Винника зароджувалася, упевнений, серед них. А вся інша наша музична поп-культура розрахована переважно на жителів великих регіональних центрів.

– Хочу ще запитати вас про Святослава Вакарчука. З одного боку, це успішний музикант, з іншого – людина, яка цікавиться політикою. Як ви вважаєте, політика заважає його творчості?

– Його особистісному і професійному зростанню, думаю, тільки допомагає. Як музикант він досяг в Україні максимуму. І щоб продовжувати рух уперед, йому потрібно розвиватися або на інших територіях, або в нових напрямах. Тож його занурення в політику мені зрозуміле. А якщо врахувати той факт, що Вакарчук – майстерний маркетолог, він може досягти багато чого. Він точно розуміє, коли, де і з яким продуктом слід вийти, щоб домогтися потрібного результату.

Я спостерігаю за розвитком його кар'єри від того самого моменту, як у 1998 році наша компанія Nova Records випустила перший альбом гурту "Океан Ельзи". І відтоді Вакарчук, наскільки я пам'ятаю, не припустився жодної стратегічної помилки. Коли було потрібно, він ішов, коли потрібно, знову з'являвся, але вже в новому амплуа.

– Цікаво, наскільки наші артисти затребувані на Заході?

– Їхня робота обмежена тільки діаспорними ринками. Сьогодні немає жодної української поп-зірки, яка працювала б широко на корінних жителів розвинених країн. Існують або фестивальні історії, або етнічна тема, у крайньому разі – нішеві прояви. Якщо ж говорити про глобальний світовий потенціал, його, на мою думку, має поки що тільки одна вітчизняна суперзірка – Verka Serduchka. І це стало абсолютно очевидним після нашої участі в голлівудському блокбастері Spy.

– Якими ідеями керуєтеся зараз?

– Я успішний, тому що працюю давно. Професійно займатися музикою почав понад 30 років тому, а виступаю як продюсер і музичний менеджер понад 25 років. Протягом цього часу я набув досвіду і розвинув інтуїцію. Якщо про ідеї, то в мене їх, як завжди, багато. Але лише кілька надихає мене більше, ніж інші сьогодні: потужний запуск проекту Verka Serduchka на Заході, співпраця з новими молодими артистами, такими як KAZKA і Mountain Breeze, нові формати для вже відомих імен – Слави Камінської та Ольги Горбачової. Плюс робота над освітнім проектом "NIMBS – Школа музичного бізнесу".

Нікітін, виконавець і педагог Михайло Поплавський та учні школи NIMBS. Фото: Yuriynikitin / Instagram

Запуск школи – головне, що зі мною трапилося минулого року з погляду мого професійного зростання. Працюючи над матеріалами, я розставляю "по поличках", структурую все, що накопичилося протяом 30 років у моїй голові. Тому що знати самому і навчити цього когось іншого – дві абсолютно різні історії.

– Чому раптом ви вирішили зайнятися музичною освітою?

– По-перше, я вважаю передавання знань новому поколінню музикантів дуже навіть гарною справою. По-друге, дію, зокрема, із корисливих мотивів. Будь-яка людина, яка приходить до нас у компанію, вимагає адаптації і глибших знань про те, як улаштовано ринок і правила роботи на ньому. І я змушений приділяти кожному окремо багато особистого часу. А тепер я роблю те саме, тільки в більш структурованій формі і для більшої кількості людей.

До того ж музичний бізнес зазнає браку професіоналів. Де їх брати в такій кількості, якщо ринок стрімко розвивається? Шлях один – знаходити і виховувати. І NIMBS – те місце, куди всі зацікавлені приходять самі з метою навчитися і працювати в цій сфері.

І головне питання – зірки. Талантів в Україні багато, суперзірок – мало. Суперзірка, як і гарний музичний менеджер, це роки навчання та роботи. Зірками не народжуються, а стають. І в цьому контексті NIMBS – школа для тих, хто хоче досягти успіху, точка входу в музичний бізнес! Я з радістю ділюся інформацією. У відкритті нових талантів, допомозі в їхній реалізації я бачу частину моєї місії, мого життєвого призначення. Через популярність артистів і їхній уплив на людей я передаю у світ і свої ідеї.