+15 Київ
Про стратегію росіян на бахмутському напрямку
Найбільшу напругу на фронті наразі фіксують у районі Бахмута. Стає більш-менш зрозумілим, чому противник прагне захопити саме Бахмут і просунутися вглиб нашої території. Противник і далі виконує завдання, поставлене ще у квітні, – закінчити окупацію усієї Донецької області. Друга мета – кидаючи у бій свої підрозділи, слабо навчені і слабо підготовлені, у такій великій кількості, противник змушує нас зосереджувати на цьому самому напрямку чималі сили, досить серйозні ресурси українських сил оборони. Ресурси – поняття обмежене й кінцеве. Отже, тиснучи на українські сили оборони на цьому напрямку, противник змушує нас витрачати сили, не створюючи ударних угруповань на інших потрібних напрямках.
Є така тенденція, що ворог намагається збалансувати тиском на бахмутському напрямку наші зусилля щодо просування у Луганській та Запорізькій областях. Така собі гра.
Для чого? Усім зрозуміло, що противник не може фізично здійснити серйозні контрнаступальні дії. Тому в такий кривавий спосіб, із витрачанням такої кількості живої сили й інших ресурсів, противник намагається виграти час для того, щоб створити досить міцну оборону на луганському та запорізькому напрямках, змусити наші війська відмовитися від ідей та планів будь-яких наступальних операцій у бік Мелітополя і виходу до Азовського моря, зосередити свої сили і десь до весни завдати контрудару й узяти реванш у низці тих поразок, які вони мали кілька останніх місяців.
Про знищення літаків на російських аеродромах
Навіть два літаки, виведені з ладу на досить великий час, не дають змоги противнику завдавати настільки серйозних ударів, як вони завдавали перед цим. Відбувається розмивання можливостей противника. Воно відбувається дуже повільно, але такими є реалії війни.
Противник був змушений реагувати на удари, розосередити та перекинути літаки вглиб території РФ. Це нам грає на руку. Навіть якщо ми уважно спостерігатимемо за польотами, то підйом літаків і пуски з більшої відстані дають нам змогу одержати більше часу на реагування – визначити цілі, по яких завдаватимуть удару, і спрямувати туди більшу кількість систем протиповітряної оборони. У такий спосіб ми опосередковано зменшуємо можливість завдання масованого удару по нашій території.
Про доцільність завдавання ударів по військових об'єктах у Росії
Ми маємо колосальний список цілей, які необхідно вразити у тактичній глибині бойових порядків противника. Але це буде призводити до непотрібних жертв. І, знаєте, нехай це має на сьогодні трохи дивний вигляд, але кожен день цієї війни – це погіршення ситуації росіян і незліченні страждання для них у майбутньому. Перемоги їм не побачити. Ми маємо моральне право говорити про нашу перемогу, ми готові до наших жертв. Їхні жертви абсолютно безглузді. І для мінімізації таких жертв, безумовно, необхідно завдавати ударів на велику глибину для того, щоб запобігати можливості переміщення додаткових людських контингентів, бойової техніки в зону ведення війни. Тобто удар по якомусь навчальному центру в глибині території противника матиме ще дуже сильний деморалізаційний ефект, об'єктивно знижуватиме боєздатність їхніх підрозділів.
Удар по серйозних стратегічних військових об'єктах у глибині території, удари по важливих центрах комунікації, ухвалення рішень також знижуватимуть ефективність бойового застосування військ РФ, рятуючи життя цих, вибачте, недоумків, які ніяк не можуть зрозуміти, що їхній головний ворог не перебуває в Україні. Їхній головний ворог – у Кремлі. Для всього цивілізованого світу, я розумію, що це має цинічний вигляд, але благом є удари на всю глибину території противника, щоб урятувати їх самих від них самих.
Про атаки росіян по українській енергосистемі
Росіяни поводяться, як слон у посудній лавці, руйнуючи все довкола себе, використовуючи все, що можна, для завдання ударів. У їхньому розумінні мета виправдовує засоби. Я б у жодному разі не розхолоджувався. Із тих ракет, які долетіли [під час попередніх атак], деякі влучити у ціль, і тут можна говорити про кумулятивний ефект. Ми не завжди встигаємо відновити пошкодження, яких було завдано попереднім ударом. Ми дістаємо щоразу нові пошкодження, що створює навантаження на нашу енергосистему, наші логістичні ланцюжки й ускладнює наше життя.
Про співпрацю Ірану та РФ
Для нас цікавою і показовою буде співпраця Ірану та РФ у питанні придушення внутрішніх протестів у самому Ірані. Він уже попросив про практичну допомогу в Росії. Отже, фізичне існування режиму аятол буде продовжено, вони будуть пов'язані кров'ю і будуть просто зобов'язані співпрацювати з РФ. Ця співпраця вигідна РФ, яка отримує необхідне озброєння, якого у неї немає. А Іран одержує джерело додаткових валютних надходжень – Росія розплачується з Іраном твердою валютою, харчовими продуктами й іншими благами цивілізації, до яких Іран має дуже обмежений доступ.
Дослідження демонструють, що дрони Shahed – досить примітивні пристрої, які можна зібрати на тих потужностях, які в Росії є. Питання забезпечення балістичними ракетами – складніше технологічно, потребує детальної підготовки. Тож співпрацю РФ та Ірану здійснюватимуть, наскільки широкою і всеосяжною, наскільки небезпечною для нас вона буде, час покаже.
Про ядерний шантаж Росії
Є вже опубліковані матеріали американського Інституту дослідження війни щодо того, як росіяни збиралися використовувати інфраструктуру атомних електростанцій у своїх загарбницьких цілях. Вони із самого початку, з огляду на абсолютно терористичне мислення, розглядали розміщення своїх підрозділів, бойової техніки, створення складів боєприпасів на території атомних об'єктів як двофакторний спосіб дій.
А саме: вони розуміли, що ніколи ніхто не завдаватиме удару по цьому об'єкту, щоб уникнути можливого негативного фіналу. А друге, як бачимо зараз, – вони використовують це як елемент ядерного шантажу. Будь-яку атомну станцію створювали як об'єкт із багаторівневим ступенем захисту, підірвати чи вчинити якийсь акт на такій станції буде складно.
Чому росіяни так вчиняють? Це елемент, який демонструє їхню слабкість, нездатність досягти воєнної переваги на полі бою. Розуміючи, що системи залпового вогню на території АЕС не будуть зазнавати удару… Це типовий елемент терористичних дій, коли росіяни, прикриваючись об'єктом, який не можуть знищити цивілізовані сили, українські сили оборони, завдають варварських ударів по інфраструктурі, по цивільних об'єктах на іншому боці Дніпра. Це очевидний елемент терору.
Так російські окупанти діяли б у будь-якому іншому місці на схожому об'єкті. Я не здивуюся, якщо завтра на білоруській атомній станції з'являться підрозділи російських окупаційних військ. Тоді погроза шантажем поширюватиметься і на країни Балтії. Це елементарний шантаж. Розуміючи, із ким ми маємо справу, відкинути ймовірність, що противник не накоїть чогось божевільного на території ядерного об'єкта, не можна. Ця ймовірність становить 1,5–2%, не більше.
