Політтехнолог Разумков: Щоразу, виходячи з виборчої кампанії, кажу: "Гірше не може бути". Але, виявляється, падати є куди G

Політтехнолог, директор Української політконсалтингової групи Дмитро Разумков у цій виборчій кампанії бере участь як експерт із загальнополітичних питань штабу кандидата у президенти Володимира Зеленського. В інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН" він розповів, що в Зе-команді спокійно сприймають дані рейтингів і готуються до "виснажливої та брудної" кампанії, оскільки політики готові йти на підкуп, фальсифікації, використовувати чорні технології заради перемоги. А влада, як і раніше, користується адміністративним ресурсом. Водночас виборці вже навчилися протистояти низці маніпуляцій, проте все ще голосують серцем і не вникають у суть передвиборчих програм кандидатів. 

Адміністративний ресурс ще працює, хоч як прикро це говорити. Однак він добрий, коли є сильна вертикаль влади

– Як гадаєте, майбутні президентські вибори можуть зумовити кардинальні зміни у нашій країні?

– Якби ви запитали про це минулої весни, я б відповів – ні. Сьогодні я впевнений: можуть, тому що у Володимира Зеленського є шанс виграти вибори. А якщо й далі так будуть "старатися" наші опоненти, то ще й у першому турі.

– Тобто ви вважаєте, що з усіх претендентів на пост президента тільки Зеленський здатний змінити систему?

– Він єдиний позасистемний кандидат і людина, яка має підтримку більше ніж чверті виборців України. Він – вирок чинній системі. Це стосується як влади, так і опозиції. Якщо ми подивимося на рейтинг представника влади, який іде на вибори, і представника так званої опозиції, їхні позиції фактично зрівнялися. З огляду на реакцію виборця і протидію наших опонентів, ми розуміємо, що Зеленський – єдиний реальний кандидат, який має і може змінити політичну систему у країні.

– Чим, по-вашому, нинішня президентська кампанія відрізняється від попередніх?

– Вона дуже брудна. Щоразу, виходячи з виборчої кампанії, починаючи із 2006 року, ти кажеш: "Гірше не може бути". Але настає нова кампанія, і виявляється, падати є куди. Політичні технології стають усе гіршими. Ось і зараз з'явилися свідчення підготовки масштабного підкупу виборців.

– А чого ще, окрім підкупу, очікувати?

– Адміністративний ресурс, брудні технології (разом із чорним піаром), спроби розколоти суспільство на сегменти електоральної підтримки щодо тих чи інших питань – мова, релігія, територіальне розташування, національна ідентичність тощо. На жаль, ці технології використовують. Дуже хочеться вірити, що востаннє.

Найважливіше в таких умовах – створити систему захисту результату, тому що з року в рік на виборчих дільницях і в окружних комісіях відбуваються фальсифікації. Це перекладання бюлетенів, їх псування, вкидання й багато іншого. Щоб цього не сталося знову, потрібно створити структуру, яка захищала б чистоту виборів, справжнє бажання виборця проголосувати за того чи іншого політика. Забезпечити такий захист можуть спостерігачі, члени комісій, а також представники ЗМІ та громадських організацій, тільки справжніх. "Липових" журналістів та активістів використовують як брудні технології.

Разумков: Громадяни все ще голосують серцем. Будемо сподіватися, що виборець навчиться думати. Фото: Дмитрий Разумков / Facebook

– Які інструменти впливу на людей сьогодні найефективніші, по-вашому?

– Знаєте, як рахують ефективність? Беруть бюджет і ділять на кількість здобутих голосів. Що менше витрачено грошей, то ефективнішою вважають виборчу кампанію.

Якщо говорити про популярні виборчі інструменти, то, як і раніше, одним із важливих залишається телебачення. Воно добре підходить для донесення інформації. Бордові кампанії теж необхідні, але радше як фонова підтримка. Продуктивно працює все, що пов'язане з інтернетом. Гірше діють газети порівняно з тим, що було раніше. Розпалювати піч ними можна, а доносити агітацію – вже ні. Сьогодні газети – це радше спосіб налагодити з людиною контакт і дістати від неї інформацію.

Досить ефективною є робота проектів ВДД – від дверей до дверей. У райони прибувають "бронепоїзди", або, як їх ще називають, МАГи (мобільні агітаційні групи). Агітатори їздять в автобусах, роздають друковану продукцію – буклети, газети, спілкуються з потенційними виборцями. Їхнє завдання – зачепити конкретну людину, зрозуміти, прибічник вона чи ні, чи варто з нею спілкуватися, чи дасть свої контакти тощо.

Останні події, коли масово збирали громадян на підтримку тих чи інших ініціатив влади, підтверджують, що адміністративний ресурс ще працює, хоч як прикро це говорити. Однак він добрий, коли є сильна вертикаль влади. Щойно чиновники на місцях помітять, що колос глиняний і захитався, уся історія з адмінресурсом може посипатися.

– У нас же виборці не вперше йдуть на вибори, може, вони вже підготовленіші і свідоміші?

– Обговоримо це у квітні. Коли побачимо конкретний результат виборів, ми зможемо зрозуміти, наскільки і як саме змінилися люди.

Є тенденції, про які можна сказати вже зараз. Наприклад, ефективність підкупу, на щастя, спадає. Навіть якщо українці беруть гроші, вони голосують як хочуть. Це не може не тішити. Хоча краще б не брали взагалі. Адже політик, який прийшов до влади на хвилі підкупу, поверне собі все сповна, забираючи з податків, пенсій, соціального захисту, грошей на будівництво школи чи садочка, із нового робочого місця тощо. Він точно залишиться у плюсі, а від цих 300–1000 грн конкретній людині нічого реально не додасться.

Громадяни все ще голосують серцем. Будемо сподіватися, що виборець навчиться думати. Треба взяти програму кандидата, яку той просував, коли раніше йшов на вибори, і проаналізувати, які обіцянки він виконав, подумати, чи можна йому вірити? Відразу раджу запастися валідолом – серце може не витримати такого аналізу. Коефіцієнт корисної дії дуже невеликий. А якщо ви порівняєте програми одного кандидата різних періодів, виявиться, що часто з попередньої нічого з обіцяного не виконано, у нову нічого не перейшло. І не тому, що в політика світогляд змінився. Просто те, що обіцяли раніше, сьогодні вже погано продається виборцю.

Нас атакували 15 днів. Дякую, Петре Олексійовичу! Ми одержали плюс 30% до грудневого результату

– Яке враження на вас справляють лідери президентських перегонів та їхні програми?

– Я – не типовий виборець. Пам'ятаю, що обіцяли раніше, що виконали і навіть гірше – чого не виконали.

Петро Порошенко використовує гарні красиві слова – армія, мова, віра. Але хотілося б – економіка, розвиток, щастя. Краще, щоб про армію говорили як про хлопців, які повернулися в розташування своїх частин, які мирно служать, не думають, що вдягти і як прогодувати сім'ю, мають великий соціальний пакет і загалом добре забезпечені. Хай пробачать мені віряни: держава зробила свою справу, ми здобули помісну церкву – все. Тепер треба забезпечити правопорядок, щоб не було маніпуляцій, рейдерства і ще чогось, – тут мають чітко відпрацювати правоохоронці. Намагатися на цьому заробити політичні бали неправильно.

Якщо говоримо про мову. Українська – єдина державна, інших варіантів бути не може. Питання з російською та іншими мовами – не головне для суспільства. Згадаймо програму Порошенка 2014 року, де особливо наголошували на правах російської мови. Я не зрозумів, що сталося за ці п'ять років? Навіщо ми даємо противнику інформаційну зброю проти нас? Від цього виграє тільки Росія у своїй гібридній війні.

Команда Юлії Тимошенко дійсно пропрацювала багато матеріалів, із якимись заявами варто погодитися (наприклад, питання щодо референдуму). Є речі, із якими я не до кінця згоден: обговорення Конституції на референдумі, перехід до парламентської республіки, вибори в парламент за два тури. І я не вірю у швидкість реалізації змін, які задекларовано в її програмі. Вони мають статися між весною та осінню 2019 року. За чинною Конституцією це неможливо.

Програма Володимира Зеленського – одна з небагатьох, яку зокрема писали громадяни України, озвучуючи свої пропозиції, своє бачення розвитку держави. Багато критики щодо цього, але, великою мірою, усе правильно. Це не особиста програма Зеленського, а програма країни. Головні аспекти в ній – народовладдя та зняття недоторканності.

У нас забувають, що за Конституцією України єдиний носій влади – народ. Щоб його чули, потрібно вводити інструменти прямої демократії, наприклад, референдум. Коли кажуть, що референдуми небезпечні, і наводять як приклад Крим, маніпулюють. На півострові відбулися процеси, названі референдумом, але вони не були такими за суттю. Нагадаю, Україна стала незалежною завдяки референдуму у грудні 1991 року. Якби тоді не було такої процедури, можливо, ми жили б у якійсь іншій країні. Чути людей потрібно, але варто встановити чіткі межі, які питання можна виносити на референдум, а які – ні. Ось тема для обговорення. Що ж стосується недоторканності, важливо скасувати її як для депутатів, так для президента і суддів, а також ухвалити закон про імпічмент. Це зрівняє всі вертикалі влади і громадян країни у правах.

Разумков: Мені самому цікаво, чим усе закінчиться. Навіть негатив, який прилітає, не чіпляє Зеленського. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Юрій Бойко працює на електорат колишньої Партії регіонів, який сьогодні розмитий і поділений між багатьма учасниками перегонів. Програму орієнтовано на жителів сходу України, вона має мало шансів на реалізацію. Він пропонує налагодити відносини із країнами-сусідами, зокрема з Росією. Бойко не враховує, що питання – у кремлівській верхівці, яка не готова налагоджувати відносини із сусідами, а лише диктує свої умови. Навіть більше, у сьогоднішніх реаліях такий контакт абсолютно неприпустимий для держави Україна – це загрожує нашому суверенітету. Якщо говорити про вибір керівників регіонів, незрозуміло, про що йдеться. Вибори голів ОДА? Теоретично, так. Наскільки це реалістично і яких регіонів стосується – питання.

Зазначу, що для Порошенка Бойко дуже зручний опонент. У концепцію Адміністрації Президента, що є Порошенко, а решта – рука Кремля, Бойко вписується найкраще. Але він обмежений у можливості зростання. Не бачу передумов для його проходження у другий тур.

Багато гарних тез у програмі Анатолія Гриценка, але як це реалізувати, не зовсім зрозуміло. Наприклад, презентуючи свою програму, Гриценко заявив, що "піраміда корупції перетвориться на трапецію". Питання не у формі. Боротися з корупцією треба загалом. Це має стати одним з основних аспектів роботи глави держави. Якщо говорити про закон про імпічмент, незрозуміло, чому Гриценко не вносив його, коли був народним депутатом. Щодо безпеки хотілося б розуміти, що він зробив, будучи міністром, коли був наближеним до гаранта Конституції.

– А в чому секрет рейтингу Зеленського?

– Коли кажуть, що він кандидат "Проти всіх", – лукавлять. "Проти всіх" – максимум 10% голосів. І в опитуваннях залишається категорія, яка не йде на вибори, тому що не бачить свого кандидата.

Рейтинги, де Зеленський посідає перше місце (всі соціологічні служби показали такий результат), викликають діатез у його партнерів у політичних перегонах, але факт залишається фактом. До Зеленського перетікають люди від кожного конкурента потроху. Зараз ми будемо бачити закріплення цифр. У рейтингах основними є два показники – підтримка кандидата і віра в його перемогу. Сьогодні ми вже майже зрівнялися з опонентами за останнім показником, і за півтора місяця він зріс утричі.

Соціологи зазначають, що серед тих, хто підтримує Зеленського, багато молоді, яка нібито не піде голосувати. По-перше, вона вже готова йти на вибори. Порівняймо статистику за минулий рік: із 23% до 39% зросла частка молоді, готової йти голосувати. По-друге, ми бачимо (це засвідчує вся соціологія), що людей, які підтримують Зеленського, стає більше в різних вікових, соціальних групах і регіональних зокрема. Серед його прибічників – жителі великих міст і, що цікаво, сіл.

Це створює додаткові проблеми опонентам – вони не розуміють, як боротися із Зеленським. Вони ж звикли працювати "в мінус". Усі кампанії із 2004 року ми голосували не за когось, а проти когось. Не за Ющенка, а проти Януковича, не за Януковича, а проти Тимошенко. Єдиним винятком можна вважати ситуацію з виборами Порошенка. Але тоді голосували не так за нього, як проти війни (було використано правильний меседж. Ніхто не розумів, що таке "Жити по-новому", зате не так, як раніше. І що швидше виберемо Порошенка, то швидше завершиться війна, чого, на жаль, не сталося. Але це зовсім інша історія).