+13 Київ
Путін постане перед міжнародним трибуналом щодо воєнних злочинів – це безперечно. Але чи відпустять його росіяни без вироку в російському трибуналі?
– Андрію Андрійовичу, привіт.
– Добрий день, Олесю.
– Почнімо з путінської могилізації. Скажіть, будь ласка, як вона відбувається і які результати дістав Путін?
– Він цинічно і досить безглуздо похвалився про це у четвер на своїй пресконференції в Астані. У відповідь на запитання російського кореспондента: "Як же так, Володимире Володимировичу, нам розповідали, що наші "мобіки" по два місяці готуватимуться, злагоджуватимуться. А вони вже помирають, труни приходять, і полонені вже є". І він сказав: "А як [інакше]? Рахуйте самі: п'ять днів на підготовку в навчальному таборі, п'ять днів на злагодження в бойовій частині. 10 днів. А 10 днів минуло. Тож нічого дивного, що вони помирають". Так спокійно він розповідав. "Я вже скерував туди 16 тис.".
Те, що Путін постане перед міжнародним трибуналом щодо воєнних злочинів, – це безперечно. Але чи його відпустять росіяни без ухвалення йому вироку на російському трибуналі? Ми ж пам'ятаємо, що німецьких воєнних злочинців судили не лише міжнародні трибунали, а й німецькі. Ну і його зізнання: "Я скерував 16 тис. помирати за п'ять плюс п'ять днів підготовки", – це буде для росіян, думаю, одним із найстрашніших звинувачень.
– Українські гарячі лінії обриваються: мобілізовані чи ті, кого збираються мобілізувати, телефонують дізнатися, як здаватися в полон. І здаються. Уже перші інтерв'ю пішли з російськими полоненими із цієї хвилі мобілізованих. Розповідають те, про що ви говорите. Тобто буквально сьогодні він отримав повістку, а завтра його вже засунули у поїзд і відвезли. Без навчання. Тобто чисте м'ясо.
– Уже сотні цих історій у російських мережах. Це величезна соціальна проблема, яка закінчиться вибухом, звісно. Але, за офіційними оцінками, у Росії 25 млн військовозобов'язаних. Тобто 25 млн під загрозою мобілізації: це лотерея, коли кулька випаде на нього. І там немає охочих воювати. Ідеологічно підковані імперці на кшталт стрєлкових, моторол, які до вас приїжджали, уже давно у трунах, давно в українському чорноземі. Тобто ці 25 млн мають зараз ненавидіти Путіна і цей режим. Він зробив кілька самогубних кроків останнім часом. До речі, цікаво, що серія цих самогубних рішень була одразу ж після його повернення із Самарканда, із саміту ШОС. Для нього було шоком...
– Де його опустили просто.
– Ну, значною мірою, так. Він же їхав туди до союзників, даруйте. Ви пам'ятаєте улюблений мем російської пропаганди. Навіть після ганебного голосування на Генеральній Асамблеї ООН вони і далі його використовують. "Однаково за нас більшість людства". Ну, вони складали 1,5 млрд китайців, додавали до них 1,5 млрд індусів – і більшість. Але Сі Цзіньпін і Моді публічно, на очах усього світу, прочитали йому лекції, як студенту чи школяру-другорічнику. Він був очевидно шокований. Навіть дійшло до того, що, здавалося б, найвірніші лакеї на кшталт рахмонових, шарапових... У Киргизстані якісь шахраї дуже швидко змінюють одне одного.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
– Так, так.
– Я гадаю, що й ви не пам'ятаєте, хто там у них. Вони демонстративно запізнювалися на зустріч. Це була його фішка. Цей негідник змусив королеву Єлизавету, з якою нещодавно попрощалися, перед Букінгемським палацом хвилин 20 ходити, чекаючи на цього мерзотника. Ну, все йому повернулося. І це справило на нього враження шоку. І він, повернувшись 17 вересня, зробив кілька самогубних кроків. І, звичайно, з них найголовніший – це мобілізація. До того ж ми пам'ятаємо, що до від'їзду туди влада це категорично відкидала. Навіть більше, 13 вересня, здається, на відкритті осінньої сесії Думи Зюганов вивалився з ідеєю мобілізації. Ну так йому за пів години...
– Одразу рота закрили.
– Не просто закрили рота – витягли на "Первый канал" його прессекретаря, який збивався, перепрошував хвилин 10.
– "Не так зрозуміли".
– "Геннадія Андрійовича не так зрозуміли. Він мав на увазі, що військові заводи..."
– Мені розповідало кілька людей, що у Путіна відбувалася нарада з військовими за участю Патрушева і всіх інших, де він пропонував оголосити мобілізацію. Йому по пунктах розклали, чому це неможливо і чому призведе до згубних наслідків. Він тоді відмовився.
– Він одним розчерком пера створив соціальну базу із 25 млн революціонерів. Але закінчиться все, найімовірніше, раніше. Найбільша небезпека для Росії – це коли недобиті "мобіки", які дивом вижили, повернуться з програної війни, і ще, напевно, зі своїми автоматами. Буде те саме, як у 1917 році. Тоді цар послав 10 млн селянських "мобіків" із гвинтівками. І вони повернулися із цими гвинтівками у Петроград. І вони такого наробили, що ми 105 років із цим розбираємося. Уявляєте, що влаштують ці "мобіки", коли повернуться із програної війни? Він знищує власний режим. Він знищує Росію. Якщо потрібні якісь жахливі сцени, то я розповім вам. Облави на безпритульних. У Москві є кілька хостелів для безпритульних… Уже зачистили всіх бомжів. Із ними дуже просто працювати. Вони їх усіх відводять на збірний пункт, вручають їм повістку... Військові експерти кажуть, що ці люди не лише не посилять російську армію, а й зменшать її боєздатність. Якщо довозять цих людей абсолютно невмотивованих, розлючених тим, що з ними трапилося, і ними поповнюють поріділі наполовину підрозділи, які б'ються на Донбасі, – це лише додасть вибуховий матеріал. Ну, що про це говорити?
– Андрію Андрійовичу, все, що ви кажете, – це логічне в нормальному, здоровому світі. І те, що Москва на вухах, і те, що відловлюють навіть не бомжів, а пілота, який у літаку сидів.
– Ну так. Про ув'язнених ми вже не говоримо.
– Можемо поговорити про це. Але де ж протести? Як каже Путін і його команда, вже 200 тис. мобілізували… Але ми не бачимо, щоб вони розвертали свої гвинтівки й ішли на Кремль. Вони, як покірна тупа череда, ідуть помирати. Максимум, що вони роблять, – здаються. І правильно роблять, хоча б цілими залишаться. А решта... Я не бачу того, про що ви кажете. Виправте мене, якщо я помиляюся.
– Я говорю не про нинішній день – я говорю про "мобіків" недобитих, які звідти повернуться. Це соціальна бомба, яку він заклав. Це буде фінальна стадія громадянської війни у Росії. А зараз відбувається перша стадія – елітна. Ми бачимо, як вона розгортається. Польові командири – ці пригожини, Кадиров – вимагають розстріляти міністра оборони, керівника Генерального штабу, застрелитися пропонують Шойгу. І Путін усе це заохочує. Робить Кадирова за ці заклики генерал-полковником. Триває колосальна боротьба між двома елітними угрупованнями. А боротьба щодо чого? Є така думка на Заході, що є якась партія миру і партія війни. Немає там жодної партії миру і партії війни. Є дві партії однакових мерзотників, воєнних злочинців, які зараз борються в буквальному значенні.
Після взяття Херсона українською армією має бути призначено великого винуватця поразки. А варіантів лише два: або Путін, або генералітет
Вам надходить інформація, як дивізія Росгвардії входить до Москви або якісь дивізії оточують міністерство оборони. Воюють за те, кого назвати винним за поразку. Ви розумієте? Уся верхівка, починаючи з Путіна, зрозуміла, що війну програно. Вони не стали менше ненавидіти Україну. Вони, як і раніше, із задоволенням знищили б Україну, але зараз у них є набагато важливіша, ближча до серця проблема: як зберегти владу і власність у країні, яка зазнає поразки. Для цього потрібно назвати якогось одного великого винуватця. Та й списати на нього все. У таких фашистських системах це класична проблема. Ми її бачили й у гітлерівській армії, ми її бачили у перші роки невдач Радянського Союзу. Хто винен? Або фюрер, або генерали. Ця проблема має лише два рішення. І, зрозуміло, чому так наважилися ці кадирові, пригожини? І є ще одна група мерзотників: так звані воєнні кореспонденти. Згадайте всіх піддубних, стєшиних, коців... Дивовижна якась популяція. У них на обличчях написано: виродження, садизм, жорстокість. Звідки їх збирали? Так Путін їх нацькував на генералів. Отже, "винні генерали". Цей конфлікт розростається.
– Чи багато голів генералів полетять? І фізично зокрема.
– Ну, звісно, фізично. Буквально два дні тому вони почали огризатися. Вони пам'ятають, що Сталін зробив із командувачем Західного фронту Павловим 1941 року. Вони всіх розстріляли, та ще й після жахливих тортур у КДБ. Я не знаю, чи підуть вони добровільно… Учора вони мобілізували свої ресурси і вимагали порушити кримінальні справи проти цих "легендарних кореспондентів" і найгучніших активістів. Ще трохи, і вони почнуть розстрілювати одне одного. Правильно мислите. І цим дуже полегшать необхідну після війни кампанію з денацифікації Росії. А поштовхом, тригером гострої стадії боротьби, звичайно, стане звільнення Херсона, яке Financial Times, наприклад, аргументовано прогнозує наступного тижня.
– Дуже багато свідчить про те, що росіяни на окупованій території не втримаються вже незабаром.
– Ну, по-перше, про те, що вище військове начальство з правого берега Дніпра вже кілька тижнів тому, ще до останнього наступу, поїхало... А зараз тікають усі ці спермоусові... Там хто ще? Сальдо-бальдо.
– Вони ж виступають у паніці: "Рятуйте! Тут стрьомно стає".
– Коли там буде жовто-блакитний прапор, ця криза внутрішня в Москві вибухне на повну силу. Переможе та чи інша партія: або генералів відправлять під розстріл, або змістять Путіна.
– Після того, як ми повернемо Херсон, розстріляють генералів чи приберуть Путіна?
– Після взяття Херсона має бути призначено дуже великого винуватця поразки. А варіантів лише два: Путін або генералітет. Або божевільні плани Путіна... І тоді нам скажуть, що товариш Путін припустився низки великих помилок в українському питанні, і тому він за станом здоров'я передав свої повноваження Раді безпеки. І буде оголошено, що зрадники на чолі із Шойгу, Герасимовим, Дворниковим… ця постать нового негідника – це рідкісний мерзотник. Як же його?.. Суровікін, так? Новий головнокомандувач (Суровікіна призначили командувачем окупаційних військ РФ в Україні. – "ГОРДОН").
– Ви сказали "говнокомандувач", чи я недочула?
– Я мав на увазі і те, й інше стосовно верховного [головнокомандувача], і цього Суровікіна. Але Суровікін – це жахлива постать. По-перше, у світовій пресі його назвали "катом Алеппо", "м'ясником Алеппо". У чому полягало його військове мистецтво? Що вони робили у Сирії? Вони розстрілювали всіма можливими способами – ракетами з Каспійського моря, ще звідкись – беззахисне місто Алеппо та інші. І розстрілювали сунітських повстанців, які не мали ні авіації, ні протиповітряної оборони. Із таким набором знань його скерували сюди. Він тут їх продовжує застосовувати. Але в нього цілком дивовижна біографія. Ви знаєте, що він шість місяців провів у російській в'язниці? Молодий капітан Суровікін у серпні...
– За коробку, мабуть?
– Ні, набагато гірше. Він командував танком, який у серпні 1991 року, під час путчу, розчавив трьох захисників Білого дому.
Скріншот: Андрей Пионтковский / YouTube
– О...
– Коли ДКНСники вивели війська, лише єдиний підрозділ – підрозділ Суровікіна – виконав наказ. І Суровікін навіть виявив особисту ініціативу, намотавши на гусениці свого танка [захисників Білого дому]. За це він шість місяців сидів. Але потім високі покровителі його витягли. І поступово політична ситуація змінилася.
То про репутацію. "М'ясником Алеппо" його назвали світові медіа, а свої колеги із сирійської бійні, російські генерали, дали йому між собою інше прізвисько: Генерал Армагеддон. Ви розумієте? Щоб російські генерали назвали свого колегу "Генералом Армагеддоном" – це те саме, якби його звільнили з гестапо за жорстокість. Фігура нового керівника воєнної операції. Так, і він ставленик групи Кадирова-Пригожина. І вони, і так звані воєнкори всіляко вітали його призначення. Цей конфлікт на тему "хто винен у поразці"...
– Я так розумію, він на місце Шойгу мітить.
– Ні. На місце Шойгу мітить охоронець Путіна на прізвище Дюмін.
– Який у Криму все робив. Звісно.
– Так. Суровікін залишиться на посаді керівника операції. Операцію, мені здається, фактично буде закінчено взяттям Херсона. Я не знаю, чи обвалиться російський фронт після звільнення Херсона, але політичний фронт обвалиться цілком точно. Їм доведеться обирати винних. Я не можу сказати, хто з них опиниться нагорі. Але, мені здається, генерали зрозуміли, яка доля на них чекає. І вони намагаються чинити спротив.
– Андрію Андрійовичу, я хочу закінчити тему з мобілізованими, і потім ми повернемося до кремлівських інтриг. Ви сказали, що мобілізовані, які вижили, прийдуть назад у Росію і свої гвинтівки повернуть проти Кремля. Коли це може бути приблизно?
– Ну, або за два тижні, або за три місяці. Залежно від того, чи візьмуть українські Збройні сили Херсон у цей період. Це думка всіх військових експертів. Сьогодні надходять дуже обнадійливі дані. Щоправда, поки що Генеральний штаб ЗСУ скромно мовчить, але від тих самих "воєнкорів" ми чуємо панічні відомості, що дуже важкі бої під Херсоном. Ну, завтра ми дізнаємося.
– Ви вже згадували про терориста Гіркіна. Соцмережами розлетілася інформація, що його нібито мобілізували. Чи він сам пішов. Він перед цим зробив дуже цікаве звернення до Пригожина. Він запитав, чи знає він про долю Вальдштейна, полководця Священної Римської імперії часів Тридцятирічної війни, якому імператор доручив сформувати армію найманців, а потім за наказом імператора Вальдштейна вбили. Про що взагалі все це нам говорить?
– Гіркін або ті, хто стоїть за ним, формують коаліцію. Мабуть, спрямовану вже не лише проти міністра оборони і начальника Генерального штабу, а й імператора так званого, а точніше – фюрера. Якщо Путін хоче вигородити себе, призначивши винним Генштаб, колективні гіркіни, пригожини і кадирови мають ширшу програму: вони хочуть звинуватити і Генштаб, і самого Путіна. Кілька пружин конкурентних сценаріїв… Але поразка Росії й успіхи Збройних сил України роблять цю інтригу неминучою. У поразці хтось має бути винним.
Мене часто запитують, хто буде наступним після Путіна? Та ніхто не буде. Скажуть, що товариш Путін зробив серйозні помилки і захворів. Виїхав лікуватися. У Китай, мабуть
– Але ці супервідбиті, які представляють військове крило, мають якісь шанси прийти до влади після того, як Путіна або підуть, або він сам піде? Чи якщо йде Путін, то Росія стає на шлях "пробачте, в Україні – все, усе повертаємо, репарації виплачуємо, а ви знімайте санкції?"
– Тоді дозвольте мені перейти, відповідаючи на ваше конкретне запитання, до тієї теми, яку я вважаю найважливішою… Можливо, в Україні це не так оцінили, а я тут це дуже відчуваю. Цього тижня відбулися тектонічні зміни у ставленні Заходу до Путіна, до Росії, до цієї війни. І вони відбилися насамперед у саміті "Великої вісімки". Я так говорю на всіх каналах. Мене поправляють, а я наполягаю. Це саміт "Великої вісімки". Це вісім провідних держав, які борються з російською агресією у четвертій світовій війні, оголошеній Путіним не Україні, а всьому Заходу. Ви пам'ятаєте, як [РФ] заявляла нахабно ще 15 грудня: "НАТО, збирайте манатки і забирайтеся геть"? Тож рекомендую прочитати комюніке "Великої вісімки". У першому пункті засуджують варварські бомбардування українських міст у понеділок як злочин – і там дуже цікаве формулювання – "Путіна та Росії". Це такий новий мотив у риториці Заходу про винуватість Росії як держави і винуватість, відповідальність суспільства.
Повертаючись до вашого запитання, чому ж ніхто ще не повстав. До речі, таки для справедливості треба сказати, що тисяча людей сидить у в'язницях за одиночні протести. Є люди, які рятували честь Росії.
– Для 140-мільйонної країни це нічого.
– Це нічого. Але я таки нагадаю. Я люблю історичні аналогії. 1968 року, коли Радянський Союз вторгся у Чехословаччину, семеро людей вийшли на Красну площу. Я запам'ятав тоді фразу одного з лідерів "Празької весни": "Ми знаємо, що тепер ми маємо принаймні сім причин не ненавидіти російський народ". Хоча росіяни скоїли в Україні набагато більше злочинів, ніж у Чехії 1968 року. Я не намагаюся змінити ставлення українців до Росії і до росіян як до народу. Воно радше відповідає тому ставленню чеченців до росіян, про яке писав Лев Толстой у своєму "Хаджі-Мураті". Там у 17-му розділі старі чеченці сиділи біля зруйнованої мечеті й обговорювали свої справи, а про ненависть до росіян ніхто не говорив. Почуття, яке відчували всі до одного до росіян, було набагато глибше за ненависть. І далі там ідуть страшні слова, яких я не хочу цитувати.
Але все-таки я хочу зазначити, що якісь причини в майбутньому, можливо, дадуть російському народу шанс на покаяння і спокутування. І це подвиги тих людей, які виходять на мітинги. Сидять у в'язницях відомі політичні діячі і мої друзі Яшин, Кара-Мурза, той самий Навальний. Але це зараз не основна тема. Я повертаюся до цього комюніке. Там ідеться: "Злочини Путіна і Росії... Ми заявляємо, що притягнемо винних до відповідальності". Цю саму промову повторила ПАРЄ. І також говорять усі європейські лідери, включно з дуже обережним Боррелем. Ставлення до Путіна змінилося фундаментально. Але найбільший результат, на мій погляд, цього комюніке – це сьомий пункт, у якому йдеться, що вони заслухали пропозицію Володимира Зеленського про умови справедливого миру і висловили повну підтримку та згоду". І далі перераховують ці чотири умови, які стали не умовами Зеленського, а умовами всієї "вісімки". Це перемога України, повне відновлення її територіальної цілісності, надання Україні гарантій її безпеки в майбутньому, які могли б запобігти повторенню такої агресії. Ну, у практичних термінах це буде, звичайно, повноправний вступ України до НАТО наступного дня після звільнення всієї території. Третій пункт дуже важливий: це відновлення економіки України, зокрема коштом репарацій, накладених на державу-агресора, і четвертий пункт – це притягнення до відповідальності осіб, винних у воєнних злочинах. Ви запитуєте, з якою реальністю доведеться зіткнутися новому тимчасовому уряду Росії. З такою. Іншої немає.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
– Ви сказали, тимчасовому...
– Там після цього буде стільки різних урядів... До речі, мене часто запитують, хто буде наступним після Путіна? Та ніхто не буде. Скажуть, що товариш Путін зробив серйозні помилки і захворів. Виїхав лікуватися. У Китай, напевно, у якийсь центр давньокитайської медицини. І передав свої повноваження колективному органу. Наприклад, Раді безпеки. Ніхто не рватиметься ставати його спадкоємцем. Усі розуміють, що функція цього спадкоємця – це погодження умов капітуляції. І, звичайно, вони захочуть сховатися за якимось колективним органом. А за кілька місяців повернуться з полону чи – я не знаю, звідки всі ці "мобіки", – і почнуться такі проблеми, такі процеси, які мене особисто не дуже цікавлять. Після того, як агресор забереться з території України... Приблизно можна уявляти, що відбуватиметься. Але це зараз не справи, щоб у цьому розбиралися.
– Путін розуміє, що це фіаско, це його кінець? Він готує якісь плани? І що це може бути?
– Він теж людина, і людина пристрастей. Стара, не дуже здорова психічно, з великими комплексами. До від'їзду у Самарканд він відчайдушно готував ці плани. Він домовився з Ердоганом, зробив йому величезні геополітичні поступки: здав йому Вірменію, здав Сирію, здав Лівію. Ердоган намагався щось таке виконувати. До Зеленського їздив, поговорив. Хоча Ердоган – розумна людина і розуміє, що ніколи Україна на це не погодиться. Але ж не відмовлятися від таких подарунків?! Путін хапався за нього, як за соломинку. Йому потрібне було припинення вогню, щоб зберегти [захоплені] території. Та й продати своєму населенню як якийсь фейковий успіх. І якось утриматися при владі, пережити зиму, а там буде видно. Загалом день...
– …простояти і ніч протриматися.
– Але, мабуть, у такий стан приниження і шоку він упав у Самарканді, що, повернувшись, негайно зробив три самогубні кроки, які, загалом, усі його надії, і так досить хисткі, повністю обнулили. Перший – це мобілізація. Ми про неї достатньо поговорили. Другий – це "референдуми" та анексія чотирьох [регіонів України]. Раніше він міг щось поспекулювати, поторгуватися. "Добре, я піду із Запоріжжя й Херсона, а ви мені залишите ОРДЛО і Крим". Це теж було нереально, але якийсь ґрунт був. А він відрізав усі шляхи фактично. Що ще? Знову вдавшись – і діставши по пиці – до ядерного шантажу. Пам'ятаєте, у своєму виступі він казав: "І не вважайте це блефом"?
– Він кілька разів це сказав.
– Так. Це було пов'язано. Таку дурну конструкцію він збудував. "Тепер ми приймаємо Херсонську і Запорізьку області до Росії. Це вже РФ. А у нас є доктрина, що в разі нападу на РФ ми можемо використовувати ядерну зброю. Тепер на будь-які ваші дії в Херсонській та Запорізькій, за нашою доктриною, ми можемо відповідати ядерною зброєю. І я не блефую". Але на це йому відповів Захід і нарешті заговорив зовсім іншою мовою. Байден, по-перше, сказав йому: "Don't, don't, don't". А по-друге, у неділю в прайм-тайм американського телебачення він послав і Блінкена, і Саллівана, двох помічників, які нібито змагаються. Ми ж знаємо, що Блінкен та Остін – абсолютні друзі України – наполягають на найжорсткіших заходах, а Салліван весь час хотів якось пом'якше. Остін і Блінкен завжди говорили: "Мета Америки – перемога України". А Салліван формулював: "Мета Америки – не допустити поразки України". Ну, здавалося б, не дуже різниться, але коли мова доходила до практичних речей, до обсягу постачань військових і номенклатури, то відмінності були. Салліван завжди намагався їх за змоги обмежити. Не переходити якоїсь уявної червоної лінії. Ну то їх випустили обох, щоб у Москви не було жодних сумнівів, що є якісь вагання чи розбіжності в адміністрації Байдена щодо відповіді на ядерну зброю, і обидва вони доповіли американському народу, що мали відверті розмови зі своїми російськими візаві і пояснили, якою буде відповідь США та Заходу загалом на використання ядерної зброї Росією.
Конвенційна перевага НАТО над Росією є неймовірною. Виявилося, що 16 HIMARS досить для того, щоб українська армія перевершувала російську
– Який?
– Салліван сказав, що наслідки будуть катастрофічними, Блінкен – жахливими. Далі вони не заглиблювалися. Вони сказали, що "протоколи відповідей на будь-які дії погоджено адміністрацією, і про них ми повідомили наших російських колег". Ну, це чинні політики. А генерали і дипломати у відставці пояснили нам у деталях.
– Що це означає практично?
– Нині це вже знають усі. Цього тижня це вже Боррель розповідав. Здавалося б, людина до цього жодного стосунку не має.
– Він дуже різко виступив.
– Він би так не виступив, якби йому не надали санкцій американці. Найконкретніше і найдокладніше відповів генерал Годжес: "У перші пів години буде знищено весь Чорноморський флот і його бази на узбережжі…"
Я пропустив дуже важливу і принципову поразку. Дуже дебатували питання в адміністрації, обговорювали, розігрували різні комп'ютерні сценарії. І відповідь принципово була така: "На злочинне використання ядерної зброї ми не відповімо аналогічним злочинним використанням ядерної зброї. Ми покараємо росіян набагато жорстокіше. Ми конвенційними засобами знищимо їхні збройні сили". Це важливе рішення. Це, до речі, Боррель повторював. Адже конвенційна перевага НАТО над Росією є неймовірною. Виявилося, що 16 HIMARS досить для того, щоб українська армія перевершувала російську на конвенційному рівні і повністю перехопила стратегічну ініціативу. Ну, за пів години – флот, а за півтора дня – армія. І в Москві це зрозуміли.
– Тобто маєте на увазі знищення флоту неядерною зброєю.
– Так, так. Навіщо ядерною? Ядерною – безглуздо.
– Військових частин, складів, об'єктів критичної інфраструктури...
– Так. Це є принциповим кроком Заходу вперше за 70 років існування НАТО. У листопаді – в лютому Столтенберг на всіх пресконференціях стрибав, що завдання блоку – не допустити ескалації, не вступити у військове зіткнення з РФ. Це я називаю "тектонічною зміною у західній свідомості". Її посилили враженням від бомбардувань [Києва].
Так, повертаємося до Москви. Чому я стверджую, що вони прийняли сигнал і зрозуміли, що їм загрожує? Тому що весь попередній тиждень був наповнений наративом: "А ми ніколи і не збиралися використовувати ядерну зброю. Ядерна війна неможлива. У ній не може бути переможців. Це американці нам погрожують". Хоча той самий Путін репетував 24 лютого: "А якщо хтось нам завадить, то ці держави зустрінуться з такими катастрофами, яких не було..." А що це таке, як не ядерний удар? Але на цьому вони не зупинялися. Вони ставили кому і повторювали абсолютно нахабно, спокійно, не розуміючи, що вони кажуть: "Та нам і не потрібна жодна ядерна зброя. Ми звичайними засобами знищимо інфраструктуру України і вдовбимо її у XVIII століття". І в понеділок уранці вони це почали. Це остання карта Кремля. На конвенційному рівні наступає українська армія. Тепер, після останнього "Рамштайну" і після того потоку озброєнь, ця перевага стане домінантною. Ядерну зброю їм заборонили використовувати. Мало того, що буде знищено флот й армію РФ, Путіну недвозначно дали зрозуміти, що його особисто вб'ють. Загалом три дні вони намагалися, а в четвер Путін сказав, що "найближчим часом таких масованих атак робити ми не будемо". Чому? Тому що, по-перше, вони виявилися неефективними. Вони завдали жахливих збитків, загинули люди. Трагедія. Усе зрозуміло. Але вони не поставили Україну навколішки. Мета була така: викликати паніку в населення.
Фото: Иван Шаблов / Facebook
– Ніхто з місця не рушив. Навіть ніхто не поїхав.
– Ніхто. Лише жорстокість. Лише жорстокість і більша єдність суспільства, влади, армії й гаряче бажання вигнати окупантів із території. І водночас це спричинило нову реакцію Заходу: про Путіна говорять лише як про воєнного злочинця й терориста. І сформульовано програму миру восьми провідних держав Заходу, однією з яких є Україна. Я весь час читав цей текст і думав: "Що він мені нагадує?" Це заяви Тегеранської, а потім Ялтинської конференцій союзників у Другій світовій війні на адресу гітлерівського режиму: капітуляція, денацифікація, репарації, покарання злочинців. Захід остаточно визначився у своєму ставленні до Росії. Це найважливіший підсумок останнього тижня.
– Андрію Андрійовичу, що далі робитиме Путін у цій ситуації? Чим його голова зараз зайнята?
– Ну, з понеділка голова була зайнята ідеєю вдовбати Україну у XVIII століття, викликавши паніку і бажання переговорювати з Путіним. Він нічого не розумів... Він мав два нові одкровення в Астані. Те, що було на саміті ШОС у Самарканді у середині вересня, у середині жовтня повторилося в Астані. Ви бачили цей зухвалий виступ таджицького лідера Рахмона?
– Я хотіла з вами його обговорити.
– "Досить із нами поводитися як із колишніми радянськими республіками". Він говорив "нас" від імені всіх, хто там сидів. Цей тиждень був демонстрацією ставлення Заходу [до Путіна]. Захід вважає його воєнним злочинцем, терористом і сформулював умови російської капітуляції. У ШОС його вичитали Сі та Моді. За винятком, звісно, Еритреї й Нікарагуа, які його ще підтримують... Еритрея, до речі, припинила. Але ще одна більш-менш серйозна організація – це так звана Співдружність незалежних держав. Його опустили на цьому рівні. У Самарканді його хоча б глави великих держав опускали, а тут він до мишей дійшов. Тут його опускали Рахмон із Бердимухамедовим.
Ви запитуєте мене, що ж робитиме Путін... А що може робити опущений Бердимухамедовим і Рахмоном? Це риторичне запитання. Потрібен просто останній символічний тригер – звільнення Херсона. І ви побачите, що почне коїтися в Москві, як вони почнуть пожирати одне одного, розстрілювати одне одного. Спочатку визначати винних у поразці, а потім вести переговори про найм'якші умови капітуляції. Але умов капітуляції, окрім тих, які сформулювала "Велика вісімка", не обговорюватимуть. Таке становище зараз.
– Андрію Андрійовичу, у мене логічне запитання випливає зі всього вищесказаного. Коли ми переможемо? Коли настане день перемоги?
– По-перше, ви вже перемогли. Стратегічно ви перемогли. Захід нарешті дійшов тієї кондиції, якої ми весь час від нього домагалися. Адже ми починали з чого? Липень минулого року, майже рік тому, саміт Байдена і Путіна у Женеві. Він ганебно закінчився. Байден під диктовку Путіна повторив ту саму хрінь, що Зеленський має виконувати Мінські угоди.
– Так, було діло.
– Але на наше щастя, цю думку оскаржили негайно після повернення [Байдена у США]. Почався наступ української дипломатії дуже продуманий, наступ тих сил, які розуміли відповідальність американської глибинної держави. Лінія поведінки Байдена у Женеві – це лінія Саллівана. А лінія Остіна та Блінкена зовсім інша, протилежна. І вона упродовж року перемогла. Захід у своїй підтримці України зайшов далі, ніж я навіть думав. Відкрите формулювання військових ударів по Росії у різних сценаріях. І я думаю, що одна з причин, через яку Путін припинив серію бомбардувань, – він зрозумів чи військові експерти йому пояснили, що якщо Захід перейшов цю межу, якщо він у деталях розповів, як знищуватиме російську військову машину в разі використання ядерної зброї, то якби ці бомбардування тривали ще три-чотири дні, то Захід ухвалив би рішення використати ті самі заходи щодо Росії, які він прописав у разі використання Росією ядерної зброї.
Психологічно взяття Херсона буде кінцем війни
Путін відчув цю неймовірну для всіх нас ще кілька місяців тому, а можливо, тижнів, рішучість Заходу. І Захід нарешті почав вустами своїх керівників вимовляти ті тези, які ми з вами повторюємо роками: Україна бореться не лише за свою незалежність, а й за існування Заходу. Україна, від якої вимагали якихось критеріїв виконувати для вступу в НАТО, – єдина країна, яка зараз виконує ту функцію, заради якої НАТО створили, – захист від агресії зі Сходу. Той самий Столтенберг сказав: "Це наша війна. Якщо Україна програє – це означатиме нашу поразку".
– Так, уперше сказав.
– Це все я називаю тектонічною зміною... Це був історичний тиждень. Майбутні історики помітять тектонічний зсув у характері війни, у характері політичного оцінювання війни, щодо Путіна і його режиму, готовності використовувати силу проти Росії за певних сценаріїв. І рішучо передавати всі засоби озброєнь без жодних червоних ліній, необхідних для перемоги України. Це історична подія.
– То коли закінчиться війна? Новий рік ми святкуватимемо вже у мирній Україні?
– Якщо встигнемо взяти Херсон – у мирній Україні. Не встигнемо до неминучої сезонної паузи – навесні наступного року.
– Тобто від Херсона зараз усе залежить?
– Звісно. До того ж не так навіть у військовому плані, як у психологічному. Це великий військовий успіх, звичайно, але мене трішки турбує... З військового погляду росіянам потрібно негайно звідти виводити війська, з оточення фактично евакуювати.
– ФСБшників і сім'ї вони вже давно почали евакуювати.
– Але події останніх днів свідчать, що, може, військові змусили Путіна це зробити. Тоді його взяття і розгром не будуть такими гучними. І вони скажуть, що це перегрупування і таке інше.
– А навіщо брали тоді все це?
– Я думаю, шанси того, що це буде у найближчі два-три тижні, до осінньо-зимової паузи, зростають із кожним днем. Це надзвичайно загострить елітну боротьбу всередині людей зі зброєю, які звинувачують одне одного в цьому. А врешті згадаймо про "мобіків". "Мобіки" не мають ні черевиків, ні куфайок, але мають телефони, у яких вони читають Telegram-канали. І що вони бачать? Бачать, що армія тікає, що їхні генерали і президент воюють одне з одним у Москві... У них виникає запитання: "Навіщо нам іти? Куди нас посилають, на смерть?" Я вже не кажу про мотивацію. Мотивації – нуль. Ця мотивація стане негативною... Тим паче, коли влада слабшає через внутрішні розбірки в Москві, і не просто в Москві, а у Кремлі, і не просто у Кремлі, а всередині самого бункера, вони теж подумають, куди спрямувати свої автомати чи кинути їх і здатися в полон. Загалом психологічно взяття Херсона буде кінцем війни.
– Нещодавно експрем'єр РФ Степашин заявив, що Путін міг вирішити всі завдання "спецоперації" ще 2014 року, виявляється. А зараз, мовляв, що вже казати? Альтернативи однаково немає – нехай буде. Але ж ми розуміємо, що такі заяви ще два – чотири місяці тому були неможливі у Росії. Про що це каже?
– Та ще два-три дні тому вони були неможливі. Ми ж бачимо, як загострюються процеси між партіями, умовно, Гіркіна і Шойгу.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
– Але це вже наїзд на Путіна, Андрію Андрійовичу. Це вже не на військових, не на генералів, не на начальників штабів. Це вже конкретно посил йому. І почалося все з місцевих депутатів місцевих рад Москви і Пітера, які сказали, що він мало не воєнний злочинець, його треба відправити у відставку, судити тощо.
– Так. Це вони навіть зробили раніше за лідерів великих західних держав.
– Так.
– Вони лише з вівторка почали називати Путіна воєнним злочинцем. Немає в нього жодної гри абсолютно. "Перетворення інфраструктури у XVIII століття" – це його остання карта. Вона повністю провалилася.
– Але ядерної зброї він не застосовує, ви вважаєте?
– Абсолютно. По-перше, це безглуздо з військового погляду. Ну, припустімо (це страшне припущення), він знищить якесь українське місто, загинуть сотні тисяч людей. І що? Україна припинить наступ у Херсоні? Чи Захід припинить [підтримувати Україну]?.. Ні. Друге. Йому оголосили, що його просто вб'ють за це. Якщо його особиста доля не турбує... А вона його дуже турбує. Він найбагатша людина у світі, у нього багато дітей від Кабаєвої, від якихось кривоніжок. Усіх треба рятувати. Усіх в один бункер не перевезеш. І третя причина: у нього немає кнопки на столі. Використання тактичної ядерної зброї передбачає дії двох десятків офіцерів. Її зберігають на складах міністерства оборони, звідти треба привезти... Це 20 офіцерів. І що? Не можуть бути 20 осіб одночасно божевільними. Нульова ймовірність.
– У нього дітей багато, просто гарем якийсь. А ці діти і дружини на нього можуть якось вплинути? Їм же жити хочеться.
– Вони, певне, уже всі на Заході живуть.
– Він із Заходом бореться і намагається знищити, а вони на Заході?
– Ну а що? Ви думаєте, що Кабаєва, як Єва Браун, разом із ним вип'є отруту? Я в цьому дуже сумніваюся.
– Не знаю.
– Може, і її мамка, і мамка цього великого будинку розпусти – пані Вінер-Усманова – теж вип'є отруту з фюрером? Ні, звичайно.
– Жах. Але у нас сьогодні дуже оптимістичний ефір. Є новини і події, які дозволяють нам очікувати найближчим часом ще кращих новин. Андрію Андрійовичу, я вам дякую. Було, як завжди, дуже цікаво. Ви один із тих людей, які багато років поспіль кажуть одне й те саме. І те, що сьогодні Захід артикулює так жорстко, ви кажете давно. І щодо України, її місця в історії, місця в Європі, у розвитку цивілізації, про те, наскільки ми є щитом, щоб решта світу була в безпеці. На жаль, із сусідом не пощастило. Але сподіваємося, що все буде гаразд.
– Ну, є приклади. Ізраїлю, наприклад, теж не пощастило із сусідами, але живе так само, як і ви. І дякую, що ви це сказали. Я просто зі скромності не наважився. Це момент моєї перемоги. Усі ці байдени, боррелі, макрони, фон дер ляєни зараз говорять тезами моїх статей і моїх стримів усіх останніх восьми років.
– 100%. І те, хто такий Путін, і те, що він є найбагатшою людиною у світі, і про його злочинні дії... Ви ж усе це робите багато років поспіль. У нас на сайті скільки ваших матеріалів вийшло... Тож дякую...
– Дякую. Давайте домовимося влаштувати спеціальний стрим у день падіння Херсона. Чи, точніше, звільнення Херсона.
– Звільнення, звичайно. Звільнення. Андрію Андрійовичу, дякую.
– Дякую. До побачення.
