+6 Київ
Коли Росія зазнає воєнної поразки, тоді з'являться необхідні умови для змін у Білорусі
– Що вас привело до України?
– Я приїхав у березні 2014 року, коли розпочалася воєнна агресія Росії проти України, анексували Крим. У мене вже тоді було розуміння, що Росія й Україна йдуть до глобального зіткнення, між ними буде війна. Ця війна фактично – війна зі спільним ворогом українців і білорусів – із Російською Федерацією, яка підтримує режим Олександра Лукашенка. Не прибравши цієї підтримки, шансів на зміни в Білорусі немає.
Для себе я зрозумів, що відкривається вікно можливостей: коли Росія зазнає воєнної поразки, тоді з'являться необхідні умови для змін у Білорусі. Тобто мій розрахунок був прагматичним.
– І чим ви зайнялися тут?
– Спершу волонтерив. Потім зібрали групу білорусів і почали проводити військові тренування. Було враження, особливо після Іловайського котла, що війна докотиться до Києва. Ми так вирішили: тренуймося, росіяни підійдуть ближче, і ми вступимо в бій. Коли фронт стабілізувався, наші хлопці почали виїжджати на фронт. Здебільшого потрапляли в Добровольчий український корпус. Восени я сам поїхав до Пісків під донецьким аеропортом. Потім були Авдіївка, Мар'їнка. У підсумку я "на нулі" провів вісім-дев'ять місяців.
У 2017 році почав займатися особистими справами, навіть устиг одружитися з українкою. Вона також доброволиця. Ми з нею познайомилися за трагічних обставин. Був бій під Волновахою, загинув один наш хлопець, а другого доправили до шпиталю в Запоріжжя. На жаль, він за два тижні після поранення помер. За ним доглядала моя майбутня дружина. Вона не лікарка, але допомагала медикам. Ми в лікарні познайомилися з нею, коли я приїхав провідати побратима. Щоб укласти шлюб, виїжджав на 10 днів із Мар'їнки. Потім повернувся, ще якийсь час служив, але потім вирішив пожити цивільним життям із сім'єю в Черкаській області.
– Що змінилося для вас після 24 лютого?
– Я стежив за новинами і припускав, що буде загострення війни. Було багато інформації про наступ, багато даних про підготовку до нас надходило з Білорусі. Тому ми з побратимами домовилися: щойно росіяни почнуть, ми створюємо свій підрозділ. Так і вчинили.
Причому я й припускав, що все розпочнеться саме 24 лютого. Тому що росіяни 23-го відсвяткують День радянської армії, а потім попруть. Так і сталося, але сам початок вторгнення я проспав. Тільки о 8.30 на кухні почув по радіо, що відбуваються обстріли.
З дружиною склали речі й одразу виїхали до Києва. Ми заздалегідь із білоруськими добровольцями домовилися, що в разі початку воєнних дій збираємося в Києві, у певному місці. Приїхали на точку збору, чекали на зброю. Нам зателефонували і сказали, що є зброя в теробороні полку "Азов". Так ми там і опинилися. Разом з азовцями звільняли Київську область.
Немає великих побоювань, що білоруська армія становитиме серйозну військову загрозу в разі наземної операції. Максимум, де їх можуть використати, – це другий ешелон.
– Скажіть, у громадян Білорусі є розуміння того, що відбувається в Україні, чи тільки сліпа віра своєму Лукашенку, що все правильно?
– Як і скрізь, суспільство не однорідне. Але проблема в тому, що білоруське суспільство перебуває в російському інформаційному полі. Звісно, там не так промивають мізки, як у Росії, але й серед білорусів є ті, хто сліпо вірить у пропаганду. Щоб ви розуміли, ці біснуваті кисельови, соловйови щодня на білоруському ТБ. Уявляєте, що вони верзуть?
Ми, наскільки можемо, скануємо громадську думку всередині країни, зокрема білоруських військових – усе ж таки більшість не хоче жодної війни і тим паче війни з Україною. Білорусів у принципі слово "війна" лякає. Це на генетичному рівні закладено – стільки воєн прокотилося Білоруссю, що для народу це страшно.
Кабанчук: Лукашенко провів передпередпродажну підготовку Білорусі Путіну. Фото з особистого архіву Кабанчука
За соцопитуваннями, відкрито підтримує вторгнення Росії 10–20%, це так звані ватники. Інші люди або нейтрально, або негативно ставляться. Серед військових приблизно семеро-восьмеро людей із 10 не хочуть воювати з Україною. Думаю, це основна причина, чому білоруси не пішли на вторгнення в лютому. Там побачили реальні настрої у військах і зрозуміли, що ці війська деморалізовані й воювати просто не зможуть.
– Може, й деморалізовані, але вони не готові протистояти цьому. У військових як? Що скомандують, те і зроблять.
– У кожного є вибір навіть у найскладніших ситуаціях. Ми спілкуємося з військовими безпосередньо. Дехто каже: "Пацани, якщо нас призивають, просто позначте нам коридор, як здатися, щоб ми залишилися живими". Інші кажуть: "Я особисто можу вирішити, чи поїде моя техніка і куди саме вона поїде". Механік-водій може будь-що зі своєю машиною або танком зробити, щоб він просто з місця не зрушив.
Тому я не маю великих побоювань, що білоруська армія становитиме серйозну військову загрозу в разі наземної операції. Максимум, де їх можуть використати, – це другий ешелон.
– Як сталося так, що 24 лютого відкрився кордон і все поперло в Україну з території Білорусі, що звідти досі обстрілюють українські міста?
– Я попереджав українських силовиків про це з 2014 року. Я казав, що так буде. Може, для цивільних українців, котрі завжди симпатизували Лукашенку, це стало новиною.
Нагадаю, що Лукашенко до вторгнення РФ був найпопулярнішим в Україні політиком. Мене постійно діставали запитаннями: "Що там ваш бацька?", "Ах, як у Білорусі все чудово!", "Які там дороги!". Згодом я знайшов формулу, як симпатиків Лукашенка ставити в логічний глухий кут. Просто запитував: "Якщо в Білорусі ось так чудово, як ви кажете, чому ваші заробітчани їдуть до Польщі чи Чехії? Ну, працювали б у білоруських колгоспах за $100. Там же поля засіяні, усе колоситься".
Усе елементарно – Лукашенко прийшов до влади під проросійськими гаслами, у нього десятки висловлювань про це: "Я на колінах готовий повзти до Росії", "Мінськ, Могильов та інші – російські міста", "Білоруси – це росіяни, але зі знаком якості". Тощо. Він, зрештою, уліз у всі можливі союзи з РФ. Тож сьогодні Білорусь в орбіті Росії.
Плюс в обмін на дешеві кредити, газ і нафту з Росії Лукашенко провів денаціоналізацію Білорусі, знищив білоруську мову – у країні немає жодного вищого навчального закладу, який працює білоруською мовою. Витіснено справжню білоруську історію, знищено весь політичний актив – фізично усунено, когось у в'язницях, решту просто витіснено з країни.
Тобто Лукашенко провів передпередпродажну підготовку Білорусі Путіну. Але оскільки він розуміє, що краще бути маленьким царем на своєму городі, ніж губернатором у великій Росії, він досі чіпляється за владу. Проте військового складника він не контролює. Путін і його війська на території Білорусі почуваються спокійно і роблять те, що вважають за потрібне.
– Якщо Лукашенко не контролює військового складника, отже, фактично, білоруською армією керує Росія?
– Так не можна сказати. Але російські війська в Білорусі діють за планами свого Генштабу. Лукашенко завадити нічим не може. На початку вторгнення пам'ятаєте його заяви: "За три дні Київ візьмемо, а за сім днів стоятимемо на Ла-Манші"? Білоруси надали Росії всю інфраструктурну підтримку, розвідувальну інформацію, логістичну допомогу тощо.
Але Лукашенко поводився, як Йосип Сталін 1939 року. Коли Гітлер вдерся в Польщу, Сталін два тижні почекав. Наш колгоспний клоун теж вирішив почекати й подивитися, що буде з авантюрою Путіна. Запевняю, якби плани РФ здійснилися чи війська РФ увійшли до Києва і захопили його, війська Лукашенка вже давно були б в Україні. Він просто зачекав, подивився, що буде.
Кабанчук: Заліза в росіян вистачає. А хто на цій техніці воюватиме? Фото: Полк Каліноўскага / Telegram
Усіх настільки вразили розбиті під Києвом колони військової техніки. Весь YouTube, весь інтернет заповнений картинками спаленої розбитої техніки. У цьому плані українці виграли інформаційну війну. Жодні інші аргументи й розмови не переконали б білоруських військових краще, ніж ці картинки охоплених вогнем військових колон.
Тепер є інформація, що переможно-бравурні настрої, які були на початку вторгнення в Білорусі, змінилися упадництвом. Вони побачили поразку російської армії в Україні. Більшість білоруських ватників у ступорі – голова була забита кисельовщиною, а зараз вони просто дезорієнтовані. У них на очах зруйнувався міф про другу армію світу, про "русский мир", про непереможність Путіна.
– Армія РФ у Білорусі керується наказами свого Генштабу, а вони хоча б Лукашенка повідомляють про те, що вирішили зробити?
– Системи ППО Росії й Білорусі синхронізовані. Росіянам необхідно повідомляти, щоб білоруські сили ППО розуміли, чия ціль у повітрі. Це технічне питання. А планів вони, звісно ж, не повідомляють. Думаю, Лукашенка просто ставлять перед фактом – зараз буде залп, чи зараз піднімаються наші винищувачі, чи летять наші бомбардувальники.
– Тобто Білорусь у повному розпорядженні росіян?
– Територія країни й військова інфраструктура – у повному розпорядженні росіян.
Диктатури такого типу, як у Лукашенка і Путіна, на жаль, у мирний спосіб, демонстраціями не прибрати
– Скажіть, від Лукашенка взагалі хоч щось залежить, він може хоч щось не дозволити росіянам зробити на своїй території?
– Лукашенко просто патологічний брехун. Як йому вірити? Він ще Олександрові Турчинову, коли той почав виконувати обов’язки президента України 2014 року, і потім ще кілька разів іншим політикам обіцяв, що з території Білорусі в Україну ніщо не поїде. І перед вторгненням він сам і його силовики обіцяли... Ви бачили, що було насправді? Вони всі просто патологічні брехуни. Їм не можна вірити.
З іншого боку, треба розуміти, що деяким людям в Україні було просто вигідно вести бізнес із Лукашенком. Ось вони його й підтримували. Були й відверті лобісти, як депутат Шевченко, наприклад. Скажімо чесно: Україна не сприймала до кінця загрозу з боку Білорусі. Цей прорив до Києва здійснили просто тому, що проґавили білоруський напрямок. Тепер урок засвоєно. Але якою ціною? Буча, Гостомель, Ірпінь і багато інших населених пунктів постраждали від "візиту" росіян.
– Чи є в Білорусі сили, діячі, ресурси, люди, які готові перешкодити воєнній машині завдавати шкоди Україні?
– Питання складне. Політичний актив або сидить у в'язниці, або виїхав. Але виїхали не всі. Білоруси зрозуміли, що шлях протесту, який застосували 2020 року, абсолютно не підходить. Диктатури такого типу, як у Лукашенка і Путіна, на жаль, у мирний спосіб, демонстраціями не прибрати. Ми знаємо посил частини білоруських пасіонаріїв: "Коли почнеться щось серйозне, ми приєднаємося, але ходити з прапорцями й кульками, щоб потім п'ять років сидіти, ми не будемо. У цьому не має жодного сенсу".
2020 року понад мільйон білорусів по всій країні вийшли на протести. Такого в історії країни ніколи не було, щоб навіть у селах люди виходили з біло-червоно-білими прапорами. Багатьом людям довелося виїхати після такого.
Щоб запалити боротьбу, потрібний дуже серйозний тригер. Входження білоруської армії в Україну могло б стати таким тригером у разі поразки. Лукашенко швидко зрозумів: коли українська армія розіб'є його армію, його влада впаде.
Має бути якийсь комбінований метод: народ плюс ті, хто може його захистити. Ми в батальйоні Калиновського бачимо себе саме в цій ролі.
– Отже, протест 2020 року був приречений?
– Ми аналізували все, що сталося. Коли в Мінську вийшло 300 тис. людей, у столиці зникла міліція. Її не було видно. Вони лише в районах хапали людей. Вони були настільки деморалізовані тим, що відбувалося, що влада захиталася. Тоді Путін підставив плече, сказав, що концентрує кадровий силовий резерв біля Білорусі. І вони підтягнули Росгвардію, кажуть, приблизно 20 тис. людей. Підстрахували так Лукашенка.
Якби нам удалося переламати ситуацію і народ захопив владу чи хоча б установу, як у 2013–2014 роках в Україні, то глобальна війна почалася б уже тоді, з Білорусі – Путін ввів би цей резерв до республіки, щоб не допустити відставки режиму. Незрозуміло, як тоді повелася б білоруська армія. Підозрюємо, що більшість білоруських військових могли "вписатися" за Путіна. Сьогодні це не так.
Усі переконалися, що, по-перше, мирний протест неможливий. По-друге, армія побачила, що Білорусь потрапляє в повну економічну і політичну залежність від РФ, а доля військових за такого розкладу – стати гарматним м'ясом. Це те, що робить імперія зі своїми окраїнними народами. В Україні воюють не москвичі, а напівбезхатьки з російських околиць.
У росіян зберігається ординська традиція воювати стадом – зібрати роту, щоб кричали напівп'яні, і кинути в атаку
– Ви бачили росіян, що це за люди, як вони виправдовуються?
– На початку вони всі казали: "Ми нічого не знаємо, просто навчання, пройдемо, налякаємо". Вірити цьому неможливо. Як ти не знав? З кожного ящика трублять, що війна йде. А тепер вони мимрять про важкий матеріальний стан. Ще найпоширеніша історія: "Я в постачанні, кухар, водій, жодного разу не стріляв". Це люди, які деградували. Найбільш бойові частини й офіцерський корпус армії РФ уже вибили. Вони мають величезні кадрові проблеми, особливо з офіцерами середньої ланки – багато їх загинуло упродовж пів року в Україні.
– Мобілізація допоможе російським генералам?
– Ну, мобілізують вони зеків, ці свої регіональні батальйони підвезуть… Російська армія зараз – це збір блатних і жебраків. Хто ними керуватиме? У них і так керування не на висоті. Вони мають постійні проблеми з логістикою. Подивіться на їхні танки з табуретками. А їхні аптечки... Це аптечка Другої світової війни – джгут Есмарха, якому 30–40 років, який рветься від найменшого натягнення, пара бинтів і пігулки від головного болю! Так вони у Другій світовій воювали, коли наркомівські 100 грамів перед боєм напівголодному солдатові завжди додавали хоробрості. І ці хвилі захмелілих солдатів накочували на ворожі позиції. Німецькі кулеметники божеволіли від такої кількості тіл.
– Зараз вони теж у бій ідуть під градусом?
– Уже не зовсім так, але ставлення до особового складу таке саме. Вони не можуть це змінити, бо це все та сама радянська армія, яка воює кількістю. Армія – це відбиток устрою соціуму. Український солдат хазяйновитий та ініціативний. Він не чекає на команду, а сам облаштовує позиції. А в росіян зберігається ординська традиція воювати стадом – зібрати роту, щоб кричали напівп'яні, і кинути в атаку. Скільки відео та перехоплень телефонних розмов, де вони прямо так і кажуть, що без горілки просто не вижили б тут.
– Контрнаступ України надихнув людей в Україні й на Заході, а як відреагували в Білорусі?
– Свідому частину білорусів, які на боці України, це надихнуло і підбадьорило. Цей контрнаступ – це початок кінця режимів Путіна та Лукашенка. Багато людей каже, що настрій змінився. Усі побачили, що російську армію можна бити. Питання лише часу й озброєння. Успіх можна було розвинути, але ціною значних втрат, а українське командування береже людей.
– Який настрій зараз у полку Калиновського?
– Наші хлопці на фронті на південному сході виконують бойові завдання. Також у нас є підготовка, де рекрути навчаються. Здебільшого це хлопці, яких режим видавив із країни, вони приїхали із країн Європи воювати за Україну. В усіх настрій бойовий, як і у всій українській армії. Ніколи не сумнівалися, що Україна переможе, а зараз це почуття стало відчутним, видно неозброєним оком.
Кабанчук: Думаю вже наступного року на нас чекає перемога. Фото: Полк Каліноўскага / Telegram
– Як думаєте, коли саме настане кінець режимів і хто впаде першим – Путін чи Лукашенко?
– Гарне запитання. Різні є бачення і концепції. Ми за якнайшвидше падіння режиму Лукашенка. Ми вважаємо, що падіння Лукашенка може спричинити ефект доміно в Росії – парад суверенітетів, вихід регіонів зі складу РФ. Якщо там побачать, що Білорусь відвалилася від Росії, можуть слідом піти Чечня, Татарстан, Дагестан тощо.
Щонайменше, якщо Україна зможе відбити Херсон, то в Росії підуть незворотні процеси. Вони вже тривають – не дарма стоїть таке виття в болах щодо відступу. Там розуміють усю абсурдність – за що вони воювали? Санкції, злидні, візи обрубують… І питання накопичуватимуться.
– То скільки це часу триватиме?
– Я в цьому плані оптиміст: думаю, уже наступного року на нас чекає перемога. Події розвиваються стрімко. Росіяни підходять до певного виснаження своїх ресурсів. Їхня головна проблема не в техніці. Заліза в них вистачає. А хто на цій техніці воюватиме? Подивіться, танкісти "славної" 1-ї гвардійської танкової армії просто покидали свої танки й утекли.
– Кажуть, вони просто солярку продали, не було на чому їхати.
– Ось у це я охоче вірю. 1941 року було так само. Техніку кидали цілі дивізії радянської армії – на дорогах стояли колони. У звітах вони писали про несправність. А найпопулярнішою тоді була машина, яка завжди була на ходу, – "полуторка" – диво радянського автопрому. Вона завжди була справна з банальної причини: військові на ній драпали.
І ось наші хлопці, які перехопили орків, що відступали, бачили те саме. Уже багато відео в інтернеті, як росіяни кидають свої танки, БМП і тікають легковими автомобілями й навіть велосипедами, відібраними в українців. Роки минають, а в російській армії нічого не змінюється.
