Комаровський: Володимире Олександровичу, я вас люблю. Але вони ніколи не дякуватимуть вам – ви завжди для них будете клоуном G

– Дорогі друзі, добрий вечір. Ми з лікарем Комаровським зараз розмовлятимемо. Я не думав, що ми так швидко повернемося до розмови з ним, але події, які відбуваються останнім часом, коли повертаються з Уханя наші люди, українці, яких ніде не хочуть брати, навіюють сумні думки. Тому сіли, трішки випили горілки, щоб підняти собі настрій. А підняти настрій не вдається. Він однаково поганий. Що відбувається?

– Насправді раціональної відповіді на це запитання немає. Чи до того, що відбувається, ми, мабуть, ідемо вже багато-багато років. Тут є різні пояснення, але в будь-якому разі просто треба, щоб зараз кожен із нас уявив себе на місці людини, яка сидить у цьому автобусі, яка нарешті з далекого Китаю з його епідемією повернулася в рідну країну, на рідну землю.

– Не чекали...

– Я вам відверто скажу: я передбачав щось таке, тому що я листувався з нашими людьми, які запитували: "У мене дитина навчається в Китаї. Повертатися чи не повертатися?" Я ж розумів, що, ну, нічого доброго не буде з тими, хто повернеться, еге ж? Я давав поради не повертатися, бо реально треба зачекати ще приблизно протягом трьох-чотирьох тижнів. Ситуація, на мій погляд (можливо, я помиляюся), має стабілізуватися. Однак таке уявити собі складно було, дуже складно.

– Ще раз змоделюймо. Люди повертаються з Китаю. Є в них коронавірус чи ні, ми не знаємо. Найімовірніше, ні.

– Найімовірніше, ні, але це неважливо.

– А навіть якщо є, то яка різниця?

– Це неважливо. Так.

– Вони їдуть додому, так?

– Так.

– Львівська область не хоче приймати...

– Можна подумати, хтось хоче.

– Харків не хоче приймати. Полтавська область не хоче.

– Не хоче ніхто.

– Ніхто.

– Це ж однозначно: не хоче ніхто. Ось тут якраз я не бачу жодної необхідності ділити країну на захід, схід, південь. Не хочуть приблизно однаково, тому що ставлення приблизно скрізь однакове. Ось тут ми однозначно єдині – в оцінюванні небезпеки, чого треба боятися, чого не треба, у розумінні ситуації. Чи розуміють люди ситуацію? Не розуміють, Дімо, реально не розуміють! А тепер запитання: хто винен у тому, що люди не розуміють ситуації? Має бути якась інформполітика? У нас є великий міністр культури, так? Ми взагалі якось людям маємо пояснювати те, що відбувається? Ну, я не знаю... Я не бачу, щоб держава адекватно намагалася пояснювати. Я пояснюю як можу, знімаю що три-чотири дні програми, викладаю. Дивіться, кому треба. Однак люди реально налякані, із людьми треба працювати. Але, як правило, нам не до людей.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Що має робити держава в такій ситуації? Ось людей евакуюють, наших людей. Є проблеми в них чи немає, але їх евакуюють – вони прилітають додому. Що має робити держава?

– Держава має показати поважних, авторитетних людей, лікарів, політиків, яким довіряють, на всіх каналах і пояснити ситуацію, що реально відбувається. Що таке коронавірус, як ним заражаються тощо. Ось це треба людям пояснити. Що цей вірус не літає в повітрі, і, якщо ось у цьому обмеженому просторі, який має назву "санаторій", перебувають люди, нехай вони навіть усі хворі, – вірус не вискакує звідти. Розумієте, не летить у бік міста! Будь-який респіраторний вірус, такий, як коронавірус або навіть грип, передається від хворого до здорового. Від хворого, який плюється, кашляє, поширює вірус. Правильно? То через це треба розбити вікно в автобусі, щоб вірусу легше було вийти? Чи як?

– Жах, еге ж?

– Ну, не знаю. Я вам відверто скажу, що це зовсім не жах, на мій погляд. Жах полягає в тому, що ми вкотре показали всім, що у нас дуже кепсько, м'яко кажучи, працюють базові державні інститути. Я хотів би, щоб із цієї ситуації люди, яким потрібно, зробили правильні висновки. Наприклад, я дуже хотів би, щоб коли політики на рівні популізму ухвалюють якісь рішення, то вони, мерзотники, за ці рішення відповідали б. Спробуймо хоча б один раз з'ясувати, хто розігнав у країні всю систему безпеки, санітарно-епідеміологічну службу.

– А розігнали?

– Звісно! Епідеміологів медінститути не випускають уже: така спеціальність нікому не потрібна. Ви знаєте про те, що раніше у нас був лікувальний, педіатричний та санітарно-гігієнічний факультети? Бо завжди вважали, що санітарія та гігієна – це база безпеки держави. Ми випускали цілі факультети, які готували епідеміологів, інфекціоністів, гігієністів тощо. А де це? "Це ж "совок", це страшенний "совок". Це пережиток системи Семашка..." Тобто розумієте, яка ситуація? У нас даішники ховаються в кущах і штрафують, тому що нам треба зробити? Розігнати ДАІ! Зрозуміло, так? У нас якийсь санітарний лікар прийшов і оштрафував якесь кафе чи не оштрафував, а поклав собі хабар, – що треба зробити? Розігнати санепідслужби!

– А я знаю, хто розігнав санепідслужби.

– Хто?

– Путін.

– А у нас Путін у всьому взагалі винуватий (саркастично). Ну, звісно.

– Це він.

– Дарма ти так, Дімо, зараз. Ось дарма. Дарма.

– Не вдався жарт?

– Ні, не вдався. І він не вдасться, тому що його обов'язково перетворять... Тому що багато хто це покаже і скаже: "Ось до чого вони дійшли вже. Розумієш, уже Путін і в цьому винуватий". Уже, мабуть, достатньо є того, у чому він винуватий.

– Це я тролю.

– Так, ти тролиш, але річ у тім, що ми самі... Ми, до речі, про це минулого разу говорили: більше, ніж ми самі себе, ніхто...

– ...звісно!

– Це абсолютно однозначно. Тому я хочу знати, кому спало на думку, за мовчазної згоди всієї країни, розігнати педіатрів. Ну хто вирішив, що якщо в місті, у мегаполісі, стоїть дитяча поліклініка, то її треба розігнати і зробити сімейних лікарів? Хто? Я хочу прізвище, скажіть, будь ласка, хто ця людина? І ось нехай ця людина зараз подивиться всім в очі і пояснить, як може країна жити, де жебрацькі інфекційні лікарні, де санітарно-епідеміологічної служби немає, де сироваток немає, де криза вакцинації тощо. Люди ж у нас не бояться нічого – ні кору, ні правця, ні дифтерії – нічого не бояться, бо довідки про щеплення як купували, так і купують. Розумієте, так? Усі. Але коронавірусу вони бояться!

– Я просто уявляю себе на місці людей, які летіли з Китаю. Ось вони летіли, вони кружляли над Харковом, так?..

– Це страшно. Це просто страшно.

– Харків не брав. Потім вони повернулися в Київ.

– Так. Вони з Києва полетіли в Харків. Усе ж Харків прийняв, і з Харкова поїхали в Полтавську область.

– Зрозуміло.

– Харків не брав, тому що був туман.

– І їм побили ще скло в автобусі?

– Питання насправді тут таке, на мій погляд. А якого біса ви кричали на всю країну, що ми такі благородні, ось, вивозимо людей?.. Навіщо? Ви хотіли попіаритися? От ви всі? Що ми такі... Ви не уявляли, що це... Ось просто намагаюся уявити, що робив би я, наприклад.

– Що б ви робили?

– Треба наших людей вивозити? Треба.

– Тихо б вивезли?

– Компанія SkyUp пішла назустріч. Низький вам уклін. Що б я зробив? Ось я уявив собі: я президент. Боронь Боже, звісно! Ну, зателефоную я в Харків: "Геннадію Адольфовичу, вітаю, у мене до тебе прохання. Там у тебе Чугуїв поруч, там є військовий аеродром. Він приймає стратегічні бомбардувальники. Можна, у тебе сяде літак? Поговори там із хлопцями, військовими. У вас у Харківській області є санаторій нормальний, який зараз не працює? Зима ж, нікого немає". – "Та є, повно". – "Можна, на військовому аеродромі сяде літак, відвеземо людей, вони в тебе два тижні поживуть..." Але нам цього замало! Нам же треба, щоб нас усі побачили, дати брифінг, ось ми такі круті, ось ми до всіх походили, ось у нас є фахівці, ось ми їх туди відправили! А люди вас не розуміють! Ви не розумієте, що коли держава вже стільки гидоти наробила людям, то, коли державні службовці стають ініціаторами чогось, це вже викликає протест?

– Ви знаєте, що мене хвилює? Пам'ятаєте, у 80-ті роки Жванецький писав про наш народ: у бійці не виручать – у війні переможуть.

– Угу, так.

– Що ж у нас за люди такі? Якщо українці, яких спіткало лихо, приїздять додому, і скрізь пікети – ніхто не хоче приймати.

– А це та правда, якій треба подивитися в очі. Ми протягом багатьох років поняття моралі знищували. Ми показували на всю країну людей, це були перші особи, які досягли успіху... Завдяки чому? Мордобою, брехні та злодійству.

– І злодійству спільному.

– І ми їх показували. Ми дітям показували: "Дивіться, діти: ви хочете чогось досягти у житті? Треба вміти домовлятися і не попадатися". Ось як люди стають відомими! Хіба в нас було багато письменників, художників незалежних, які не писали, не співали персонально для принца, розумієте, головного, а співали для людей, і їх за це підтримували, га? У нас хто ставав, там, заслуженим лікарем? Той, хто лікував особисто мера, наприклад. І тільки так це все відбувалося. Тобто вся ця вся мораль... вона скінчилася дуже давно. Причому за що не візьмися: мистецтво, спорт, медицина – усе так. Усе. Люди, які беруть у держави гроші і створюють на державні гроші предмети мистецтва, ну, там, фільми абощо, які ніхто не дивиться і які нікому не потрібні... тобто люди, які на наші податки щось створюють, ці люди критикують тих, хто копійки в держави не взяв і живе сам собою. Розумієте? Ну як же так? Усе це настільки гостро зачепило особисто мене...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Зрозуміло, що людям треба пояснювати, адже так? Але я, власне кажучи, протягом усього свого життя тільки цим і займаюся. Вважаю, що я чудовий перекладач із медичної мови на людську. Чи не найскладніші медичні проблеми я можу пояснити людям зрозумілою мовою, і люди практично вірять у те, що я кажу, не тому, що мені дали гроші. Але коли я знімаю програму "Школа лікаря Комаровського", то її купують 14 країн світу, окрім України. А Україна показує що? Як міняти жінок, гайда мінятися дружинами. Це ж класна тема, чи не так? Показує "Битву екстрасенсів". Тобто розумієш, лікарі не потрібні. Лікнеп не потрібен. Потрібне – що? Ось це! А державні інтереси де тут? Де? Їх немає. Тобто виходить, давати людям освіту, навчати відповідати на базові запитання, що таке добре, що таке погано, – ні, зате показувати лікарів-мерзотників, які повбивали купу людей, лікарів-хабарників, ось це все – так? А це ж ми показуємо. Ми ж суспільство вже нацькували на медпрацівників, еге ж? І головне – ось що: що люди, які не хочуть із цим миритися, роблять? Масово покидають країну. Ми бачимо те, про що ми з тобою минулого разу говорили на цю тему: держава не виконує своїх функцій. Ми показали, що, виявляється, якщо ми з чимось не згодні, то треба – що? – вийти на вулицю і влаштувати мордобій. А держава погоджуватиметься. Чи як? Держава для чого потрібна? Держава ухвалила рішення: ми рятуємо наших людей, це наші, чорт забирай, люди, їх спіткало лихо, нам треба їм допомогти. Але інші люди не згодні з таким алгоритмом дій. Я абсолютно згоден із тим, що до залякування людей коронавірусом дуже багато зусиль доклали всі.

– Необґрунтовано, чи не так?

– Розумієш, яка ситуація: залякувати коронавірусом треба було мерів. Посадовців, які реально можуть дуже багато зробити, щоб підготуватися. Вони можуть накопичити ресурси, забезпечити лікарів, зробити нормальні ремонти.

– Та маски хоча б елементарно.

– Коли я почав говорити щодо масок якісних, респіраторів, костюмів медико-біологічного захисту в січні, наприкінці січня, мені одразу повідомили про те, що в Україні в усіх підприємств, які це випускали, порожні склади. Вони вже все продали. Куди? Здогадайся. У Китай!

– А в Китаї своїх немає?

– У Китаї бракує. Китай щойно це відчув, стали закуповувати за будь-які гроші. Наші заметушилися і швиденько продали. У нас же тут нікого це не хвилює. Піди зараз і купи костюм медико-біологічного захисту. Піди й купи респіратор із нормальним рівнем захисту. Маску можна ще купити, де-небудь знайти. А нормальний респіратор?

От коронавірус потрапив у стаціонар. Усі чули про те, від чого люди помирають. Люди вмирають від запалення легенів. А тепер дивися: запалення легенів – пацієнта треба під'єднати до апарата штучної вентиляції легенів. Для цього треба пацієнта заінтубувати. Що це означає? Спеціальну штуку, трубку запхати в горло, щоб потім до неї під'єднати апарат. А тепер дивися: що буде на обличчі в лікаря, який робитиме інтубацію? Що буде на обличчі в лікаря, який робитиме бронхоскопію? Коли йому в обличчя, в очі летять слина, мокротиння хворого з коронавірусною пневмонією, що в нього буде на обличчі в цей час? Маска? Маска не захищає. Респіратор спеціального рівня захисту, FFP3 називається, він потрібен для лікарів. А тепер покажіть мені хтось із мерів, у ваших лікарів це є? Але найжахливіше не те, що цього немає, а те, що ми розповідаємо, що ми готові, і те, що лікарі мовчать. Мовчать. Адже щойно в якійсь лікарні лікар відкриє рот (плескає)... Щойно головний лікар відкриє рот – облздоров (плескає). Щойно облздоров відкриє рот – МОЗ (плескає). Щойно міністр відкриє рот – піде на хрін. Тому що міністр що робить? Каже: "Буде зроблено", – і виконувати! І ось цей ланцюжок, коли кожну людину на кожному місці перетворили на мовчазне залякане бидло... А в медицині, вибач, будь ласка... Це коли інженер на цьому заводі не потрібен, він піде на інший. Лікар нічого не вміє, як правило, окрім того, що він робить. Він ніщо без своєї лікарні, без цього обладнання.

– Так.

– Він відкрив рот – його вигнали на хрін. Усе.

– Кругова порука.

– Це не кругова порука. Це круговий страх, круговий дебілізм, кругове нерозуміння людей, що медицина – це... Без цього і країни немає. Зробімо все не невідкладне реально платним. Але кожна людина має знати, що коли тобі зле, аварія, операції, пологи, то миттєво безкоштовно все і всім завжди. Але якщо в нас у країні немає грошей на невідкладну допомогу – вибачте, будь ласка, отже, немає країни. Ну, або країна є – держави немає.

– Коронавірус пішов хоча б на спад чи ні?

– Так.

– Пішов?

– Так. Я пояснюю.

– Є в нас і гарні новини?

– Так, є, звісно. До речі, хочу сказати, що я регулярно роблю огляди щодо коронавірусу. Мені зателефонували хлопці зі "112-го" каналу, запитали: "Можна, ми показуватимемо ці огляди?" – "Можна". А решта не телефонує. Знаєш, чому? У них інші погляди на те, що таке добре, що таке погано. Їм Комаровського показати – це ж "та що ти?!", зрозуміло? У них свої уявлення про те, як треба батьківщину любити, тому вони не можуть показати Комаровського, у нас із ними не збігаються думки щодо того, як треба батьківщину любити. Тому краще ми нікого не інформуватимемо...

Так-от іще раз, щоб люди розуміли: є осередок інфекції – провінція Хубей, де максимальна кількість випадків зараження. Що б не відбувалося всередині провінції Хубей, максимально всіх сьогодні цікавить поширення з осередку, тобто кількість випадків за межами провінції Хубей. Це поки що зрозуміло?

– Звісно.

– Так-от: кількість випадків за межами провінції Хубей знижується 16-й день поспіль. Можна це пояснити людям? Можна.

Ось тобі ще один приклад. Лайнер цей круїзний Diamond Princess. 3700 осіб – 600 захворіло. Зауваж, про що це свідчить для кожного, хто намагається аналізувати. Узяли 3700 осіб, зачинили в замкненому просторі, система вентиляції в лайнері.

– ...угу, переносить...

– ...це реально спосіб заразити. У літаках ситуація зовсім інакша. Я про це розповідав. У літаках спеціальні фільтри 99,9% частинок забирають. Повітря в салоні літака – принаймні в Boeing і Airbus – цілковито оновлюється що дві хвилини.

– Цікаво.

– Тобто за годину все, що в салоні, проходить через фільтри 30 разів.

– А на круїзних лайнерах?

– А на лайнерах такого немає. Вони ж нібито в морі, у них же начебто, розумієш, свіже повітря. І там їм цього не треба, там інша система.

Тому нічого страшного в тому, що прилетів зараз цей літак. Летить літак – здавалося б, замкнений простір, у цьому літаку є людина, з якою ви нібито дихаєте одним повітрям. Тобто за логікою ви всі мусите захворіти. А ні фіга такого! Не відбувається цього. Не хворіють усі в літаках, розумієш, коли був один носій вірусу або хворий.

А на лайнері ось така проблема. І водночас дивися далі: із 600 хворих померло двоє. "Оо-о-ось, двоє померло!" А ви знаєте, хто помер? Одному було 84 роки, а другому – 87.

– Літні люди зі зниженим імунітетом.

– Просто літні люди з купою своїх хвороб. Просто ми всі, коли чуємо слово "лайнер", уявляємо ніч кохання, море, те-се, п'яте-десяте. Лайнер – це у всьому світі чудове місце, де люди старість проводять. Це у нас країна, яка така соціальна, у нас така відповідальність, де, як я вже казав, кожна бабуся, яка вижила, наближає банкрутство Пенсійного фонду. А в усьому світі люди похилого віку – це головні пасажири лайнерів. Тому така свистопляска навколо цих кораблів.

– Усе як у нас.

– Так, майже. Просто коли наші люди слухають про цей нещасний лайнер, що двоє людей померло... 80% тих, хто загинув від коронавірусу, – це літні люди. А тепер, друзі мої, пройдіться, будь ласка, інфекційними лікарнями та оцініть вік медсестер, санітарок і лікарів. І я вам скажу, що людину, старшу за 50 років, підпускати до таких хворих не треба, якщо хворі будуть.

– Ризик?

– Молодь? Вибачте, будь ласка, воно їм треба за ці гроші? Молодь за ці гроші краще буде десь в іншій країні... Про це треба думати? Треба.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Мене схвилювала розповідь, як у Росії минулого тижня хлопець повернувся з Китаю, у нього соплі потекли, і він пішов у поліклініку з розповіддю: "Хлопці, я приїхав із Китаю, у мене соплі". Вони там забарикадувалися, вигнали його, сказали: "Ідіть до біса".

– А в метро ви бачили випадок, коли хлопець розіграв?

– Так. Але наші всі пишуть: "Та це ж, блін, Росія, це "скрєпи", це все вони... А ми інші, ми ж благородні". Розумієш, га, Гордоне?

– І своїх не приймаємо, так?

– Тому годі вдавати із себе високоморальних, унікальних, із якимись особливими уявленнями про те, що таке добро, зі своїми специфічними поглядами на любов до батьківщини. Любов до батьківщини починається з дуже простих речей – із турботи про власних дітей, з уміння не красти, з можливості виконувати обіцянки.

– "С чего...

– ...начинается родина". Так-так-так, Дімочко. "С хороших и верных товарищей". Ось із чого.

– "Живущих в соседнем дворе".

– Так. І ось саме про це там. Про гарних і відданих. Вірних!

– "А может, она начинается"...

– Із тієї пісні? Так. І ви можете мені скільки завгодно, друзі мої, розповідати, але коли мені маленькому моя мама співала пісню російською мовою, коли я своїй коханій жінці зізнавався в коханні цією мовою, то ви не змусите мене проклинати цю мову. Я розмовлятиму нею. Вибачайте.

– То ви ватник, лікарю.

– Так, я знаю. Мені про це кажуть усі. Ось так, мій любий... Володимире Олександровичу, рідненький, ну послухайте. Не можна орієнтуватися на натовп. Натовп не є носієм істини. Базові уявлення про те, що таке добре і що таке погано, не мають ні національності, ні мовної належності. Вони навіть до віри стосунку не мають. Ці всі дуже набожні люди, які радіють, що повз них проїхав автобус... Так-от: є держава, для лідерів якої теоретично не буває добрих і поганих. Вони мають піклуватися про всіх українців. І про тих, хто у Криму, і про тих, хто на Донбасі. І про тих, хто на заході, і на сході, і в Китаї. І треба вчитися, як товаришувати.

– Ви президента давно бачили востаннє?

– Бачив? Ну, по телевізору регулярно дивлюся.

– А сам на сам – коли?

– Сам на сам – узагалі ще коли він президентом не був. А так ми з ним зустрічалися під час його передвиборчої кампанії.

– У вас є можливість, дивлячись сюди, звернутися до Володимира Олександровича. Що б головне ви йому сказали?

– Володимире Олександровичу, я вас люблю. Я дуже хочу, щоб ви припинили сподіватися на те, що вони скажуть... "Вони" – ті, хто вас ображає, кляне, хто проти вас голосував. Вони ніколи, що б ви не робили, не скажуть, що ви молодець і нормальний хлопець. Ви завжди для них будете клоуном. Вони ніколи не змінять своєї думки. Вони ніколи не дякуватимуть вам. Ніколи. Тих, хто хоче вам добра, тих, хто сподівався на вас, – їх набагато більше.

– І сподівається.

– І продовжує, звісно, сподіватися. Ви маєте розуміти, що у країні є купа професіоналів. Не треба збирати лікарів, щоб вони вирішували, гарна медреформа чи погана. Не треба збирати оперів, щоб вони розповідали, правильна реформа в поліції чи ні. У будь-якій науці є люди, які займаються організацією. Ось є така наука, що має назву "організація охорони здоров'я". Це не має жодного стосунку до поняття "гарний лікар", як розподіляють у медицині гроші. Просто вам хтось на вухо шепоче, що, для того щоб дізнатися про реформу, добре це чи погано, треба зібрати лікарів. (Пошепки). Не треба збирати лікарів. Треба спочатку дати грошей. Немає грошей – не треба нікого збирати. Але треба відверто людям сказати: у нас на наглядові ради гроші є, на фонди цієї та цієї тітки гроші є, багато на що гроші є, а на медицину – немає, на інфекційні лікарні – немає, на костюми медико-біологічного захисту – немає, на вакцинацію – немає, на пропаганду – немає, на програми про здоров'я дітей грошей теж немає. На "Міняю жінку" – є. Але, будь ласка, подумайте, що для вашої родини добре. Для вашої! Лад передусім, виконання обіцянок. Ну, елементарно... Коли люди порушують усі принципи моралі, ну, я не знаю... Якщо ви казали одне, а ваші міністри кажуть протилежне, чому вони ваші міністри? Не знаю. Дімо, а що можна сказати?

– Ми знову закінчуватимемо...

– ...ми закінчуватимемо?..

– ...на такій ноті?

– Ні. Насправді, друзі, я хотів би...

– Треба ж дати якусь надію.

– Друзі, ну дивіться: тема... Я за багато-багато років роботи інфекціоністом нібито знаю, що всі респіраторні віруси мають сезонність. Зазвичай сезон респіраторних вірусів закінчується тоді, коли відчиняють вікна. Щойно починається повітрообмін, провітрювання, підвищується температура, ми припиняємо всі шмигати носами і все стає легше. Тому ще раз прошу вас: не треба ні з ким цілуватися. Не треба їздити в Китай. Треба виконувати елементарні правила профілактики вірусних інфекцій. Не треба збиратися в галасливі натовпи. Коронавірус не літає ось так (махає руками), він закінчиться, найімовірніше, нормально, і тенденції до цього є.

Якщо вам хочеться пообурюватися, будь ласка... Ось у нас є волонтери, волонтерський рух, який допомагає армії. А ви розумієте, що лікарі у вашій інфекційній лікарні... До речі, коли я кажу "у вашій інфекційній лікарні", узагалі не має значення, про яку інфекційну лікарню йдеться... Так-от: лікарі у вашій інфекційній лікарні потребують волонтерської допомоги не менше, ніж армія. Тому візьміть і підіть усім натовпом туди, викличте головного лікаря інфекційної лікарні: "Василю Івановичу, чим тобі допомогти?" І подумайте, чим ви можете допомогти йому. Ремонт зробити, кліматичну техніку закупити, допомогти з усім – із мийними засобами, зі швабрами елементарними, з лампочками, на які грошей немає, з горщиками, із хлоркою. З усім цим можна допомогти. Усього цього немає, грошей – тільки на зарплату, і та жебрацька. І ось це – те, про що треба говорити всією країною. Але вас це влаштовує?! Йо-ка-ле-ме-не! Ну влаштовує реально! Усіх це влаштовує. А кого не влаштовувало, ті – що? Під крики "забирайтеся звідси" вже пішли геть.

– Молодці. Але...

– ...я просто зараз читаю коментарі, люди пишуть: "Боже, який я розумний! Я знав, що так буде. Добре, що я забрався два роки тому". Або "рік тому".

– Лікарю, із гарного? Коронавірусу незабаром гаплик?

– Із високим ступенем імовірності.

– Так, далі. Весна незабаром прийде.

– Ну?

– Весни ж ніхто не скасовував?

– Та в мене таке враження, що вона нікуди не йшла, з огляду на цю зиму. Друзі, ви уявляєте, скільки грошей ми витратили на газ? А тепер? Яка була тепла зима?! Ми ж купу заощадили. Попросімо просто прем'єр-міністра, щоб він сказав... Ось просто тупо уявіть собі, що зараз би була середня температура зими -10 °C. Це ж звичайна річ, чи не так? На скільки більше газу ми придбали б? А тепер – скільки ми заощадили на газі?

– Ну зачекайте. Він теж заощаджує. Міг би на машині їздити, а він на самокаті катається.

– Добре. Тож хай вони нам скажуть: "Друзі, ви за цю зиму мільярди заощадили тільки на газі".

– Дайте лікарям.

– Дайте це лікарям. Припиніть ось це все. Що ви коїте? Ви фактично... Ще раз кажу, щоб люди розуміли... Коли закривають туберкульозні лікарні, коли закривають усе що завгодно – це закривають не тому, що воно не потрібне. Воно, може, й потрібне, але на це немає грошей.

– Лікарю!

– Га?

– Я вас підводжу до гарного, а ви не підводитеся.

– То я ж хочу, щоб люди розуміли, що коїться.

– Весна скоро.

– Весна весною, "весна, весна, пора любви..." Ти про це? Гарні люди мають розмножуватися.

– Ось!

– Це добре?

– Так!

– Молодець!

– Дивіться: незабаром весна, птахи повернуться.

– Ні...

– Не повернуться?

– Ні, птахи якраз повернуться, але справа ось у чому: я хочу, щоб до нас урешті-решт повернулися базові гарності. Базові чесноти.

– Гарно як сказали!

– Розумієш?

– Так.

– Базові чесноти – це наше з вами вміння говорити правду. Це перше. Не брехати, не красти, вирішувати конфлікти силою інтелекту, а не мордобоєм, не порушувати закону. І підтримувати тих, хто охороняє закон. Не буде закону – не буде нічого. У країні закону немає. Весна є, люди є...

– Тому що дурням закон не писаний.

– Пишімо закони для дурнів?

– За що я люблю лікаря? За те, що він у своєму становищі давно міг би відпочивати, заробляти великі гроші, що він і робить, і взагалі нікуди не втручатися, ні до кого не звертатися, не нервуватися. У нього ж душа палає! Ось за це я його люблю: він небайдужий. Дякую!

– Дякую тобі за любов. Дякую вам за любов!

– Ну, весна ж.

– Ти мене лякаєш, Гордоне. За такої Бацман, як у тебе...

– Сам боюся. Євгене Олеговичу...

– Невже?

– Усе добре буде? Скажи!

– Я хочу скористатися – можна? – тобою вже.

– Гайда.

– Я просто хочу сказати таке. Багато хто в мене запитує, дуже багато моїх колег і друзів майже зі всіх каналів телефонують мені із проханням щось прокоментувати. Але ви могли помітити, що я не з'являюся в телевізорі, а ми ось спілкуємося тут із Гордоном, і YouTube – це наше все. І я хочу, щоб ви розуміли: цього року я не знімаю "Школи лікаря Комаровського". В Україні вона не потрібна, а не в Україні сказали: "Слухайте, лікарю, ваші старі програми – вони такі гарні! Навіщо нам платити гроші за нові?"

Я публічно озвучив один раз в інтерв'ю з тобою на "Нашому" і вдруге – в ефірі у Савіка Шустера – свою пропозицію: друзі, нашій країні потрібне суспільно-політичне шоу, де ми говоритимемо, зрештою, не про те, як жінок міняти, а про найактуальніші й базові проблеми. Про медицину, про соціальну сферу, про те, без чого не можна. Тому що я розумію, що я можу це дуже добре пояснити. І ось я просто звертаюся до вас, друзі, які мені зараз пишуть: ваше начальство сказало, що воно їм усе на хрін не треба – вони краще жінок мінятимуть. Ось і міняйте! Зрозуміло? Тому нікуди я не піду у форматі коментарів. Я краще ось тут, у YouTube, сам за себе. Ідіть із Богом... Лихі вони всі. Так шкода, трясця! От шкода – і все тут! До того ж розумієш, яка ситуація, Дімчику? Вони обіцяють: "Будь-які гроші, тільки скажіть хоч щось". Двох слів зв'язати не можуть, елементарні, базові речі пояснити людям. Мізків бракує взагалі на все.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Президенту замилюють очі з цією медичною реформою... Ви розумієте? Вам подобається? Реформуйтеся... Ку-ку, Гордоне, вирубайся!

– Не так уже й просто це зробити.

– (Сміється). Що сталося? Ти мене лякаєш.

– Я через вас замислився.

– Невже?

– І мені забракло слів.

– Ну, тоді попрощайся.

– Ви завжди... Знаєте що? Ви завжди як накличете негативних емоцій на мене... А я ж сприйнятливий і вразливий.

– Дімо, які проблеми? Записали те, що треба. Завтра до ранку це подивляться більше, ніж будь-який канал.

– Ну звісно.

– І все. А вони нехай співають.

– Наше відео тиждень тому скільки проглянуло? Мільйон сто тисяч із гаком уже.

– Заради Бога. Дай їм Боже здоров'я всім!

– Так. Дорогі друзі, коронавірус іде на спад, весна настає, лікар заспокоїться, я – разом із ним. Усе добре, до зустрічі.

Відео: Дмитрий Гордон / YouTube

Записав Микола ПІДДУБНИЙ