RU
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Голова ветеранського фонду: Ветерани вже вклали в Україну сили, час, здоров’я, і вони дуже хочуть будувати країну. Їх підтримка – наше велике завдання

Калмикова: Зрозуміло, що цей шторм надовго, що війна не закінчиться за один день
Калмикова: Зрозуміло, що цей шторм надовго, що війна не закінчиться за один день
Фото з особистого архіву

Український ветеранський фонд створено у лютому 2022 року. Ця бюджетна установа підпорядковується Міністерству у справах ветеранів. Її головне завдання – підтримка ініціативи захисників країни, що завершили службу, їхнього бізнесу та сімей, громадських організацій, які працюють з ветеранами, а також допомога сім'ям загиблих бійців. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" голова Українського ветеранського фонду Наталія Калмикова розповіла, яку саме допомогу від держави зараз можуть отримати ветерани та їхні сім'ї, чому питання реабілітації й допомоги військовим не можна відкладати на потім, про жінок в український армії і гендерну рівність.

Зараз особливо стало зрозуміло, що захист країни  це не тільки справа військових, а всього народу

 Ви були волонтеркою, радницею командувача Сухопутних військ Збройних сил України, тепер  виконавча директорка Українського ветеранського фонду. Як сталося так, що ви почали працювати з військовими?

– Не можу сказати, що це був мій план або мрія працювати з військовими, але так розвернулося життя країни. Коли у 2014 році почалась війна, спочатку самостійно допомагала армії разом із групою волонтерів Вінниці. Потім доєдналася як волонтерка до фонду "Повернись живим", їздила на фронт, писала історії для збору грошей для військових, а у 2017 році перейшла працювати в цей фонд. Для цього я пішла з високооплачуваної роботи, але для мене було важливо робити все, що в моїх силах, задля посилення української армії. Мені особисто було зрозуміло, що цей шторм надовго, що війна не закінчиться за один день. Її можна лише виграти. А щоб виграти, нам потрібна сильна армія, навчена та забезпечена.

Потім я працювала радницею з гендерних питань командувача Сухопутних військ Збройних сил України. І коли відкрився конкурс на голову Українського ветеранського фонду, я подалася. Вважаю, що ветеранська спільнота  невід'ємна частина нашого сектору безпеки. Ранок 24 лютого цього року це продемонстрував: ветерани, які воювали раніше і звільнилися із лав Збройних сил України, повернулися на фронт і принесли свій досвід та бажання перемогти.

 Ви так просто про все розповіли, але армія  не фармбізнес, щоб допомагати військовими, треба розуміти, що їм потрібно. Ви раніше мали досвід спілкування з бійцями?

 Такого досвіду не було. Це принципово нова сфера, яку я освоювала на ходу. Але в мене був великий досвід спілкування з людьми і щире бажання зрозуміти потреби і при цьому працювати на рівних. Оскільки я прийшла з бізнесу, питання ефективності було особливо важливим. Ефективність можна порахувати, і це зрозуміло військовим. Я не намагалася видаватися фахівцем у військовій справі. Військові довго вчилися і мають досвід, якого в мене ніколи не було й не буде. Але є речі, у яких ми, цивільні, розуміємося краще.

Зараз особливо стало зрозуміло, що захист країни  це не тільки справа військових, а всього народу. Ця історія дивна для людей з інших країн: як же так  майже вся країна стала плечем до плеча, кожен робить свій внесок і здійснює потужний спротив.

 Як ви встигали волонтерити й виховувати дітей?

 Я не впоралася із цим завданням. Це дуже складно. У 2014–2017 роках було так  тиждень працюю, на вихідні їду на фронт. Чимось мала жертвувати. На той час, коли були активні бойові дії, жертвувала часом, який мала б проводити із синами. Потім це вдалося трішки виправити, більше уваги приділяти дітям. Зараз знову такий час, коли ми менше спілкуємося, але діти вже старші. Вони навчилися за цей час, що можуть самі про себе піклуватися. Самостійність  це їхній вклад в ту роботу, що я роблю. Я їм постійно кажу, що вони мої помічники.

 Діти ставлять вам складні питання про війну?

 Вони завжди ставили непрості запитання. Ми багато говорили, ніколи не мовчали ні про смерть, ні про війну. Ця тема в нашій родині не табу. Я вважаю, важливо не мовчати про складне, про біль. Старший син багато чим цікавиться, він спостерігає за ситуацією й іноді дає мені корисну інформацію макроекономічну або з міжнародної політики, яку я не помічаю в щоденній рутині.

Армія  великий організм. А зараз, в умовах повномасштабної агресії, коли додатково мобілізовано багато людей, цей великий організм став гігантським

 Ви, мабуть, теж неодноразово чули, що війна  чоловіча справа. Як радниця з гендерних питань командувача Сухопутних військ ЗСУ, із якими проблемами ви зіткнулися і чи вдалося вам їх розв'язати?

 Це патріархальне упередження. Я б процитувала тут Андріану Арехту, яка каже, що війна  не жіноча й не чоловіча справа теж. Люди не мають воювати.

Багато жінок прийшли до армії з 2014 року. І це стало поштовхом до значних змін у гендерній політиці сектору безпеки й оборони. Була велика адвокаційна кампанія, яку проводили Жіночий ветеранський рух і "Невидимий батальйон", проводилися дослідження, ініціювалися зміни в нормативно-правових актах. Як результат  сьогодні жінкам дозволено обіймати офіцерські посади, відкрито посади майже по всіх військових спеціальностях. Сьогодні відсоток жінок в українських Збройних силах подекуди вищий, аніж у збройних силах деяких країн НАТО. І є речі, яких уже вони в нас вчаться.

Особисто для мене гендерна рівність  це про повагу до людини незалежно від статі і про довіру. У роботі гендерною радницею я акцентувала увагу на роботі з вищими військовими навчальними закладами й на координації мережі гендерних радників у підрозділах. Такі радники на сьогодні є в кожному підрозділі ЗСУ.


Фото из личного архива
Калмикова: Підтримка ветеранських підприємств, ініціатив, громадських організацій  це наше велике завдання. Фото з особистого архіву


 Чим сьогодні займається Український ветеранський фонд?

 Ми маємо розуміти, що армія  великий організм. А зараз, в умовах повномасштабної агресії, коли додатково мобілізовано багато людей, цей великий організм став гігантським. Тут для нас, Українського ветеранського фонду, колосальний фронт роботи, оскільки всі ці люди, які зараз захищають країну, будуть ветеранами. Тому вже зараз треба створювати для них умови, чим ми й займаємося.

У рамках фонду ми вже запустили кілька проєктів, ще декілька готуємо до релізу. Так, на період воєнного стану започаткований і діє проєкт сприяння реінтеграції родин ветеранів  внутрішньо переміщених осіб. Це мікрофінансування бізнесу ветеранів і родин ветеранів. На цю програму здебільшого подаються дружини ветеранів, які переїхали в інші регіони. І там відновлюють і продовжують свій бізнес.

Ми маємо низку неймовірних історій. Зокрема, Анастасія, яка є дружиною ветерана і внутрішньо переміщеною особою ще з 2014 року. Її центр реабілітації для діток з особливими потребами в Ірпені росіяни розбомбили в березні, але засновниця зараз його відновлює. Дружина ветерана Тетяна відновлює своє виробництво взуття. Такі приклади – добрий сигнал для всіх, хто зараз у лавах Збройних сил: державі небайдуже. Наше завдання продовжувати допомагати ветеранам, їхнім родинам, шукати додаткові кошти, щоб фінансувати більше проєктів.

Зараз відшкодування витрат, які понесли підприємці після 24 лютого, відбувається без конкурсу. Людина подає комплект документів і за умови коректної подачі отримує відшкодування протягом 10 днів. Ми уже видали підтримки на понад 300 тис. грн.

Також зовсім скоро ми плануємо запустити конкурсну програму, де люди зможуть подавати на фінансування великі бізнес-проєкти. Там можна буде отримувати більші суми  від 100 тис. грн. Готуємо детальне обґрунтування, на що ці коштують підуть, яким чином це сприятиме розвитку й розширенню бізнесу ветеранів.

Нещодавно ми запустили гарячу лінію кризової підтримки для ветеранів та їхніх родин. На цей номер телефону +38 (067) 400 46 60, можна зателефонувати щодня з 10.00 до 20.00. Плануємо зробити цю лінію цілодобовою. Коли стає дуже важко, людині потрібно з кимось поговорити. І ми хочемо в такі миті стати підтримкою. На гарячій лінії працюють фахівці, які пройшли спеціальну підготовку із кризового консультування.

 Скільки саме людей уже отримали допомогу від фонду?

 Фінансову підтримку отримало понад 20 людей, які подали документи, що відповідають усім вимогам,  це мікрокредити розміром до 20 тис. грн.

 Чи маєте ви дані щодо кількості ветеранів в Україні, хто вони і де вони?

 Станом на 23 лютого було понад 400 тис. ветеранів російсько-української війни. Зараз багато людей проходять процес отримання статусу учасника бойових дій, тому складно оцінити, як змінилася ця кількість. Але, за словами міністра оборони Олексія Резнікова, зараз наші сили безпеки й оборони налічують приблизно 1 млн осіб. Тож ми можемо вважати, що потенційно всі вони ветерани.

Також треба враховувати категорії, якими опікується Міністерство у справах ветеранів,  це родини ветеранів і родини загиблих. Отже, кількість усіх людей, які прийдуть до нас, оцінюється приблизно в 5 млн осіб.

 Це багато, навіть для державного фонду. Як плануєте впоратися з таким навантаженням?

 Ми розуміємо масштаб виклику, тому намагаємося створювати такі умови для ветеранів, щоб вони поверталися до цивільного життя і ставали повноцінними учасниками процесу розбудови країни. Ветерани вже вклали в Україну сили, час, здоров’я більше, ніж будь-хто інший, і вони дуже хочуть будувати країну. Тому підтримка ветеранських підприємств, ініціатив, громадських організацій  це наше велике завдання.

Як фонд, ми можемо зіткнутися з проблемою спроможності. Ми ще маленька організація, яка тільки створюється, і, що важливо, створюється під час війни. Для мене як керівника це виклик. Ми все робимо паралельно  запускаємо організацію і здійснюємо проєкти для нашої цільової аудиторії.

Ще питання фінансування. Сьогодні, що нормально в нашій ситуації, відбувається перерозподіл коштів бюджету в інтересах сектору безпеки й оборони. Наша задача  шукати додаткові джерела фінансування. Можуть бути економічні зміни у світі, де вже давно говорять про кризу. І це однозначно може вплинути на нашу діяльність.

Головне, зараз сформувалася в Українському ветеранському фонді класна команда. У нас працює 34 людини в колективі. Усі поділяють цінності захисту України й розуміють, для чого вони тут зібрались. Співпраця з міністерством конструктивна. Це все надихає.


Фото из личного архива
Калмикова: Ветерани  це не якісь фантастичні люди, а звичайні живі люди. Фото з особистого архіву


 Ветеран під час війни  це хто?

 Є різні історії. Наприклад, люди зі статусом учасника бойових дій, що раніше звільнилися і повернулися до Збройних сил. Вони знову військовослужбовці. Є ті, хто, маючи статус учасника бойових дій, продовжував служити в секторі безпеки й оборони.

Є ветерани, які не змогли мобілізуватися за станом здоров’я. Дуже багато з них волонтерять і допомагають своїм підрозділам, хтось розвиває бізнес і платить податки.

Ветерани  це не якісь фантастичні люди, а звичайні живі люди. Одна з наших великих цілей  це викристалізувати повагу до них та прибрати стигматизацію. Зробити так, щоб вони добре почувалися в суспільстві.

Не можна відкладати відбудову, реабілітацію ветеранів на "коли-небудь потім", треба робити все це паралельно

 Наше життя сьогодні мирним не назвеш навіть у тилу, то куди ж повертаються ветерани з фронту?

 Ветерани повертаються в те мирне життя, яке ми зараз маємо. Навіть якщо воно умовно мирне. Ми всі, хто не на фронті, живемо цивільним життям і навіть не уявляємо життя в окопі під постійними обстрілами. Тому все ж життя "мирне" і на війні сильно відрізняється. Нам треба усвідомити, що війна триває. Не можна відкладати відбудову, реабілітацію ветеранів на "коли-небудь потім", треба робити все це паралельно. Тривалість війни складно визначити заздалегідь, але ми вже бачимо, що війна не закінчиться завтра, тому відновлення має бути зараз.

 Світовий досвід показує, що після війн країни (США, Великобританія та інші) зіткнулися з великими проблемами  ветеранам знадобилася специфічна реабілітація як щодо фізичного, так і психічного здоров’я, програми превенції суїциду, реінтеграції в суспільство, навчання тощо. Як ви сьогодні бачите проблеми, із якими можете зіткнутися, і шляхи їх подолання?

 Про це можна говорити тижнями. Ми вивчаємо досвід країн, у яких є ветерани й досвід роботи із цією категорією.

Питання лікування, реабілітації, психологічної реабілітації, профорієнтації або навіть зміни професії, налагодження підприємницьких ініціатив, освіта ветеранів, освіта для дітей і підтримка дітей загиблих  величезний спектр задач, за кожною з яких треба напрацьовувати рішення. В України є і свій досвід, я впевнена, що через деякий час ми самі будемо ділитися ним з іншими країнами.

 А які ви бачите додаткові джерела фінансування?

 У нас заплановано декілька подій, у тому числі такі, що спрямовані на західні країни і США. Зрозуміло, що внутрішній ресурс вичерпний. Нам поки що важко конкурувати з великими гравцями  фондом "Повернись живим" чи фондом Сергія Притули, хоча ми з ними співпрацюємо і дружимо. Вони зараз працюють на те, щоб перемогти у війні, а ми  на те, щоб переможці повернулися додому у країну, яка розвивається.

Ми вже залучили зовнішнє фінансування  отримали транш 3 млн грн від організації Razom for Ukraine на розвиток ветеранського бізнесу. Надалі плануємо розвиватися в напрямі співпраці з донорами, щоб не стояти на одній нозі, а забезпечити сталість організації та сталість підтримки ветеранам. Хочемо мати постійне надходження коштів на наші проєкти, тому зараз особливо важлива наша спроможність адмініструвати ці кошти.

Я хочу сказати, що наші військові, ветерани, їхні родини  сильні люди. Ми як фонд робимо сильних сильнішими і створюємо умови, щоб прискорити шлях у життя після війни. Вони й самі все зроблять, але ми можемо полегшити цей шлях. Вважаю, це спільна праця задля розвитку країни.

Олена ПОСКАННА
журналістка, редакторка
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ