RU
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Арестович: Був період, коли ми майже 10 днів узагалі не стріляли артилерією. Усе тримала наша піхота, зубами вчепившись у землю

Арестович: Уся російська армія "друга армія світу" не може зараз узяти гаражний кооператив на сході Сєвєродонецька
Арестович: Уся російська армія – "друга армія світу" – не може зараз узяти гаражний кооператив на сході Сєвєродонецька
Скріншот: Офіс Президента України / YouTube

Як довго триватиме війна, чи можуть окупанти захопити Харків, чому не зможуть захопити Одесу та Миколаїв, коли Україна зможе звільнити Херсон і де закінчиться російська армія? Про це, а також про зраду, через яку провалилася оборона півдня, про зірваний наступ російської армії на Запоріжжя, про те, за якої умови можливий повторний наступ РФ на Київ, про саботаж в армії Білорусі, про воєнне щастя України, постачання зброї та втрати Збройних сил України, про удар по Кримському мосту та загальну мобілізацію в Україні, про те, як Україна пройде зиму, про хворобу президента РФ Володимира Путіна і про те, яким буде його кінець, а також чому смерть Путіна "дуже сильно змінить" ситуацію, розповів радник глави Офісу президента України Олексій Арестович в інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону. "ГОРДОН" публікує текстову версію розмови.

24 лютого настрій був кращим

Олексію, добрий вечір.

– Доброго вечора, Дмитре.

Скажіть, який у вас зараз настрій?

– Я задовбаний реально. Утомлений просто.

Ну якщо порівнювати 24 лютого і сьогодні коли був кращий настрій?

– Настрій був 24-го кращим.

Овва.

– Драйв: рух історії пішов. Нині вже рутина значною мірою. Тому я люблю, коли зміни значні. Ось коли підемо в наступ, тоді знову буде гарним.

Скільки станом на сьогодні окуповано в нас території? Є точна цифра по країні й по областях?

– Так із наскоку я не сказав би. Це треба в довідкові лізти. Але можемо сказати, що значно менше, ніж місяць тому. Навіть не місяць – два місяці тому: коли відходили від Києва, Чернігова й від Сум і частково від Харкова, частково від Миколаєва. Тобто ми без жодного ленд-лізу, без страшної допомоги НАТО взагалі звільнили чотири свої області майже.


Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube


Але президент сказав нещодавно 20%. Зараз приблизно так чи менше може бути?

– 20%?

Окуповано, так. З урахуванням Криму та Донбасу.

– Президент точно знає, що каже. Тому що йому рахують дуже ретельно, які дані. Тож можемо відштовхуватися від цієї цифри.

Херсон уже видно у приціл і біноклі

Що сьогодні з Херсонською областю?

– Вона в окупації майже вся, окрім півночі. Із неприємних новин – там вони намагаються встановити такий, "русскомирный", режим. Ще в середині квітня було відомо про дві "мікро-Бучі" в Херсонській області, тобто два села, де були масові розправи, і є оперативні дані про три катувальні в'язниці, схожі на мікро-"Ізоляцію". Кількість жертв там сотень сягала. Вони намагаються репресувати населення. Там є певні проблеми соціального, економічного характеру.

Із добрих новин – із 250 тис. населення [Херсона] прийшло отримувати російські паспорти всього 26 чи 23 особи. Незважаючи на всю пропаганду, списання боргів і всю-всю цю систему стимуляції, яку вони намагалися застосувати. І друге – наші війська, атакуючи правобережний плацдарм – єдиний, який залишився на правому березі в Херсоні, – перейшовши Інгулець, зробили протягом 50 км систему районів оборони та утримують їх успішно. Російським військам, незважаючи на майже двотижневі спроби, не вдалося їх вибити. А це дуже серйозні основи для звільнення Херсона в майбутньому. Херсон уже видно у приціл і біноклі. Уже проступають будинки – усе чітко. 15 км. Це не означає, що це буде завтра. Тому що війна так влаштована, що 15 км можна йти рік. Однак це близько.

Ну, коли приблизно, ви відчуваєте, що можна повернути Херсон?

– Повернути можна буде тоді, коли ми отримаємо в розпорядження засоби далекобійної артилерії та реактивні ракетні системи типу HIMARS, які дадуть нам змогу розв'язати проблему постачання правобережного плацдарму російських військ, перекривши надійно постачання звідти, і можливість завдавати ударів по їхньому накопиченню військ. Це HIMARS. Він має прийти, бути зосередженим якось на плацдармі – і відпрацювати. HIMARS і М-270. Але тут треба ще дивитися, які плани в Генерального штабу. Тому що ми з вами зараз говоримо вузько, а вони ж бачать усю перспективу.

Подивимося, що вони робитимуть, які завдання вони розв'язуватимуть. Нам невідомо. Відомо лише їм, що вони планують. Але за логікою таке. Там же проблема цього плацдарму в тому, що його постачання висить на двох нитках – це каховська дамба та Антонівський міст [який з'єднує Херсон із лівим берегом Дніпра]. Усі вони будуть у межах ураження дуже надійного HIMARS. І будь-які спроби забезпечуватися та закріплюватися – це велика проблема. Так, і їх можна припинити. Тобто технічно така можливість є. І визволення Херсона – це конкретне, реальне завдання, яке можна поставити та розв'язати.

Оборона півдня мала стати одним із найуспішніших місць нашої оборони. Через зраду це провалилося

Військові сьогодні кажуть, що те, що увійшли так швидко росіяни в Херсон, було ключем до того, що вони підуть далі, зокрема й на Маріуполь... Загалом, головні невдачі наші пов'язані саме із цим. Ви сказали в одному з інтерв'ю, що Херсон про...бали. А чи є люди конкретно, які про...бали Херсон? Ми знаємо їхні прізвища?

– Ну от учора назвав голова Херсонської ОДА помічника начальника СБУ Херсонської області. Я зараз уже й не згадаю, як його звуть. Його, за попередніми даними, заарештували ще в березні, він передавав дані про систему полів і взагалі систему оборони. І навіть наводив російську авіацію на українські підрозділи в момент, коли пішло-пішло. І російські війська – єдине місце – це на півдні – вирвалися на оперативний простір так званий, де почали діяти, випереджаючи нас суттєво.

Були великі проблеми на тому самому "Чонгарі", про який багато пліток і чуток. Морська піхота героїчно лягла, але не пускала як могла. 59-та бригада боролася до кінця, зокрема за Антонівський міст. Постраждала дуже сильно, на неї припав удар противника, який перевершував її у 15–20 разів. Тобто там обороняли, військові із честю виконували свій обов'язок. Ми знаємо морського піхотинця, який підірвав ціною свого життя один із мостів у районі Генічеська, щоб не пройшли [окупанти].


Окупаційні війська зайшли в Херсон у перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Фото: Sergei Ilnitsky / ЕРА


Багато було здійснено подвигів. Але це не врятувало від двох чинників. Об'єктивний: на цьому напрямку перевага російських сил була об'єктивно більшою і найнеприємніше – кримська авіація була дуже близько. Вони розвантажували по наших військах, поверталися, швидко поповнювалися і знову прилітали. Плюс місцевість – у степу дуже складно від авіації ховатися.

Плюс суб'єктивний чинник – це зрада. Накладання цих чинників і дало ефект. Ми знаємо, що керівник штабу ТрО херсонського зараз на російському боці. Він ще був. І я думаю, це не останні особи, яких там встановлять як винних. Тобто це прой...б, якщо вже про це говорити, на середньому рівні – осіб, які ухвалюють рішення. Вдала операція російських спецслужб, яка зуміла цих людей розбестити й перевербувати. Ну і зрада з їхнього боку. Зрозуміло, що ні президент, ні головком... Вони ж давали свої накази. Я вам більше скажу. Нікому ще не говорив – вам скажу.

Напередодні війни було проведено спеціальні навчання командно-штабні на місцевості з оборони півдня. Було все сплановано. Було враховано всі нюанси. І за ідеєю, це мало б стати одним із найуспішніших місць нашої оборони. Тому що там було враховано всі нюанси. І про це точно знали. Але саме через зраду це провалилося.

Зрозуміло, що там виявили героїзм солдати та офіцери, які на низовій ланці боролися та ціною свого життя зупиняли прорив на оперативний простір. Але середня ланка – зрадники – відіграла свою роль.

Ми зірвали наступ на Запоріжжя. Це велика наша перемога, яка минула непомітно для широких народних мас

Сьогодні окуповано значну частину Запорізької області. Місту Запоріжжя щось загрожує?

– Дивіться, що сталося. У Василівці російські війська збирали дуже пристойне угруповання для того, щоб рухатися на Запоріжжя, на північ. Але там чи то командував хтось дуже нетямущий із російського боку. Як казав Наполеон, для перемоги потрібні дві речі: нетямущий противник і удача. Там у нас збіглося. Ну й наші війська демонструють там дуже гарний тактичний та оперативний рівень.

Вони мали наступати на Запоріжжя, але ми зробили той трюк, який нам вдався під Макаровим, який нам вдавався ще в кількох місцях. У ніч перед ударом вони о 5.00 мали наступати – наші о 12-й годині вдарили самі.

І зрозуміло, що їм стало не до наступу – вони почали вже розбиратися з бойовими порядками українських військ, які вторглися до них. Наразі там узагалі дуже вигідна ситуація. До речі, велика наша перемога, яка непомітно минула для широких народних мас: ми зірвали наступ на Запоріжжя. Навіть більше, вони розділили війська: залишили мале угруповання, а частину кинули під Сєвєродонецьк, бо там бракує сил, частину кинули на херсонський напрямок, бо там ми наступаємо.

Тобто ми збили, зірвали наступ на Запоріжжя. Просто як широкі народні маси, люди оцінюють перемоги? Ну от якщо влучила артилерія і когось наочно... Там, потопила крейсер "Москва" чи, там, узяли населений пункт. А ось наступ, якого не сталося, – ну, він ж незрозумілий. Так?

Повірте, військові знають: там зірвано наступ. Це визначне досягнення. І наразі там навіть наші війська просуваються злегка, на тактичному рівні, 5–10 км. Але все ж таки рухаються. І завдають неприємностей у відповідь тим, хто збирався наступати.

Тобто Запоріжжя не під загрозою?

– Просто зараз не під загрозою. Я не відкидаю, що колись, за місяць чи півтора, вони знову зберуть угруповання і спробують наступати.

Але, по-перше, за цей час дуже багато може статися. По-друге, вони теж втомлюються збирати угруповання свої, не дуже в них виходить, прямо скажемо. По-третє, у них так багато проблем на херсонському, і сєвєродонецькому, і ізюмському напрямках, що вони розтягали резерви туди.

Навіть більше, там же стався знаменитий випадок, коли кадировці з бурятами вкотре посварилися, і кадировці завдали двох артилерійських ударів по бурятах, до стрілянини дійшло. Після чого їх розділили: бурятів кинули на херсонський напрямок, а кадировців – на сєвєродонецький. І це вкотре демонструє, що коли противник починає між собою сратися і шукати винних, отже, у них там великі неприємності.

А кадировці не можуть із херсонського напрямку вдарити по бурятах на сєвєродонецькому напрямку?

– Далеко. Це навіть "Іскандер" не дістане.

У російській армії зараз практично немає підрозділів, де не було б відмовників

Скажіть, велика кількість узагалі відмов у російській армії воювати?

– Вони мають підрозділи, які відмовляються в повному складі. Були такі випадки. Їх небагато, але вони є. Є підрозділи, у яких по 30% відмовників, 20%, 40%, 15%. Залежить дуже сильно. Найважливіше, що є інше. Головною ознакою є кількість повторних відмов: коли вмовили... вірніше, відмовилися – застрашили, застимулювали, кинули у бій – і вони повторно відмовляються. Такі також є, від 5% до 15%. Але практично немає підрозділів, де б не було відмовників зараз.

А кількість трун, які йдуть у Росію, стимулює росіян відмовлятися масово?

– Стимулює війська, які знають реальний стан справ. Тому що до широких народних мас поки що доходить російських... Але, знову ж таки, у Бурятії щодня похорони, наприклад. У Дагестані щодня похорони. Є регіони менш зачеплені. Але військовослужбовці знають про те, що відбувається, і які втрати. І це все військовим телеграфом передають. І, звісно, не додає їм настрою від слова зовсім.

Харків – це знову місто, яке стає в оборону. Але російські війська не візьмуть Харкова. Це нереально

Я хвилююся за Харків. До того ж дуже. Я відчуваю, що там є такі проколи, і ворог підходить ближче до Харкова знову. Це так?

– Там наші наступали успішно вздовж кордону. Вийшли на кордон і вздовж кордону пішли в бік Печенізького водосховища, на схід, – щоб підрізати шляхи постачання ізюмського угруповання. Російські війська завдали удару з Бєлгорода просто по наших комунікаціях, які розтягнулися, туди: на Рубіжне і перед водосховищем. І потім докинули оперативні резерви ще десь тиждень тому. Наших поменшало, а їх побільшало. Наші перейшли в оборону, розвернулися, закрили фланг тощо. Вони почали проламуватися і рухатися. Тим паче що з російського боку б'є РСЗВ. І вони докидали, докидали...

Але найнеприємніше – там зараз перебувають у боєготовому стані після відновлення десь п'ять-шість батальйонно-тактичних груп російських. Тобто якщо вони перейдуть кордон, нам зовсім буде туго. Ну, а харків'яни вже зрозуміли, мабуть, що вони знову живуть у прифронтовому місті. Хоча це на три чи чотири тижні, на місяць зникло. Тепер знову у прифронтовому.

І по Харкову можуть діставати не лише важкі ракетні системи, а й польова артилерія. Що відбувається. Тому Харків знову прифронтове місто з усіма подробицями, які виходять із цього. Наші там стоять в обороні. Там бої в Руських Тишках, а це вже зовсім поряд, і таке інше. І ще й зі сходу, умовно, із напрямку Чугуєва, наступають російські війська.

Харків – це знову місто, яке стає в оборону, поки що за далекими рубежами. Але, у принципі, якщо ці війська перекинуть із Бєлгородської області і вони перейдуть на Харків, то може піти й за ближніми рубежами. Вони, звісно, не візьмуть Харкова. Це абсолютно неможливо.


Фото: Sergey Kozlov/ЄРА

Наслідки обстрілу села Мала Данилівка під Харковом. Фото: Sergey Kozlov/ЕРА


– Не візьмуть?

– Не візьмуть. Це неможливо абсолютно. Але що вони можуть зробити? Вони можуть відвернути великі сили наших військ від необхідного й розташованого поруч руху на Ізюм і боротьби в районі Лисичанськ – Сєвєродонецьк – Попасна. Це відповідь на те, що ми робимо в Херсоні. Тому що ми, розпочавши наступ на Херсон, відвертаємо їхні сили та резерви на херсонський напрямок із попаснянського та ізюмського. Те саме вони вирішили: ми їм у Херсоні неприємності, а вони нам у Харкові неприємності, на які підуть наші сили, ресурси, відвертання тощо. Ну, війна – хто кого переграє.

За оцінкою українських військовослужбовців, вони втримають Сєвєродонецьк

Сєвєродонецьк Лисичанськ. Що реально там зараз відбувається? Бо відомості дуже суперечливі.

– Вони трохи піднакопичилися. Ба більше, у них зараз у запасі ще п'ять-шість батальйонно-тактичних груп. За мірками початку війни – це ніщо, за нинішніми мірками – це дуже велике угруповання. Намагаються закрити проблему Гірського та Золотого, там такий виступ на нашу користь, який вони хочуть відсікти. І намагаються з південного сходу, тобто, грубо кажучи, від луганського напрямку підійти до Сєвєродонецька, атакуючи його знизу, від сєвєродонецького аеродрому – його вже давно захоплено.

У самому місті бої, коли вулиця переходить із-під контролю в контроль, коли працює артилерія. Працює артилерія наша по них, їхня – по нас, артилерійські дуелі, результатами яких намагаються скористатися наземні війська.

Попаснянське угруповання діє разом із цим. Завдання – перерізати дорогу Бахмут – Лисичанськ. Десь три доби тому передові російські підрозділи вийшли просто на дорогу, але їх відкинули контратаки й робота артилерії. Але вони наразі близько, і дорога вже давно під вогневим контролем. Тобто постачання відбувається трохи іншими шляхами. Нею вже особливо не їздять.

Попаснянське угруповання у двох напрямках намагається наступати – воно ще на сам Бахмут рухається. У принципі, там залишається загроза оперативного оточення наших військ. Але з іншого боку, ми поповнилися артилерією, і знамениті "три сімки" (гаубиці М777"ГОРДОН") працюють дуже справно, переграючи росіян у зіткненнях.


Фото: Головнокомандувач ЗС України/CinC AF of Ukraine/Facebook

Гаубиці М777 на фронті. Фото: Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine / Facebook


Ситуація змінюється дуже швидко. Можна почути протягом доби, що вони захопили якийсь ключовий населений пункт, просунулися, а надвечір почуєш, що наші вибили контратакою. Наприклад, Комишуваха три-чотири рази переходила з рук у руки і є одним із головних на попаснянському напрямку. Була нарада – можу одразу сказати – щодо подальшої долі якийсь час тому. Вирішили поки що утримувати. Військовослужбовці вирішили.

Сєвєродонецьк?

– Військовослужбовці вирішили, так. Тому що, за їхньою оцінкою, вони втримають. Але, як я розумію, другий Маріуполь повторювати ніхто не збирається. У разі реальної загрози втрати міста там передбачено різні заходи.

Ваші відчуття: ми віддамо Сєвєродонецьк?

– Усіляке може бути. Тут треба розуміти дуже чітко: завдання – не утримання районів та місцевості. Проста дилема Кутузова: якщо збережемо армію, збережемо і країну, і якщо втратимо армію, ми втратимо і армію, і країну. Нам важливо зберегти нашу живу силу й виснажити супротивника.

Поки що цей наступ – матір усіх наступів, як оголосила російська сторона 4 квітня, – триває вже понад 2,5 місяця. Максимальний поступ становив 25 км. Тобто це ніщо взагалі. Заплачено тисячами життів російських солдатів. Тобто вони вже якщо не під десяток заплатили. Я вже не кажу про мобілізованих із зони "ЛДНР", там узагалі катастрофа. Техніка бита тощо.

То ось що відбувається: ми їх вимотуємо там. Наше завдання – їх вимотати. Це наше головне оперативне завдання. Ми це завдання вирішуємо. А їхнє завдання – захопити. І вони поки що його не можуть вирішити. Але щойно це стане, наприклад, на користь того, що ми втратили спроможність вимотувати, виникла реальна загроза захоплення, то наші відійдуть. Вони вирішать у такий спосіб завдання.

Але тут треба правильно розуміти, що вони його вирішать так само, як завдання взяття Попасної: коли підрозділи, які взяли місто, по 60–80% втратили особового складу і їх відвели на довгий-довгий період відновлення. Отже, ми вирішили своє завдання – ми їх вимотали. І для підготовки наступного наступу – на Слов'янськ, Краматорськ, їм потрібен буде Бахмут – по-перше, потрібно буде дуже довго накопичуватися. А час працює на нас, бо нам іде допомога. А по-друге, цей довгий період і нам дає змогу підготувати оборону тощо.

Ви ж розумієте, що такими темпами навіть їхнє основне завдання – взяття Луганської та Донецької областей і вихід на кордон – можна виконувати місяцями. А за місяць дуже багато чого станеться. Щодо ленд-лізу, боєздатності українських Збройних сил тощо. Тому поки що це рівняння вирішується здебільшого на нашу користь.

Я дуже сумніваюся в якомусь успіху росіян у Донецькій області. А ось у те, що вони фізично закінчаться, я вірю цілком

Припустімо найгірший сценарій. Ми покидаємо Сєвєродонецьк і, відповідно, вище Лисичанськ. Донбас що з ним? Ми впевнено там почуваємося? Чи Донбас під загрозою?

– Це як дивитися. Якщо ми покидаємо Сєвєродонецьк та Лисичанськ і оборону будуємо за межами Донецької та Луганської областей, то вони захоплюють Луганську область. Вони, безумовно, оголосять це найбільшою своєю перемогою, виконанням проміжної цілі своєї спецоперації тощо, тощо.

Це все буде словесна мішура, яка закриває головне: що вони на взяття 200 км² території кладуть десятки життів своїх солдатів убитими та пораненими й техніки. А такими темпами воювати не може собі дозволити навіть Російська Федерація. Недарма в них уже в багатьох підрозділах кількість резервістів приблизно 60%.

Класичних, кадрових, типу Таманської дивізії, десантних військ і кількість техніки старих зразків типу Т-62 уже приблизно 30–50%. Вони вимотуються, хай що там кажуть. Вони потихеньку вимотуються в цьому плані. І тоді ми оборонятимемо Донецьку область. А Донецька область – це велика агломерація. Один вузол Слов'янськ – Краматорськ чого вартий. Там підготовлено оборону, там наших військ вистачає. Ну, подивимося, як вони це братимуть. Я дуже сумніваюся хоч у якомусь успіху на тому напрямку. А ось у те, що вони фізично закінчаться, я вірю цілком собі. Або підзакінчаться.

Ну і тоді, фронт – він великий, він від Харкова до Херсона. Поки вони там встигають, ми можемо встигнути на херсонському або ще десь. Тож це неоднозначна така війна. Пам'ятаєте, як усе починалося? Коли ми з вами розмовляли вперше, вони одночасно на дев'яти оперативних напрямках наступали.

Звісно.

– І ні фіга не могли із цим зробити. Ну, із самого початку робили. Я пам'ятаю, коли я з вами розмовляв, у мене відчуття... Ну, я як військовий вважав: імовірність виживання я давав собі 1,5%.

Я перші п'ять днів узагалі не вірив, що ми виживемо

Ось так?

– Так.

Але ви добре трималися.

– Ну, я перші п'ять днів узагалі не вірив, що ми виживемо. Перші п'ять діб. За співвідношенням сил і за тим, що я знав, хто обороняє Київ і в якому масштабі і хто наступає. Технічно неможливо було вижити в цій ситуації. Потім ще 15 [днів] я відсотків 95 давав на те, що ми не виживемо всім офісом. Ну, а далі вже трохи полегшало. Найсмішніше було, коли під час оборони Києва в середині березня закінчилися снаряди нафіг у нашої артилерії взагалі повністю. А тим часом відбулася ротація: росіяни підігнали свіжі війська. І ось поки не підійшли наші снаряди: це десь три – п'ять діб забрало – було дуже весело. Широкі народні маси цього не знали, але військовослужбовці знали, ми знали. І це було, звісно...


Скріншот: Eurovision Song Contest/YouTube

Скріншот: Офіс Президента України / YouTube


Вам потім мемуари треба писати про це.

– Ну, запитають – напишемо. То що я хотів сказати? Зараз уже не те. От вони вперлися в цей Ізюм, Слов'янськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, намагалися наступати на Запоріжжя – і вигребли на широкому фронті від Попасної до Запоріжжя. Там особливого руху нема. Вони намагаються десь у районі Вугледара, але не дуже виходить. І від Запоріжжя до Херсона нічого не відбувається, бо не може відбуватися: переростягнуті комунікації, лінія оборони, і тримаються вони там завдяки Дніпру.

Тобто якщо прибрати правобережний плацдарм, ми візьмемо Херсон, то, по-перше, ми звільняємо єдиний захоплений ними обласний центр. Це найважливіший елемент. Це велика наша моральна перемога і найбільша їхня поразка. Тому що вони в Росії і в політикумі, і в колективному несвідомому широких мас тримаються завдяки чому? Завдяки тому, що поки вони криво-косо, із величезними втратами, але все-таки намагаються рухатися і наступати.

Територіально, так.

– А тепер уявіть, що вони дістали по морді й ми звільнили. І тоді одразу виникає запитання: а на фіга такі втрати? Санкції, втрати колосальні тощо, просідання всієї бойової могутності Російської Федерації, там, десятки тисяч трун заради чого? Щоб українці знову звільнили це і все забрали назад? По них буде найсильніший моральний удар. Найсильніший. І найбільша моральна перемога з нашого боку, яка і Захід змусить замислитися, що якщо нам дати більше, то ми швидше вирішимо проблеми. Тому там чи в іншому напрямку щось може статися.

І головне ось що: вони наступають на сєвєродонецькому напрямку, а ми наступаємо на херсонському. Це взаємний наступ. Це не те, що лише вони тиснуть, а ми в обороні. Це дуже й дуже змінена ситуація. Навіть порівняно з тим, що було місяць тому. Ну от повільно-повільно накопичуються ці зміни, і в якийсь момент кількісне перейде в якісне – хрусь! – і щось станеться. Але я одразу хочу наголосити, що навіть покинутий Сєвєродонецьк і покинутий Лисичанськ – це аж ніяк не поразка у війні. Тому що ми вже стратегічно перемогли. І це буде хід, який, ну... Це спроба заклеїти лейкопластиром дірку в боці "Титаніка" з боку росіян.


Фото: Сергій Гайдай/Facebook

Фото: Сергій Гайдай / Facebook


Звичайно, пропагандисти щось спробують із цього вичавити, але насправді вони за кожен населений пункт такого розміру... Сєвєродонецьк – не найбільше місто, прямо скажемо, на тому самому Донбасі. Якщо вони за кожен населений пункт вкладатимуть десяток тисяч убитих та кілька десятків тисяч поранених, ви ж розумієте, що це абсолютно безперспективна війна, просто абсолютно. Путін коли на ПМЕФ виступав, він же обіцяв розгромну промову, а реально ми бачимо хворого старого, якому нічого подати ні зовнішнім партнерам, ні внутрішнім.

Він мав поганий вигляд, до речі. Морально.

– Так. Населенню нічого подати. Що ти скажеш? "Я поклав 50 тис. убитими й пораненими?" Поранених під 80, напевно, під 60, з огляду на те, як дивитись: ПВК, рахувати "ЛНР" і "ДНР" так звані чи ні... Але поклав там десятки тисяч людей заради чого? Заради стертого в нуль Маріуполя та Попасної? І це все поки що. А як же руйнування американоцентричного світу, якщо вся російська армія – "друга армія світу" – не може зараз узяти гаражний кооператив на сході Сєвєродонецька? Розумієте? Такими темпами війна не те що не перспективна у принципі, вона не є перспективною навіть на оперативному рівні. Ніхто не може собі дозволити так довго воювати.

Одесу неможливо взяти, якщо не взяти Миколаїв. Це теж неможливо

Миколаїв, Одеса  що стосовно цих найбільших міст?

– Одесу неможливо взяти, якщо не взяти Миколаїв. Миколаїв узяти неможливо, бо...

Неможливо?

Неможливо, ні. Для цього нас треба зупинити на херсонському, зламати нас на херсонському, піти на Миколаїв, живлячи через дві ниточки – Каховську дамбу та Антонівський міст. Це абсолютно неможливо. Зараз під'їдуть, зачекайте, HIMARS – і все зміниться моментально на тому напрямку на нашу користь. Про жодне взяття... Про що можна говорити? Так, вони будуть бити далекобійними артилерійськими системами, як вони б'ють тими самими "Смерчами" по Миколаєву, убиваючи мирних жителів. Можливі удари по Одесі крилатими ракетами. Але, по-перше, і крилаті потихеньку вниз... А по-друге, це безперспективно. Це можна вжалити, а користі від цього всього? Ну, звичайно, конкретній сім'ї, у будинок чи квартиру якої прилетіла ракета, це слабка втіха, але з іншого боку, якщо дивитися на оперативному, стратегічному рівні, це абсолютно непотрібні дії, просто в нікуди.


Розбита російська техніка на Антонівському мості, лютий 2022 року. Фото: dumskaya.net

Розбита російська техніка на Антонівському мості, лютий 2022 року. Фото: dumskaya.net


Повернення росіян на Київ можливе?

– Можливе в разі великого успіху на сході.

Тільки?

– Так. Великий успіх на сході – це означає, що вони не просто нас там змусили відійти від Сєвєродонецька та Лисичанська, а оточили й розгромили угруповання в кілька десятків тисяч наших військ. Що абсолютно нереально за співвідношенням сил сторін, за накресленням, за їхнім умінням воювати, прости господи, і за нашими спроможностями. Неможливо.

Удар із боку Білорусі – це нереально

А удар із боку Білорусі?

– Нереально абсолютно.

Із Білорусі війська не підуть, ви вважаєте?

– Дехто заявляє, я знаю, що там навчання неодмінно увінчаться введенням білоруських військ у дію. Але дані, які в мене є, свідчать, що це абсолютно нереально. І білоруські військовослужбовці – та й політичне керівництво – максимально ухиляються від цього, зберігаючи войовничу риторику, щоб...

Ухилянти?

– Так. Щоб Путіну було чим годувати своє населення. І вони годують Росію, що "ми, там, із вами". "Можливо, доведеться воювати за Західну Україну проти Польщі", – каже Лукашенко. А потім Коля приходить на випускний у жовто-блакитних кольорах разом зі своєю дівчиною.

Ну ось він ніби показує нам, підморгує оком, що "я з вами насправді". Хоча риторика часто войовнича. Тому що йому доводиться сидіти на трьох стільцях одночасно, не даючи втягнути білоруську армію у війну, але...

Може дупа тріснути.

– Так. Але надаючи надію росіянам або, там, Кремлю, показуючи, що коли-небуть її може бути втягнуто. Але Кремль чудово розуміє, що якщо білоруську армію сюди погнати, це буде найбільше поповнення українських Збройних сил озброєнням та військовою технікою. Значно більше, ніж передав нам НАТО. Бо білоруські військовослужбовці дуже чітко демонструють, що вони не воюватимуть.

Це мало хто знає: на початку березня їм дали команду готуватися до висування, і білоруські військовослужбовці влаштували внутрішній саботаж. Вони прямо чи опосередковано почали демонструвати командуванню, що "ми не братимемо участі в цьому".

Там була спроба гарячкового дисциплінарного впливу на особовий склад. Змінювали командирів, яких вважали лояльними до Москви, масово. Чисельність органів військової контррозвідки збільшили в кожному з'єднанні, там, рівня бригади вп'ятеро.

Ого.

– Так. Нескінченні щирі бесіди... Під виглядом білоруських офіцерів – військових контррозвідників – заїхали російські офіцери ФСБ. Щиросердечні бесіди, спроба вплинути тощо. Намагалися спецпризначенців піднімати: високомотивовані підрозділи. Але в підсумку вони ж – не білоруські військовослужбовці, а ці органи військової контррозвідки та іншої розвідки – дали резюме, що білоруська армія не готова, вона не піде. Не тому, що вони боягузи, – вони не хочуть. Вони розумні люди і зробили свій вибір просто. От і все. І ця ситуація абсолютно не змінилася. На навчаннях можна ганяти скільки завгодно. Вони із задоволенням повчаться. А далі що? Наступати? Ні.

Олексію, тобто якщо я вас правильно зрозумів, доки ми сильні на Донбасі і доки ми не оточені там, Києву нічого не загрожує?

– Нічого не загрожує, так. Можуть бити ракетами, але наступ наземний – ні.

Ракетами можуть бити?

– Можуть бити, так.

Але у нас ППО там сильна?

– ППО сильна. Сьогодні в Київській області збили ракету. Вони взагалі намагаються стримуватися з однієї простої причини: понад 50 посольств повернулося сюди. І будь-яке влучення – ви ж розумієте, до чого призведе.

Призведе? Їх, по-моєму, вже нічого не засмучує.

– Ні, ні, ні. Не в цьому річ. Дивіться. Відбулася дуже важлива річ, про яку мало хто говорить. Зокрема, лише я, по-моєму, і кажу. Може, ще хтось, я не чув. Вони програли "спецоперацію" в нуль. І вирішили виграти війну. А це зовсім інша історія. Воювати вони вміють. Воювати не в сенсі на полі бою, а економічно, дипломатично, інформаційно тощо. Ось вони зробили ставку на це. Оці моторні повітряні десанти, яких висадили 29, а вдався лише один, а 28 було знищено, – це провал "спецоперації".

А у війну вони вирішили зіграти. Вони закинули масу емісарів на Захід корумпувати, умовляти, розповідати про вигоди, жахіття. Вони розпочали, як я називаю, пролонговану ядерну війну. Це загроза голодом, біженцями й загроза енергетичною блокадою Заходу. За наслідками – цілком собі наслідки маленької ядерної війни. І постійно їм погрожують. Вони спробували активувати всіх, хто в них сидить у міжнародних організаціях. Була низка оцінок, про які я навіть говорити не хочу, щоб не лякати людей, дуже неприємних для нас і компліментарних щодо них. Ну, наприклад. Хтось пропустив, але ось директор МАГАТЕ заявив, на початку квітня, по-моєму, – що на Запорізькій АЕС вони виявили збагачений уран ("Енергоатом" спростовував це повідомлення. – "ГОРДОН"). Практично це все на млин російської пропаганди. Але не злетіло, дякувати богу. Чому? Тому що Російська Федерація – основний донор у багатьох міжнародних організаціях.

Так.

– Вони від неї залежать.

Ми дістаємо далі, дістаємо точніше. Шість наших гармат переграють 18 їхніх

Плюс корупція.

– Плюс корупція, так. Плюс інтереси так званих континентальних націй – Франція, Німеччина, Італія, – які завжди вважали, і школа геополітики каже, що треба балансувати вплив американців через Росію, там, Китай. Загалом, це складна історія тощо. І тим часом була боротьба нашої дипломатії. Ну, плюс від нас відвернулася військова частина. От є така штука, як військове щастя. Воно також ходить динамічно. Це жінка вибаглива – махнула подолом і все змінилося.

У нас було, незважаючи на напад на нас тотальний, коли доля країни повисла на волосині, – із 24-го до початку квітня військове щастя було повністю на нашому боці. Це означає, що снаряд летить – і влучає, випадковості працюють на нашу користь. Знаєте, як буває? Ракета летіла не туди, але однаково влучила чи вибухнула не в тому місці – і накрила те, що... І таке інше. Випадково пустили повз, а вона влучила в російський командний пункт. Таке. Потім воно відвернулося. І десь із середини квітня до ось десь ще тиждень тому військове щастя було на російському боці, прямо скажу.

Так.

– У нас почалася невдача: пряма невдача. Стріляємо – не влучаємо, ще щось. А вони стріляють – і влучають тощо. Ну, плюс позначилося те, що ми просили щодо боєприпасів. А в них було гаразд. І я вам скажу, що... Теж мало хто знає, але можу вам розповісти, користуючись нагодою. Станом на кінець березня в нас не лишилося одного дуже важливого виду боєприпасів узагалі. Головного. Узагалі. І ніде у світі не можна було купити.

– Радянські ще.

– Радянські ще, так. І це була, звісно, цілковита катастрофа. Катастрофічніше нема куди. І ось ця яма, у яку ми провалилися за боєприпасами, за номенклатурою, і їхні підтягнуті резерви далися взнаки. Але десь тиждень тому воєнне щастя повернулося на нашу користь у буквальному розумінні, коли під'їхала велика кількість боєприпасів 155 мм і відбулося так зване насичення артилерією, коли вона якісно змінила ситуацію на полі бою. 155-мм набагато вигідніше, ніж 152-мм російські чи радянські. Ми дістаємо далі, дістаємо точніше. Шість наших гармат переграють 18 їхніх. І пішло, пішло, пішло.


Україна отримала вже шість видів артилерії 155 калібру. На знімку– польські САУ Krab, які є на озброєнні ЗСУ. Фото: Фото: gov.pl

Україна отримала вже шість видів артилерії калібру 155 мм. На знімку – польські САУ Krab, які є на озброєнні ЗСУ. Фото: gov.pl


Ось цей тиждень дуже вдалих влучень по командних пунктах, складах. Можу сказати коротко: за три доби останніх вісім складів артилерійських значення з'єднання, тобто тих, що забезпечують бригаду і вище, ми знищили лише на східному напрямку.

Зокрема в Донецьку?

– Зокрема в Донецьку, у Красному Лучі.

Це ми спрацювали, так, у Донецьку?

– Так, так, так, ми. Це угруповання, яке мали забезпечувати під час наступу на Попасну тощо, тощо. Командні пункти... Учора накрили командний пункт, який... Імовірно, знову двоє генералів і чергова зміна старших офіцерів ніби однієї з армій.

Красиво.

– Ми зараз там це уточнюємо. Але нібито як майже 95% чи 99%. Треба б уточнити. Завтра у [Марка] Фейгіна вже скажу, коли точно знатиму. Втопили знову цей буксир, який називають буксиром, а насправді це багатофункціональне аварійно-рятувальне судно з багатьма можливостями, серйозна військова ціль морська. І от військові це завжди дуже добре відчувають: пішла ракета – влучить, не влучить?.. Опа, влучила! Отже, удача на нашому боці. І там артилерія лупнула – оп! – влучила. Аж до того, що випадковий постріл...

Якраз на півдні, у Херсоні, був позавчора дуже вдалий епізод. Який засвідчує, що воєнний успіх повернувся. Наші артилеристи ввели не ті поправки – і влупили повз. Мені розповідали офіцери: "Коли ми стріляємо, ми розуміємо, що ми вже б'ємо повз. Але зрозуміли, коли снаряди вже вийшли". Але розвідка повідомляє: влучили так, що там десятки 300-х, убитих тощо, паніка, розгін тощо. Випадково, тупо помилка: помилка під час введення балістичних даних. Пішла неправильно, й однаково влучили. І ось це відчуття воєнної удачі, яка повернулася, – воно дуже добре.

Зараз дуже складна ситуація на сєвєродонецькому і лисичанському напрямках, але однаково є відчуття воєнної удачі. І це дуже цікава річ. Тому що, наприклад, коли Київ штурмували і я був переконаний, що він упаде, майже на 100%...

Упаде?

– Упаде, так. Днів 15–20 я був переконаний, що Київ упаде просто.


Фото: president.gov.ua

Фото: president.gov.ua


Ви зараз сенсаційну річ сказали.

– Ну, на 100% був майже впевнений. Найсприятливіший сценарій, який я бачив, – це повністю захоплений лівий берег, ми зруйнували мости, там, і тримаємо оборону по печерських пагорбах цих. І десь важкі бої в районі Шулявки, може, КПІ. Я думав, що ось це от ми втримаємо забудову на цьому рівні. Тобто від Києва залишиться лише центр, у якому ми триматимемо важку оборону.

Жах.

– Це був позитивний сценарій, щоб ви розуміли, з огляду на розрахунки. Я розповідав неодноразово і можу сказати ще більше. Надходить постійно військова інформація. Я з вами коли розмовляв... За час, коли ми вперше розмовляли, мені надійшло штук 15 повідомлень такого кшталту: "Колона 50 одиниць", "Колона 60 одиниць", "Колона 300 одиниць", "Колона 150 одиниць", "Колона 400 одиниць"... І я дивлюся й розумію: жодна артилерія у світі її не відпрацює.

Війська РФ вийшли на пік своїх можливостей і він виявився дуже слабким

Мене піт пробив від ваших одкровень.

– Можу сказати більше. Що був момент у середині березня, коли 14 великих угруповань російських військ стояли зібраних навколо Києва, ми діставали лише до трьох, і не до найважливіших. Тобто всі ці розрахунки свідчили, що нам кінець, що ми не витримаємо, неможливо було. Але ми вистояли за сумою об'єктивних та суб'єктивних причин. То ось що я хотів сказати? І тоді воєнне щастя було на нашому боці, попри все це.

Або проліт гелікоптерів: 25 гелікоптерів пролетіло, 30 гелікоптерів пролетіло на напрямок, де, я знаю, у нас узагалі жодної одиниці ППО. І ось вони роблять черговий захід – 110-й за ці 20 діб. Я знаю: там жодного ПЗРК немає. Точно знаю. "Ну добре, – думаєш собі, – добре. Куди полетять? Де висадиться чергова партія?"

Але суть у тому, що зараз воно знову на нашому боці, хоча, я ж кажу, на лисичанському і сєвєродонецькому складна ситуація. Це дуже важливо. І це воєнне щастя – подивимося, скільки воно триватиме, – якраз випадає на період, коли вони вийшли на пік своїх можливостей і нових їм брати не дуже є де. Тому що темпи цієї прихованої, часткової мобілізації, яку вони проводять, а також зняття техніки зі зберігання сягнули нині піку. І цей пік виявився дуже слабким: п'ять-шість батальйонно-тактичних груп на місяць, які вони готують. За паперами вони мають 10. За їхнім планом, який наше ГУР опублікувало, вони 40 БТГ хочуть доправити протягом чотирьох місяців. Ну, по 10 на місяць. Але вони не виходять. П'ять – сім у кращому разі. І це пік. Розумієте? Більше вони не можуть.

Брати ніде.

– Брати ніде, так. А це дуже мало для того, щоб вирішити завдання, які ставить перед ними їхнє політичне і військове керівництво. Темпи їхньої мобілізації не відповідають завданням, які вони ставлять. Це означає провал загалом.

У нас був період, коли ми майже 10 днів не стріляли взагалі артилерією. Усе тримала наша піхота, зубами вчепившись у землю

А вам не здається, що вони змінили тактику і ведуть зараз артилерійську війну замість того, що було в перші місяці?

– Тактику вони, звісно, змінили. Але, як з'ясувалося, що і в нас є чим вести артилерійську війну, ця зміна тактики їм не дуже допомагає. Ви подивіться, 21–24 БТГ постійно блимають на ізюмському напрямку. І що? І нічого. На лиманському напрямку 10–12. І що? І нічого. Ну, Лиман узяли. Узяли – і потрапили під нашу артилерію одразу після того, як узяли. На сєвєродонецькому – 12, на попаснянському  15. І що? Це з перевагою, як і раніше, в авіації, в артилерії. Щойно підійшла наша артилерія...

А був ще один цікавий період. Ще одну таємницю розповім. Десь три тижні тому в нас був період, коли ми майже 10 днів не стріляли взагалі артилерією. Усе тримала наша піхота, зубами вчепившись у землю, під час 15-годинних обстрілів передових позицій російською артилерією, авіацією та РСЗВ. Ось піхота все це втримала.


Позиції українських військових у Донецькій області. Фото: radiosvoboda.org

Позиції українських військових у Донецькій області. Фото: radiosvoboda.org


Немає артилерії взагалі. Тупо немає. Кілька одиниць. Співвідношення: російський дивізіон випускає 2 тис. снарядів на добу, а наш – 100. Ось приблизно з таким співвідношенням. І то – якщо дуже пощастило на окремих напрямках. Утримали. А потім підскочила артилерія, яку передав НАТО. Підскочила і почала працювати – уже одразу змінилася ситуація. Хоча це був мізер. Умовно кажучи, на 120 російських гармат 20 наших. Але потім ще під'їхали боєприпаси в товарних кількостях. І тут стало зовсім весело. Накриття, накриття, накриття... От сидиш – накриття, накриття, накриття... Думаєш: "Клас. Воєнне щастя знову тут разом зі снарядами тощо".

Я вам поставлю сумне запитання. Якими є наші реальні втрати?

– Ну, точно не скажу. Але десь приблизно 10 тис. убитими.

А пораненими?

– Там приблизно один до трьох.

Тобто 30 тис. поранених.

– Так. Але треба розуміти, що десь 96–98% поранених повертаються назад до армії. Тобто це не ті поранені, які залишаються назавжди. Багато повертається.

Зброї вистачає, щоб вимотувати та утримувати противника

Сьогодні озброєнь нам вистачає?

– Це дуже складна ситуація. Як подивитися. Нам вистачає, щоб вирішувати наші основні завдання – вимотування та утримання противника. Питання переходу в наступ... На окремій ділянці, та й то – після того, як під'їде те нове, що пообіцяли. Тому що сучасна війна... Розумієте, коли воює американська армія з іракською: армія покоління п'ять плюс з армією покоління три, – там можливі швидкі зміни. І то – американці за повної переваги 22 доби йшли до цього Багдада рівною, як стіл, місцевістю, де абсолютно домінувала їхня авіація, просто в нуль усе виносила тощо. А коли воює армія три з три плюс, як ми з російською, то швидко не буває.

Найцікавіше – що було три плюс – російська, три – наша, а тепер змінюється: наша стає третьою плюс завдяки західному озброєнню, а їхня – третьою.

Тільки дуже повільне, поступове накопичення втрат на конкретній ділянці може змінити ситуацію. А швидкі, спритні ходи з обходами, охопленнями провалюються і не вдаються. Ну, хто кого перемеле. Ми отримуємо західне озброєння в кількості, коли ми починаємо потихеньку їх перемелювати. Ось ще трохи, і HIMARS дуже велику роль відіграють. Я маю на увазі разом із М-270. Тому що за ефективністю один HIMARS – як шість "Ураганів" або "Смерчів" російських.

Союзники бояться, що ми станемо надто сильними. Дехто каже: "А якщо раптом ви захочете піти на захід?"

Ну я розумію за настроєм наших союзників: у нас буде все, що нам потрібно.

– Я б не сказав так. Вони так кажуть. А насправді вони бояться. Знаєте, чого вони бояться? Про це взагалі не заведено говорити.

Що потрапить до росіян це?

– Що ми станемо надто сильними.

І...

– І після перемоги у війні впадемо в якийсь такий хортизм угорського типу часів Хорті. Тобто правонаціональну, агресивну, адреналінову політичну культуру, яка побіжить негайно відвойовувати Білорусь, Молдову там... А не дай боже, як каже дехто (я не говоритиму, хто), "ви на захід розвернетеся. Що ми з вами будемо робити? Ви найбоєздатніша армія Європи".

Так кажуть прямо?

– Цитую прямо. "А якщо раптом ви захочете піти на захід, що з вами робити?"

А чого нам іти на захід? Що ми там забули?

– Я їм теж кажу: "Ви що, збожеволіли, чи що?" Вони кажуть: "А зачекайте. У політиці всяке буває. Ми маємо передбачати далеко і високо тощо, тощо". Розумієте, так? Вони кажуть: "Ви – найсильніша армія Європи – поза Європою опиняєтеся". – "Так ми за ваші цінності воюємо, ми за вас, просимося до Євросоюзу й НАТО, прийміть – і ми будемо вашими, і ні на кого не нападемо". – "Е, ні, це дуже складне рішення". І ось це калейдоскоп.

Тому вони дають, але дають так, щоб ми сильними не стали. Але те, що вони дають, коли воно за місяць-півтора підійде, дає і дасть змогу вирішити завдання, наприклад, нашого успішного контрнаступу на конкретному напрямку.

За кількістю та якістю зброї ми вже дозріваємо до зупинення наступу РФ, до контрнаступу – ще ні

І тоді, коли з нашого боку запрацюють HIMARS, [самохідні артилерійські установки М-109] Paladin, умовно кажучи, Javelin, які надійшли, і все-все інше, а з їхнього боку будуть із Т-62 на конкретному напрямку – багато чого може змінитися. І ось до цього ми йдемо. Але близько не буде. Я думаю, кінець липня  серпень, десь так.

Але перед цим буде період, який буде дуже сприятливим для нас, коли вони згасатимуть у своїх спробах наступати або спроби наступати будуть просто марними і з величезними втратами. Ось липень, за ідеєю, під цією егідою має минути. Тому що до зупинення наступу ми вже дозріваємо за кількістю та якістю, до контрнаступу – ще ні. Ще трошки – і зовсім зможемо спритно. HIMARS, HIMARS, HIMARS.


РСЗВ HIMARS на навчаннях у Латвії, 2021 рік. Фото: Toms Kalnins/ЄРА

РСЗВ HIMARS на навчаннях у Латвії, 2021 рік. Фото: Toms Kalnins / ЕРА


Є у нас розуміння, що треба дати по Кримському мосту і зруйнувати його нахер узагалі?

– Є таке розуміння. Але, по-перше, не доб'ють навіть HIMARS до нього за нинішнього накреслення поля бою. Точніше, лінії розмежування. По-друге, знищити Кримський міст – це дуже складне технічне завдання. Тому що серйозно пошкодити міст – це знести одну з опор. А там так зроблено, що нам треба тактичним ядерним ударом завдавати туди, щоб обвалити. Тому що навіть приліт 5 тонн вибухівки сукупно цієї опори не зруйнує або зруйнує не до кінця.

А щодо полотна, то полотно відновити дуже швидко. По-перше, його зламати дуже важко. По нашому білгородському мосту били ж. Скільки? 18 ракетних запусків. І тільки-тільки на 16-му чи 12-му ледве-ледве. А по-друге, треба розуміти: це стратегічна споруда. Влучити в міст – це влучити в аркуш паперу кулею з відстані 100 метрів, ніби покладений на бік. Це не так просто. Бо хай який він товстий, для ракети, яка летить із кількох сотень кілометрів... Якщо вертикально, то це специфічна історія – вона зробить діру. Діру закриють у кращому разі. Хоча вона ще може діру не зробити, там товстезний же міст. Загалом, це непросто. І будь-який міст, навіть у найменшому селі, будують так, щоб його було непросто знищити. Одразу закладають у мостобудування. Це стратегічний об'єкт. І, зокрема, обвалення чотирьох мостів у Київській області й зупинило цей наступ на Київ.

Питання чотирьох мостів. І другий момент – це те, що там вони дуже сильно його охороняють. Там дві бригади ППО, морське угруповання й авіаційне, яке постійно чергує, із перехоплення засобів ураження або платформ, які можуть цей міст знести.

Крейсер "Москва" було легше втопити, ніж зруйнувати Кримський міст. Навіть якщо уявити влучення "Гарпуном" – діра 2х2 м² у кращому разі

Але крейсер "Москва" потопити теж було неможливо...

– Можливо було. І одразу скажу: легше, ніж Кримський міст. А ось Кримський міст – це велика проблема. Але річ навіть не в цьому. Дивіться, ось обвалили б ми Кримський міст... Це була б гарна історія. Вони б перестали постачати кримське угруповання. Але є ходи, які дають змогу вирішити цю проблему без обвалення Кримського мосту. В усякому разі вистачить обвалити Антонівський, щоб вирішити проблему Херсона. Тому на що спрямовувати наші обмежені зусилля? Певна річ, ураження Кримського мосту мало б велике символічне значення.

Звісно.

– Але чим, чим? Просто лупнути туди "Гарпуном"? По-перше, він не долетить. Бо зараз це все до Запоріжжя зайняте російськими військами. А по-друге, уявімо собі навіть влучення символічне, а потім росіяни показали б, що там діра 2х2 м² у кращому разі. Ну і що? Кинули дві дошки – і знову цей Кримський міст працює. Тобто така собі історія.

Як ви ставитеся до ідеї ударів по російській території? Я маю на увазі, не по домівках мирних жителів, а по військовій інфраструктурі, складах боєприпасів тощо.

– Ну давайте так. По-перше, вони постійно курять у недозволених місцях, і потім у них щось там весь час регулярно вибухає.

По Криму били і били вдало – по одному з військових об'єктів. І ще будемо бити

Нехтують заходи безпеки.

– Нехтують заходи безпеки. По-друге, треба розрізняти територію Російської Федерації і територію, яку вони вважають територією Російської Федерації, але вона наша – на кшталт Криму. По Криму били, можу одразу сказати. І били вдало. По одному з військових об'єктів. І ще будемо бити. Чого там соромитися, коли справа до цього дійде?

Нехай готуються.

– До визволення Криму і таке інше. По-друге, у нас проблема. У нас 1300 км внутрішнього фронту. У нас дуже багато завдань, які потрібно вирішити всередині країни. Ми знаємо прийоми та способи. Аби засоби були, як уражати їхні склади, скупчення військ, командні пункти, ПММ тут, на нашій території. І робимо це дуже вдало. Тільки за останній тиждень таких випадків штук, мабуть, 15 влучень – таких, справжніх.

Загальна мобілізація в Україні буде?

– Вона не має жодного сенсу. Ми не зможемо озброїти маси людей, яких ми призвали. Мобілізація триває і зараз, висмикують людей. Та й добровольців хапають. Запрошують – вони воюють. У мене ось двоє знайомих пішли лише цього тижня з ближнього кола. І потихеньку добирають офіцерів та солдатів певних спеціальностей, які потрібні.

Не секрет, що у нас під рушницею десь 700 тис. Цю цифру називав президент. Це всіх сил оборони. А важкого озброєння у нас – дай боже, щоб на 120 було. Решта – це піхотинці. Там у кращому разі автомат, гранатомет за спиною і таке інше. Тому їх простіше переводити із цієї категорії, поповнюючи частини, які механізовані, серйозні, поповнюючи втрати, ніж смикати нових.

Хоча й нові частини формуються. Це також не секрет. Тому залежно від постачання озброєнь беруть людей відповідних спеціальностей. А от так, щоб разово оголосити... Як сказав хтось зі спікерів Генштабу вчора, не чекайте на хвилі мобілізації. Тому що мобілізація відбувається безперервно, відповідно до закону і наказу верховного головнокомандувача. Її ведуть безперервно за категоріями, за окремими особами. Ось такого, коли була хвилями: перші шість хвиль мобілізації, коли разовий масовий призов, – такого, гадаю, не буде. Поступово будуть добирати, добирати людей, там, туди-сюди.

Зеленський вірить військовим і як верховний головнокомандувач діє за принципом "остання думка за військовими"

Хто сьогодні у нас, в Україні, ухвалює найважливіші політичні та військові рішення?

– Президент ухвалює. Він велику автономію військовим надав. І він як верховний головнокомандувач, згідно із законом про оборону країни, Конституцією тощо, знає всі військові плани, але він діє за принципом "остання думка за військовими". Тобто військові кажуть, умовно: "Сєвєродонецьк ми втримаємо". – "Підтримуємо. Давайте". Він вірить військовим.


Зеленський із українськими військовими під час візиту на передову на початку червня. Фото: president.gov.ua

Зеленський з українськими військовими під час візиту на передову на початку червня. Фото: president.gov.ua


Великі операції – зрозуміло, що він не може не схвалювати, бо там аж до його підпису йде. План оборони тощо. Але він залишає високий ступінь автономії військовим. Усе уважно вислуховує, аналізує, вислуховує різні думки з різних сторін. Але однаково дає військовим воювати. Він виявляє до них високу довіру. У тому сенсі, що навіть під час дуже ризикованих заходів чи ризикованих планів він залишає останнє слово за військовими.

Але він у курсі всього. І, безумовно, без його крайнього схвалення не може нічого відбутися ні у сфері оборони, ні у сфері спецслужб – ніде. А є ж іще операції спецслужб. Цим же також президент керує. Там загальне керівництво здійснює і контроль. Щодо зовнішньої політики – це президент цілком. Це прерогатива: оборона і зовнішня політика. Як ви бачите, це дуже вдало.

Так.

– Украй вдало. І крайнім прикладом цієї успішності є візит "великої трійки" плюс президент Румунії. Тому що – ніде правди діти. Вони їхали вмовляти, а в підсумку вийшли із чим? Із підтримкою України. І сказали, що "наше завдання – зробити так, щоб...", "звісно, усе це закінчиться мирними переговорами" – це правильні слова, їх завжди промовляють. Але "Україна має диктувати умови" – почути це від Шольца і Макрона, повірте, це був великий дипломатичний успіх. Я б навіть сказав, що це стратегічна перемога дипломатична, за масштабом порівнянна з відходом російських військ від Києва, Чернігова та Сум.

Безперечно.

– Мало хто усвідомлює це. Тому що звикли мислити категоріями військових перемог, але насправді це найбільша перемога, яка прямо визначить подальший перебіг цієї війни та її результат зокрема. Найбільша перемога.

Наумов, Сальдо і Ковальов – далеко не останні сюрпризи, які на нас чекають. Серед зрадників назвуть, зокрема, дуже великі імена. Люди будуть вражені

Багато років я постійно, методично, системно говорив скрізь офіційно про те, що у нас величезна кількість російської агентури, зокрема на самому верху. І бачите, війна це продемонструвала наочно. Ми бачимо і приклад першого заступника голови СБУ генерала Андрія Наумова, і ексмера Херсона Володимира Сальдо, який став сьогодні одним із головних колаборантів...

– І [нардепа Олексія] Ковальова від "Слуги народу".

Так, депутатів ціла група. А скількох ми ще не знаємо... А скількох знаємо, але не говоримо й таке інше... Для вас така кількість зрад стала одкровенням? Чи ви були готові?

– Не стала. Я приблизно розумів атмосферу того, що відбувається, бо сам виходець зі спецслужб тощо. І можу сказати, що це далеко не останні сюрпризи, які на нас чекають.

– Чи будуть великі імена?

– Будуть і великі імена, зокрема.

Дуже великі?

– Зокрема дуже великі. Там є специфіка, у спецслужб є свої ігри, як ви розумієте. Але рано чи пізно дістанемося – люди дізнаються. І вони будуть вражені, коли дізнаються. Я вам скажу більше. Христо Грозєв нещодавно натякав, що Путін розраховував на великі заворушення спочатку, у яких мала взяти участь частина військових. Це лише слабкий натяк, що готували нам росіяни і що вони готують та скільки в них добровільних українських помічників. До того ж дуже серйозного рівня.


Скріншот: Офіс Президента України/YouTube

Скріншот: Офіс президента України / YouTube


Чи зустрічатиметься Володимир Олександрович Зеленський із Путіним? Чи це неможливо?

– Ну, він же неодноразово говорив, що він готовий для врегулювання конкретного спектру питань. Але він пропонував це, коли йшлося про долю захисників Маріуполя тощо. Щодо зерна турки намагалися пробити цей самий... Але поки що, скажімо так, немає серйозних підстав для такої зустрічі. Це я називаю оцінку російської сторони. Це навіть не наша.

Після Бучі Зеленський нелюдські зусилля волі доклав, щоби узагалі не вийти з перемовин із Росією

Має бути порядок денний. Ми маємо з чимось іти.

– Тому що має бути порядок денний. Ви, напевно, знаєте... Наші глядачі – я не зовсім упевнений, що знають, тож поясню. Лідери з'їжджаються на зустрічі, коли порядок денний погоджено в 90%. Тобто вони фінальні речі якісь затверджують і підписи ставлять. А на непідготовлену зустріч ніхто не поїде. Ось. У нас же на стамбульській зустрічі наприкінці березня було погоджено документ, уже тоді продиктований практично на більшу користь з української сторони, ніж з російської...

Але після цього була Буча, і президент нелюдські зусилля волі доклав, щоб узагалі не вийти з перемовин повністю. Тому що вся наша перемовна група, просто тупо практично вся відмовлялася з ними зустрічатися. Але треба розуміти, що дипломат – професія в якомусь сенсі складніша, ніж військова та лікарська. Тому що ти маєш із мудаками, які влаштували Бучу, розмовляти й казати: "Добрий день, здрастуйте, обговорімо" тощо. Це потребує дуже серйозних нервів і дуже великої громадянської мужності.


Буча. Фото: Oleg Petrasiuk/ЄРА

Братська могила біля храму в Бучі. Окупанти, за інформацією українських правоохоронців, убили в Київській області понад 1,5 тис. цивільних. Фото: Oleg Petrasiuk / ЕРА


Однаково ці перемовини поступово зійшли нанівець. Тому що після стамбульської зустрічі Російська Федерація замість піти треком на договір пішла треком підготовки і здійснення цього наступу на Донбасі. А коли війська наступають, про які перемовини можна говорити? Безглуздо.

Захід каже: "Навішайте вже росіянам, добийте путінський режим. Ми не братимемо в цьому участі, але допомагатимемо"

Ви знаєте, українці  дуже вдячні люди, і вони не втомлюються дякувати тим, хто на це заслужив. І я, користуючись нагодою, що ми зараз із вами розмовляємо, хочу ще раз подякувати уряду Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Польщі, країн Балтії  та всіх, хто нам допомагає і планує допомагати.

Проте є відчуття за розмовами навіть із друзями, які зараз на Заході перебувають, за розмовами з дипломатами тощо, що Захід від нас якось уже втомився. Зниження матеріалів у західній пресі, на телебаченні, на радіо про Україну у 22 рази на сьогодні. Чи розуміє, на вашу думку, Захід, що, якщо Путін проковтне нас, він на цьому не зупиниться й піде далі? Чи розуміє Захід, що, допомагаючи нам, вони допомагають собі і що це найвигідніша інвестиція в майбутнє західної цивілізації? Як ви вважаєте?

– Звісно. Я не просто – я прямо знаю. Отже, що каже Захід, і не лише Захід? Вони кажуть: "Навішайте вже росіянам. Поламайте, добийте путінський режим, щоб його не було. І вам усе людство дуже подякує. Єдине прохання: нумо ми в цьому не братимемо участі. Ви самі навішайте. Нам не хочеться. Але допомагатимемо". Щодо втоми... Про неї сказав Джонсон. Він сказав: "Я не дам забути Україну. Ми допомагатимемо тривало, незважаючи на втому". А в нього сьогодні [19 червня] день народження, до речі. Вітаємо заочно.

На цьому наголосив генеральний секретар НАТО Столтенберг. Він сказав "Хай скільки знадобиться, продовжуватимемо". Про це говорили Драґі, Шольц і Макрон: "Допомагатимемо, хай скільки знадобиться". І Байден учора сказав, що Путін не зупиниться. Він навіть назвав країни. Він сказав, Польща, Словаччина, Чехія – усі під загрозою. І країни Балтії були б... Коли ця війна починалася, вони були вже під загрозою. Він мав пройти Україну і потім не зупинитися. Вони цілком це все розуміють чудово.

Єдине, чим я їх люблю підколювати, – я кажу: "Зачекайте. Якщо ви так усе добре розумієте, де HIMARS? Де артилерія, де танки і таке інше?" Вони кажуть: "Ну, тут не все так однозначно. Ну, загалом допомагатимемо". Ну, добре. Ленд-ліз іще не запрацював, усупереч спільній думці.

Так, так.

– Наразі йде допомога, яку президент США, згідно із законом, своїм розчерком пера може постачати. Ленд-ліз підійде трохи згодом. І це буде інша історія зовсім.

Зараз друга половина червня, та все ж... Не сумніваюся, що не тільки я, а й багато хто думає вже про зиму, про те, що відбуватиметься з економікою, де брати вугілля, наприклад... Щоб запрацювала економіка  ви це добре розумієте,  необхідно розморозити порти. Чи це реально? І якщо так, то в який термін?

– Ну, дискусія триває надзвичайно широка щодо цього у світі. Шукають прийоми та способи диверсифікації ризиків. І заяви відповідні: "Не дамо Україні замерзнути". І наша заява, і оцінка наша політична президента, який сказав, що зима буде дуже складною: пів економіки лягло, порти закриті. Цьому приділяють надзвичайно пильну увагу. Дуже значну увагу цьому приділяє нова американська амбасадорка Бріджит Брінк. Вона приїхала із цим. І перше запитання, яке вона поставила, – це запитання про енергетику, про те, як ми проходитимемо зиму і взагалі що пов'язано із цим усім.

Тому за такої кількості зусиль, я гадаю, що ми в зиму увійдемо підготовленими. Тому що, з одного боку, дуже дратівлива ситуація, а з іншого боку, вона підштовхує всіх до правильних оцінок та дій.

Щодо портів триває серйозна дискусія. І передання "Гарпунів" – це посилення нашої позиції. Тому що там же було побоювання: якщо ми знімаємо блокаду, російський флот одразу ж ломиться в десантну операцію або ближче підійти до Одеси. А ми поки що "Гарпунами" показуємо, що не треба підходити близько – буде лишенько.

Далі тут позиція дуже проста: безпечність суден можна гарантувати лише у збройний спосіб, коли авіаційне та морське угруповання прикриватимуть шляхи сполучення через море. А це наступний хід у конфлікті і навіть утримання збройного нейтралітету. І на це треба наважитися. А наважується Захід зазвичай після всебічного оцінювання. Ось зараз прийде ця оцінка. Побачимо, чим вона закінчиться.

Аналітики мають сказати своє слово, військові, економісти, перспективи мають окреслити, подивитися альтернативні шляхи, які щосили перевіряють... Тому колективний процес ухвалення рішень – не швидка історія. Ось коли кажуть, що запрягають довго, а їздять швидко, – це не про Росію, а про Захід насправді. Вони такі. Вони запрягають дуже довго, але коли поїхали, то поїхали. Американці 90 гаубиць перекинули за вісім днів сюди.

Якщо війна ще рік триватиме, то значна частина українців, які виїхали за кордон, уже не повернеться. Або повертатиметься з великими труднощами

Олексію, мільйони українців досі залишаються за кордоном. І більшість із них хоче повернутися додому. Закінчуються гроші, закінчуються терпіння, нерви тощо. Українцям повертатися?

– Ну, як людина, яка не виїжджала, можу сказати: звісно, повертайтеся додому. Але тут треба розуміти, що є дуже специфічні ситуації. Тому що здебільшого українцям з окупованих територій нікуди повертатися. А змінити інтеграцію в Польщі, у Франції, Німеччині чи Італії, в Австрії на інтеграцію в українське середовище знову десь на заході України чи в центрі, коли ти вже асимілювався там, діти пішли до школи, уже вивчили мову частково, дуже складно. Це велика проблема. Тому що ми дуже швидко адаптуємося. Ми – креативна нація, дуже швидко адаптуємося.

І якщо війна ще довго триватиме, рік, наприклад, то значна частина людей не повернеться. Або повертатиметься з великими труднощами. А з огляду на те, що ми втратили половину економіки, ми втратили частину населення, яке не повернулося, – кілька мільйонів, – це тотальна зміна соціально-політичної та економічної ситуації в Україні.

Чого багато хто не може зрозуміти. Навіть якщо ми завтра повернемо всі наші території – Крим, Донбас – України, яка була 23 лютого, уже не буде ніколи. Вона назавжди змінилася. І нам треба знайти образ цієї нової України, сформувати його.

Але навіть зараз якщо взяти, наприклад, як політики готуються до найгіршого варіанта. Нумо перевіримо найгірший варіант. Його, звісно, не буде, але перевіримо. Війна зайшла в позиційну безвихідь: вони утримують Херсонську, Запорізьку й Донецьку, Луганську області та половину Харківської, наприклад. Це що означає? Це означає, наші 42 мільйони перетворилися на 36 – решта виїхали. Втрачено найбільші промислові підприємства, посівні площі, порти заблоковано, змінилося електоральне поле тощо. І це тектонічні зрушення, які нам ще треба осмислити, відрефлексувати – і змінитися. І проблема повернення – це дуже велика проблема. Ось Харків ніби не під окупацією, а як туди повертатися, якщо по ньому навіть польова артилерія російська гатить? Як туди везти дітей?

Запоріжжя. Треба вже повертатися чи ні, якщо російські війська, грубо кажучи, за 35–40 км. Це велика проблема, велика. І ми це розуміємо всі. І влада розуміє, і ми як громадяни, люди, які ухвалюють рішення. І вживатимуть заходів для того, щоб сприяти поверненню наших громадян.


Скріншот: Офіс Президента України/YouTube

Скріншот: Офіс президента України / YouTube


Тому що – ніде правди діти – дуже багато хто каже: "Ще пів року – і я не повертатимуся". Уже все, уже інтегрувався на Захід. Наші ж дуже креативні. Вони одразу йдуть на мовні курси, одразу влаштовуються на роботу. Що вражає, до речі, європейців дуже сильно. Тому що наче є інші нації з інших місць земної кулі (не називатимемо), які там сидять на допомозі роками, сім'ями, десятиліттями, а наші – ні. Наші вже інтегруються, бізнеси відкривають, працюють, там дітки десь, там... Усе, усе, усе тощо. Мало не від допомоги відмовляються, бо хочуть бути... І це проблема. Тому що це гарний приплив для європейців і добрячий відтік від нас.

У Путіна рак кісток, але вмирати він може ще кілька років

Останнім часом і наша преса, і світова щосили пишуть про те, що в Путіна рак, що йому вже не жити, що ось-ось і скоро... Наші вже написали, що Путін у комі. На жаль, не підтвердилося. Скажіть: який стан у нього? Ви знаєте про це?

– Я знаю точно із 2020 року, що в нього справді рак, нібито саркома. Це рак кісток, хто не знає. І в нього ще є низка серйозних проблем із хребтом та іншими органами. Це щонайменше. Проблема в тому, що на цю людину працює вся кремлівська медицина.

І не лише кремлівська.

– Не лише кремлівська. Не обмежена у грошах. Умираючи від раку, він може вмирати ще кілька років. З іншого боку, є така річ: у Росії завжди важлива вірність конкретному цареві. Конкретному. Не секрет, що Путіна підтримує значна кількість російського населення. Персонально Путіна. І коли він помре, станеться важлива річ. Ми сценарно розглядаємо якісь речі? Перемогли ультрафашисти, колективний Патрушев, який каже, що Путін занадто м'який – треба ще жорсткіше. Або перемогли ліберали, виграли в дискредитованих силовиків.

Колективний Кирієнко.

– Колективний Кирієнко, так. І вирішили повернутися назад, у сім'ю народів, у світовий розподіл праці...

А Кирієнко за сім'ю народів?

– Кирієнко намагається і вашим, і нашим. Я умовно кажу. Греф або олігархи, які хочуть повернутися в ланцюжок розподілу праці тощо. Я думаю, що переможе якийсь симбіоз. Але тут дуже важливе інше: коли Путін помре раптом, то Захід матиме чудовий карт-бланш. Карт-бланш цей матиме такий вигляд. На ньому буде написано таке: "А чого з ним домовлятися? Російський народ підтримує чи ні цього вашого нового?"

А ми пам'ятаємо, як Путін довго і криваво завойовував підтримку російського населення. Довелося імітувати вибухи будинків, довелося проводити Другу чеченську війну тощо, літати зі стерхом і на бомбардувальнику, спускатися на підводному човні, щоб знайти амфору, щоб створити образ мачо, на якого може зробити ставку російський народ: "Наш, путній". А новий хто? І скільки він завойовуватиме довіру населення? А на Заході питання легітимації вкрай важливе. Не легітимності навіть. Уявімо, що легітимно владу передадуть шляхом виборів. Або призначать. А легітимація? У нього запитають: "Скільки людей тебе підтримує?"

Що для російського населення ну якийсь Патрушев чи якийсь Кирієнко? Його лише видно в документах та аналітичних звітах нібито як імовірного наступника. Для чолов'яги із Сибіру: "Путін – зрозуміло. Зі стерхом літав. А ти хто?"

І лідер, який начебто навіть легальний, але не легітимний, – це людина, яка не може собі дозволити крайні рішення, такі як продовження війни. Тому що вона не має легітимації. Поки він завоює довіру в російського народу, – це роки. І питання – яка буде довіра. Тому Захід виявиться... Чому смерть Путіна є важливою? Багато хто каже: "Та нічого не змінить". Неправда. Дуже змінить.

Звісно, звісно.

– Тому що втрачено легітимність буде, так.

І будь-хто, хто прийде замість нього, захоче потоваришувати із Заходом знову.

– Правильно. У нього запитають: "Ти хто взагалі? Скільки тебе людей підтримує?" Уявляєте, сидить чолов'яга в Омську якийсь. Путін – зрозуміло. 22 роки правління, позитивне, негативного немає. Він цар, він веде. А ось новий цар. А що в тобі гарного? Ти хто такий узагалі? Про Кирієнка прочитають і скажуть: "Та ні, блін, це якась маячня. Ну що, інтелігент цей буде Росією рулити, в окулярах? Ні, ні. Патрушев? Ну що, Патрушев?.."

Ще один чекіст.

– Ще один чекіст. Плюс мало цілком зрозумілий. Путіну ж робили біографію. Патрушев – він що, Третю чеченську війну влаштує, щоб біографію собі зробити, чи як? На чому він завойовуватиме легітимацію? Тому вона вкрай важлива. І це не просто символічна, а конкретна політична макродія, після якої зміниться вся політика Російської Федерації. Чекаємо.

Кінець Путіна буде страшним. Як у Сталіна: людина лежить у калюжі сечі, а їй не дають надати допомогу, бо всі зітхнули з полегшенням

Кінець Путіна яким буде?

– Страшним.

 Упевнені?

– Упевнений на 101%. Як у Сталіна: людина лежить у калюжі сечі, а їй не дають надати допомогу, бо всі зітхнули з полегшенням. Передусім його найближче оточення.


Фото: Kirill Kalinnikov/ЄРА

Фото: Kirill Kalinnikov / ЕРА


Що з Росією буде, на вашу думку?

– Ну, є три варіанти. Навіть чотири. Перший варіант – це перемагає якась хунта, яка вимагає: "Нумо ще посилимо мобілізацію", – намагається завдати якогось ядерного удару тактичного, стратегічні бомбардувальники кинуть на Київ, на Харків, посилити війну.

Але, по-перше, вони себе добряче дискредитували цією недолугою кампанією. По-друге, це питання трьох-чотирьох тижнів, коли їх знесе нахрін Захід уже у відповідь. Зрозуміло.

Можуть перемогти ліберали, але тоді кудись мають подітися всі силовики, які дуже дискредитовані. Але ж вони не дінуться, ми ж розуміємо. Бо їх там мільйони. Отже, буде якесь колективне рішення. Вони вовтузитимуться. Тижні два-три приховуватимуть, що він узагалі помер. Вовтузитимуться щодо перерозподілу влади тощо. Потім вийдуть і оголосять, що "любого і наймилішого в нас немає. Ми починаємо жити інакше". А всі ці два тижні проводитимуть надзвичайно інтенсивні консультації із Заходом. Це переважно Захід. І тоді вони спробують винести на поверхню якесь спільне рішення із Заходом і з нами на кшталт: "Виходимо, вибачте, помилилися. Так сталося. Ну а щодо Криму, там, і Донбасу давайте дискутувати".

І ось тут дуже багато залежатиме від України. Тому що в мене гаряче бажання дискутувати щодо Криму й Донбасу за допомогою HIMARS, М-109 та всіх інших цих самих. Але у будь-якому разі будуть колосальні зміни. І це означатиме відступ із території України 100%. Тому що головне, що вони спробують зробити, – це знову цивілізуватися, повернутися в сім'ю народів, зняти санкції, економіку відновити.

І заробляти бабки.

– І тупо заробляти бабки. Тому що вони спробували заробляти війною на війні. І я так бачу, що ці геополітичні ігри дуже не сподобалися.

Не те.

– Одна річ – Дугіна слухати, а інша річ – коли насправді це спробувати і зрозуміти, що воно не варте того взагалі. Краще в Куршевель їздити, ніж так.

Війна може тривати й до наступного літа. Але активна фаза замре до зими

Коли закінчиться війна?

– Складно сказати. Вона може закінчитися будь-якої миті. Ось Путін – раз! – і завтра помер – і вона дуже швидко закінчиться. А може тривати ще місяцями – до листопада, до грудня.

І роками?

– Роками – не знаю. Але якщо все "ідеально", якщо Путін живий і здоровий – то з падінням інтенсивності, із новим підняттям може ще до наступного літа. З епізодичними спалахами. Але активно – так, щоб зовсім уже активно, – вона замре до зими. Ніяка російська економіка нещасна не витягне нескінченних спроб мобілізації, там, кидання військ тощо. Дурні закінчуються навіть у Росії, як не дивно.

Для вас закінчення війни та перемога України  це повернення до кордонів на 24 лютого 22-го року чи Крим і Донбас?

– Для мене перемога – повернення на кордони на 24 серпня 1991-го. Крим, Донбас. Крим треба забирати, Донбас треба забирати. Усе наше. Потрібно остаточно поставити крапку повної справедливості. Усе повернули своє.

У вас сьогодні шалена популярність. Як ви її сприймаєте?

– Дуже іронічно і спокійно. Звісно, будь-який вихід мій на вулицю – це дві з половиною години фотосесії. Що трохи ускладнює пересування по хліб та ліки чи прогулянки, коли я намагаюся знайти це. Або в мене донька проїздом була в Києві, і я поїхав із нею до басейну. Вона попросила в басейн. На один день приїхала. Я 110 днів її не бачив. Мене й там зняли, уже виклали: "Арестович розважається". Я там пробув три з половиною години, з дітьми погрався, але вже пішло.

Як вам сказати? По-перше, від кого я чую? У вас же також шалена популярність, і набагато довше, ніж у мене. Ви знаєте, що таке бути популярною людиною. По-друге, ну, я добре кондиціонований психологічно. Я дуже спокійно ставлюся до неї, з іронією. Вона завжди має зворотний бік. Ти, з одного боку, шалено популярний, а в частини населення ти шалено непопулярний. Тобто це все ігри такі.

Популярність мені не заважає – вона мені допомагає. Тому що я на своїй популярності дуже багато чого доброго роблю для інших людей, допомагаю. І це завжди приємно. Я її розглядаю як позитивну нагоду, тому що можна зробити щось добре, іншим людям допомогти тощо. Ось із цього погляду – так. Технічно... Ну, я завжди відкритий до людей, я люблю людей, це правда. Це не вигадка. Я сфотографуватися люблю, там, зателефонувати допомогти людині тощо. Тож добре, що вона є. Це надає додаткові можливості.

Яку фразу я чую на вулиці найчастіше? Вона дуже кумедно звучить: "Моя дружина без вас не спить"

Ніхто з колег, може, по Офісу президента, не ревнує вас до такої популярності, не заздрить?

– Технічно я не помічав, щоб ревнували особливо. Була плітка, що мене через ревнощі видалили з марафону. Це неправда. Я сам перестав ходити туди і з трибуни перестав виступати. Тому що часи змінилися, змінилася фаза. Немає сенсу виходити щодня й із серйозним обличчям щось говорити. Якщо будуть різкі зміни у війні, я, навпаки, знову повернуся. Наприклад, ми підемо в наступ або, не дай Боже, погіршиться ситуація для нас різко – знову вийду і буду оголошувати. А поки що немає жодного сенсу, бо змінилася інформаційна політика, у принципі. Ревнувати? Та ні. Я ж командний гравець і ніколи не піду впоперек нікому. І якщо є команда, то я команду не підводжу ніколи. Тому я не знаю: треба бути дуже нерозумною людиною, щоб думати, що Арестович кудись розверне популярність, якось використає. Ні.

Ви знаєте, я в багатьох запитував: "Чим вам подобається Арестович?" І люди, особливо жінки,  казали: "Ну, слухай..." По-перше, багато хто каже, що під вас засинають добре. Навіть ті, кому не спиться. Це чесно. По-друге, багато хто каже: "Ну він заспокоює. Реально щось у ньому є, якась енергетика. Ось на душі важко, рве душу, а він ось говорить  і все приходить у рівновагу, усе стає добре".

Ви знаєте, війна однаково закінчиться, я впевнений, що нашою перемогою,  і, напевно, у вас будуть думки, чим займатися далі. Свого часу, наприкінці 80-х  на початку 90-х, я займався шоубізнесом. Зокрема я проводив сеанси, виступи цілителів, екстрасенсів. Зокрема Алана Володимировича Чумака, який блискуче міг впоратися із заряджанням води та фотографії. Я хочу, щоб це виходило від мене. Після нашої перемоги я офіційно пропоную вам проїхати країною – а то й світом  із лікувальними сеансами. У вас це дуже добре вийде. Заряджатимемо воду, фотографії. І все буде Україна.

– Так, я часто заряджаю воду біля свого портрета, щоб самому було легше. Побачимо, Дмитре. Нумо переможемо спочатку. Тому що це дуже непросте завдання. Багато крові та сліз ще виллється. Але такий ефект є. Знаєте, яку найчастішу фразу я чую на вулиці? Вона дуже кумедно звучить. "Моя дружина без вас не спить".

Так.

– Так, так, дуже це все смішно, іронічно.

Бачите: я навмисно залишив гумор трохи насамкінець, щоб ми закінчили на гарній ноті. Дасть Бог, усе буде гаразд. Дякую. Проб'ємося.

– Дякую.

Дякую.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ