RU
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Закон про лічильники на воду і тепло: коли встановлять і хто за це заплатить

Тепловими лічильниками в Україні обладнано приблизно половину житлових будинків
Тепловими лічильниками в Україні обладнано приблизно половину житлових будинків
Фото: pixabay.com

Із 2 серпня 2017 року в Україні набув чинності закон про комерційний облік теплової енергії та водопостачання. Редакція видання "ГОРДОН" вивчила новий закон і розібралася, коли має бути встановлено лічильники на воду і тепло, хто зобов'язаний їх встановити, а хто – заплатити за це.

Законопроект про комерційний облік теплової енергії та водопостачання Верховна Рада розглядала шість разів, передавала на повторне читання, обговорила кілька десятків поправок і в підсумку ухвалила 22 червня цього року, президент підписав його 28 липня, набув чинності документ сьогодні, 2 серпня. З повним текстом чинного закону №2119-VIII можна ознайомитися на сайті парламенту.


Хто, як і коли буде встановлювати лічильники?

Лічильники споживачам установлюють власники тепло- і водомереж. Новобудови, реконструйовані і капітально відремонтовані будинки тепер можна підключати до зовнішніх інженерних мереж, поки вони не будуть обладнані приладами обліку, а в уже підключені будинки їх поступово поставлять.

Лічильниками тепла всі нежитлові та житлові приміщення в країні має бути обладнано до 2 серпня 2018 року. Лічильники холодної та гарячої води має бути встановлено в нежитлові приміщення в той самий термін – протягом року, а для обладнання ними житлових будинків закон відводить удвічі більше часу, це потрібно зробити до 2 серпня 2019 року. Вимоги не стосуються тих будівель, які отримують воду і тепло від автономних джерел або взагалі не підключені до інженерних мереж.

Оператори мереж повинні повідомити власників приміщень про намір поставити лічильники на тепло, гарячу і холодну воду не пізніше, ніж за два місяці до дня встановлення. У цей же термін власники повинні отримати інформацію про вартість, реквізити і порядок оплати.

Власник або співвласники приміщень мають право протягом двох місяців після того, як отримали повідомлення, повідомити операторові мереж:

  • про свою згоду;
  • про намір запропонувати інші умови встановлення лічильника;
  • про намір поставити лічильник самостійно.

Якщо мешканці на повідомлення ніяк не реагують, то за законом оператор мереж розпочинає встановлення приладів обліку. Те саме відбувається, якщо власники приміщення заявили про намір запропонувати інші умови або повідомили, що поставлять лічильники самі, але протягом чотирьох місяців із моменту повідомлення оператором цього так і не зробили.

У разі, коли власники перешкоджають установленню лічильника, оператор може отримати судовий дозвіл на сервітут – право обмеженого користування частиною приміщення, щоб прилади все-таки було встановлено.

Лічильники належать власнику приміщення, він же відповідає за їх збереження. Прилади беруть на облік протягом 14 днів із моменту встановлення або з моменту подання звернення власника до оператора мереж.

У багатоквартирних будинках та інших будівлях, у яких більше ніж один власник і кожна частина яких є самостійним об'єктом нерухомості, необхідно протягом трьох років установити вузли розподільного обліку теплової енергії, щоб кожен власник міг оплачувати свою частку спожитого тепла. Якщо встановлення такої системи технічно неможливе, то лічильники ставлять на всіх опалювальних приладах, крім випадків, коли це економічно недоцільно. Порядок визначення, є технічна можливість поставити вузол чи економічно доцільно рахувати окремо витрати за кожною батареєю, повинен затвердити Кабінет Міністрів.

У багатоквартирних будинках облік спожитого тепла ведуть за лічильниками тільки якщо ними обладнано більше ніж половину приладів опалення. Водночас співвласникам будинку закон дозволяє вносити поправкові коефіцієнти для кутових квартир та житла на перших і останніх поверхах.

Якщо лічильники холодної та гарячої води є не у всіх власників квартир одного будинку, то решта, як і раніше, платить за кількістю людей, які "фактично користуються такими послугами", ідеться в законі.

До встановлення лічильників квитанції будуть приходити, як і раніше, за нормами, які встановлюють місцеві органи самоврядування.

Хто за це заплатить?

Під час обговорення законопроекту в залі парламенту основна дискусія розгорнулася навколо питання про те, хто – оператор чи споживачі – повинні оплачувати встановлення лічильників. Усі поправки, які передбачали обов'язок комунальних структур оплачувати монтаж приладів обліку, депутати відхилили.

У підсумку в законі прописано норму, що затрати на обладнання будинків лічильниками несуть споживачі послуг.

Окремо зазначено, що оператори мереж не мають права нав'язувати мешканцям свої прилади. За бажання власник приміщення може самостійно придбати лічильник і звернутися до оператора з вимогою, щоб той його підключив.

Заплатити за встановлення лічильників можуть органи місцевого самоврядування, законом передбачено таку можливість. Якщо місцева рада вирішить виділити на це гроші з комунального бюджету, то власникам будинків і квартир платити за лічильники не доведеться, а власником приладів будуть вважати власника спільного майна будинку.

Скільки коштує встановлення – для кожного будинку розраховують індивідуально, водночас закон пропонує стандартну розстрочку платежу на п'ять років або будь-який інший термін, за погодженням сторін. Суму за підключення багатоквартирного будинку ділять на всіх власників пропорційно до розміру приміщень у володінні кожного з них.

Витрати на обслуговування та заміну лічильників також відшкодовують коштом споживачів. Для заміни лічильників діє така сама розстрочка, як і на встановлення – на п'ять років чи, за взаємною домовленістю, на інший строк. Загальний розмір плати за встановлення, заміну й обслуговування лічильників встановлюють виконавчі органи місцевих рад. Для приймання грошей за лічильники оператори мереж зобов'язані завести окремий рахунок і використовувати кошти тільки на ці цілі.

Законодавці прописали обов'язок для підприємств, які надають комунальні послуги не рідше, ніж раз на півроку, повідомляти споживачам, скільки в середньому платять за послугу інші користувачі в будинках такого ж типу, вказувати наявні ціни та тарифи і брати до уваги рекомендації щодо енергоефективності.

Навіщо все це придумали?

У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що сьогодні 77% споживачів послуг водопостачання мають лічильники, але якщо взяти тільки багатоквартирні будинки, то показник становитиме лише 22%. Це не дає змоги берегти воду, оскільки економії можуть досягати переважно через зменшення технологічних втрат. Завдяки закону невраховані витрати води у внутрішньобудинкових системах знизяться на три чверті, уважають автори документа.

Користувачі ж будуть платити тільки за спожиті ресурси, це має сприяти зменшенню витрат споживачів на оплату комунальних послуг, стверджують у пояснювальній записці.

Тепловими лічильниками на кінець 2015 року було обладнано 53% житлових будинків, цей показник ініціатори ухвалення закону називають украй низьким. Вони розраховують, що завдяки вимозі обов'язково ставити прилади обліку тепла, його споживання знизиться на 15–20% у період від одного до трьох років. А природні монополії не зможуть перекладати своїх втрат на споживачів, підкреслюють автори: законопроект покладає на мешканців тільки ті витрати, які стосуються їхнього будинку.

Тетяна РАЙДА
заступниця головної редакторки
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ