+13 Київ
Заявлено боротьбу з дезінформацією, але всі головні зусилля Мінкульту спрямовано на поділ наших засобів масової інформації на "правильні" й "неправильні"
– Сергію, чи варто журналістам розцінювати цю законодавчу ініціативу як наступ на свободу слова?
– На мою думку, так. І якщо до презентації законопроєкту ще була надія, що в процесі його підготовлення змістяться якісь акценти, то сьогодні ті емоції, та агресія, яку демонструє міністр культури пан Бородянський, свідчать: його ініціативу однозначно треба розцінювати як спробу держави втручатися в діяльність українських журналістів. Як спробу регулювання журналістської професії, що, відповідно, є загрозою свободі слова в Україні.
– Почекайте, але ж у нас ліберальний уряд, принаймні всі його саме так називають, а ви зараз зовсім не ліберальні речі описуєте...
– ...ні, по суті, назва законопроєкту благородна: вона декларує боротьбу не із журналістикою, а з дезінформацією. І я думаю, що більшість українських журналістів, та й українців загалом, хоче нарешті її побороти. Ми ж усі розуміємо, що фейкові, брехливі новини, які свідомо вкидають у медіапростір, щоб маніпулювати громадською думкою, є злом. Що злом насамперед є агресивна інформаційна політика Росії і російських пропагандистських ЗМІ. І, зрозуміло, у законопроєкті про дезінформацію або, точніше, у презентованих слайдах ми хотіли б побачити механізми підвищення ефективності нашої боротьби саме з російською антиукраїнською пропагандою. Дієвий інструмент для країни, яка стала жертвою війни з Росією, який допоможе захистити наш інформаційний простір від зовнішніх впливів.
А замість цього бачимо, що заявлено боротьбу з дезінформацією, але всі головні зусилля Мінкульту спрямовано на введення "індексу довіри" до українських ЗМІ. Тобто на поділ наших засобів масової інформації на "правильні" та "неправильні".
– Гадаєте, їх так і називатимуть?
– Ні, не думаю. Найімовірніше, будуть "професійні" й "непрофесійні" або щось у на зразок, але суть така: держава втручається в незалежність журналістської професії. Моя колега медіаюристка Людмила Опришко так і сказала міністру: це ліцензування журналістики. Тому що певна журналістська асоціація (яку, зауважте, хочуть підтримувати з держбюджету) почне видавати прескартки, що призведе до поділу професійної спільноти на журналістів вищого, привілейованого, класу – і всіх інших ґатунків.
Одна з головних проблем нашої медійної сфери – те, що журналісти розсварені. І розсварили їх насамперед українські політики
– Скажіть мені як людині прагматичній, чим заманюватимуть у вищий?..
– (Усміхається). Ну, дивіться: "вищій категорії" держава начебто обіцяє привілеї в питаннях фізичного захисту. Пріоритетне розслідування, якщо зайде мова про перешкоджання журналістській діяльності. Спеціальні слідчі групи створюватимуть, щоб розслідувати злочини проти "правильних" журналістів. А злочини проти "неправильних" – це злочини проти звичайних громадян...
– Фішечки, якщо чесно, так собі...
– ...я теж так подумав, особливо з огляду на те, як у нас у країні розслідують злочини. Навіть ті, які голосно і не раз називали "справами честі". Ця цинічна обіцянка – що держава захистить журналіста з прескарткою, – просто нездійсненна. В українських умовах.
– А хто видаватиме ці картки?
– Певна асоціація професійних журналістів, яку зберуть із делегатів від медійних організацій. Їх перелік визначило, знову-таки, Міністерство культури. НСЖУ у списку теж є. Але журналістське самоврядування – це демократія людей вільної професії. На те воно і самоврядування, що ми збираємося, обговорюємо те чи інше питання і домовляємося. Найкращою платформою для цього, на мою думку, є Національна спілка журналістів України. Але я ж не пішов до влади на Банкову, не попросив: "Зробіть НСЖУ профільною організацією в цьому питанні, ми хочемо самі видавати картки, а не делегатів кудись відправляти".
– Може, не пізно ще сходити?
– Ні, що ви? Ми хочемо брати участь не у підрахунку та видаванні аусвайсів, а в об'єднанні медіаспільноти!
– Та жартую я...
– А я цілком серйозно. Одна з головних проблем нашої медійної сфери – те, що журналісти розсварені. І розсварили їх насамперед українські політики. Деякі колеги, забувши про неупередженість, об'єктивність, журналістську етику, демонструють риторику ворожнечі та заохочують насильство щодо представників інших ЗМІ. "Ти з олігархічного каналу – так тобі, журнаповіє, і треба!"
Фото: Данііл Самсонов / Facebook
– "Він заробляв більше, ніж інші, – добре, що його з країни вигнали!" Можна багато випадків, імен та показових виступів згадати.
– Ось бачите. Є відкриті заклики до насильства, підбурювання просто. Наша професійна спільнота нездорова, вона розколота. Але це не означає, що влада може спекулювати на її проблемах – прийти з мішком солі і почати сипати цю сіль просто на рану. І встановлювати законом, бюджетом, ще чимось якісь обмеження або ж, навпаки, придумувати спокуси: зробіть нам – і ми дамо вам це.
Тому позиція Національної спілки журналістів України така: ми критикуємо цю ініціативу пана Бородянського і вважаємо ворожою до журналістів у тій редакції, в якій вона наразі є. Так, вона загрожує свободі слова в нашій країні. І ми не згодні з претензіями міністра щодо того, що ми, мовляв, не беремо участі в робочих групах і не допомагаємо писати такий закон. Якщо ми в цьому поки що не брали участі безпосередньо, то лише тому, що не готові подавати набої, якими у нас же і вистрілять.
У Європі блогер, у якого 50 тисяч, 100 тисяч і більше підписників, сам собі ЗМІ. Й "індекс довіри" до нього визначає не картка, кимось видана, а кількість людей, які його читають
– Того, хто не отримає прескартки, фактично вже і не вважатимуть журналістом?
– Дивіться, щодо прескарток. Є випадки, в яких вони справді не завадили б, наприклад, коли йдеться про акредитацію іноземних журналістів для роботи в зоні ООС. Не завадило б серйозніше перевіряти, хто туди поїде, з якого ЗМІ і чи журналіст це взагалі...
– ...а не пропагандист із країни-агресора...
– ...або й ще гірше. Але ні, влада хоче нав'язати якраз українським журналістам певний стандарт прескартки. У влади до чужих, виходить, запитань немає – у неї запитання тільки до своїх... Тоді нехай би досвід європейських країн вивчили для початку. В Європі журналіста давно сприймають не як носія шматочка пластику (редакційного посвідчення). У Європі блогер, у якого 50 тисяч, 100 тисяч і більше підписників, сам собі ЗМІ. Й "індекс довіри" до нього та його матеріалів визначає не картка, кимось видана, а кількість людей, які його читають, коментують, репостять... Міжнародні організації розкривають, розширюють саме поняття "журналіст", а ми, навпаки, звужуємо, тому що незабаром (якщо цей закон ухвалять) вам буде недостатньо того, що ви працюєте в редакції "ГОРДОН", щоб вас вважали професійною журналісткою. Ну то й що, що є публікації, посвідчення...
– ...раптом воно фальшиве, правда?
– Зрозуміло! І ви зробили собі, щоб зловживати становищем.
– Ніколи про це не думала. Напевно, час уже позловживати.
– (Сміється). Хоч усі ці розмови про зловживання посвідченням... Ну і взагалі, нехай покажуть, що там назловживав, розмахуючи журналістським посвідченням, той чи інший громадянин. У державних масштабах. Доступ до інформації здобув? На концерт пройшов безкоштовно?
Це можна порівняти, скажімо, зі зловживаннями в "Укроборонпромі", наприклад, за розкриття яких той самий Бігус міг би сісти серйозно і надовго, якби у нас рік тому був такий закон? Чому в країні влада змінилася, і люди, які такі закони пишуть, у свої крісла сіли? Не завдяки журналістським розслідуванням і свободі слова? А тепер ми хочемо, грубо кажучи, порахувати, взяти на олівець і тримати у шорах журналістів. Не парадокс?
Реформи в медіасфері, як і в будь-який інший, справді потрібні і важливі, але не з цього ж починати.
ЗМІ в нашій країні або бідні, або олігархічні. Скажіть, чи може жебрак чи кріпак діяти як вільна людина?
– А з чого, по-вашому?
– Для початку міністерство, яке відповідає за культуру, і за мистецтво, і за молодь, і за спорт, і за туризм, і, плюс до всього, ще й за медіа тепер, має напрацювати довіру до своєї діяльності. Реально показати, як саме, у який спосіб воно здатне допомогти журналістам у питанні захисту. Ось як ви збираєтеся нас захищати – за умов безкарності, яку в нашій країні сприймають уже як даність, за тотального цькування в соцмережах? Коли який не візьми фільм, там журналіст чи сволота і зрадник, чи порожнє місце і нероба. Коли рівень загроз вище нікуди і кожен може написати під твоєю публікацією: "Підеш слідом за Гандзюк" або "Підірвуть, як Шеремета". Що за таких умов зможе зробити міністерство для щасливих власників своїх прескарток? Найме охоронців чи закупить бронежилети?
Торік у центрі Черкас жорстоко побили журналіста Вадима Комарова, який унаслідок цього помер. Дуже цю справу розслідують? У 2019-му, до речі, у світі було всього два вбивства журналістів – Лайри Маккі в Північній Ірландії і Комарова в Україні...
Тому не треба погрожувати колосальними штрафами за дезінформацію або обіцяти щось нездійсненне. Дайте відповідь на запитання, як саме ми зробимо з вашою допомогою журналістську професію безпечною, а не залякуйте регулюванням.
І друге питання, пов'язане зі свободою ЗМІ, – економічне. ЗМІ в нашій країні або бідні, або олігархічні. Скажіть, чи може жебрак або кріпак діяти як вільна людина? А бути об'єктивним він може? Олігархи, які скуповують телеканали і перетворюють їх на рупори своїх ідей, вас не бентежать – тільки люди, які там працюють?
Фото: Олекса Ярославцев / Facebook
Створіть клімат необхідний, щоб ЗМІ отримували прибуток від реклами, від аудиторії, забезпечте людям матеріальні преференції. Розробіть механізми підтримання регіональних газет, усіх тих, які страждають від агресивної політики "Укрпошти" – монополіста у плані доставки. У всьому світі давно є ці механізми, є різні гранти, отримуючи які, люди розуміють: моя держава піклується про мене і престиж моєї професії. А отже, і про чистоту свого інформаційного простору теж. Далеко не треба ходити: Польща, країни Балтії – там це працює, і, якщо звернутися, там розкажуть і покажуть.
До речі, у журналістів регіональних ЗМІ хтось запитував, що вони думають стосовно цих законодавчих нововведень? Чи це вже не ЗМІ, якщо воно розміщене в районному центрі чи обласному? Мені здається, обговорення і вирішення будь-яких проблем медіа має йти знизу, від самих медіа, а не спускатися "згори", як блага вість.
– Журналістам, якщо не помиляюся, дали місяць, щоб ознайомитися з проєктом закону і висловитися. Як вважаєте, на ковзанку на Банковій краще вже зараз виходити? Або все-таки подивимося, що там за місяць?
– Ковзанка, звичайно, справа гарна, але почекаймо, що скаже президент. Або він відкине ці драконівські закони як непотрібні і недемократичні, які не до європейських стандартів нас наближають, а тягнуть, навпаки, на схід, до Росії, або ж прийме, вважаючи цілком життєздатними. Однак мені хотілося б вірити, що президент усе-таки розуміє: ця законодавча ініціатива – ініціатива одного окремого чиновника. У якого великий досвід керівництва олігархічними ЗМІ, але вельми спірна компетенція в питаннях незалежних медіа. І цією ініціативою, як і тією, до речі, яку пропонував ще один медіабос у владі, Олександр Ткаченко, серйозно стурбовані міжнародні журналістські організації. Зараз ось сідаю відповідь в офіс ОБСЄ з питань свободи медіа писати – на запитання про те, що у нас тут відбувається...
Міністр культури Володимир Бородянський також дав інтерв'ю нашому виданню. Його точку зору щодо цього та інших важливих питань, що цікавлять суспільство питань, ви зможете прочитати в "ГОРДОН" найближчим часом.
