+10 Київ
Ці мої слова я звертаю до громадян Білорусі.
Сьогодні вас усіх кличуть на виборчі дільниці, щоб проголосувати на референдумі. Це могло б бути звичайним політичним процесом. Але зараз точно не може бути нічого звичайного. Зараз ухвалюють рішення зовсім іншого рівня.
Минула ніч в Україні була жорстокою. Знову обстріли. Знову бомбардування житлових кварталів, цивільної інфраструктури. Станом на сьогодні немає жодного об'єкта у країні, який окупанти не вважали б для себе допустимою метою. Вони воюють проти всіх. Вони воюють проти всього живого – проти дитсадків, проти житлових будинків і навіть проти машин швидкої допомоги. Вони застосовують реактивну артилерію, ракети проти цілих міських районів, де немає і ніколи не було жодної військової інфраструктури.
Васильків, Київ, Чернігів, Суми, Харків та багато інших міст України виживають у таких умовах, які востаннє були на нашій та на вашій землі під час Другої світової війни.
Але у війні, яка триває зараз, ви з нами не на одному боці. На жаль. Із вашої території війська Російської Федерації запускають ракети по Україні. Із вашої території вбивають наших дітей, руйнують наші будинки, намагаються підірвати все, що будували протягом десятиліть, – і, до речі, не лише ми, а й наші батьки, діди.
І все це – також де-факто референдум для вас, білоруси. Ви вирішуєте, хто ви. Ви вирішуєте, ким бути. Як ви будете дивитися в очі своїм дітям, як ви будете дивитися в очі одне одному, своїм сусідам. А ми – ваші сусіди. Ми, українці. Будьте Білоруссю, а не Росією! Цей вибір ви робите саме зараз. Саме сьогодні.
Зараз багато новин про можливі переговори України та Росії, які можуть закінчити цю війну і повернути мир усім нам. І в них часто згадують вашу столицю – Мінськ – як майданчик для цих переговорів. Майданчик, який вибирали не ми. І насправді не ви. А обирало керівництво Росії. І знову зараз пропозиція зустрітися у вас.
Чотири дні тому саме з білоруської території були крилаті ракети, літаки, гелікоптери, техніка. Били по наших домівках, били по наших життях. Пішла важка техніка. І це страшне дежавю. Ви знаєте, Київ атакували о 4.00. У когось таке почуття гумору, як у 1941 році. А ви спали, браття білоруси. А ми прокинулися. Але ви й зараз спите. А ми із цього моменту вже не лягаємо. Тому що ми боремося. Боремося за свою країну. Боремося за свою волю. Бо маємо повне на це право.
Якби з вашої території не було агресивних дій, ми могли б говорити у Мінську. У вашому місті. Коли ви були нейтральними, ми говорили у Мінську, ми багато разів зустрічалися. Так просто, правильно. Так щиро. Саме так, по-сусідськи, розмовляти нам. Зараз ви ще не зробили свого головного вибору. І він попереду, він має залежати лише від вас. Не від Росії, не від України, не від Америки, а від народу Білорусі.
Саме тому зараз ми говоримо: не Мінськ. Майданчиком можуть бути інші міста для зустрічі. Звичайно, ми хочемо миру. Ми хочемо зустрічатися, ми хочемо закінчення війни! Варшава, Братислава, Будапешт, Стамбул, Баку – це все ми запропонували російській стороні. Та й будь-яке інше місто нам підходить у країні, з території якої не летять ракети. Лише так переговори можуть бути чесними. І можуть справді закінчити війну.
Щиро бажаю Білорусі знову стати тією доброю, безпечною Білоруссю, яку всі бачили ще нещодавно. Зробіть правильний вибір. Я впевнений – це головний вибір вашого великого народу.
