$39.22 €42.44
menu closed
menu open
weather +15 Київ

Втрачав свідомість від голоду і став схожим на в'язня концтабору. Жителька Маріуполя розповіла історію дядька, який вирвався з окупованого міста

Втрачав свідомість від голоду і став схожим на в'язня концтабору. Жителька Маріуполя розповіла історію дядька, який вирвався з окупованого міста 71-річний дядько Кутнякової виїхав із Маріуполя через Росію у червні
Фото: Maria Kutnyakova / Facebook
17 червня жителька Маріуполя Донецької області Марія Кутнякова опублікувала у Facebook фото рук і ніг свого 71-річного дядька, який прожив у окупованому місті до початку червня.

Користувачі мережі в коментарях до поста зазначили, що чоловік став схожим на в'язня концтабору – в період окупації він жив надголодь і схуд на 15 кг.

Фото: Maria Kutnyakova/Facebook Фото: Maria Kutnyakova / Facebook

20 червня вийшло інтерв'ю Кутнякової "Радіо Свобода", в якому жінка розповіла історію свого дядька.

Чоловіка звуть Павло Глущенко. Його будинок у Маріуполі розташований поруч із розбомбленим драмтеатром. Коли російські авіабомби скинули на театр – він подумав, що родичі загинули, і дотримувався такої думки кілька тижнів, бо перед бомбуванням Кутнякова відвідала його і сказала, що буде в театрі, а після бомбардування не змогла прийти до нього. Чоловік, за її словами, маломобільний.

"У театр ми заселилися 16 березня. Я пішла до дядька сказати йому, що ми тепер живемо там, а моя мама, сестра та сусіди залишилися у підвалі. Поки я була у дядька, по театру завдали удару. Він припав на центр будівлі і бічну частину, а передня частина і невелике місце в задній частині театру вистояло, саме там і перебували мої рідні... Слава богу, вони відбулися невеликими забоями, струсами і подряпинами... Мене не було десь пів години... Я йшла з театру, який був цілим, і з ним усе було гаразд, а повернулася в руїни, ми були просто в якійсь істериці, паніці, нерозумінні куди нам бігти, де ховатися в Маріуполі, як нам виходити. Ми побігли до іншого центру для біженців, до філармонії. Звідти вийшли пішки на село Мелекіне, це за 15 кілометрів від Маріуполя. Ми розуміли, що дядько старенький і цю дорогу не подолає. Нам чомусь здавалося, що якщо ми зможемо покинути територію Маріуполя, то зможемо його потім евакуювати", розповіла жінка.

Сім'я, яка вирвалася з Маріуполя, півтора місяця не могла зв'язатися з дядьком, і весь цей час чоловік був впевнений, що вони загинули і навіть не намагався зв'язатися з ними. "У нього був телефон, але потрібно було ходити, шукати точку, щоб якось спіймати зв'язок. Я постійно йому телефонувала, залишала йому голосові повідомлення, що ми живі. Ми не могли знайти можливість не те що його вивезти, а хоча б знайти людину, яка прийде і скаже йому, що ми живі", пояснила Кутнякова.

Сусіди 71-річного Глущенка – теж літні люди, від голоду їх врятувало те, що поряд була розташована овочебаза, каже родичка.

"У нього астма. Слава богу, у нього був якийсь запас ліків, тому що я знаю кількох людей із діабетом, які померли в Маріуполі просто через відсутність ліків. Він виживав завдяки тому, що скооперувався з сусідами. Це приватний будинок, поділений на квартири. Сусіди також пенсійного віку. Разом добували їжу, їли щодня якийсь супчик. Дядько казав, що кілька разів непритомнів із голоду. Існували вони завдяки якимось запасам, які вони мали, плюс вони змогли пробратися на овочебазу, яка була поруч, узяти якихось овочів, щоб якось прогодуватися. Дядько лише один раз зміг отримати "гуманітарну допомогу" від росіян, до якої входили кілька упаковок крупи, цукру, соняшникової олії та зіпсованої тушонки, яку вони викинули, бо їсти її не можна. Позиціонували це як місячний набір для сім'ї", продовжила вона.

За словами Кутнякової, у квітні сім'я змогла зв'язатися з Глущенком і передати гроші, які в Маріуполі переводили в готівку "під скажений відсоток" 15% від суми, потім гривні переводили в російські рублі. На ці гроші чоловік купував собі продукти у захопленому Маріуполі.

Увесь цей час він харчувався раз на день.

"За ці півтора місяця ми лише кілька разів змогли передати йому гроші та продукти з ліками", наголосила Кутнякова.

Вона розповіла, що для ваги дядька втрата 15 кг дуже велика.

"Він – низенький, маленький такий дідусь, так що це набагато більше у відсотках від загальної ваги, ніж в інших людей. Він дуже схуд. Знаєте, якщо людина певний час голодувала, то після потрапляння в нормальні умови їй відразу хочеться наїстися  але їй не можна переїдати, потрібно поступово збільшувати її раціон. Ми зараз постійно з ним боремося, бо він хоче їсти п'ять-шість разів на день. Не наїдається людина. Ми йому пояснюємо, що не можна їсти дуже багато. Ось ці страшні фільми про голод в Африці, про дітей із роздутими животами, де їм дають їжу та вони помирають, усе це було у Маріуполі", сказала Кутнякова.

Вона вірить, що Україна поверне контроль за Маріуполем, але не знає, чи повернеться туди жити. У будинок Глущенка влучив російський снаряд, будинок частково зруйновано. У квартиру, де жила Кутнякова, влучила російська ракета.

"Чому ми не виїхали до 24 лютого? Це дуже гарне питання. Із таким самим успіхом можна запитати, чому ми не поїхали з Маріуполя у 2014 році, коли дійсно почалася війна. Бо це наше рідне місто. Ми віримо у ЗСУ і не думали, що росіяни такі божевільні, що просто влаштовуватимуть геноцид, бомбитимуть Маріуполь, знищуватимуть абсолютно все. Вони прийшли нас не звільняти, вони прийшли нас убити, просто тому, що ми українці. Це справжній фашизм у всій його красі", – зазначила жінка.

Сім'я за допомогою знайомих і незнайомих людей вивезла 71-річного чоловіка через Росію. 13 червня рідні зустрілися в Естонії, повідомляла Кутнякова у Facebook.

Скриншот: Maria Kutnyakova/Facebook Скріншот: Maria Kutnyakova / Facebook

Контекст

Маріуполь окупанти захопили наприкінці травня. Унаслідок інтенсивних бойових дій, за даними місцевої влади, у місті пошкоджено 95% багатоповерхівок.

За різними оцінками, у Маріуполі за час повномасштабного вторгнення Росії загинуло від 20 тис. до 25 тис. мирних жителів, точних даних немає.

У місті станом на 10 травня залишалося 100 тис. осіб, повідомляв мер Маріуполя Вадим Бойченко.