+10 Київ
Данілкіна розповіла, що після кількох місяців служби на запорізькому напрямку її підрозділ перевели до Херсона, і вона неодноразово бачила ці обстріли.
"Я їду вночі, о 2.00, і місто просто починають крити запалювальними снарядами, фосфором також. Це страшно. Як ці виродки, розуміючи... Вони ж були там. Вони розуміють, скільки там людей живе. І відійшовши за Дніпро, отак, по-свинськи просто, убивати людей", – сказала вона.
Данілкіна підкреслила, що під обстріли потрапляють насамперед мирні люди, житлові будинки.
"І я буквально проїжджаю вулицею, минає дві години – і я бачу в новинах, як там лежать тіла людей. Це дуже страшно... [Росіяни] – це просто свині. Я не знаю, як говорити інакше. Стільки людей просто загинуло ні за що, бо їм так захотілося, тому що вони хочуть прийти до нас "із миром", "принести нам мир"? Я не розумію. І найкумедніше – що вони були там, вони ж бачили цих людей, вони ходили там. Ми приїхали й бачили білборди, напис: "У майбутнє – разом із Росією"... Смішно. Просто смішно. Як? І вони ж ось так брали і стріляли. Ну це нелюди. Просто нелюди", – резюмувала військова.
19-річна українська військова Данілкіна, яка втратила ногу на фронті: Вибухи, машину пробиває. Розплющую очі – штанина розірвана, я тримаю кістку. Кричу товаришу по службі: "Що там?" Він повертається – і у нього течуть сльози. Повний текст інтерв'ю
