+7 Київ
"Найстрашніше було, напевно, у момент, коли влучило конкретно в машину [у Херсоні]. Але я можу згадати й запорізький напрямок. Мабуть, було страшно, коли влучило в наш штаб ракетою", – сказала Данілкіна.
За її словами, у момент влучання вона була на вулиці поруч із будівлею.
"Штаб був позаду мене. Я саме чергувала на нічному наряді. 2.00. Я вийшла... У мене кішечка теж моя зі мною служила. Вона зайшла у штаб і просилася надвір. І вона час від часу виходила. І я саме вийшла її випустити. І я тільки зібралася прикривати двері... А приміщення напівпідвальне. Отже, я стою на рівні... Отак от земля вже. Я тільки зачиняти двері – і різкий спалах, помаранчеве, біле світло, дуже гучний звук – і "Точка-У" рознесла нашу будівлю", – розповіла військова.
Вона зазначила, що внаслідок цього удару ніхто не загинув ані серед військових, ані серед цивільних, які жили неподалік.
"Ми просто так раділи, що росіяни викусили, і навіть таким масивним ударом – ніхто, жодна людина... Наш начальник одразу побіг до людей. Там також жили люди неподалік. Одразу ми всіх перевірили, і насамперед їх. Усі залишилися живими", – наголосила Данілкіна.
Вона додала, що цей приліт збільшив у ній ненависть до Росії більше, ніж та трагедія, яка сталася особисто з нею, оскільки сама вона "знала, куди йшла і до чого готуватися", а мирні люди не мали переживати такі речі.
"За сім чи 10 метрів стояв будиночок, де жили дітки з бабусею. І коли ти виходиш уночі й чуєш просто плач дітей і бабусі, коли вона кричить: "Тут діти! Що вони роблять?!" – ось ненависть... І коли після ракетного обстрілу – три ракети масивні просто поспіль – і наступного ранку ти бачиш скрізь уламки від цих ракет, землі, глини, ти це все розчищаєш, і повз проходить просто старенька бабуся, старенький дідусь, який кричить: "Дайте мені автомат у руки – я їх розстріляю!" – ось ненависть. Ось це страшно", – підсумувала Данілкіна.
19-річна українська військова Данілкіна, яка втратила ногу на фронті: Вибухи, машину пробиває. Розплющую очі – штанина розірвана, я тримаю кістку. Кричу товаришу по службі: "Що там?" Він повертається – і в нього течуть сльози. Повний текст інтерв'ю
