+11 Київ
До 24 лютого Скиба таксував у Києві. Коли почалося вторгнення, він якраз їхав на таксі містом і почув вибухи. Тоді він поїхав спочатку до Броварів, де жив із сім'єю, а потім до Бучі, де його дружина з дітьми гостювали у матері.
У Бучі він разом із кумом Святославом Туровським приєднався до ТрО для захисту міста. Як каже Скиба, вони чергували на блокпостах, перевіряли документи і стежили за тим, щоб люди не носили зброї. Також допомагали організовувати безпечний виїзд людей, бо знали місцевість.
Скиба каже, що його загін був погано озброєний – на дев'ятьох осіб була одна гвинтівка, граната та кілька біноклів. Чоловік і його товариші чергували позмінно на блокпості на Яблунській вулиці.
Скиба на блокпосту на Яблунській вулиці. Фото: bbc.comРосіяни підступили до Бучі спершу 27 лютого, але потрапили у засідку української артилерії на вулиці Вокзальній і відійшли. Знову вони повернулися вже 3 березня та змогли захопити місто. Наступного дня, 4 березня, Скибу та його товаришів узяли в полон.
Скиба згадує, що у них відібрали мобільні телефони та взуття, били. До 11.00 дві різні камери відеоспостереження зафіксували, як чоловіків ведуть через Яблунську вулицю до будинку 144. Кожен із них тримав одну руку на поясі чоловіка, який ішов попереду, а іншу – на голові.
Чоловіків вишикували біля стіни поруч із російською базою і змусили стати на коліна. Солдати натягували їм на голови сорочки та светри, щоб вони не могли бачити, їх били прикладами та ображали. За словами Скиби, окупанти кричали: "Ви – бандерівці. Ви хотіли нас спалити "коктейлями Молотова"! Зараз ми вас спалимо живцем!"
Скиба каже, що російські військові вирішили залякати решту, застреливши 28-річного Віталія Карпенка, працівника магазину. Після цього один із чоловіків у групі запанікував і сказав, що всі вони належать до загону територіальної оборони. Через це побиття посилилися.
Скибу та ще одного чоловіка, Андрія Вербового, привели до будівлі. Під час наступного допиту Іванові на голову вдягли відро, змусили зігнутися і притулитися до стіни. Йому на спину одну за одною ставили цеглу, доки він не впав. Його знову побили і вдарили цеглою по відру на голові. Якоїсь миті він почув, як військові сказали Вербовому, що прострелять йому ногу. Потім пролунав постріл, і він більше не чув Андрія.
Потім Скибу вивели назад із будівлі, і він приєднався до інших чоловіків. Деякі з подій бачили місцеві жителі, яким росіяни наказали зібратися біля будинку 144, але тримали їх окремо від затриманих чоловіків. До вечора 4 березня двох із них застрелили, а окупанти вголос обговорювали, що робитимуть із рештою. Один із тероборонівців спробував утекти, його застрелили, і росіяни відкрили вогонь по решті.
Куля влучила Скибі в бік, він упав і прикинувся мертвим. Коли військові пішли, він стягнув взуття з уже мертвого чоловіка підповз до паркану і перебрався через нього до сусідніх садів. Потім він потрапив у покинутий будинок, де обробив рану антисептиком, який знайшов у ванній, і переодягнувся в одяг, залишений господарем.
Але виявилося, що у будинку також перебували і російські військовослужбовці. Коли його знайшли, Скиба збрехав, що він господар будинку. Військові повірили, але сказали, що йому залишатися не можна. Солдати забрали його на базу, де медики обробили його рани. Як каже чоловік, якщо військові, які розстрілювали його, і були поруч, то вони або не помітили його повернення, або не впізнали.
Незабаром його відвели до мирних жителів, які ховалися у бункері будівлі. За кілька днів їм дозволили піти. Іван знайшов свою сім'ю, що ховалася від війни, вдома. Вони змогли втекти з Бучі та, зрештою, з України до Польщі.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
