+13 Київ
За словами Вербицької, "контактерів" було кілька, троє з них писали їй у Facebook у 2016–2017 роках, коли вона була активною волонтеркою, правозахисницею та водночас радницею начальника Генерального штабу Збройних сил України.
"Імена" співрозмовників у мережі – Фелікс Хаос, Лектор Борман, Іван Петров. За словами Вербицької, про кожен такий контакт вона повідомляла українську контррозвідку.
"[Борман] з'явився у березні 2017 року – за рік до президентських виборів у Росії. Із перших повідомлень я зрозуміла, що це спроба спецслужб РФ поновити зі мною контакт. Він поводився нахабніше, спілкувався з більшим натиском, теж натякав, що з росіянами треба говорити з позиції сили, згадував війну у Чечні і говорив, що чекає, поки з’явиться група, яка не боятиметься піти на "крайні заходи". Весь березень він натякав на те, що потрібно спланувати якісь заходи, які змусять "здригнутися" Росію та росіян. А у квітні 2017 року стався вибух у метро в Санкт-Петербурзі. За кілька днів він спитав, що я про це думаю, — у мене пішли мурашки по шкірі. Я зрозуміла, що якби я раніше хоч у чомусь із ним погодилася, то смерті людей могли б прив’язати до України і показати переписку зі мною — радницею начальника Генштабу. Згодом слідство в Росії заговорило, що відповідальність за вибух узяло якесь угрупування з "Аль-Каїди", але, може, це тому, що привʼязати українців не вийшло", – розповіла радниця президента.
Паралельно з перепискою у Facebook Вербицькій надходили дзвінки з російських номерів.
"Телефонували мені тоді, коли я довго не відповідала на повідомлення Лектору. Можливо, їм просто був потрібен мій голос, щоб далі сфабрикувати якусь розмову. Але я не виправдала їхніх сподівань і на жоден дзвінок не відповіла", – розповіла Вербицька.
Потім їй дали спокій на кілька років. 2019 року, коли Зеленський став президентом, а Вербицька – радницею новопризначеного тоді міністра оборони Андрія Загороднюка, "дружні російські ГРУшники" відновили свої комунікації, але вже використовували Telegram.
Вербицька каже, що були спроби виманити її до Грузії, але вони були безуспішними.
"Навіщо все це було потрібно? Є декілька варіантів розвитку подій. Перший – коли людину намагаються спровокувати на якісь висловлювання, які можна використати в інформаційному середовищі: ось, дивіться, радниця начальника Генштабу або міністра оборони пропонує або підтримує теракти. Другий – підштовхнути до певних дій. Переконати в необхідності активно діяти, щоб далі ця ідея стала задумом і планом дій. Або ж дати можливість розкрутити наратив, що українці — це терористи. Як було з Павлом Грибом, якого виманили з України і приписали йому бажання вчинити теракт", – пояснила вона.
