+18 Київ
"Я живу в передмісті Маріуполя і чую звуки обстрілів із Широкиного. 24 лютого було дуже голосно. О 5.00 мій син, який служить у ЗСУ, зателефонував і сказав: "Мамо, виїжджай, бо вони перейшли кордон". Я поїхала до мами, тому що там був мій молодший син, якому 14 років", – згадує жінка.
До села у Запорізькій області вона дісталася того самого дня, а 3 березня село окупували. За словами героїні історії, жителі села боялися окупантів, але й вони їх також.
"Вони розуміли, що на нашій території. Ми примудрялися зустрічатися і співати на вулицях "Червону калину", гімн України, просто кричати ввечері українські пісні", – каже жінка.
Якось, розповідає Галина, до їхнього будинку увійшли чеченець і росіянин. Чеченець вимагав вивести молодшого сина, а коли той вийшов, сказав: "Нерадісний ваш хлопчик. Не любить гостей?" Після цього жінка забрала сина у безпечне місце.
Героїня історії зазначає, що її будинок у Маріуполі вцілів і зараз у ньому мешкає сім'я пенсіонерів, яка залишилася без житла через обстріл міста російськими окупантами.
"Найважливіше, щоб усе закінчилося лише перемогою. І сантиметра нашої землі не віддамо, і Крим, і Донбас зокрема", – заявила вона.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
