+9 Київ
"Ми думали, що мине два-три тижні – і все. Але єдиним інформаційним джерелом ближче до початку березня було радіо. Тому що інтернету не було, зв'язку не було. І ми не знали, що діється у світі. Ми думали, що відбуваються якісь дії, Маріуполь відбивають і все йде добре. За невеликий проміжок часу перемога. Ми щиро у це вірили. Різні чутки ширилися", – розповіла вона.
Однак на той час бої відбувалися вже ближче, було більше ударів по місту, розповіла Вдовиченко. За її словами, був сильний гуркіт авіаударів, і жителі міста розуміли, що щось насувається, але не хотіли в це вірити.
"Уже ширилися чутки про перших загиблих. Люди намагалися облаштовувати коридори, підвали... Ми теж забили вікна, щоб скло не летіло у квартиру. І це всі приготування, які ми зробили. Воду ми набирали вже з вулиці. У нас були такі ситуації, коли сусіди сварилися: хто перший поставить відро під стік води з даху. Тому що ми всі дуже боялися і не знали, чого чекати. І це лякало ще дужче", – розповіла вона.
Біженка з Маріуполя Вдовиченко: Перебуваючи в підвалі, усвідомлюючи, що за кілька метрів уже лежать трупи, розуміла, що я такий самий труп. Я хотіла близьким швидкої смерті в молитвах – на той момент зникла вся надія вижити. Читайте повну версію інтерв'ю
