+9 Київ
"Коли 24 лютого мене розбудив чоловік і сказав, що Росія напала, стало моторошно. Перша думка – що буде з притулком? Там люди, там тварини. Вони на мене чекають, на мене сподіваються. Треба туди бігти", – згадує Серпинська.
До Ірпеня вона дісталася маршруткою, а далі йшла пішки приблизно 8 км. Дорогою вона чула вибухи в аеропорту, бачила дим.
"У мене відчуття відповідальності сильніше за відчуття страху. Щоб не гинули люди і тварини, треба щоб кожен на своєму місці відповідав за свою роботу", – каже зоозахисниця.
Вона згадує, як наступного дня до притулку зайшли російські окупанти – запитували, чи є українські військові та зброя. 77-річна Серпинська каже, що намагалася відповідати ввічливо, бо за її спиною були люди і тварини. Незважаючи на це, один з окупантів застрелив одного собаку і поранив іншого через те, що вони на нього гавкали.
Того самого дня через обстріли притулок залишився без води, оскільки електричний насос не працював.
"У нас завжди був великий запас харчів, замість газу та електрики – дрова. А от коли закінчилася вода, стало страшно", – розповідає вона.
Щоб вижити, чоловік Серпинської привіз під обстрілами генератор, який допомогли знайти волонтери.
Через щоденні обстріли у притулку було вибито вікна, пошкоджено стіни й дах, розповідає Серпинська.
Після деокупації зоозахисники відновлюють приміщення.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
