+13 Київ
"Голоси Мирних" – це безпрецедентний онлайн-музей, що документує історії мирних жителів, які постраждали внаслідок збройного конфлікту на Донбасі. У ньому вже понад 2000 історій, але це тільки початок. Наша мета – зібрати 100 000 історій до 2025 року. Для всього світу – від дипломатів до міжнародних гуманітарних місій – Музей стане джерелом правдивих історій людей, розказаних від першої особи, власними голосами тих, хто пройшов через жахи збройного конфлікту. Музей – це вікно, в яке світова спільнота може побачити реальне життя мирних жителів Донбасу і зрозуміти їхній біль, а також скласти справедливе уявлення про збройний конфлікт, який сім років триває в самому серці Європи", – розповіла директорка Департаменту комунікацій Фонду Юлія Єршова.
За її словами, група психологів, яка збирає свідчення людей для Музею "Голоси Мирних", допомагає їм упоратися із травмою війни через розповідання своєї історії. Якщо оператори розуміють, що пережите завдало їхньому співрозмовнику занадто глибоких душевних ран, то пропонують йому стати учасником проєкту "Психологічна допомога". Із 2014 року психологічну підтримку Фонд надав понад 60 000 жителів сходу країни різного віку. Спеціально для цього 250 психологів пройшли навчання, організоване Фондом, за курсом "Травма війни". Одним з експертів проєкту стала Катерина Вепро.
Фото: akhmetovfoundation.org
"У будь-якому разі це досить потужна травма, яка повною мірою торкнулася кожного жителя Донбасу і, я б навіть сказала, всіх жителів України. Так чи інакше для багатьох життя змінилося. Усе стало інакше. Але якщо ми говоримо про мирних жителів Донбасу, то однозначно, що так чи інакше людина травмована. Вона може це заперечувати, не усвідомлювати. Це відбувається в тих випадках, коли психіка не готова опрацьовувати травму, тоді вона завмирає для того, щоб людина могла далі жити і функціонувати. Мені доводилося зустрічати випадки, коли людина говорить, що "у мене все добре, я ніяк не травмована". Насправді це не так, тому що щонайменше це був вимушений захід – переїжджати. Тобто те, що людина змогла адаптуватися на новому місці, – це чудово. Але те, що вона заперечує свою травму, – це теж факт", – говорить психологиня.
Вона зазначила, що багато людей, переїхавши, адаптувалося до нових умов життя. Однак травма однаково є, і тільки зараз багато хто починає це розуміти.
"Така травма призводить до порушень в інших життєвих процесах людини. Тобто ми ж часто можемо чути, що люди не мали на гіпертонії, а тепер мають. Це може вилитися в такі психосоматичні прояви, як безсонні ночі. Водночас людина ніяк не пов'язує ці події", – пояснила Катерина Вепро.
Одна з тих, хто поділився своєю історією, – Оксана Луценко з Маріуполя.
"У день обстрілу Східного я була на роботі, саме моя зміна була. Ну, зрозуміло, яка може бути робота? Сльози-соплі, усі бояться. І невідомість. Як ти доїдеш, що буде далі? Хто залишиться живим? Постійно слухаєш і читаєш новини. Був страх. Ніби пелена перед очима, коли це все бачиш – кров, уламки, розруху", – говорить жінка.
Колишнє місце проживання довелося покинути. В один момент життя всієї сім'ї перевернулося.
"Ми не відразу туди повернулися. Наша бабуся в іншому районі живе, і ми поїхали до неї додому. Страшно було повертатися. Кинули квартиру тоді, швидко знайшли нове житло. Добре, що у нас була така можливість, а люди деякі так і залишилися там жити. Добре, що всі ми були на роботі, нас це не зачепило, слава богу. Молилися, плакали. Не очікуєш, що саме тебе це торкнеться", – пояснює Оксана Луценко.
Фото: akhmetovfoundation.org
Про вашу історію теж мають дізнатися! Розкажіть її світу! Перейдіть за посиланням https://civilvoicesmuseum.org/my-story і заповніть невелику анкету або зателефонуйте на гарячу лінію за номером 0800509001. Зробіть свій внесок у збереження пам'яті.
Якщо вашого життя торкнувся збройний конфлікт, ви можете звернутися по допомогу до психологів Фонду за телефоном гарячої лінії: 0800509001.
