+14 Київ
"Я в "Саюдісі" [громадсько-політичному русі, що визначав процес відновлення незалежності Литви], 1988–1989 рік. І, звичайно, спогади про нашу успішність, про нашу валюту літас, про успішне господарство, про те, що ми можемо жити, пронесло нас через радянськість. Ми щодня намагалися зрозуміти, що не стаємо ними", – наголосив європарламентарій.
За його словами, було дуже важливо, наприклад, дивитися ті самі фільми (наприклад, "Пригоди Шурика"), сміятися у тих самих місцях, що і "радянські росіяни", але "все-таки триматися на віддалі".
"Я був перший голова комітету із закордонних справ у переговорах із Борисом Миколайовичем Єльциним. Пам'ятаю все оточення, пам'ятаю ще мого друга Бориса Юхимовича Нємцова. Пам'ятаю сотні тисяч на вулицях Москви з плакатами "Свободу Литві". Це все минуло, вони всі пішли. Але ми зрозуміли, що це погано скінчиться. Тому що коли я запитав Бориса Миколайовича: "А ви зробите декагебізацію? Радянську номенклатуру знищите? Ви поєднаєте себе з Лютневою революцією?" – він сказав на переговорах: "Для нас це занадто романтично, Емануелісе. Ми, мабуть, це не потягнемо". Тоді він сказав: "Комуністичну партію заборонимо". Він це сказав трохи фальшивим, піднесеним голосом. Я зрозумів, що це довго тривати не буде. І ми кинулися, Дімо, як дикі, змотувати вудки у бік НАТО і Європейського союзу", – пояснив Зінгеріс.
Він розповів, що тоді вони в Литві "щодня чекали на прихід [когось типу диктатора Йосипа] Сталіна і сталінізму в Кремль".
"Ми, на жаль, стаючи на бік російських демократів, зрозуміли, що нам потрібні американські війська, нам потрібні друзі з Європи... Тож ми після 14 років незалежності стали старанними членами Європейського союзу і НАТО", – зазначив Зінгеріс.
