+11 Київ
Правила щасливого життя
1. Дотримуватися балансу
Для мене як лікаря-психотерапевта норма – це коли якість життя не замінюють якоюсь захопленістю. Візьмемо для прикладу спорт. Фізична активність – це прекрасно. Але якщо людина щодня ходитиме в басейн і плаватиме по п'ять годин – це вже ненормально: удома відсутня, на роботу часу немає, вона фізично виснажується і дістає купу захворювань. Тому займайтеся спортом, рахуйте калорії, їжте органічні продукти, але не сходьте з глузду. Перекіс як в один, так і в інший бік неприпустимий.
Спосіб життя – це не тільки те, що ми їмо, скільки годин тренуємося в спортзалі, але й те, чим займаємося для душі. У кожного своє щастя, але для всіх без винятку важливий баланс: якщо залишається час на смачний і нешкідливий обід, на спорт (навіть якщо це 15 хвилин ходіння – уже доведено, що цього достатньо для підтримки здоров'я), є можливість попрацювати, якісно провести час із близькими, дітьми, друзями та ще водночас устигати висипатися – це я вважаю щасливим способом життя.
2. Змінюватися повільно
У процесі життя в кожного складається свій стереотип поведінки. Його раптова зміна – величезний стрес для організму. Прокинулася людина в 60 років і вирішила: треба вести "здоровий спосіб життя". І раптом померла на біговій доріжці у фітнес-клубі або в сауні. Запізно змінюватися. Організм адаптувався. Для нього стан гомеостазу – це звичний спосіб життя.
Але якщо ви все-таки вирішили оздоровлюватися, поступово змінюйте свій стереотип поведінки. "Із завтрашнього дня" – найгірше, що можна придумати. Установка "з понеділка" робить людину абсолютно нещасною. Особливо якщо не виходить одразу зробити все, що придумав у п'ятницю. Якщо не зміг досягти мети, сам себе розчарував.
3. Харчуватися раціонально
Мода на депресію вже років два як минула, зате всі наші знаменитості почали розповідати, як вони оздоровлюються, на яких дієтах сидять. У якийсь момент стало модним бути вегетаріанцем або навіть веганом. Водночас люди так прагнуть жити здорово, що втрачають якість життя, відмовляються від подорожей і зустрічей із друзями.
Вони ігнорують свої смакові уподобання, намагаються уникати ситуацій, коли можна не втриматися від спокуси з'їсти те, що не входить у встановлений раціон. Порушення дієти викликає у них тривогу і почуття провини. Таке нав'язливе прагнення до правильного харчування має назву орторексія. Нарівні з анорексію та булімією вона є розладом харчової поведінки. Ця залежність (якщо вважати, що харчовий розлад – теж вид залежності) стала великою проблемою в усьому світі й дедалі частіше трапляється в Україні.
4. Узяти відповідальність за власне життя
Часто чую: "Для повного щастя мені не вистачає 45 хвилин побігати на біговій доріжці" або "Піду в зал, сяду на дієту, скину кілька кілограмів – і все у мене буде гаразд". Ні, не буде. Бігова доріжка, дієта і все інше тут ні до чого. Це перекладання щастя на когось або щось.
"Зараз з'їм шоколадку і стану щасливішим". Так, на 15 хвилин. І люди солодким заїдають проблеми і стреси. Це теж перекладання відповідальності за своє щастя на когось чи щось і великий обман.
Ще один приклад: літо, усі в очікуванні відпустки. Мої західні колеги виділили синдром – депресія після відпустки. І це не смішно! Люди перекладають очікування щастя на відпустку. За кілька місяців починають готуватися до пляжного сезону – скидають вагу, засмагають у солярії, ходять до косметолога, колють ботокс, роблять маски, купують купальники... Тобто ґвалтують себе для відпустки. А потім приїжджають до моря і навіть не заходять у воду: шкода змити всі ці зусилля. Повертаються за тиждень додому і розуміють, що все було даремно: багато грошей і енергії витрачено, щастя так і не настало, а всі втрачені кілограми знову на стегнах і животі, та ще й у подвійному обсязі.
Займатися своїм тілом треба не час від часу, а щодня. Любиш плавати і це твій стиль життя, захоплення, яке робить тебе щасливим, дає енергію і гарний настрій – плавай. Але якщо згадувати про басейн за три місяці до пляжного сезону – це вже насильство. Отже, щасливий спосіб життя – це ще й уміння відповідати за свої вчинки перед самим собою.
5. Берегти душевне здоров'я
Психологічне щастя є важливим критерієм повноцінного життя. Душевне здоров'я саме собою – велика сфера. У нас же воно звужене до проблеми депресії та суїциду. Але більшість людей не розуміє, що таке депресія, зводить усе до поганого настрою або відсутності сили волі. Інші синдроми і хвороби зовсім не вважає проблемою. Їх ніби не існує. Заведено робити вигляд, що ти прекрасно долаєш стреси і життєві труднощі, водночас ігнорувати симптоми депресії, тривожні розлади, нав'язливі стани, біполярний розлад з однієї простої причини – соромно.
Така ситуація складається через те, що люди пам'ятають жахи радянської каральної психіатрії та просто бояться звертатися до психіатрів і клінічних психологів. Усе ще залишається побоювання, що людину можуть примусово госпіталізувати, що поставлений діагноз стане відомий на роботі та зіпсує кар'єру, хоча це вже давно не так.
Будьте уважні до себе й оточення. Помічаєте, що ваш стан або ваших близьких, друзів, колег по роботі погіршується? Не ігноруйте цього. Краще зустрітися з психіатром чи психологом і вчасно вирішити проблему, ніж дати хворобі змогу псувати ваше життя.
6. Любити й поважати своїх дітей
Діти не просили, щоб їх народжували. Це було ваше рішення. Тому намагайтеся довести їх здоровими й щасливими до повноліття. Як показують новітні дослідження, мозок дитини розвивається до 21 року, тому дуже важливо дбати про здоров'я не тільки її тіла, але і психіки.
Найбільший подарунок для дітей – час, увага і турбота батьків. Дитина має відчувати, що її люблять, і бачити модель щасливої сім’ї.
Я не кажу, щоб ви грали роль. Життя – не спектакль. Але якщо вже ви вирішили народжувати дітей, то повинні бути впевнені, що пара вийшла і ви так поважаєте одне одного, що можете подати приклад своїм дітям. Можете показати, що мама й тато люблять і поважають одне одного та водночас люблять і шанують своїх дітей. Що у вас вистачає витримки спокійно вести діалог (а не кричати й карати) і є час хвалити дітей. Це велика робота для батьків.
Безумовно, має значення, чим діти харчуються, яким видом спорту займаються, як проводять дозвілля. Але тут не можна перестаратися. Знаю випадки, коли школярі ходять у різні секції. Цей жах у сім'ях вважають здоровим явищем. А може, краще замість усіх цих гуртків раз на тиждень повести сина у філармонію? Адже вже науково підтверджено, що класична музика впливає на нейропластичність дитячого мозку, розвиває асоціативне мислення і до того ж просто розширює кругозір.
Ще важливо з ранніх років вивчати другу іноземну мову – це розвиває аналітичне мислення. Але не обов'язково трирічну дитину водити на заняття в мовну школу. Просто вмикайте мультики без перекладу, і ви самі не помітите, як ваша дитина заговорить англійською.
7. Робити добро
Ніщо так не підвищує рівень серотоніну, як добра справа, зроблена безкорисливо. Це доведений наукою факт. Тому намагайтеся самі робити добро і навчайте цього своїх дітей.
![]()
Доктор Тіна Берадзе:
Найкращий спосіб зняття стигми (негативного стереотипу) з психічних захворювань – просвітництво. Щорічно в травні у Європі та Америці відбувається Mental health month, до якого приєднуються знаменитості, журналісти, політики. Вони діляться досвідом, розповідають, як самі долали труднощі. Фахівці в усіх медіа пояснюють, що таке норма, а де починається проблема із психічним здоров'ям. І це дуже важливо – люди починають розуміти, що говорити про свій психологічний стан не соромно, що вони не самотні й можуть знайти допомогу.
В Україні всі проблеми довгий час зберігаються:
- суттєва нестача професіоналів. Не тільки психіатрів, психотерапевтів і клінічних психологів. У нас узагалі немає медсестер і доглядальниць, соціальних працівників, навчених доглядати за людьми із психічними захворюваннями;
- ліки дуже дорогі, а гарних практично немає;
- обмежений доступ до допомоги. Самі знаєте, який вигляд мають наші лікарні. Уже багато приватних клінік, але по психічну допомогу звернутися людям нікуди, тому що такий закон: велику психіатрію потрібно лікувати тільки в державних установах. А туди йти ніхто не хоче. І пацієнти звертаються до так званих психологів, які не мають жодного поняття про клінічну сторону питання. До них приходить людина з важким розладом, лікувати її вони не можуть (немає необхідних знань), а передати психіатру не хочуть – це їхні гроші.
Я не знаю, кому вигідний такий стан справ, але бачу, що цих проблем не вирішують, до того ж – узагалі не обговорюють у професійних колах.
