+4 Київ
Радянський і російський актор театру і кіно Еммануїл Віторган в авторській програмі засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона згадав, як йому працювалося з режисером Георгієм Товстоноговим.
"Уперше в Радянському Союзі було поставлено мюзикл "Вестсайдська історія". Цей мюзикл поставив Товстоногов... у театрі Ленінського комсомолу в Ленінграді. Він, коли був за кордоном... Далеко не всіх випускали за кордон, але народного артиста СРСР і лауреата премій випускали. І він там побачив "Вестсайдську історію" – і привіз звідти цей мюзикл. У наш молодіжний театр Ленінського комсомолу... Ай, яка це була насолода... Ці репетиції, ці танці, ці бійки... Там же все молодь, дві групи: американці й пуерториканці. Я очолював пуерториканську групу. І чудові молоді режисери, Володя Воробйов, Сандро Товстоногов, син Георгія Олександровича"... "Вестсайд сторі" – це була історія чудова, особливо для мене", – сказав Віторган.
Він зазначив, що коли Товстоногов приїхав подивитися, "що там зробили молоді режисери", у театр викликали всіх.
"Він приїжджає... А він курив, не випускав сигарету з рота. Зал величезний, дві тисячі з гаком місць. А сцена – узагалі можна було літаками планувати, танками їздити. Величезна сцена. Десь у середині залу його маленький столик. Він приїхав: "Ну давай, показуй". Володя Воробйов і Сандро тут поруч. Почали показувати. А у мене виховання моє в театральному виші: ніколи не перебільшувати того, що ти відчуваєш наразі. Ті репетиції, які були до цього, – це не було ще, так би мовити, останнім видаванням, фіналом. І я так і діяв. Георгій Олександрович моторошно... Він: "Хто? Нічого не чую, що він говорить. Що таке?" А до мене хлопці чудово ставилися. Сандро говорить: "Це наша надія. Ти що?" – "Яка "надія"?! Іншого артиста!" – "Тату, ти що робиш?" – "Іншого, я сказав". – "Кого?" А там людей 40. Молоді ж усі, які танцюють, б'ються. Він каже: "Он того". Сандрик до мене підходить: "Тут тато каже, що потрібно артиста замінити". Як я образився... Пішов", – описав те, що відбувалося Віторган.
За його словами, за деякий час Товстоногов сказав синові: "Давай того, хто був".
"Сандро прибігає до мене: "Пішли, давай". – "Не піду". Я теж гарний. "Як, не підеш? Ти, що з глузду з'їхав? Тобі кажуть – іди". – "Не піду". Я був у залі, сидів в останньому ряду, але не підходив. Чую, Сандрик до батька підбігає, і – крик: "Що?! Не піде?!" Звичайно, я пішов. І таке задоволення дістав, таку насолоду... У нього унікальні абсолютно і мізки, і пластика. Як він показував... Я іноді сперечався, але він терпів. Прем'єра, "Современник" приїжджає, Галина Волчек і всі хлопці їдуть подивитися спектакль, мхатівці, хтось ще. Бум стоїть такий, що просто... Після вистави банкет. Ідуть вітання, поздоровлення. І раптом Георгій Олександрович піднімає чарку і каже: "Я б хотів запропонувати випити за одного юнака, перед яким завинив. І я це знаю". Бачиш: на все життя запам'ятав. Я йому дуже вдячний за те, що ми мали можливість поспілкуватися у спектаклі. У мене сльози на очах", – згадав актор.
Він наголосив, що після цих подій Товстоногов знову давав йому ролі.
"І я грав у одній виставі негативну [роль], а в іншому спектаклі за деякий час – позитивну", – розповів Віторган.
Віторган: Як я можу думати про смерть, коли ці дива переді мною – три жінки: Ірочка і мої дві дівчинки? Читайте повну версію інтерв'ю
Віторган народився 1939 року в Баку. Навчався в Ленінградському театральному інституті, після чого працював у різних театрах Москви й Ленінграда, зокрема в Ленінградському театрі імені Ленінського комсомолу (з 1967 року до 1971-го). У кіно зіграв понад 100 ролей.
Товстоногов – уродженець Тбілісі (тоді, 1915 року, місто мало назву Тифліс). Ставив спектаклі в Москві, Ленінграді та Алма-Аті. Режисером Ленінградського театру імені Ленінського комсомолу працював із 1949 року до 1956-го.
