+10 Київ
Дороги – українська катастрофа. Але її можна подолати.
Дороги – обличчя країни. Не буде перебільшенням сказати, що які дороги – така й країна. Українські дороги – це катастрофа, яка за останні п'ять років стала глобальною. За великим рахунком, у країні є лише три–п'ять державних доріг, якими можна їздити й не переживати за колеса.
Так, в Україні руйнується все – мости, порти, газотранспортна система, залізниця, АЕС. Але для простої людини це все не так помітно, як на дорогах.
Автомобільні дороги загального користування переважно є просто жахливими. Вони не відповідають сучасним вимогам як за міцністю, так і за рівністю. Ями, вибоїни та інші дефекти нерідко призводять до перекидання транспортного засобу. Із понад 17 тис. мостів тільки приблизно 7 тис. більш-менш відповідають чинним нормам і стандартам, інші – ні.
Нинішня влада не здатна запропонувати вирішення цієї проблеми. Принизлива позиція Кабінету Міністрів – не що інше, як спроба зберегти існуючий стан речей, на якому гроші, які могли б піти на побудову автошляхів, ідуть у кишені нечесних чиновників.
Насправді вирішити проблему можна, якщо за неї взятися. І для цього не потрібні десятиліття. Потрібно зрозуміти одне: хороші дороги – це безпека, це хороші логістичні можливості, це швидка торгівля, це більші надходження від транзиту, це нові інвестиції у виробництво, це нові робочі місця, це зростання економіки врешті-решт. Хороші дороги – це шлях до виведення України з економічної безодні! Це очевидно всім, окрім діючої влади.
Як влада ремонтує дороги зараз? У 2017 році на ремонт автошляхів виділили з держбюджету 36 млрд грн, у 2018 році – 47 млрд, у 2019-му – 56 млрд. А скільки реально освоїли? Лише близько половини. Переважна більшість цих грошей іде на ямковий ремонт розбитих доріг. Він дуже вигідний оточенню Порошенка і Гройсмана, бо дозволяє безкінечно красти на "латанні дір", але для держави – це гроші в нікуди. Із таким підходом в України ніколи не буде хороших доріг. Ніколи.
Саме тому потрібно міняти підходи. І не точково, а глобально. Звісно, український бюджет сам не потягне відновлення дорожньої інфраструктури, адже на це потрібно близько 1,6 трлн грн. В Україні таких грошей немає. Вітчизняні банки дають кредит від 20% до 25 %. Європейські – під 3%.
Європейський банк реконструкції і розвитку та Європейський інвестиційний банк надають такі кредити країнам, які розвиваються. У перспективі це дозволить економіці рости, ми зможемо повернути ці борги і в результаті отримати якісні дороги. Звісно, без зламу існуючої кругової поруки у владі самі по собі кредити нічого не дадуть, а лише стануть черговим фінансовим джерелом для корупціонерів. Тому потрібен комплекс заходів.
А тепер щодо ямкових ремонтів. На мою думку, на цей вид робіт потрібно виділяти не більше 5% коштів. Не 90, як зараз, а 5! На ямковому ремонті держава не може простежити, куди йдуть гроші платників податків. Потрібно прокладати нові шляхи, використовуючи нові технології. Тоді встелені дороги прослужать десятки років, а не один-два, як нині. Для прикладу, у Німеччині автобани стоять щонайменше 30 років. Отже, це реально.
Тендери. Завдяки нинішній процедурі тендерів величезні гроші потрапляють у кишені нечистих на руку ділків. Зараз ситуація така – замовлення на ремонт дороги віддають фірмі когось з оточення перших осіб держави. На відкати йде до 40% від обсягу замовлення. За кожною областю закріплений депутат-"наглядач", саме він разом із губернатором визначає, які фірми повинні виграти тендери і яка сума відступних повинна йти в кишені народному обранцю та голові обладміністрації. Звичайно, у цій схемі передбачено "чайові" керівнику "Укравтодору".
Оскільки всі структури пов’язані круговою порукою, то в підсумку відверту халтуру пропускають як "нову дорогу європейського стандарту". І вона першої ж весни, як зійде сніг, покриється вибоїнами. Саме тому потрібен незалежний орган, який буде проводити тендери й допускати до них лише ті вітчизняні фірми, які мають не менше 10 років досвіду будівництва доріг і які не були фігурантами кримінальних проваджень. Репутація – фактор, який допоможе очистити систему від корупціонерів.
Звісно, таких фірм в Україні буде малувато, щоб покрити всі держзамовлення. Тому потрібно залучати західні компанії із солідним досвідом і беззаперечною репутацію.
Побудову доріг державного значення можна і потрібно віддавати у концесію. Не потрібно боятися терміна "платна дорога". Держава має розрахувати тариф, який буде економічно обґрунтованим, який зможе потягнути пересічна людина і який дозволить приватній фірмі відбити витрати за три – п'ять років. Для тих, хто не зможе чи не захоче платити, має бути альтернативна безкоштовна дорога.
Концесія – це звичайна світова практика. Наприклад, невелика Ірландія із 2010 року залучила в побудову автошляхів більше €2 млрд приватних коштів. Держава віддала будівництво, ремонт і підтримку доріг приватним фірмам, які також отримали право брати плату за користування цими дорогами. Якщо потік транспорту низький і не досягає прописаної у контракті норми, національне управління доріг покриває недостачу. У Туреччині таким шляхом будують навіть аеропорти. Держава доплачує, якщо потік клієнтів менший за контрактні обсяги, і це все одно набагато вигідніше, аніж будувати інфраструктуру за державний кошт. В Україні ж, окрім балачок, за п'ять років так і не почали будувати концесійних доріг. До речі, у наших сусідів у Білорусі є уже позитивний досвід побудови приватних доріг, які по кишені пересічному білорусу.
Повірте, те, що збудоване на приватні гроші, та ще й західні приватні гроші, точно буде якісним, бо інакше фірма поплатиться репутацією. А Україна отримає якісні дороги на ключових транспортних коридорах.
Потрібно також реформувати систему контролю за якістю доріг та їх ремонтом. Португалія має лазерні технології для інспектування стану доріг із занесенням даних до спеціальної бази. Там на проведення таких інспекцій витрачається небагато часу і при цьому нівелюється людський чинник.
Кадри. Потрібно негайно братися за реформування системи підготовки кадрів. Сьогодні в Україні банально не вистачає кваліфікованих асфальтоукладачів, грейдеристів, бульдозеристів… У державних автодорах їм платять по 4–5 тис. грн, тому частина з них переходить у приватні фірми, де щомісячна зарплата доходить до 20 тис., а хтось просто виїжджає на заробітки до Польщі, Чехії та Словаччини. Прокладати якісні шляхи просто стає нікому. Держава має суттєво підвищити зарплатню всім, хто задіяний у побудові нових шляхів. І тим самим зупинити плинність кадрів. Влада зобов’язана зробити акцент на підготовку висококваліфікованих робітничих професій, які вкрай потрібні для відновлення економіки. Адже система профтехучилищ нині у жалюгідному стані, у людей просто нема мотивації навчатися там.
І, зрештою, потрібно вже зараз оптимізувати ті ресурси, які держава виділяє на ремонт шляхів. Скасувати захмарні зарплати у керівників "Укравтодору". І, звичайно, новообраному парламенту необхідно значно посилити кримінальне покарання за розкрадання і наших із вами, і кредитних коштів. На часі – введення у Кримінальний кодекс статті про незаконне збагачення. А всіх українців, які заробляють понад 300 тис. грн на рік, зобов’язати подавати електронні декларації. Тоді за неправомірну вигоду чиновники не зможуть оформляти машини, квартири, заміські будинки на родичів і на коханок.
Якщо реалізувати цей комплекс заходів, уже через щонайменше років в Україні будуть не фейкові, а справжні дороги європейського ґатунку. Залишилося тільки прибрати казнокрадів від влади і дати шанс професіоналам навести лад в Україні.
Джерело: "ГОРДОН"
