+17 Київ
Гіпотетичні можливості і реальний гарбуз.
Цей грандіозний завтик із авіарейсами до Туреччини, фактично, відзеркалює як бізнес-модель у країні, так і соціальні відносини, де скупість визначає дуже багато речей.
Адже що, фактично, відбувається? Перевізники набрали багато підрядів на перевезення туристів до Туреччини, Тунісу та інших країн, маючи обмежений парк літаків. Набирали підряди, сподіваючись, що якось упораються. У підсумку проблема з одним літаком розвалює всю логістику перевезень і сотні людей підвисають в аеропортах. Можна було б взяти більше літаків у лізинг, але для цього потрібно взяти кошти в банках, які не дають грошей. Можна було впустити в Україну якихось сторонніх перевізників, але це ж – ви що! – поділитися гіпотетичним баблом із кимось, яке гіпотетично можеш заробити сам. Тому так і живемо.
Гіпотетично можемо самі постачати газ в Європу, сидячи на газових родовищах, але тупо і мляво просимо Європу не будувати "Північного потоку – 2", який все одно побудують.
Гіпотетично маємо найбагатші чорноземи, але є мораторій на землю – тому реально бідні селяни, які гіпотетично володіють землею, а реально змушені їхати працювати в Польщу, де не гіпотетична, а реальна власність на землю.
Гіпотетично захищаємо свій ринок від іноземних авто, тому ввели величезні мита на імпорт, але за фактом виробництво авто впало із сотень тисяч до жалюгідної пари десятків тисяч, а влада придумує як поганяти "бляхерів".
Гіпотетично ми самі могли виробляти паливо для АЕС, але реально беремо його у Росії та США, маючи другі за величиною поклади урану в Європі.
Гіпотетично можемо добудувати другу "Мрію" і могли б жирувати на ринку вантажної авіації, виробляючи "Ани", але реально сотні мільйонів доларів, щорічно зароблених старенькими "Русланами", кудись зникають. "Антонов" не може виробити за рік більше ніж п'ять-шість літаків, а кращі інженери виїжджають до Китаю, Європи і США.
А тому всю країну реально сприймають через вічні гіпотетичні можливості, які ось-ось із гарбуза перетворяться в золоту карету.
Джерело: Юрий Романенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
