+14 Київ
Закінчується січень, який практично повністю минув під знаком протистояння Росії та Заходу. Підсумок, як на мене, видається для Москви невтішним – основні російські "вимоги" США і НАТО відкинули; готовність західних держав допомагати Україні суттєво підвищилася; військова присутність у центральноєвропейських країнах не скоротилася, а зросла. Кремлю доведеться вдавати, що він щось виграв, хоча насправді конфронтація обернулася поразкою – і вона може стати ще помітнішою, якщо Захід зважиться на введення нових санкцій проти Росії у відповідь, наприклад, навіть не на агресію щодо України, а, скажімо, передання озброєнь в ОРДЛО (що цілком може статися).
Водночас мені здається, що Захід багато в чому піддався путінському стилю ведення міжнародної політики – сьогодні і в США, і в ЄС, не кажучи вже про Великобританію, публічно розробляють усе нові варіанти відповіді на російський напад, який не відбувся, для чого розповіді про його неминучість звучать все голосніше. Ці тренди здаються мені, якщо можна так сказати, не відповідними стандартам традиційної політики великих держав. Замість того, щоб лякати Росію публічними заявами, треба розробляти серйозні стратегічні плани стримування – і що потайливіше це робили б, то більше це впливало б на Москву. Набагато краще від'єднати SWIFT в першу ж годину після початку агресії, ніж міркувати про це місяцями, а потім, у разі чого, з'ясувати, що серед союзників виникли розбіжності. Постійно говорячи про неминучість агресії, Захід починає сам працювати на зниження безпеки в Європі, оскільки породжує неузгодженість як усередині своїх лав, так і навіть (!) нерозуміння з боку Києва, чим додає Москві впевненості у відсутності єдності серед її противників.
Росія – і я говорив та писав про це багато разів – не може сьогодні дозволити собі повномасштабну війну з Україною і повний розрив відносин із Заходом. На відміну від комуністичного керівництва СРСР, нинішні господарі Кремля керуються не ідеологічними, а комерційними інтересами. Влада для них – не інструмент завоювання світового панування, а засіб постійного поповнення своїх кишень. Вони цінують можливість і далі грабувати власну країну набагато вище, ніж шанс поставити російський триколор у Києві – тим паче, що перша можливість для них майже гарантована, а другий шанс дуже примарний. Тому для Заходу зараз розумніше було б почати знижувати градус риторики – відповідь Москві дали. Питання закрито. Якщо Кремль захоче переговорів щодо проблем контролю над озброєннями – welcome, якщо ні, то нас його порушення не торкаються.
Тому що для Путіна найважливіше зробити західну політику за рівнем істеричності схожою на російську, щоб змусити своїх противників говорити у схожому тоні та зі схожими наборами аргументів – і, на жаль, читаючи висловлювання західних політиків та американську пресу, починає здаватися, що в цьому Кремль суттєво досяг успіхів...
Джерело: Владислав Иноземцев / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
