+9 Київ
Чому росіяни не бунтують?
Звичайно, є велика спокуса пояснити це тим, що вони ідіоти. Але перш ніж давати такі дефініції, ми маємо зрозуміти один із ключових аспектів їхнього мислення. А мислення в них виключно архаїчне (міфологічне), де одним із ключових моментів є очікування чуда і страх за виживання. Простіше кажучи, у формулі "якщо можна щось зробити (ризикнути) і отримати прибуток або нічого не робити і все залишиться так, як є", архаїчне мислення підказує не ризикувати.
У первісних суспільствах це пов'язано зі страхом голоду і смерті від насильства. У росіян страх дещо інший. Він, як би це парадоксально не звучало, – віртуальний. Реальні загрози поки що (наголошую, поки що) лякають їх менше віртуальних.
Російська влада загнала свій народ у віртуальну пастку. І ця пастка полягає у двох базових страхах. На вищому рівні росіянин страшенно боїться розвалу Росії (це домінантний, хоч і абсолютно вигаданий, страх втрати "вєлічія"). На нижчому рівні він боїться влади, але не може проти неї протестувати, бо протест у голові росіянина дорівнює розвалу країни (чергова, принесена Заходом, кольорова революція). Власне, домінування страху розвалу країни через протест проти влади, яка веде країну в безодню, і робить росіянина бараном, який іде на заклання.
Чи є просвіт у кінці цього тунелю? Звичайно, є. Він знаходиться знову-таки в архаїчній системі мислення. І він називається холодильник. Простіше кажучи, санкції. Плюс, звичайно, поразка на фронті. Одне без другого не працює виключно по одній причині: причиною гордості в росіянина є тільки армія. Наголошую: тільки армія. Якщо в тебе пропадає першопричина для гордості – ти втрачаєш один із сенсів свого існування. А в купі з відсутністю картини майбутнього (зараз росіянин не має картини майбутнього взагалі) і пустим холодильником, ти отримуєш повний депресивний набір, який виллється в агресію проти влади.
Тут ми маємо зрозуміти одну важливу річ: зараз, у своєму внутрішньому монолозі, росіянин увесь час апелює до Заходу і весь час пробує йому щось довести (класична травма тяжкого дитинства). І єдине, що він може зробити, – це говорити про "кузькіну мать". Але з певного моменту навіть найрептилоїдніший росіянин розуміє, що словами про "кузькіну мать" війни не виграються.
Поки вони живуть в ілюзії про наявність плану Б, тому вони з'їли і мобілізацію, і Херсон. Але ілюзія триватиме не більше трьох-чотирьох місяців. Далі вони почнуть розуміти: ніякого плану Б немає. Є лише дорога на заклання.
Звичайно, життя буде вносити свої корективи. І головна загроза: Путін із певного моменту живе за формулою "не треба здаватися, час працює на нього". Так він переламав ситуацію у Венесуелі і в Сирії. І він вважає, що так він зможе вчинити і в Україні. Зупинити цю історію, як би це дивно не звучало, крім армії, може лише внутрішньоросійська соціологія. На жаль, на Заході мало хто це розуміє.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
