+13 Київ
Зустріч Путін – Байден: чи варто чекати на зраду?
Протягом останнього місяця тільки лінивий, сидячи на дивані, не говорив, чи нападе на нас Путін. І найгірше, що досі є маса людей, не завжди дурних, які кажуть: навіщо Путіну вся Україна?
У вівторок, 7 грудня, відбудеться розмова Путіна та Байдена, на яку в нас дивляться, як на диво. Давайте спробуємо розібратися з диспозицією того, що реально відбувається і що на нас чекає.
1. Уперше з 2014 року на такому рівні говоритимуть про Україну без України. Цій зустрічі передувала словесна артпідготовка, яка втілилася в масу статей про початок наступу на Україну з кількох сторін, яка не підтверджується об'єктивними даними, але працює на дестабілізацію ситуації в Україні та Європі. Зрештою, росіяни навіть частково, у своїй манері, змушені були виправдовуватися. Але найголовніше не це: що означає говорити про Україну без України? Ми не отримаємо нічого натомість – нас поставлять перед фактом, що ми маємо виконати чужі домовленості без будь-яких компенсацій (як тут не згадати €1 млрд, які Німеччина нам пообіцяла за "Північний потік – 2").
2. Протягом останніх тижнів ми "просрали" час. Влада побоялася (це ключове слово) почати збори резервістів, почати створювати тероборону і готувати країну до того, що захистити себе можемо тільки ми самі. Команда Зеленського просто боїться взяти на себе лідерство і цьому питанні. Мислення одним ходом не дає можливості цій команді зрозуміти одну просту річ: якщо війни вдасться уникнути найближчим часом – це не означає, що війни не буде взагалі. Ми маємо готувати країну до того, що у нас неминуче буде загострення. І ворог має розуміти усі наслідки.
3. Оборонне замовлення на 2021 рік не підписано досі. Жодних проривів у ВПК бюджет 2022 року не передбачає. Ми витрачаємо на оборону менше ніж 3% ВВП. Це катастрофічно мало у нинішній ситуації.
4. Ми живемо у примітивістичному уявленні, що завтра Путін та Байден домовляться, що Байден здає Україну в обмін на дружбу США – Росія проти Китаю. Такої однолінійної домовленості, звичайно ж, не буде. США, як і Росія, мислять категоріями десятиліть, і на найближчі десятиліття у РФ є стратегічна перевага – поки виглядає так, що на чию сторону стане РФ у цьому протистоянні, той і буде переможцем у битві (не про військову, звичайно, ідеться) супердержав. Завтра буде друга спроба налагодити діалог (перша відбувалася в Женеві і результатом її стало скасування санкцій щодо "Північного потоку –2" і вигідне обом країнам різке підвищення цін на газ).
Байден продемонстрував, що з ним можна домовлятися і він готовий тримати слово. Що запропонував натомість Путін? Відповідь проста: нічого, але від нього нічого і не просили, судячи з усього. Женевська зустріч, швидше, була такою собі розвідкою і прологом до теоретично можливого діалогу сторін, які не вірять один одному. І завтрашня зустріч навряд чи дасть конкретні великі результати. З великою ймовірністю, якщо ми не займемо своєї жорсткої позиції, нам уготовано два магістральні шляхи: ми стаємо жертвою повзучої агресії і перетворюємося на велику терористичну країну, яка створює підпільний антиросійський фронт (не стільки Афганістан, скільки Ірландія періоду розквіту Ірландської республіканської армії).
Або ж під певні гарантії США ми вводимо елементи конфедерації з усіма наслідками для нас. Не треба брехати самим собі: ми створили непогану армію, але через бажання тримати народ у теплій ванні ми не створили поки що такого військового паритету, який би міг зупинити росіян (ідеться не про рівну за чисельністю армію, а про ціну агресії та десятки тисяч загиблих).
5. Ключове короткострокове завдання Путіна – до 2024 року (вибори 17 березня 2024 року) повністю повернутися в клуб великих держав, вийти зі становища майже нерукостисного політика і завдяки цьому зробити керований транзит влади у РФ (або закріпитися на ще один термін, або пересісти в новостворений орган і звідти керувати країною). Для електоральних питань фактор України є одним із ключових. На минулих думських виборах Путін побоявся розігрувати нашу карту і, як ви пам'ятаєте, відступив від кордонів. Зараз його вікно можливостей – до середини 2023-го максимум. І він робитиме все для повного повернення контролю над Україною.
6. Чи здасть Байден завтра Україну? Через нашу страусову політику і повні провали в дипломатії останніх років ми стали розмінною монетою. Путін, звичайно, вимагатиме максимальних поступок. Байден, мабуть, на аж такі поступки не піде. Але можна не сумніватися, що нам може бути зроблено цілу низку принизливих пропозицій, які не сприймуться в Україні та збільшать політичну турбулентність, включно з розмовами про дострокові вибори. І тут є ключова проблема: у нас немає консенсусу еліт щодо захисту країни, а телеканали не вимагають від головних претендентів на нові політичні обличчя чіткої та однозначної позиції щодо червоних ліній. Більше того, на дипломатичному рівні немає тиску через внутрішньоамериканські інститути на Байдена з чітким окресленням цих ліній (на ЄС також, між іншим). Ми зайняли пасивну позицію очікування.
7. Фактор Ердогана як можливого переговорника на прямих переговорах Зеленський – Путін поки що не зрозумілий з однієї простої причини: ми не знаємо, яку зустріч (які результати) має лобіювати посередник.
8. У нас немає іншого виходу, ніж будувати сильну армію та сильну тероборону і пояснювати всьому світу, що це буде дуже жорстка війна. Інакше нас змусять здаватися настільки, наскільки будуть потуги в росіян. Ми повинні зрозуміти, навіть якщо війни не буде в січні та лютому, а поки вірогідність відносно невелика, російську агресію ніхто не скасовував у майбутньому.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
