+13 Київ
Коли Петро Порошенко виявив бажання балотуватися на пост президента України, то навряд чи у людей, які пильно стежать за українською політикою, були хоч якісь ілюзії щодо нього. Зрештою, з особистістю Порошенка, його стилем і методами роботи всі були знайомі давно.
Але була і ціла низка речей, яких від нього справді чекали. Нехай Порошенко ніколи не виділявся як дивовижно чесний політик або ж як справжній демократ, майбутнього президента України знали як людину прагматичну, яка вміє адекватно оцінити ту чи іншу ситуацію і дати на неї спокійну, виважену відповідь. Мабуть, саме ці якості дали можливість Порошенку в кризовий період травня 2014 року з великою перевагою перемогти на президентських виборах.
Своєю видимою серйозністю й адекватністю Порошенко вигідно виділявся на тлі інших президентів і глав урядів на пострадянському просторі. Український президент виглядав щирим лібералом на тлі Володимира Путіна і серйозним бізнесменом на тлі Олександра Лукашенка. Однак потрібно визнати, що до другої половини президентського терміну Порошенка його відмінності від інших пострадянських лідерів стали стрімко зникати.
За великим рахунком, він стає сьогодні типовим президентом напівавторитарної країни, головна мета якого – утримати владу. Безумовно, тією чи іншою мірою це є завданням будь-якого політика високого рівня. Та коли утримання влади стає самоціллю, то це загрожує втратою тієї самої прагматичності, яку вважали однією з найсильніших сторін Петра Порошенка.
Із кожним місяцем президент України намагається контролювати українську політику все сильніше. Її мозковий центр давно перемістився в Адміністрацію Президента, яка поступально виграє боротьбу за вплив у інших наріжних інституцій на кшталт уряду і тим більше парламенту. І хоча багато хто вважає за краще заплющувати на це очі, така тенденція підозріло нагадує не тільки часи президентства Віктора Януковича, але й ситуацію в сусідній Росії, де всю внутрішню політику сконцентровано в адміністрації Путіна.
Порівняно з нею, інші органи мають косметично-виконавчу роль. Складно сказати, наскільки Порошенко свідомо орієнтується на московську модель, але очевидно, що сьогодні вона імпонує йому значно більше, ніж три роки тому.
Утім, здається, емоційна складова тут відіграє значно більшу роль, ніж орієнтація на Кремль та інші подібні приклади. Звідси й очевидні особисті образи як у випадку з позбавленням громадянства Михайла Саакашвілі, найлогічнішим поясненням якого виглядає зведення власних рахунків.
Напевно, в ідеальному світі президенту варто бути вищим за те, щоб карати колишніх союзників за непокору – безвідносно ставлення до діяльності самого Саакашвілі або кого-небудь ще конкретно. На жаль, Україну сьогодні складно назвати частиною такого ідеального світу, – і президент Порошенко особисто робить чимало для цього.
Джерело: "ГОРДОН"
