+13 Київ
Зараз скажу страшну річ.
Перші місяці війни дружньої "Барбаросси" показали Сталіну, що воювати за нього ніхто не буде. Кількість військовополонених і дезертирів обчислювали якимись непідйомними цифрами. І тоді "мудрий вождь" підписав указ "ні кроку назад", що приписував стріляти у спину тим, хто відступав. З'явилися загороджувальні загони у формі НКВСівців. Ці "добрі молодці" мочили своїх же, не дозволяючи відступати і насаджуючи думку: "Якщо піду на танки і на німецькі міни – ану ж виживу, а якщо відступлю – тут ці точно пристрелять". Солдат звикся з роллю м'яса.
Усі ці вигадки про "можемо повторити" придумали нащадки тих, хто якраз стріляв у спину. Їм похрін, що повторювати. Вони із задоволенням повторять і загороджувальні загони, і розстріли біля стінки, і все таке. Їм не йти на міни. І під танки не йти. Вони – фахівці з розстрілів своїх.
Тому, коли президент Латвії підписує закон, який не дозволяє вважати ветеранами НКВСівців, – це правильний закон. Історично вивірений.
У Путіна зараз теж немає солдатів, готових його захищати. А "вірний солдат" – це так, для отримання чергової данини. Трохи щось піде не так – розщепиться на атоми і шукай його потім. Саме тому путінські неоНКВСівці вже давно "повторюють": і в спину стріляють, і лякають, і чекають, і готуються...
Але це все одно закінчиться одного разу. Як завжди, раптово. Раз – і все.
Джерело: Саша Сотник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
