+9 Київ
Коли Путін почав патякати на тему "ну, подумаєш, хотіли труйнути зрадника і в підсумку отруїли якусь бомжиху – і чого хай підняли, усі так роблять, наче ваші спецслужби не вбивають?", він не може зрозуміти простої речі. Залишаючи тут за дужками суспільно небезпечний спосіб проведення "спецоперації", Путін щиро не розуміє, що англійська влада може перейматися безпекою підданих Її Величності, навіть простих обивателів, навіть безхатченків. Він вбачає тут якесь витончене лицемірство.
Про "мокрі" справи. Скажімо, "мокрі" справи можна далеко не всім спецслужбам, навіть для ЦРУ вони були під забороною від Вотергейту аж до 9.11. Але навіть найвідмороженіші зі спецслужб демократичного світу, на зразок "Моссаду", уважають "мокрі" справи крайнім засобом.
Можна вбити лідера терористів, що становить безсумнівну національну загрозу. Можна вбити з помсти злочинця, який скоїв щось таке загальновизнано надзвичайне, що сама його безкарність стає неможливою з погляду національних інтересів (як із мюнхенськими терористами).
Але вбивати виміняного "зрадника"? Звісно, з погляду розвідспільноти він "покидьок". Але тут точно так само, як у звичайному житті: між тим, щоб уважати людину "покидьком", і тим, щоб убити її, прірва.
Просто Путін абсолютно не розуміє різниці між корпоративними інтересами спецслужб і національними інтересами – як і годиться у країні, де спецслужба стала сама для себе політичним керівництвом. А світ дивиться на це і думає інакше. Організація, яка без суду вбиває внутрішніх "зрадників", не називається "державою" і не називається "розвідкою". Вона зветься "мафією".
Джерело: Павел Шехтман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
