+3 Київ
Мені завжди здавалося, що в підручниках із менеджменту недостатньо корисної інформації та відповідей на запитання. Після підготовки цього есе я розумію, чому.
За останні 2,5 року я керував двома найбільшими в митній системі структурами – Київською міською та Одеською митницями. І також очолював департамент адміністрування митних платежів ДФС, завдання якого – контролювати діяльність усіх митниць країни. Мені ніби і є, що розповісти про власну роль в управлінні. Але згадується чомусь лише анекдот: керувати так само легко, як і кататися на велосипеді...
А якщо ваш велосипед – із галузі державного управління, то в нього ще половина деталей зіпсовані, коліс та педалей немає. І ніхто не хоче платити за його ремонт, так нащо той велосипед узагалі потрібен?
Останнє було для мене найбільшим викликом, коли я тільки очолив Київську міську митницю Держфіскальної служби і почав налагоджувати комунікації з бізнесом. Одразу стало очевидно, що значна частина підприємців вважає державу, а, відповідно, і митницю, зайвими. Застарілим механізмом, який тільки заважає максимізувати прибуток.
І я розумію, чому. Сьогодні державні інститути, принципи і підходи у сфері держуправління практично нічим не відрізняються від тих, що були у XIX-му столітті, у кращому випадку – на початку-середині ХХ-го. А суспільство і бізнес – зовсім інші. Обсяги інформації та швидкість її розповсюдження, технології аналізу, ступінь свободи думки, масштаби мислення... І головне – суспільство навчилося створювати ефективніші і гнучкіші інструменти для вирішення проблем, ніж є у держави. Необхідні терміново гроші на лікування важкохворого? – Благодійні фонди зроблять це у Facebook ще до того, як у міністерство дійде запит про таку потребу з регіону. Необхідний захист інтересів вітчизняного підприємства за кордоном? – Асоціації і бізнес-об'єднання проведуть лобі-кампанію якісніше, ніж дипломатичні працівники, яких ще доведеться переконувати. Навіть захист держави від ворога, як довів 2014 рік, може відбуватися зусиллями суспільства майже без участі влади.
Однак суспільство, умови, в яких живуть і працюють люди та інфраструктура навколо них, розвиваються нерівномірно. Це невеличке творче перебільшення, але коли провідні бізнесмени пропонують фіксувати відомості про ланцюги поставки за допомогою блокчейну, я згадую митні пости, де опалення – це пічки-буржуйки, а швидкість і якість інтернету така, що блокчейн-реєстр туди доведеться возити рейсовим автобусом на флешці.
Тому перша роль, яку мені довелося освоїти як керівника, – це роль комунікатора. І два роки тому, і сьогодні моє завдання – зв'язати вимоги бізнесу і можливості митниці, з одного боку, і пояснити підприємцям, чому вони мають працювати з митницею саме в такому порядку, надавати документи та виконувати умови саме такі і саме так, з іншого.
Цей процес не завжди йде легко. Наприклад, узимку 2018-го ми впроваджували механізм "єдиного вікна", і зустрічі з представниками бізнесу йшли майже щоденно. На кожному кроці ми мали проблеми, зауваження, критику, незадоволення.
Але є принципи, що допомагають – сталість і відкритість. Із ними ми побудували систему взаємозв'язків із бізнесом, яка врешті виключила з порядку денного питання про необхідність митниці.
Утім, ця система може існувати лише в умовах швидкого ухвалення рішень. І наразі я продовжую шукати відповідь на цей виклик. Тому що зміни, які відбуваються у країні і світі, надстрімкі. Жоден державний інститут за ними не встигає. Швидкості настільки великі, що їх важко уявити. Станом на сьогодні митники повинні проконтролювати від 80 до 100 тис. міжнародних поштових та експрес-відправлень на добу! Зробити це повинен підрозділ у кількості приблизно 20 осіб. Кожен місяць Одеська митниця обробляє понад 20 тис. контейнерів – дещо менше, ніж 800 на добу. Між тим, добова зміна митників в Одеському порту налічує три особи.
Такі умови неодмінно призводять до помилок, порушень, криз. Зупинка посилки з кросівками відомої марки через підозру в порушенні прав інтелектуальної власності у 2017 році викликала, без перебільшення, всеукраїнську кризу. Запобігти їй можна було б декількома коментарями у Facebook. Але люди, які мали це зробити, або не встигли, або недооцінили проблему.
Сьогодні, коли до митниць через боротьбу з контрабандою, "євробляхи" і реформу прикута увага суспільства і ЗМІ, будь-яка помилка має шанс перетворитися на чергову кризу. Тому зараз моя роль – швидко оцінити проблему й ухвалити рішення, як на неї відреагувати, щоб кризи не було.
Фокус у тому, що швидкість та державне управління – речі, взагалі-то, протилежні. Мова навіть не про бюрократію (хоча куди без неї). Уявіть, що вам треба стабілізувати проблемне підприємство. Серед перших кроків керівника приватної структури буде оцінка, хто працює ефективно, а хто ні. З останніми розмова коротка – або працюєш, або твоє місце займає інша людина.
У державному секторі таких можливостей немає. Якщо держслужбовець забажає, він зможе без жодних наслідків місяцями на з'являтися на роботі, не виконувати прямі розпорядження або виконувати їх таким чином, що це буде шкодити результату всієї команди. А звільнити таку людину майже неможливо. Або інший варіант: людину звільнено, і на її місце потрібно знайти спеціаліста з навиками, які дозволяють їй працювати брокером та заробляти 15–20 тис. гривень на місяць. А ти можеш запропонувати йому втричі менше. Риторичне запитання: скільки часу відбуватимуться пошуки?
Зрозуміло, що за таких умов треба завчасно розробляти антикризові заходи, оцінювати ризики і прогнозувати розвиток подій на підставі великої кількості фактів і даних.
І тут ми вкотре повертаємося до запитання: а навіщо все це потрібно? Навіщо постійно вирішувати всі ці проблеми, якщо можна ліквідувати їх причину – митницю? Так, митними платежами наповнюється до 50% державного бюджету. Але чи не простіше ввести універсальний податок для всіх, хто імпортує товари в країну, і нехай його прикордонники стягують?
Приблизно такі запитання я час від часу чую від громадян, читаю у коментарях бізнесменів у соцмережах та навіть деякі політики кажуть подібні речі. Мені хотілося б сказати: добре, давайте спробуємо…
Але якщо дивитись на речі реально, позбутися митних функцій, принаймні в найближчі 10–15 років, не вдасться. Навіть якщо суспільство скаже, що йому не потрібна митниця, як структура, навколо України є сусіди. І вони вимагатимуть виконання міжнародних угод та зобов'язань у сфері безпеки та економіки.
Тому краще нам мати сильну митниця. Бо це – і наша безпека, і захист економіки нашої країни, і запорука її розвитку.
Так чи інакше, нам потрібно буде впровадити необтяжливі митні сервіси для бізнесу та громадян.
Так чи інакше – запровадити дієве законодавство для функціонування авторизованих економічних операторів та імплементувати положення Митного кодексу ЄС.
Впровадити нові підходи у сфері аналізу та оцінки ризиків, автоматизувати процеси, налагодити систему підвищення кваліфікації кадрів, відновити міжнародну взаємодію, покращити комунікації.
Так чи інакше суспільству доведеться інвестувати у митницю. Створити сучасну, гнучку, адаптивну та ефективну організацію, яка стане корисним інструментом, за допомогою якого держава сприятиме розвитку внутрішнього виробництва, створенню робочих місць та протидіятиме контрабанді.
Джерело: "ГОРДОН"
