RU
 
Сергій Панасюк ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Президент ветував закон про слідчі комісії. Але він не повернув його для повторного розгляду протягом 15 днів – отже, закон вважається схваленим

КСУ має розтлумачити положення Конституції України, щоб уникнути подальшого порушення конституційної процедури підписання й оприлюднення законів, вважає український юрист, конституціоналіст, кандидат юридичних наук, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Українсько-американського університету Конкордія Сергій Панасюк.

Президент ветував закон про слідчі комісії. Але він не повернув його для повторного розгляду протягом 15 днів – отже, закон вважається схваленим / ГОРДОН

Фото: Sergiy Panasyuk / Facebook

Президент України Володимир Зеленський наклав вето на багатостраждальний закон про ТСК. 

Тему якості проєкту та його необхідності обговорювати немає сенсу, адже після прийняття закону про імпічмент доля цього законопроєкту зрозуміла. Більш важливим та цікавим, як на мене, є конституційність дій президента та відповідальність за них. 

Статтею 19 Конституції України закріплено дуже важливий принцип, який зобов’язує всі органи (та посадових осіб) публічної влади діяти лише так, як це прямо передбачено в законодавстві України. А якщо чогось не передбачено, то це – заборонено! 

Так от, відповідно до ст. 94 Основного закону, після того, як проєкт був проголосований Верховною Радою, його підписує голова Верховної Ради та направляє президенту. У президента є 15 днів (після отримання закону) на підпис або вето. 15 днів, Карл! 

Нагадаю, що відповідно до картки законопроєкту, він був підписаний головою Верховної Ради та направлений президенту 12 червня 2019 року. 

А якщо президент України не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. 

І тут перше питання – ким він має бути підписаний та оприлюднений? Адже ч. 3 ст. 94 Конституції каже про презумпцію схвалення (автоматичного схвалення) президентом, проте не зобов’язує президента підписати, ба більше, по суті, не існує відповідальності президента за непідписання закону. 

Тобто закон схвалено автоматично, але незрозуміло, ким його має бути підписано та опубліковано, а відповідно, незрозуміло, як закон має набрати чинність, і, здається, саме цією неоднозначністю скористалися юристи президента. 

По логіці нині діючої редакції Конституції України, можна припустити (провести паралель із процедурою підпису й опублікування у разі подолання вето), що обов’язок підпису й публікації покладено на голову Верховної Ради. Проте, як на мене, це прямо не зазначено, а тому в даному питанні існує правова (чи законодавча) лакуна. 

І, звісно, ви можете сказати, що це робота для Конституційного Суду і він має дати аналіз діям президента, адже він є наглядачем за дотриманням Конституції (президент, до речі, теж гарант Конституції). 

Проте, на жаль, Конституційний Суд, як на мене, в даному випадку нам не допоможе. Адже відповідно до ст. 150 Конституції України, Конституційний Суд може визнавати такими, що не відповідають Конституції, лише акти президента. А відповідно до рішення КСУ№6-рп/2003, пропозиції (вето) президента України не можуть розглядатися саме як акти президента. А тому не можуть бути оскаржені до КСУ. 

І єдиний логічний вихід на майбутнє – попросити КСУ розтлумачити відповідні положення Конституції України з метою подальшого уникнення порушень конституційної процедури підписання та оприлюднення законів. 

А поки виходить так, що порушення конституційної процедури були, а відповідальних та покарання, скоріш за все, не буде.

Джерело: "ГОРДОН"

Додайте «ГОРДОН» в свої обрані джерела ⟶ Google News підписатися
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
Отримуйте оповіщення про найважливіші новини на нашому каналі в Telegram читати
 

 
 
 
 
Вибір редакції