+13 Київ
Умовний спосіб за умов хоспісу, або Чи варто святкувати поразки путчу 1991-го?
Зараз скажу одну непопулярну річ. Я все більше схиляюся до думки, що, якби путч у 1991 році переміг, ми б зараз жили в іншій, у нормальній країні в гарному сенсі.
Республіки в будь-якому разі почали б відділятися відразу після перемоги путчу. На те, щоб утримати їх у шорах, просто не вистачило б ресурсів.
За кілька місяців після перемоги путчу відбулася б справжня революція голодних, навіть бунт, найімовірніше, нещадний. І що нещадніший, то краще.
Люстрацію проводили б миттєво й не на словах, а на стовпах. Комунізму позбулися б назавжди. У радикальний спосіб.
Так, можливо, довелося б заплатити дорогу ціну: була б велика кров і великі жертви. Але ми б хоч остаточно дійшли розуміння солодкого слова "СВОБОДА"... Або ні.
У будь-якому разі в пізньому СРСР уже запізно було проводити щадну хіміотерапію демократичних реформ. Потрібна була радикальна операція.
Не сталося.
Тепер маємо справу із глибокими метастазами, і, схоже, уже нічого не врятує.
Так, можливо, й на краще. Тільки б не потягли тепер із собою в могилу весь світ...
Щоправда, залишався ще один шанс навіть за реального розкладу. У цій самій парадигмі перемога [Геннадія] Зюганова на виборах у 1996 була б набагато кориснішою і більш рятівною для Росії, ніж злодійська перемога [Бориса] Єльцина. Комуністичний режим остаточно зазнав би краху внаслідок швидкої, хоча й кривавої революції з тими самими наслідками, що й після бунту в разі перемоги путчу.
Джерело: Сергей Лойко / Facebook
