+12 Київ
"Сталіна" додивилася до середини, тричі засинала, ну то таке. Я літня людина, не за горами – вічний сон. А двіжуха навколо цього драмгуртка, звичайно, залікова і показова. Поетеса і музикантка Лора Лоза не написала ще поеми у зв'язку із забороною: "Ти правив мудро, Сталіне!"? А що думає Юрій Лоза?
Це ж треба власної тіні боятися, щоб забороняти таке. А вони все-таки бояться. Давляться власною могутністю і величчю, бряцають "Градами", душать скріпами новими, кленовими, ґратчастими і бояться. Ось як ті упирі боялися, стоячи навколо обісцяного трупа. І в цьому сенсі фільмець, звичайно, відображає красу часів.
А головне кіно на цю тему – "Хрустальов, машину!" Германа – так і залишилося непоміченим широкою аудиторією, а критиками – неоціненим і незрозумілим. Ну, там не комедія, складна кіномова, модернізм, усе таке. Пам'ятаю, коли його вперше подивилася, ще на DVD, сонячного літнього дня, то замість того, щоб потім піти на пляж і пити коктейлі пряні, зачинилася вдома, як кріт, і взагалі не могла людей бачити кілька діб. Така складна кіномова.
Хтось із режисерів згадував, що дивився "Хрустальова" з другом у кінотеатрі, і після перегляду вони вибігли мовчки, добігли до найближчого ларька, купили горілки в пластикових запаяних стаканчиках (була така), відразу її ковтнули без жодного слова і зайшлися в риданнях. Але це ще в дофейсбукову еру було, коли люди вміли дозвілля з розумом проводити.
– Дозвольте потиснути вашу руку!
– Краще ногу.
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
