+19 Київ
Запишу це тут, щоб щороку згадувати, як почався 2023 рік.
Стіни здригаються від вибухів, над будинком одна за одною летять ракети. І все це зовсім не схоже на ППО. Тобто ми, звісно, сподіваємося, що ППО, заспокоюємо себе тим, що зараз багато нових іноземних систем, які можуть звучати інакше. Але вибухові хвилі, які розходяться після кожного баху, свідчать про інше. Десь там, зовсім недалеко, русня потрапляє в ціль. Або просто кудись потрапляє.
Частина сусідів тусить у підвалі. Сирому, холодному і, якщо чесно, зовсім не надійному. Я давно вже прийняла рішення по ночах не тягнути туди дітей. Та й удень теж. Просто цей підвал із його сирістю, низькою стелею і без освітлення мене лякає не менше, ніж вибухи. Але ми із чоловіком забігли туди на 10 хвилин. Випили по келишку із сусідами за те, щоб повиздихала русня. І за перемогу, звісно. Інших тостів цього року немає.
Спочатку думала, що краще б батьки не приїжджали, не чули цього всього, а потім дивлюся – у них у Житомирі теж вибухи. То й добре, що приїхали. Яка різниця, де слухати вибухи, а разом спокійніше.
Такі ось перші три години нового року. Нічого, власне, нового. Росія у 2023-му ще чомусь існує. Але мільйони людей увесь цей рік присвятять її знищенню. І це вже дуже хороші новини. Коли ми зустрічали 2014-й чи 2015-й, на жаль, було не так.
А це означає, що ми вже значно ближчі до перемоги, ніж тоді. Хоч іще чітких її обрисів не видно.
Джерело: Ольга Решетилова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
