+10 Київ
Увесь цей путінський блеф із широкомасштабним вторгненням має на меті одне – викликати у нас із вами страх і паніку.
Але ви помітили, що страху нема? Дискомфорт є. Бо всі якось косо-криво почали налагоджувати життя після пекла останніх років. І в мене, наприклад, усе зжимається всередині від думки, що туди треба повернутися. І можу тільки уявити, як від цієї думки тим, хто пройшов гарячі точки.
Втома є. Бо задовбало жити на пороховій бочці із сусідом-алкоголіком, якого періодично хапає "бєлка". Це напрягає і втомлює, але з часом до цього звикаєш. Як до Френка Ґалагера чи, швидше, до Террі Мілковіча, "іф ю ноу вот ай мін".
Ну і треба визнати, мобілізація в таких випадках теж є. Вона вже така, не хаотична, а на автоматі. Перевірили зв'язок між собою волонтери. Почистили зброю резервісти. ЗСУ якось підтягнулися, вдихнули на повні груди, на декого навіть приємно дивитися. Та що там, навіть поліція і прокуратура у прифронтових регіонах готується, обдумують, мудрують.
Це важливо, що, незважаючи на дискомфорт, втому, внутрішні срачі, ми здатні до мобілізації.
Більшість українських ЗМІ, треба визнати, дуже виважено ставляться до інформації, намагаються аналізувати, а не нагнітати. Це теж дорослішання.
І важливо, що все це якось без істерик і паніки в суспільстві, за винятком рідкісних випадків. Спокійно, зважено, подекуди навіть професійно.
Здається, ми таки вчимося жити в умовах перманентного воєнного стану. А це означає, що ніякі технології Кремля по залякуванню і дезорієнтації не пройдуть.
Як то кажуть, не треба лякати їжачків голою сракою.
Джерело: Ольга Решетилова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
